65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"16" лютого 2026 р. Справа № 916/477/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Желєзної С.П., розглянувши заяву керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області (вх. №2-238/26 від 13.02.2026) про забезпечення позову, пред'явленого в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, Південного офісу Держаудитслужби до товариства з обмеженою відповідальністю «СМУ-56», -
13.02.2026 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області (далі по тексту - прокурор), пред'явлена в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (далі по тексту - Управління), Південного офісу Держаудитслужби до товариства з обмеженою відповідальністю «СМУ-56» (далі по тексту - ТОВ «СМУ-56»), відповідно до якої прокурор просить суд:
1) визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 29.07.2024 до договору № 454 від 10.06.2024, укладеному між Управлінням та ТОВ «СМУ-56»;
2) стягнути з ТОВ «СМУ-56» на користь Управління пеню в сумі 112 803,33 грн.
В обґрунтування заявленого позову прокурор посилається на укладення між Управлінням та ТОВ «СМУ-56» додаткової угоди № 1 від 29.07.2024 до договору № 454 від 10.06.2024, якою сторонами було продовжено кінцевий строк виконання зобов'язань за договором з 30.07.2024 на 15.10.2024, за відсутності передбачених чинним законодавством підстав. При цьому визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 29.07.2024 до договору, на переконання прокурора, є підставою для нарахування відповідачу пені у зв'язку з порушенням строків виконання зобов'язань за договором.
Разом з позовною заявою прокурором подано до суду заяву про забезпечення позову, відповідно до якої прокурор просить суд накласти арешт на грошові кошти ТОВ «СМУ-56», які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках цього відповідача, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову у межах суми позовних вимог на загальну суму 112 803,33 грн.
У поданій до суду заяві про забезпечення позову прокурором наголошено, що виконання у майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позову безпосередньо залежить від обставини наявності у ТОВ «СМУ-56» необхідної суми коштів. Водночас прокурором вказано, що накладення арешту на кошти у межах спірної суми забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення суду та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача, так як запровадить лише тимчасові обмеження щодо користування коштами задля запобігання перешкод при виконанні рішення суду. ТОВ «СМУ-56» згідно з відкритими даними, як наголошує прокурор, на дату подання заяви про забезпечення позову не перебуває ні в процесі припинення, ні в процесі провадження у справі про банкрутство, має статутний капітал 10 000,00 грн. При цьому прокурор, посилаючись на правову позицію об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, зазначає, що вимога надати докази щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчитиме про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушуватиме баланс інтересів сторін.
Розглянувши заяву прокурора про забезпечення позову, господарський суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. ст. 136, 137 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно зі ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами щодо наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для встановлення наявності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Суд зазначає, що відмова у задоволенні заяви про забезпечення позову за певних обставин може повністю нівелювати результати судового процесу. Позиція суду з даного питання відповідає висновкам, до яких дійшов Верховний Суд у постанові від 11.10.2023 по справі № 922/1533/23, постанові від 11.09.2023 по справі №910/7974/23.
Предметом заявленого прокурором позову в інтересах держави в особі Управління, Південного офісу Держаудитслужби є вимога до ТОВ «СМУ-56» про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 29.07.2024 до договору № 454 від 10.06.2024 та стягнення пені у розмірі 112 803,33 грн.
При дослідженні питання наявності підстав для забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, а, отже, у суду відсутні підстави для надання оцінки доводам прокурора про укладення між позивачем та відповідачем додаткової угоди №1 від 29.07.2024 до договору № 454 від 10.06.2024 з порушенням вимог закону. Водночас суду слід здійснити оцінку обґрунтованості доводів прокурора, на які він посилається як на підставу для подання заяви.
Суд зазначає, що у випадку задоволення заявлених вимог про стягнення пені у розмірі 112 803,33 грн, виконання судового рішення буде здійснюватися, в першу чергу, за рахунок грошових коштів, які знаходяться на рахунках відповідача, відкритих у будь-яких банківських установах.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 звернула увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Верховним Судом у постанові від 04.12.2025 у справі № 916/3385/25 було вказано, що висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/448/22 свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов'язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення.
Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі №918/73/25 зазначив те, що наведений об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. Крім того, наведений зміст вказаної постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила об'єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025).
Господарський суд зазначає, що наявність у ТОВ «СМУ-56» можливості в будь-який момент розпорядитися грошовими коштами, які знаходяться на його рахунках, є очевидною та не потребує доведення. Проте лише наявність такої можливості не може бути безумовною та єдиною підставою для накладення арешту на грошові кошти відповідача, що, в тому числі, підтверджується висновками Верховного Суду від 04.12.2025 у справі № 916/3385/25.
У ч. 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
В порушення вимог процесуального закону, який покладає на прокурора обов'язок доведення існування фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, заявником не було надано суду жодного доказу, який може підтвердити правомірність накладення арешту на кошти відповідача. Так, прокурором не було надано суду жодного доказів, які можуть підтвердити недобропорядну поведінку ТОВ «СМУ-56», наприклад, в інших судових процесах, наявність заборгованості зі сплати податків, наявність ознак, які спростовують реальність здійснення відповідачем господарської діяльності, відсутність майна, на яке можна звернути стягнення у межах виконавчого провадження тощо.
Водночас згідно з повідомленою прокурором інформацією ТОВ «СМУ-56» не перебуває ні в процесі припинення, ні в процесі провадження у справі про банкрутство, має статутний капітал 10 000,00 грн. Викладене, з урахуванням здійснення ТОВ «СМУ-56» господарської діяльності з червня 2018 року, дозволяє суду дійти висновку про відсутність доказів недобропорядної поведінки відповідача або наявність у останнього мети не допустити виконання судового рішення.
З огляду на викладене господарський суд звертає увагу на недоведеність прокурором існування обґрунтованого припущення, що судове рішення про стягнення коштів з ТОВ «СМУ-56» не буде виконано у межах виконавчого провадження.
Підсумовуючи викладені вище обставини, враховуючи ненадання прокурором будь-яких доказів неможливості виконання судового рішення про стягнення коштів з ТОВ «СМУ-56» у випадку задоволення позову, відсутність підстав для накладення арешту на кошти лише з мотивів наявності у відповідача права ними розпоряджатись, господарський суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 141, 234 Господарського процесуального кодексу України , суд, -
1.Відмовити керівнику Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвала набрала законної сили 16.02.2026 та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її прийняття.
Суддя С.П. Желєзна