ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
29.01.2026Справа № 910/3600/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагеларія"
до ОСОБА_2
про стягнення 70 000, 00 грн
Представники:
від позивача: Магеровський І.Т.;
від відповідача: ОСОБА_2
Товариство з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 70 000, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Флагеларія" не мало та не має ніяких господарських відносин з ФОП ОСОБА_2, оскільки відсутні будь-які договори, замовлення, рахунки на будь-які роботи чи послуги, з боку ФОП ОСОБА_2 не було ніяких поставок, виконання робіт чи надання послуг Товариству, а тому, як зазначає позивач, враховуючи відсутність будь-яких взаємовідносин між позивачем та відповідачем, перераховані позивачем на банківський рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 70 000, 00 грн, є безпідставно набутими.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" - залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" строк для усунення недоліків позовної заяви.
22.04.2025 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" про продовження строку для усунення недоліків (сформована в системі Електронний суд 21.04.2025).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" про продовження строку для усунення недоліків - задоволено. Продовжено позивачу процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви, які визначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 на п'ять днів, тобто до 26.04.2025.
28.04.2025 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" про відкриття провадження та витребування доказів (сформована в системі "Електронний суд" 26.04.2025), в якій позивач зазначає, що представник позивача звертався з адвокатським запитом до АТ "Універсал Банк" про надання інформації стосовно того, на кого саме відкривався рахунок НОМЕР_1 в АТ "Універсал Банк": на фізичну особу ОСОБА_2 чи на фізичну особу - підприємця ОСОБА_2. Проте, банком було відомовлено у наданні запитуваної інформації, з огляду на банківську таємницю. У зв'язку з цим, позивач просить суд відкрити провадження у справі та витребувати в АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" довідку чи інший документ про відкриття рахунку НОМЕР_1 , а також довідку або інший документ про всі операції (факти зарахування, переказу грошових коштів тощо) на банківському рахунку НОМЕР_1 за період в який здійснювались оплати коштів, а саме: з 28.07.2023 до 28.11.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Зокрема, витребувано у Акціонерного товариства "Універсал Банк": інформацію стосовно того, на кого саме було відкрито рахунок НОМЕР_1 в АТ "Універсал Банк": на фізичну особу ОСОБА_2 чи на фізичну особу - підприємця ОСОБА_2; інформацію про здійснені операції (щодо зарахування, переказу грошових коштів тощо) на банківському рахунку НОМЕР_1 за період з 28.07.2023 до 28.11.2023. Витребувані документи (інформацію) необхідно надати до суду у строк до 29.05.2025.
26.05.2025 через відділ автоматизованого документообігу суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зокрема зазначає, що доводи позивача спростовуються укладеним 28.07.2023 договором про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ "Флагеларія", а також складеними актами приймання-передачі виконаних робіт за договором № 07-28/1 від 28.07.2023. Тож, відповідач зазначає, що ним належним чином виконано свої зобов'язання перед позивачем за укладеним договором.
03.06.2025 до суду надійшла відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" на відзив, в якій позивач зазначає, що між сторонами договір ніколи не укладався, ОСОБА_2 ніколи не надавала Товариству послуг, оскільки ОСОБА_1 ніяких договорів, актів, рахунків з ФОП ОСОБА_2 не підписувала, жодних переговорів щодо надання послуг з ОСОБА_2 не вела, а надані ФОП ОСОБА_2 фотокопії документів (договору, актів тощо) ОСОБА_1 власноручно не підписувала. Позивач також зазначає про відсутність попереднього листування чи інших доказів, які б свідчили саме про наміри укласти будь-які договори, а також про виконання таких договорів, а тому зараховані на рахунок ФОП ОСОБА_2 грошові кошти є безпідставно отриманими та мають бути повернені ТОВ "Флагеларія". У зв'язку з цим, позивач просить суд: встановити позивачу ТОВ "Флагеларія" додаткові строки для подання доказів - до 20.06.2025; зобов'язати відповідача - ОСОБА_2 надати до суду оригінали документів, які долучені до відзиву; перейти до розгляду справи в порядку спрощеного провадження, але в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
10.06.2025 до суду надійшло клопотання позивача про долучення доказів, а саме заяви свідка ОСОБА_1 .
23.06.2025 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав письмові пояснення, в яких відповідач зокрема зазначає, що договір про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023 укладений належним чином у відповідності до вимог чинного законодавства, виконаний та припинений на час звернення з позовом до суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 28.08.2025. Зокрема, зобов'язано відповідача у строк до 27.08.2025 надати суду оригінали доданих до відзиву на позовну заяву документів для огляду, а саме: договір про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023 та акти приймання-передачі виконаних робіт від 31.08.2023, від 29.09.2023, від 31.10.2023, від 30.11.2023, від 29.12.2023, від 31.01.2024 та від 29.02.2024 за договором про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023.
Листом б/н від 02.07.2025 суд повторно направив на адресу Акціонерного товариства "УНІВЕРСАЛ БАНК" ухвалу суду від 07.05.2025 у справі № 910/3600/25 для виконання.
09.07.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" надійшло клопотання про долучення доказів, в якому позивач просить суд визнати поважними причини пропуску строків подання доказів та долучити до матеріалів справи копію витягу з висновку інвентаризації та копію витягу з акта інвентаризації.
14.07.2025 через відділ автоматизованого документообігу суду від Акціонерного товариства "Універсал Банк" надійшов лист з інформацією на виконання вимог ухвали суду від 07.05.2025.
21.08.2025 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій позивач просить суд забезпечити участь представника позивача у підготовчому судовому засіданні в справі № 910/3600/25, яке призначене на 28.08.2025, а також наступні засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
26.08.2025 через відділ автоматизованого документообігу суду від ОСОБА_2 надійшла заява, в якій відповідач, на виконання вимог ухвали суду від 02.07.2025, надає оригінали документів доданих до відзиву на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2025 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - відмовлено.
27.08.2025 до суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" про відкладення (перенесення) розгляду справи, в якому позивач, у зв'язку з необхідністю додаткового часу на ознайомлення, вивчення та надання письмових пояснень щодо поданих відповідачем доказів, просить суд відкласти підготовче засідання на іншу дату.
У судовому засіданні 28.08.2025 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 25.09.2025.
22.09.2025 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (сформована в системі "Електронний суд" 20.09.2025), в якій позивач просить суд забезпечити участь представника позивача у судовому засіданні в справі № 910/3600/25, яке призначене на 25.09.2025, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
23.09.2025 через відділ автоматизованого документообігу суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності сторони, в якому відповідач просить суд провести підготовчий розгляд справи за відсутності сторони відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - відмовлено.
У підготовчому засіданні 25.09.2025 представник позивача заявив усне клопотання про визнання явки відповідача обов'язковою.
Заслухавши клопотання позивача, враховуючи характер спірних правовідносин, а також те, що відповідачем були подані заяви по суті справи та надані оригінали доказів на виконання вимог ухвали суду, суд не вбачає підстав для його задоволення, а тому відмовляє у задоволенні клопотання позивача про визнання явки відповідача обов'язковою.
Також, у підготовчому засіданні 25.09.2025 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 16.10.2025.
13.10.2025 через відділ автоматизованого документообігу суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності сторони, в якому відповідач просить суд провести підготовчий розгляд справи за відсутності сторони відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/3600/25 призначено на 13.11.2025.
У судовому засіданні 13.11.2025 оголошено перерву до 11.12.2025.
08.12.2025 до суду надійшли додаткові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагеларія".
У судовому засіданні 11.12.2025 оголошено перерву до 15.01.2026.
15.01.2026 до суду надійшли додаткові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагеларія".
У судовому засіданні 15.01.2026 оголошено перерву до 29.01.2026.
22.01.2026 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій позивач просить суд провести судове засідання, призначене на 29.01.2026, в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів представника позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2026 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" у задоволенні заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі ухвалено за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 29.01.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва
Як зазначає позивач, ТОВ "Флагеларія" створено у 2018 році, основною діяльністю підприємства є виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості.
В ході аудиту господарських операцій Товариства виявлено наступні платежі з рахунку № НОМЕР_2 ТОВ "Флагеларія", а саме:
- 28.11.2023 (18:50:00 год.) на суму 30 000, 00 грн з призначенням платежу: "Оплата згiдно договору про надання послуг №07-28/1 вiд 28.07.2023 на рахунок ФОП ОСОБА_2 ( НОМЕР_3 ";
- 24.11.2023 (21:12:00 год.) на суму 10 000, 00 грн з призначенням платежу: "Оплата згiдно договору про надання послуг №07-28/1 вiд 28.07.2023 на рахунок ФОП ОСОБА_2 ( НОМЕР_3 ";
- 29.08.2023 (17:23:00 год.) на суму 20 000, 00 грн з призначенням платежу: "Оплата згiдно договору про надання послуг №07-28/1 вiд 28.07.2023 на рахунок ФОП ОСОБА_2 ( НОМЕР_3 ";
- 28.07.2023 (20:16:00 год) 10 000 грн з призначенням платежу: "Оплата згiдно договору про надання послуг №07-28/1 вiд 28.07.2023 на рахунок ФОП ОСОБА_2 ( НОМЕР_4 ) НОМЕР_1 .
Проте, як вказує позивач ТОВ "Флагеларія" не мало та не має ніяких господарських відносин з ФОП ОСОБА_2, відсутні будь-які договори, замовлення, рахунки на будь-які роботи чи послуги. Також з боку ФОП ОСОБА_2 не було ніяких поставок, виконання робіт чи надання послуг Товариству. Крім того, оплата коштів на рахунок відповідача здійснена ОСОБА_3 від імені ТОВ "Флагеларія" на рахунок його дружини ФОП ОСОБА_2, оскільки ОСОБА_3 мав доступ як комерційний директор та входив в програму клієнт-банку "Приват24 Бізнес" під своїми електронними ключами та здійснював платежі з рахунку компанії, в т.ч. і на його власний рахунок ФОП з метою виведення та наступного привласнення коштів компанії. Однак, ніякого договору з ФОП ОСОБА_2 в ТОВ "Флагеларія" не було та станом на дату подання позову до суду відповідач ніяких послуг для ТОВ "Флагеларія" не надавала.
Позивач звертався до відповідача з претензією б/н від 26.02.2025, в якій просив відповідача протягом 3 днів повернути на рахунок позивача безпідставно отримані кошти у розмірі 70 000, 00 грн, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, фіскальним чеком від 27.02.2025 та накладною АТ "Укрпошта" №0813800071640.
Проте, відповідач на вищезазначену претензію відповіді не надав, грошові кошти не повернув.
Отже, обгрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що між ТОВ «Флагеларія» та ФОП ОСОБА_2 відсутні будь-які взаємовідносин, відповідно відсутні будь-які законні підстави для отримання коштів відповідачем від Товариства, а тому перераховані на банківський рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 70 000 грн, є безпідставно набутими відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України та підлягають поверненню позивачу, як законному власнику.
В свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначає, що доводи позивача спростовуються укладеним 28.07.2023 договором про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ "Флагеларія", а також складеними актами приймання-передачі виконаних робіт за договором № 07-28/1 від 28.07.2023 на загальну суму 70 000, 00 грн. Тож, відповідач зазначає, що ним належним чином виконано свої зобов'язання перед позивачем за укладеним договором.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності приписів ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Частиною 3 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
За приписами статті 208 Цивільного кодексу України, у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. (ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч. 3 ст. 207 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов'язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату.
Правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли (п.7.3, п.7.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц).
Відповідно до ч.2 ст.639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
За загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. При цьому допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, якщо закон не встановлює спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із ч.3 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Частиною 6 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно із ч.1 ст.12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що між ТОВ «Флагеларія» та ФОП ОСОБА_2 відсутні будь-які господарські відносини, договори, замовлення, рахунки на будь-які роботи чи послуги, відповідно відсутні будь-які законні підстави для отримання коштів відповідачем від Товариства, а тому перераховані на банківський рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 70 000 грн, є безпідставно набутими відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України.
В свою чергу, відповідач вказує, що такі доводи позивача спостовуються укладеним 28.07.2023 між ТОВ «Флагеларія» та ФОП ОСОБА_2 договором № 07-28/1 про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується, протягом дії даного договору, вести бухгалтерській облік замовника, а також у відповідності до цього договору надавати усні або письмові консультації замовнику з питань бухгалтерського обліку та податкового законодавства, з питань управління тощо, що також включають не тільки консультації, але й супровід податкової звітності.
Також, відповідачем було додано до відзиву на позовну заяву акти приймання-передачі виконаних робіт за договором № 07-28/1 від 28.07.2023 на загальну суму 70 000, 00 грн. За період з серпня 2023 по лютий 2024.
Враховуючи, що позивач у відповіді на відзив вказував, що договору між сторонами ніколи не існувало, а ОСОБА_2 ніколи не надавала Товариству ніяких послуг ОСОБА_1 ніяких договорів, актів, рахунків з ФОП ОСОБА_2 не підписувала, жодних переговорів щодо надання послуг з ОСОБА_2 не вела. Судом ухвалою від 02.07.2025 було зобов'язано відповідача надати суду оригінали доданих до відзиву на позовну заяву документів для огляду, а саме: договір про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023 та акти приймання-передачі виконаних робіт від 31.08.2023, від 29.09.2023, від 31.10.2023, від 30.11.2023, від 29.12.2023, від 31.01.2024 та від 29.02.2024 за договором про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023.
26.08.2025 через відділ автоматизованого документообігу Господарського суду міста Києва ОСОБА_2 на виконання вимог ухвали суду від 02.07.2025 було надано оригінали документів доданих до відзиву на позовну заяву, а саме: договір про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023 та акти приймання-передачі виконаних робіт від 31.08.2023, від 29.09.2023, від 31.10.2023, від 30.11.2023, від 29.12.2023, від 31.01.2024 та від 29.02.2024 за договором про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023.
Дослідивши вказані оригінали документів, суд зазначає, що усі підписи, накладені на договір та акти, з боку директора ТОВ "Флагеларія" ОСОБА_1 є ідентичними між собою, що може свідчити про накладення зображення підпису у форматі PDF, з використанням факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання.
При цьому, відповідач у поданих до суду письмових поясненнях не заперечує проти факту використання факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання на вказаних документах.
Так, у п. 8.4. договору про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023 зазначено, що сторони домовилися, що під час підписання документів у межах виконання цього Договору можуть використовувати факсимільне відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису чи іншого аналога власноручного підпису (факсиміле), що має таку ж юридичну силу, як і власноручний підпис. Факсимільне відтворення підпису вважається дійсним для всіх документів, що складаються та підписуються Сторонами у межах цього Договору, якщо інше не передбачено законодавством або не погоджено Сторонами окремо.
Суд зазначає, що в матеріалах справи наявна заява свідка ОСОБА_1 , яка була директором ТОВ "Флагеларія" на час перерахування коштів, в якій зазначено, що остання ніколи не підписувала від імені ТОВ "Флагеларія" ніяких договорів з ФОП ОСОБА_2 та актів приймання-передачі виконаних робіт від 31.08.2023, від 29.09.2023, від 31.10.2023, від 30.11.2023, від 29.12.2023, від 31.01.2024 та від 29.02.2024 за договором про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023.
Відповідно до ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З урахуванням викладеного, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму.
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми з огляду на пряму вказівку закону.
З огляду на ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 1 ст. 640 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Важливо розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Єдиною можливістю достовірно ідентифікувати особу, що направила електронні документи, є накладення такою особою свого ЕЦП на відповідні документи.
За підсумками наведеного, договір є укладеним якщо дотримані такі умови:
Сторони підписали єдиний письмовий документ (договір, угоду тощо) із визначенням всіх істотних умов власноручними підписами або ЕЦП, які дозволяють ідентифікувати особу, в т.ч. із застосуванням одноразових ідентифікаторів.
У спрощеному порядку - через обмін заявками, листами (підписаними власноручно або ЕЦП), але із викладенням в них основних умов договору.
Згідно частини третьої статті 207 Цивільного кодексу України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
"Факсиміле" позначають печатку (кліше), за допомогою якої відтворюють підпис особи.
Отже, для застосування факсимільного підпису, зокрема, для вчинення господарських операцій необхідна письмова згода сторін, яка може виражатись, зокрема, в укладеній між сторонами письмовій угоді, в якій погоджується використання факсиміле і зразки справжнього та факсимільного підписів посадових осіб або представників сторін договору чи іншого документу. Саме таким способом закріплюється юридична сила факсиміле як особистого підпису і засвідчені ним документи вважатимуться укладеними відповідно до вимог законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 910/4050/17, від 07.03.2023 у справі № 904/1252/22 та від 15.01.2025 у справі № 909/291/23.
Тобто, у разі використання факсимільного підпису сторони повинні були або у договорі або у додатковій угоді до Договору письмово узгодити можливість такого підпису. Суд зазначає, що єдиною можливістю підтвердження факту вчинення правочину з використанням факсиміле - є погодження щодо можливості використання такого факсиміле, на якому мають стояти власноручні підписи представників сторін Договору.
Проте, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що ТОВ "Флагеларія" та ФОП ОСОБА_2 було попередньо узгоджено можливість використання факсимільного підпису сторін із зразками справжнього та факсимільного підписів посадових осіб або представників сторін договору чи іншого документу.
Також, суд зазначає, що договір про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023 не підпадає під розуміння електронних документів, оскільки, не підписаний електронними цифровими підписами сторін.
Так, відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
17.10.2019 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX, яким внесено зміни до ГПК України, зокрема змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес новий стандарт доказування «вірогідності доказів».
За статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Щодо стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Верховний Суд неодноразово зазначав, що покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: 8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Відтак, підсумовуючи викладене вище, оскільки на наданих відповідачем документах: договорі та актах підписи з боку директора ТОВ "Флагеларія" ОСОБА_1 є ідентичними між собою, що свідчить про накладення його з використанням факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, в свою чергу відповідачем не надано суду доказів того, що ТОВ "Флагеларія" та ФОП ОСОБА_2 було попередньо узгоджено можливість використання факсимільного підпису сторін із зразками справжнього та факсимільного підписів посадових осіб або представників сторін договору чи іншого документу, суд приходить до висновку, що договір про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023 не є укладеним.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Згідно із частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
Відповідно до статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні відповідні заяви, розписки, листи, телеграми, інші письмові повідомлення, документи або докази вчинення конклюдентних дій, які б підтверджували намір сторін укласти та подальше укладення між сторонами даного спору договору про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023 та актів приймання-передачі виконаних робіт від 31.08.2023, від 29.09.2023, від 31.10.2023, від 30.11.2023, від 29.12.2023, від 31.01.2024 та від 29.02.2024 за договором про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023, як у письмовій формі, так і у спрощений спосіб.
Відтак, доказів існування у позивача зобов'язань перед відповідачем з оплати 70 000, 00 грн, матеріали справи не містять.
З огляду на викладене вище, оскільки встановлені судом обставини підтверджують відсутність між сторонами договірних зобов'язань станом на час перерахування грошових коштів у сумі 70 000, 00 грн, докази протилежного в матеріалах справи відсутні, у зв'язку з чим, перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 70 000, 00 грн, у відповідності до приписів ст.1212 Цивільного кодексу України, є такими, що безпідставно набуті відповідачем.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин яку матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, враховуючи викладене вище, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" визнаються судом обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" - задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" (вул. Ушинського, буд. 40, м. Київ, 03151, ідентифікаційний код - 42544966) безпідставно отримані кошти у сумі 70 000 (сімдесят тисяч) грн 00 грн. та судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 17.02.2026.
Суддя Щербаков С.О.