ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.02.2026Справа № 910/5607/23 (910/7207/25)
За позовом Товариство з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний
завод" (ідентифікаційний код: 34502350)
до держави російська федерація (Russian federation код ISO ru/rus 643)
в особі міністерства юстиції російської федерації
про відшкодування майнової шкоди
у межах справи № 910/5607/23
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» (ідентифікаційний код: 30600592)
до Товариства з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод» (ідентифікаційний код: 34502350)
про банкрутство
Суддя Омельченко Л.В.
Без виклику (повідомлення) учасників справи
У проваджені суду перебуває справа за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» (ідентифікаційний код: 30600592) про банкрутство Товариства з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод» (ідентифікаційний код: 34502350).
Ухвалою суду від 17.02.2025 уведено процедуру санації Товариства з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод» (ідентифікаційний код: 34502350) з відповідними правовими наслідками.
09.06.2025 керуючий санацією Товариства з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод» (ідентифікаційний код: 34502350) арбітражний керуючий Дробот Д.М. звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до держави російська федерація (Russian federation код ISO ru/rus 643) в особі міністерства юстиції російської федерації, в якому просив суд:
1) прийняти позовну заяву та відкрити провадження у справі в порядку загального позовного провадження в межах справи № 910/5607/23 про банкрутство ТОВАРИСТВА З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПОПАСНЯНСЬКИЙ ВАГОНОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД» (ідентифікаційний код: 34502350) з повідомленням (викликом) сторін в судове засідання.
2) звернутися до Міністерства юстиції України із судовим дорученням про вручення процесуальних документів у даній справі державі-російській федерації дипломатичними каналами із Азербайджанською Республікою, Республікою Вірменія, Республікою Казахстан, Республікою Киргизстан, Республікою Молдова, Республікою Таджикистан, Туркменістаном, Республікою Узбекистан.
3) позовну заяву ТОВАРИСТВА З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПОПАСНЯНСЬКИЙ ВАГОНОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД» (ідентифікаційний код: 34502350) у справі - задовольнити в повному обсязі.
4) стягнути з держави російська федерація (russian federation код ISO ru/rus 643) на користь ТОВАРИСТВА З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПОПАСНЯНСЬКИЙ ВАГОНОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД» (ідентифікаційний код: 34502350) 19 809 461,55 дол. США, з яких:
- 15 040 461,55 дол. США - реальні збитки;
- 4 769 000,00 дол. США - упущена вигода.
5) судові витрати понесені ТОВАРИСТВА З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПОПАСНЯНСЬКИЙ ВАГОНОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД» (ідентифікаційний код: 34502350) покласти на державу російська федерація (russian federation код ISO ru/rus 643).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок входження ворожих військ російської федерації 24.02.2022 на територію України та початку активних бойових дій у місті Попасна Луганської області з подальшою окупацією міста Попасна, де ТДВ «ПВРЗ» здійснювало господарську діяльність, Підприємство було змушено зупинити виробничу діяльність за місцем знаходження його активів. У зв'язку із збройною агресією російської федерації ТДВ «ПВРЗ» позбавлено можливості реалізації свого права власності на рухоме та нерухоме майно, провадження господарської діяльності, що призвело до значних збитків, у вигляді втрати контролю над основними засобами (у тому числі, єдиним (цілісним) майновим комплексом «ПОПАСНЯНСЬКИЙ ВАГОНОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД» і товарно-матеріальними цінностями, що належать на праві власності та обліковуються на балансі Підприємства, та упущеної вигоди.
Ухвалою суду від 12.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 910/5607/23 (910/7207/25) за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод" (ідентифікаційний код: 34502350) до російської федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування майнової шкоди у межах справи № 910/5607/23 про банкрутство Товариства з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод" (ідентифікаційний код: 34502350); справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; роз'яснено учасникам справи, що відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач може подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву; встановлено відповідачу строк - п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання до суду відзиву на позовну заяву, оформленого відповідно до вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України, а також всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, якщо докази не можуть бути подані разом з відзивом з об'єктивних причин, відповідач повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини 3, 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України); встановлено позивачу строк - протягом 5-ти днів з дня отримання відзиву на позов (якщо такий буде поданий) - для подання суду: відповіді на відзив на позов в порядку статті 166 Господарського процесуального кодексу України, а також доказів направлення відповіді на відзив відповідачу; встановлено відповідачу строк - протягом 5-ти днів з дня отримання відповіді на відзив для подачі до суду (якщо такі будуть): заперечень на відповідь на відзив та доказів направлення заперечень на відповідь на відзив позивачу; звернуто увагу сторін на положення статей 74, 80, 81 Господарського процесуального кодексу України щодо порядку подання доказів, наслідків неподання їх та доказів їх направлення іншим учасникам справи, а також щодо порядку витребування доказів; попереджено сторін, що відповідно до частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом; звернути увагу сторін на те, що копії письмових доказів, які подаються повинні бути оформлені у відповідності до вимог частини 4 статті 91 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5. 27 уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації (вимоги до оформлення документів ДСТУ 4163-2003), що при невиконанні процесуальних обов'язків, зокрема ухиленні від вчинення дій, покладених судом на сторону, до них можуть бути застосовані заходи процесуального примусу у вигляді штрафу відповідно до статті 135 Господарського процесуального кодексу України.
У відповідності до ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
При цьому, щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи судом зазначається наступне.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Наразі воєнний стан не скасовано.
Згідно ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно ч. 1 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Так, порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992. Згідно зазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов'язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб.
Між тим, у зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні, у зв'язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, дійшов Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, від 18 травня 2022 року № 760/17232/20, а також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167цс20).
Водночас, за зверненням Міністерства юстиції України Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також, сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно листа Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.
Крім того, комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади російської федерації за посередництва третіх держав не здійснюється.
Отже, подача будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами є неможливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин з 24.02.2022 року через повномасштабну агресію рф проти України.
Спосіб надіслання копій судових рішень відповідачу безпосередньо за місцем його знаходження у російській федерації засобами поштового зв'язку України не застосовується, так як на офіційному веб-сайті Акціонерного товариства "Укрпошта" 25.02.2022 розміщено повідомлення про те, що у зв'язку з агресією з боку росії та введенням воєнного стану, АТ "Укрпошта" припинило поштове співробітництво з поштою росії та білорусі, посилки та перекази в ці країни не приймаються.
З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв'язку із припиненням поштового сполучення.
Відтак, враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів про відкриття провадження у справі дипломатичними каналами, судом здійснювалося повідомлення відповідача щодо відкриття провадження у справі та можливість надання відзиву на позов шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Судом встановлено, що станом на час розгляду позовної заяви по суті, відзиву, а також жодних інших заяв чи клопотань від відповідача - держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації до суду не надходило.
Між тим, встановлено, що в матеріалах справи наявне клопотання позивача - Товариства з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод" (ідентифікаційний код: 34502350), подане ліквідатором банкрута арбітражним керуючим Дроботом Д.М., про зупинення провадження у справі.
Розглянувши заявлене клопотання, судом зазначається наступне.
Так, в обгрунтування клопотання щодо зупинення провадження у справі ліквідатор банкрута Дробот Д.М. зазначає про необхідність направлення відповідачу у справі копії ухвали та інших процесуальних документів. У зв'язку з цим, просить суд визначити спосіб повідомлення Відповідача - держави - російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації шляхом зобов'язання Позивача направити на адреси дипломатичних представництв російської федерації в Азербайджанській Республіці, Республіці Вірменія, Республіці Казахстан, Республіці Киргизстан, Республіці Молдова, Республіці Таджикистан, Туркменістані, Республіці Узбекистан належним чином (нотаріально) засвідчені переклади на російську мову та зупинити провадження у справі до належного повідомлення відповідача про розгляду позовної заяви Товариства з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод".
Втім, суд роз'яснює позивачу, що перелік підстав для зупинення провадження у справі встановлений у ст. ст. 227-228 ГПК України.
Так, згідно п.4 ч.1 ст. 228 ГПК України суд має право зупинити провадження у справі у випадку звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги або вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Однак, як було встановлено судом вище, вручення документів до компетентного органу іноземної держави - рф в умовах широкомасштабної агресії росії проти України та введення у зв'язку з цим воєнного стану в Україні не вбачається можливим та доцільним.
При цьому, статтею 122 ГПК України передбачено як один з можливих способів повідомлення учасників справи про її розгляд - здійснення офіційного оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
З огляду на викладене, враховуючи здійснення судом повідомлення відповідача щодо відкриття провадження у справі шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, суд уважає відповідача таким, що є належним чином повідомленим про розгляд справи проти нього, тому беручи до уваги те, що зупинення провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст. 228 ГПК України є правом, а не обов'язком суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання Товариства з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод" в особі ліквідатора Дробота Дениса Миколайовича про зупинення провадження у справі.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод" (ідентифікаційний код: 34502350) до російської федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування майнової шкоди, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Товариство з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод» (далі - ТДВ «ПВРЗ») (ідентифікаційний код: 34502350) перебуває у процедурі санації у справі № 910/5607/23 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» (ідентифікаційний код: 30600592) про банкрутство Товариства з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод».
ТДВ «ПВРЗ» є суб'єктом господарювання, зареєстрованим за адресою: Україна, 01133, місто Київ, вулиця Коновальця Євгена, будинок 32-Г, офіс 8. Основним видом діяльності Підприємства є ремонт і технічне обслуговування інших транспортних засобів (КВЕД 33.17). Підприємство спеціалізується на капітальному, поточному і деповському ремонті вантажних вагонів.
Підприємство було засноване в грудні 2007 року в місті Попасна Луганської області, яке почало свою діяльність орендуючи майновий комплекс у ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ПОПАСНЯНСЬКИЙ ВАГОНОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД». З цією метою укладено Договір оренди № 003016/09 від 11.12.2007 з Регіональним відділенням Фонду державного майна в Луганській області.
Позивач стверджує, що до початку збройної агресії рф потужності ТДВ «ПВРЗ» дозволяли одночасно будувати до 500 нових вагонів та ремонтувати до 100 одиниць рухомого складу на місяць.
Однак, у 2014 році проросійські угрупування захопили державні установи міста Попасна. 11.05.2014 було проведено незаконний «референдум» щодо «державного суверенітету Луганської народної республіки», а з 22.05.2014 по 22.07.2014 місто Попасна перебувала під контролем окупаційної адміністрації рф на тимчасово окупованій території Луганської області.
У період з 2014 по 2018 рік представники незаконних збройних формувань за підтримки рф регулярно намагалися повторно захопити місто. Незважаючи на близькість до лінії розмежування, українська влада продовжувала роботу з відновлення міста.
19.07.2020 Попаснянська міська територіальна громада увійшла до складу новоствореного Сєвєродонецького району.
24.02.2022 на початку повномасштабного вторгнення рф на територію України в березні 2022 року розпочалися бої за місто Попасна. Протягом двох місяців місто перебувало під інтенсивними обстрілами важкої артилерії та авіаційними ударами, що призвело до майже повного його знищення, у тому числі, об'єктами обстрілів та бомбардувань стали й активи ТДВ «ПВРЗ».
У квітні 2022 року невстановленими особами з осіб армійського корпусу рф було захоплено єдиний (цілісний) майновий комплекс ТДВ «ПВРЗ», про що до органів Служби безпеки України подано відповідні заяви (від 23.12.2022 № 163-В, від 29.06.2022 № 85-В).
Також вбачається, що по вказаним фактам зареєстровані відповідні кримінальні провадження (№ 12022131530000859 від 01.07.2022, № 22023130000000145 від 22.02.2023), витяги з яких долучено позивачем до даного позову.
Так, внаслідок входження ворожих військ російської федерації 24.02.2022 на територію України та початку активних бойових дій у місті Попасна Луганської області з подальшою окупацією міста Попасна, де ТДВ «ПВРЗ» здійснювало господарську діяльність, Підприємство було змушене зупинити виробничу діяльність за місцем знаходження його активів. Майно, яке втрачено Підприємством у зв'язку із збройною агресією рф, являє собою основні засоби та товарно-матеріальні цінності, що належали Боржнику на праві власності та перебували на його балансі, що підтверджується інвентаризаційними описами, документами фінансової та статистичної звітності, а також, інформацією з єдиних та державних реєстрів.
З 07.05.2022 місто Попасна вважається тимчасово окупованим (з 24.02.2022 по 07.05.2022 - велися активні бойові дії), що вбачається з Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376.
Відтак, у зв'язку із збройною агресією російської федерації ТДВ «ПВРЗ» позбавлено можливості реалізації свого права власності на рухоме та нерухоме майно, провадження господарської діяльності, що призвело до значних збитків, у вигляді втрати контролю над основними засобами (у тому числі, єдиним (цілісним) майновим комплексом «ПОПАСНЯНСЬКИЙ ВАГОНОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД» (адреса: Луганська обл., м. Попасна, вул. Залізнична, 1) і товарно-матеріальними цінностями, що належать на праві власності та обліковуються на балансі Підприємства, а також упущеної вигоди, які позивач оцінює у загальному розмірі 19 809 461,55 дол. США, з яких:
- 15 040 461,55 дол. США - реальні збитки;
- 4 769 000,00 дол. США - упущена вигода.
На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано:
- копію Витягу з ЄДР щодо ТДВ «ПВРЗ»;
- копію Договору оренди державного майна від 11.12.2007 № 003016/09 з Актом від 11.12.2017 прийому-передачі в оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства «Попаснянський вагоноремонтний завод»;
- копію Договору № 6 від 11.04.2018 до Договору оренди державного майна від 11.12.2007 № 003016/09;
- копію Плану санації від 09.09.2024 № 01-32/06-09;
- копію Наказу про особливості роботи підприємства на час дії воєнного стану від 25.02.2022 № 1-В;
- копію Договору на проведення оцінки розміру реальних збитків № РЗ-1/17-03/24 від 25.03.2024;
- копію Договору на проведення оцінки розміру реальних збитків та упущеної вигоди № ВВ-2/18-03/24 від 18.03.2025;
- копію Заяви ТДВ «ПВРЗ» про вчинення кримінальних правопорушень від 29.06.2022 № 85-В;
- копію Заяви ТДВ «ПВРЗ» про вчинення кримінальних правопорушень від 23.12.2022 № 163-В;
- копію Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 01.07.2022;
- копію Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 22.02.2023;
- копію Звіту про оцінку збитків № РЗ-16/05.1 від « 24» червня 2024 року з додатками;
- копію Звіту про оцінку збитків № УВ-31/03.1 від « 31» березня 2025 року з додатками;
- роздруківки із засобів масової інформації щодо ведення бойових дій, окупації та системного характеру обстрілів м. Попасна Луганської області;
- копії наказів про призупинення дії трудових договорів.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги за наведеними ТДВ «ПВРЗ» підставами, суд застосовує наступні джерела права та акти законодавства.
Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно зі ст.ст.1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Так, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування майнової шкоди має місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
Відповідно до статті 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими.
Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна. Згідно із статтею 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
За змістом частин 1, 3 статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
У відповідності до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Позивачем доведено належними доказами, що йому належало право користування майновим комплексом в місті Попасна Луганської області, яке він орендував у ДП «ПОПАСНЯНСЬКИЙ ВАГОНОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД» на підставі Договору оренди № 003016/09 від 11.12.2007 з Регіональним відділенням Фонду державного майна в Луганській області.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України.
Крім того, російську федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України. Міжнародний суд ООН у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти рф) зобов'язав російську федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі - атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини і вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Отже, факт військової агресії рф проти України встановлений як у національних, так у міжнародних актах законодавства, та є загальновідомими.
У відповідності до ч. 3 ст. 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
З 07.05.2022 місто Попасна вважається тимчасово окупованим, що вбачається з Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що саме у зв'язку із збройною агресією російської федерації ТДВ «ПВРЗ» позбавлено можливості реалізації свого права власності на рухоме та нерухоме майно, провадження господарської діяльності, та відповідно отримання доходу.
Втрата ТДВ «ПВРЗ» можливості здійснювати реалізацію свого права власності на рухоме та нерухоме майно та ведення господарської діяльності порушує відповідне право власності ТДВ «ПВРЗ», яке у зв'язку із цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.
Щодо вини як складового елемента цивільного правопорушення.
Зі змісту ч. 2 ст. 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Відповідний висновок Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 1166 ЦК України та презумпції вини заподіювача шкоди міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20, від 20.10.2022 у справі № 910/3782/21, від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18.
Спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов'язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди.
Втім, відповідачем свою вину у заподіянні шкоди позивачу не спростовано, а надані позивачем докази достовірно та вірогідно підтверджують, що саме внаслідок військової агресії рф проти України, підприємство - боржник поніс реальні збитки, а також не отримав доходи (прибуток), які реально міг би отримати за звичайних обставин.
Щодо розміру заявлених позивачем збитків судом зазначається наступне.
За приписом статті 22 ЦК України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є:
- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (далі - порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, починаючи з 19 лютого 2014 року.
Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: 18) економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Відповідно до п.5 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії російської федерації (додаток до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
Незалежна оцінка збитків проводиться суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.
Так, з метою визначення розміру реальних збитків та упущеної вигоди (у вартісному виразі), завданих ТДВ «ПВРЗ» внаслідок втрати у зв'язку із збройною агресією російської федерації контролю над основними засобами та товарно-матеріальним цінностями ліквідатором Дроботом Д.М. було укладено з суб'єктом оціночної діяльності - Фізичною особою-підприємцем Жировим Андрієм Костянтиновичем (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 35/2023 від 19.01.2023) Договори на проведення оцінки розміру реальних збитків та упущеної вигоди, на виконання яких було проведено оцінку.
Згідно Звіту про оцінку збитків № РЗ-16/05.1 від 24.06.2024 розмір реальних збитків, завданих юридичній особі ТДВ «ПВРЗ» внаслідок втрати контролю у зв'язку із збройною агресією російської федерації над основними засобами та товарно-матеріальними цінностями, що належать на праві власності та обліковуються на балансі ТДВ «ПВРЗ», з урахуванням округлення, станом на 07.05.2022 складає: 15 040 461,55 дол. США або 440 007 605,33 грн.
Згідно Звіту про оцінку збитків № УВ-31/03.1 від 31.03.2025 розмір упущеної вигоди ТДВ «ПВРЗ» від неможливості провадження господарської діяльності внаслідок втрати контролю над єдиним (цілісним) майновим комплексом «Попаснянський вагоноремонтний завод» (адреса: Луганська обл., м. Попасна, вул. Залізнична, 1) у зв'язку із збройною агресією російської федерації, з урахуванням округлення, станом на 31.03.2025 складає: 4 769 000,00 дол. США або 197 811 920,00 грн.
Як вбачається зі звіту, оцінювач обізнаний та усвідомлює кримінальну відповідають за завідомо неправдивий висновок; мета оцінки для надання незалежної оцінки збитків, понесених замовником, до судових інстанцій.
Заперечення та спростування результатів оцінки збитків, у тому числі рецензування звіту про оцінку збитків, докази виникнення спорів, пов'язаних із результатами оцінки збитків (визначеного розміру збитків) в матеріалах справи відсутні.
З огляду на викладене, суд приймає подані позивачем звіти як належні докази у справі.
Відповідно до положень статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно із статтею 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Одночасно, в Україні діє спеціальний нормативно-правовий акт, який регламентує валютний обіг.
Так, відповідно до преамбули Закону України «Про валюту і валютні операції», цей Закон визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов'язки суб'єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства. Відповідно до частин 2, 3 ст. 3 наведеного Закону питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом.
Згідно із частинами 1, 2 статті 5 Закону України «Про валюту і валютні операції» гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні. Таким чином, Закон України «Про валюту і валютні операції», як спеціальний нормативно-правовий акт у сфері регулювання валютних операцій, визначає гривню як єдиний законний платіжний засіб в межах території України, однак не встановлює обов'язку здійснення платежів з території інших країн на територію України в національній валюті.
Згідно із пунктом 1 статті 1 вказаного Закону валютна операція - операція, що має хоча б одну з таких ознак:
а) операція, пов'язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов'язаних з цим зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта;
б) торгівля валютними цінностями;
в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей.
За таких обставин, вбачається, що операція щодо сплати нерезидентом суми заподіяної шкоди на підставі такого, що набуло законної сили, рішення суду, підпадає під наведені вище ознаки валютної операції. При цьому, відповідно до підпункту «ґ» пункту 8 статі 1 вказаного Закону іноземні держави (у тому числі і відповідач) підпадають під ознаки нерезидента.
Тому, в силу положень частини 1 статті 19 Конституції України, частини 1 статті 12, частини 1 статті 20 ЦК України, частини 5 статті 3, частини 1 статті 6 Закону України «Про валюту і валютні операції», оплата іноземною державою коштів на підставі рішення суду на користь юридичної особи - нерезидента в іноземній валюті не заборонена законом.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16.02.2019 у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), від 23.10.19 у справі № 723/304/16-ц.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача реальних збитків та суми упущеної вигоди є законною, обґрунтованою та документально доведеною, крім того є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відповідного відшкодування. Судом встановлено, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації міста Попасна Луганської області позивач фактично втратив можливість користуватись майновим комплексом для господарської діяльності.
Згідно з положеннями ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).
Проаналізувавши встановлені у справі обставини, оцінивши досліджені докази в їх сукупності та взаємозв'язку за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод» до російської федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування майнової шкоди у загальному розмірі 19 809 461,55 дол. США, з яких:
- 15 040 461,55 дол. США - реальні збитки;
- 4 769 000,00 дол. США - упущена вигода.
Щодо судових витрат суд зазначає наступне.
Позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" за позовом до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до ч. 2 ст.129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Згідно зі ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028,00грн.
Частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі-застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З урахуванням наведених положень та висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22, при зверненні до господарського суду через систему "Електронний суд" до встановленої законом ставки судового збору має бути застосований понижуючий коефіцієнт, передбачений частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір".
Позов поданий через систему Електронний суд".
Отже, ціна позову складає 821 498 370,48 грн (19 809 461,55 доларів США за курсом НБУ (на дату оцінки збитків) 1 дол. США=41,47 грн), розмір судового збору за звернення з даним позовом до суду мав бути сплачений у сумі 9 857 980,44 грн (1,5 відсотка від ціни позову х 0,8 коефіцієнт).
Отже, підлягає стягненню з відповідача до Державного бюджету України судовий збір у сумі 9 857 980,44 грн.
Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, ст. ст. 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод" (ідентифікаційний код: 34502350) до російської федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування майнової шкоди - задовольнити.
2. Стягнути з держави російська федерація (russian federation код ISO ru/rus 643) в особі Міністерства юстиції російської федерації (119991, м. москва, вулиця Житна, будинок 14, будівля 1) на користь ТОВАРИСТВА З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПОПАСНЯНСЬКИЙ ВАГОНОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД» (ідентифікаційний код: 34502350, адреса: 01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 32-Г, офіс 8 ) майнову шкоду у розмірі 19 809 461,55 доларів США.
3. Стягнути з держави російська федерація (russian federation код ISO ru/rus 643) в особі Міністерства юстиції російської федерації (119991, м. москва, вулиця Житна, будинок 14, будівля 1) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 9 857 980,44 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи протягом двадцяти днів з дня його проголошення до або через відповідні суди. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Повне рішення складене 17.02.2026.
Суддя Л.В. Омельченко