ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.02.2026Справа № 910/9678/25
За позовом Акціонерного товариства "Укртранснафта"
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІТОС»
про стягнення 133 634,33 грн
Суддя Підченко Ю.О.
Представники сторін:
без виклику.
Акціонерне товариство «Укртранснафта» (далі також - позивач, АТ «Укртранснафта») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Літос» (далі також - відповідач, ТОВ «Літос») про стягнення штрафу в розмірі 133 634,33 грн.
Відповідно до ухвали від 13.08.2025 відкрито провадження у справі № 910/9678/25, вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику учасників справи.
22.10.2025 до суду звернувся відповідач із заявою про зупинення провадження у справі № 910/9678/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку судового рішення у справі № 904/2953/24.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Як встановлено судом, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду 06.02.2026 винесла постанову в справі № 904/2953/24, якою касаційну скаргу залишила без задоволення та зробила наступні висновки щодо застосування норми права:
8.1. Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
8.3. ПК України не передбачає застосування до правовідносин у сфері справляння податків і зборів правила "дозволено все, що не заборонено", як і не надає можливості застосування до цих правовідносин цивільного законодавства, у тому числі законодавства, що регулює зобов'язальні правовідносини сторін. Ці норми є імперативними, тобто, такими, що не допускають ніяких відхилень, можливості їх зміни шляхом узгодження цих змін сторонами.
8.4. Обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, а включення до приватноправового договору обов'язків, що належать до публічно-правової сфери, до сфери регулювання податкового законодавства, не перетворює ці обов'язки на цивільні незалежно від волевиявлення сторін договору. У разі невідповідності договірного регулювання приписам імперативних норм застосуванню в будь-якому разі підлягають саме імперативні норми, відтак таке договірне регулювання не створює передбачених ним правових наслідків, не надає підстав для застосування договірної відповідальності.
8.5. Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов'язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення.
Зважаючи на наведені вище обставини, суд відмовляє Товариству обмеженою відповідальністю «Літос» у задоволенні клопотання від 22.10.2025 про зупинення провадження у справі.
При цьому, суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України та ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище припису ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
18 жовтня 2022 року між Акціонерним товариством «Укртранснафта» (як замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІТОС» (як підрядником) укладено договір № 22/443-ДР на надання послуг з поточного ремонту об'єкту з використанням власних матеріально-технічних засобів підрядника (без авансу) (далі - договір).
Пунктом 17.6 договору передбачено, що за взаємною згодою сторін цей договір укладений в електронній формі відповідно до умов Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про електронні довірчі послуги».
На умовах цього договору та за результатами проведеної процедури (Заявка на закупівлю № 8396 від 13.10.2022) замовник доручає, а підрядник забезпечує, відповідно до дефектного акта і умов цього договору, надання послуг: «Поточний ремонт Будівлі насосної станції піногасіння (традиційної) ЛВДС «Кременчук», 39749, Полтавська обл., Кременчуцький район, с. П'ятихатки, вул. Світанкова, 1 (додаткові роботи)», (Інженерні та будівельні роботи, код 45220000-5 за ДК 021:2015), надалі - Роботи (пункт 1.1. договору).
Згідно з п. 2.1. договору, договірна ціна є твердою та визначається на основі твердого кошторису, що є невід'ємною частиною договору (Додаток № 2) і становить: без ПДВ - 598 551,07 грн, ПДВ - 119 710,21 грн. Разом з ПДВ - 718 261,28 грн.
У розділі 2 договору сторони погодили, що платежі за обсяги виконаних робіт здійснюються замовником шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок підрядника, протягом 10 календарних днів з дати підписання сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт (Додаток № 3 до договору) та Довідки про вартість виконаних робіт та витрати (Додаток № 4 до договору) на підставі отриманого рахунку-фактури.
Відповідно до п. 4.1 договору передача виконаних робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актами приймання виконаних будівельних робіт, підписаними уповноваженими представниками сторін.
Як передбачено в підпункті 7.1.11 пункту 7.1 договору, підрядник зобов'язаний зареєструвати податкову накладну та/або розрахунок коригування до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) з урахуванням граничних строків:
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
Підпунктом 7.1.12 пункту 7.1 договору встановлено, що підрядник зобов'язаний направити замовнику складену в електронній формі та зареєстровану в ЄРПН податкову накладну з дотриманням вимог про електронний підпис уповноваженої підрядником особи і з наявністю всіх обов'язкових реквізитів, передбачених податковим законодавством, не пізніше наступного дня з моменту її реєстрації.
Пунктом 9.11 договору встановлено, що підрядник зобов'язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 20 % вартості (ціни) виконаних робіт, на яку податкова накладна:
а) не складена і не направлена Замовнику;
б) складена неналежним чином;
в) не зареєстрована в ЄРПН;
г) подана з порушенням строку її реєстрації в ЄРПН, а саме після закінчення 180 (сто вісімдесят) календарних днів із дати складання.
Згідно з пунктом 9.12 договору, підрядник зобов'язаний сплатити замовнику штраф у розмірі, визначеному у пункті 9.11 цього договору протягом 5 (п'ять) календарних днів з моменту направлення Замовником відповідної письмової вимоги, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок замовника, реквізити якого зазначено в цьому договорі.
Як стверджує позивач, 12.12.2022 сторонами оформлено акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт, а також підписано довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2022 року на суму 668 171,63 грн.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідно до умов договору відповідач не склав та не зареєстрував в ЄРПН податкову накладну за актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт від 12.12.2022. За актом приймання виконаних будівельних робіт № 1 від 12.12.2022 штраф у розмірі 20% згідно з п. 9.11 Договору становить 133 634,33 грн.
Відповідач відзив на позов не надав, викладених у позовній заяві обставин не простував.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
За змістом статей 6, 627 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судом дана належна правова кваліфікація правовідносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладено договір підряду. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно цього типу договору, тобто встановили: предмет, визначили його договірну ціну (кошторис), порядок прийомки виконаних робіт, вартість робіт (ціну договору) та спосіб її визначення, а тому в розумінні вимог ст.ст. 638, 639, 837, 838, 839, 846, 847, 848, 875 ЦК України, договір вважається укладеним.
Стаття 837 ЦК України передбачає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Наявними у справі доказами підтверджується, що за грудень 2022 року було виконано будівельних робіт на суму 668 171,63 грн у тому числі ПДВ 133 634,33 грн.
Проте, всупереч вимог пп. 7.1.11, 7.1.12 договору відповідач не склав та не зареєстрував відповідну податкову накладну згідно з актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт від 12.12.2022, чим порушив умови договору та Податкового кодексу України.
Свобода визначення умов договору є одним з проявів максими "дозволено все, що не заборонено", і вона базується на невтручанні держави у приватні відносини, доки такі відносини стосуються лише їх учасників. Тому сторони договору можуть на власний розсуд (якщо він не обмежений законом) визначити зміст свого регулятивного правовідношення, нормальну динаміку його розвитку.
Також для реалізації сторонами свободи визначення умов договору як міри правомірної поведінки сторін важливим є те, чи належать ці умови договору до тих правовідносин, що взагалі можуть бути унормовані сторонами на власний розсуд у цивільному договорі, волевиявлення сторін у яких має значення для кваліфікації поведінки як правомірної, чи такої, що складає собою правопорушення.
За приватноправовим договором сторони встановлюють, змінюють або припиняють саме цивільні права та обов'язки (стаття 626 ЦК України), ті, які регулюються цивільним законодавством. Також за частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ж, встановленими частиною другою статті 1 ЦК України, до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом, тому правило "дозволено все, що не заборонено" як підстава для застосування договірного регулювання до відповідних правовідносин взагалі незастосовне.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, сторони уклали договір підряду, за яким замовник доручає, а підрядник забезпечує виконання передбачених договором робіт за плату.
Реалізуючи свободу договору, сторони вправі на власний розсуд визначити перелік робіт, строки виконання, порядок їх передачі як і порядок, строки та спосіб оплати тощо, передбачивши цивільно-правову відповідальність за порушення цих умов.
Що ж стосується податкових накладних, їх складання та реєстрації, то це документ, призначений для розрахунку податку на додану вартість, а не для оформлення операцій з поставки товару господарюючим суб'єктом; податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з виконання робіт/послуг, є для замовника таких робіт/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Порядок складання та реєстрації податкових накладних унормовано Податковим кодексом України (далі - ПК України), який за пунктом 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів.
Так, відповідно до положень пункту 201.7 статті 201 ПК України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Згідно з пунктом 201.1 статті 200 ПК України система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку: суми податку, що містяться у складених та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; суми поповнення та залишку коштів на рахунках в системі електронного адміністрування податку на додану вартість; суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до пункту 201.3 статті 201 ПК України платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму податку.
Суми ПДВ, зазначені у податковій накладній, після реєстрації податкової накладної в ЄРПН: формують податковий кредит (об'єкт цивільних прав) на підставі зареєстрованих податкових накладних; збільшують реєстраційний ліміт покупця (пункт 200-1 статті 200-1 ПК України); сума реєстраційного ліміту в СЕА ПДВ (невід'ємна складова частина податкового кредиту), яка формується за наслідками реєстрації податкових накладних, може бути використана отримувачем ПДВ для реєстрації вже свої податкових накладних в ЄРПН по своїх податкових зобов'язаннях без поповнення електронного рахунку в СЕА ПДВ для збільшення реєстраційного ліміту; беруть участь у формуванні податкового кредиту для зменшення податкових зобов'язань за наслідками подання декларації з ПДВ (тобто сплата податку на додану вартість у меншому розмірі).
Відповідно до абзацу 14 пункту 201.10 статті 201 ПК України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
Згідно з пунктом 203.1 статті 203 ПК України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Реєстрація податкових накладних у ЄРПН повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків.
Штраф за порушення строків реєстрації податкових накладних встановлюється положеннями ПК України, зокрема, відповідно до пункту 90 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України тимчасово, протягом дії воєнного стану та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, штраф за порушення платниками ПДВ граничного строку для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в ЄРПН, встановлюється у розмірах:
- 2 % (було 10%) суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів;
- 5 % (було 20%) суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів;
- 10 відсотків (було 30%) суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів;
- 15 відсотків (було 40%) суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів;
- 25 відсотків (було 50%) суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів.
Аналізуючи природу обов'язку покупця зареєструвати податкову накладну, Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків (пункт 25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, пункт 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 925/556/21).
ПК України не передбачає застосування до правовідносин у сфері справляння податків і зборів правила "дозволено все, що не заборонено", як і не надає можливості застосування до цих правовідносин цивільного законодавства, у тому числі законодавства, що регулює зобов'язальні правовідносини сторін. Ці норми є імперативними, тобто, такими, що не допускають ніяких відхилень, можливості їх зміни шляхом узгодження цих змін сторонами.
Включення до приватноправового договору обов'язків, що належать до публічно-правової сфери, до сфери регулювання податкового законодавства, не перетворює ці обов'язки на цивільні незалежно від волевиявлення сторін договору. У разі невідповідності договірного регулювання приписам імперативних норм застосуванню в будь-якому разі підлягають саме імперативні норми, відтак таке договірне регулювання не створює передбачених ним правових наслідків, не надає підстав для застосування договірної відповідальності.
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.02.2026 у справі № 904/2953/24.
Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.
Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.
Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов'язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення".
Окрім того, від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН у строки, передбачені ПК України, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ, з яким і пов'язаний майновий інтерес позивача у спірних правовідносинах (відповідну позицію висловлено у пункті 8.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 925/556/21).
У позовній заяві не вказано, до яких негативних наслідків, які виходять за межі майнового інтересу позивача до формування податкового кредиту, призвело недотримання відповідачем строків реєстрації податкових накладних, передбачених договором, а відтак - за захистом якого порушеного права чи майнового інтересу звернувся позивач.
Обов'язок підрядника зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед замовником, а включення до приватноправового договору обов'язків, що належать до публічно-правової сфери, до сфери регулювання податкового законодавства, не перетворює ці обов'язки на цивільні незалежно від волевиявлення сторін договору. У разі невідповідності договірного регулювання приписам імперативних норм застосуванню в будь-якому разі підлягають саме імперативні норми, відтак таке договірне регулювання не створює передбачених ним правових наслідків, не надає підстав для застосування договірної відповідальності.
З огляду на наведені вище обставини суд дійшов висновку, що позов Акціонерного товариства "Укртранснафта" задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В п. 53 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2012 у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (Заява № 387/03), зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими, узгодженими.
Судом зроблено оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, з'ясовані мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування в даному спорі, в тому числі застосовано до спірних правовідносин норму права та вказано мотиви такого застосування, що відповідає положенням ст. 238 ГПК України.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати суд покладає на позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 75, 76, 77, 86, 129, 231, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову Акціонерного товариства "Укртранснафта" відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 17.02.2026.
Суддя Ю.О. Підченко