вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
"17" лютого 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/157/26
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
розглянувши матеріали справи
за позовом Ужгородської окружної прокуратури, м. Ужгород в інтересах держави в особі
позивача Закарпатської обласної державної адміністрації
до відповідача Тур'є-Реметівської сільської ради, с. Тур'є-Ремета Ужгородського району Закарпатської області
про витребування земельної ділянки у державну власність
Ужгородська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації звернулася до Господарського суду Закарпатської з позовом до Тур'є-Реметівської сільської ради у якому просить суд витребувати на користь держави в особі Закарпатської обласної військової (державної) адміністрації з незаконного володіння Тур'є-Реметівської сільської ради Ужгородського району частину земельної ділянки з кадастровим номером 2123286200:02:033:0006 загальною площею 4,6678 га, з якої:
-земельна ділянка площею 0,0455 га, яка має 3 поворотні точки меж земельних ділянок, яка повертається у власність держави: (1. Х 5 395 652,873: У 1 250 876,315, 2. Х 5 395 639,490: У 1 250 904,430, 3. Х 5 395 615,358: У 1 250 887,193);
- земельна ділянка площею 4,6223 га яка має 24 поворотні точки меж земельних ділянок, яка повертається у власність держави: (1. Х 5 395 420,400; У 1 249 568,080, 2. Х 5 395 523,919: У 1 249 666,619, 3. Х 5 395 585,579,: У 1 249 731,422, 4. Х 5 395 567,605: У 1 249 812,213, 5. Х 5 395 540,825: У 1 249 922,748, 6. Х 5 395 521,035: У 1 250 004,435, 7. Х 5 395 613,904: У 1 250 127,331, 8. Х 5 395 690,440: У 1 250 228,614, 9. Х 5 395 687,708: У 1 250 372,086, 10. Х 5 395 701,337: У 1 250 577,252, 11. Х 5 395 731,951: У 1 250 641,420, 12. Х 5 395 662,166: У 1 250 771,212, 13. Х 5 395 604,440: У 1 250 879,395, 14. Х 5 395 583,950: У 1 250 864,760, 15. Х 5 395 632,108: У 1 250 733,704, 16. Х 5 395 668,840: У 1 250 633,740, 17. Х 5 395 660,270: У 1 250 481,485, 18. Х 5 395 646,410: У 1 250 235,230, 19. Х 5 395 574,378: У 1 250 160,351, 20. Х 5 395 486,770: У 1 250 069,280, 21. Х 5 395 515,229: У 1 249 954,924, 22. Х 5 395 540,559: У 1 249 853,138, 23. Х 5 395 572,060 У 1 249 726,540, 24. Х 5 395 494,214: Y 1 249 645,204.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/157/26 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 лютого 2026 року.
Дослідивши матеріали позовної заяви від 10.02.2026 №07.53-108-1157ВИХ-26 (вх. №02.3.1-05/164/26 від 12.02.2026), суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху відповідно до приписів ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, оскільки подана без додержання вимог, викладених у ст.ст. 162, 164 ГПК України.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
В силу частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Вимоги до змісту та форми позову, а також до документів, які додаються до позовної заяви, встановлено статтями 162, 164 Господарського процесуального кодексу України.
09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» №4292-IX від 12.03.2025, яким, зокрема, внесено зміни до статей 164, 174, 238 Господарського процесуального кодексу України, а також до статей 388, 390, 391 Цивільного кодексу України, якими передбачено нові правові підходи до захисту прав добросовісного набувача, у тому числі обов'язкове внесення компенсації вартості майна на депозитний рахунок суду.
Так, статтю 164 Господарського процесуального кодексу України доповнено частиною шостою такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Водночас, частину другу статті 174 Господарського процесуального кодексу України доповнено абзацом третім такого змісту: «Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок позивача внести відповідну грошову суму».
Відповідно до частини першої статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Згідно з частиною третьої статті 388 Цивільного кодексу України держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.
Законом №4292-ІХ також доповнено статтю 390 Цивільного кодексу України частиною п'ятою наступного змісту:
«Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 391 Цивільного кодексу України).
З системного аналізу вказаних норм вбачається, що за наслідками розгляду справи про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади суд виносить рішення про витребування майна виключно за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. При цьому, приймаючи рішення про витребування майна, суд вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Перерахування грошових коштів здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Таким чином, внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості спірного майна на депозитний рахунок суду є обов'язковою умовою для подальшого розгляду справи про витребування майна у добросовісного набувача. Невчинення таких дій унеможливлює винесення позитивного рішення у справі та, як наслідок, поновлення порушеного права держави або територіальної громади, за захистом якого звернувся прокурор.
Норми, які зобов'язують вносити вартість спірного нерухомого майна на депозитний рахунок суду, мають компенсаційний та забезпечувальний характер, оскільки їхньою метою є захист порушених прав усіх учасників спірних правовідносин, зокрема й добросовісного набувача. Компенсація вартості витребуваного майна матиме місце у випадку задоволення позову та вилучення майна з володіння набувача, який є добросовісним, а позивач (держава або територіальна громада) отримує право зворотної вимоги до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника.
Суд також враховує, що статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Стаття 1 Першого протоколу містить три чітких норми: «перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.... Ці норми не є окремими, а є пов'язаними між собою. Друга та третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, отже їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі» (див. рішення у справі «Ян та інші проти Німеччини» (Jahn and Others v. Germany).
У разі задоволення позову в цій справі право власності відповідача який набув спірне нерухоме майно у встановленому законом порядку, зазнає втручання, яке прирівнюється до «позбавлення» власності в розумінні другого речення першого пункту статті 1 Першого протоколу.
Водночас, принцип законності вимагає від держави створювати такі судові процедури, які б забезпечували необхідні процесуальні гарантії та, відповідно, дозволяли б національним судовим органам ефективно та справедливо вирішувати спори між приватними особами (див. рішення у справі «Совтрансавто Холдінг проти України»).
Втручання у право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).
Суд враховує, що вирішуючи питання про витребування спірного майна, слід передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20(пункт 40)).
На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
Саме при вирішенні питання про витребування майна, здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з'ясуванню підлягає й те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, пункт 52).
З аналізу вищевказаних норм Закону №4292-IX вбачається, що останні стосуються і підлягають застосуванню при розгляді позовів, предметом яких є витребування нерухомого майна від добросовісного набувача.
При цьому, суд наголошує на тому, що питання добросовісного набуття прав на спірний об'єкт набувачем має бути оцінене судом лише під час судового розгляду справи по суті, а приписи ст. 387 ЦК України є загальними та такими, що наділяють власника правом витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним та не пов'язуються з добросовісністю чи недобросовісністю такого набувача.
В даному аспекті суд акцентує увагу, що законність набуття особою права власності на майно та наявність правової підстави для володіння ним a priori у спірних правовідносинах виключає можливість витребування майна в такої особи, а відтак, приписи ст. 387 ЦК України (щодо витребування майна саме від особи, яка незаконно, без правової підстави володіє майном) є загальними та підлягають до застосування як у випадку встановлення судом недобросовісності, так і добросовісності набувача (в крайньому випадку - з урахуванням приписів ст. 388 ЦК України).
Так, згідно з частиною п'ятою статті 12 Цивільного кодексу України, передбачено, що у разі, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом, тобто за змістом цієї норми добросовісність набувача презюмується. Добросовісність набуття в розумінні ст. 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.
Тобто, зазначена норма закріплює презумпцію добросовісності та розумності поведінки особи, яка реалізує своє суб'єктивне право, що може бути спростована лише на підставі встановлених судом обставин у відповідному процесуальному порядку. У контексті норм Господарського процесуального кодексу України спростування зазначеної презумпції можливе виключно на стадії судового розгляду справи по суті, оскільки лише на цій стадії суд: досліджує надані сторонами докази, встановлює обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, а також здійснює правову оцінку поведінки сторін у межах реалізації ними тих чи інших прав.
Суд з'ясовує: чи підстава заволодіння є законною чи незаконною або ж навіть забороненою законом; правова підстава відсутня чи нікчемна; підстава має або ж не має законної волі власника на відчуження; чи обставини вибуття майна поза волею власника встановлено іншим рішенням, вироком суду, чи є такою підставою злочин; насамкінець чи підстава є оплатною чи безвідплатною. Добросовісність щодо витребування майна встановлюється законодавцем як «не знав і не міг знати», що інша особа, яка відчужила набувачеві майно, не мала права його відчужувати.
Поняття добросовісності набувача в наданому Верховним Судом тлумаченні в контексті ч. 5 ст. 12 ЦК України презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна» (Постанова ВП ВС від 20.11.2018 року у справі № 907/50/16 ).
За такого формулювання Верховний Суд оцінює добросовісність як загальну цивільну презумпцію, а не як умову набуття права власності, навіть у титульних спорах про право власності, апелюючи до ст. 41 Конституції. Такі «об'єктивні» обставини як державна реєстрація, інформація з державних реєстрів, рішення суду, також можуть бути спростовані.
Вказане відповідає також загальним засадам господарського судочинства, зокрема, принципам змагальності сторін та рівності учасників процесу перед законом і судом, передбаченим статтями 7, 13 Господарського процесуального кодексу України.
Відтак, якщо суд за результатом розгляду справи дійде висновку про добросовісність набувача, суд буде зобов'язаний застосувати чинний Закон №4292-IX у частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
Водночас згідно з частиною тринадцятою статті 238 Господарського процесуального України у разі відмови у задоволенні позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду, суд першої інстанції також буде зобов'язаний застосувати чинний Закон №4292-IX, вирішивши питання про повернення позивачу внесених ним на депозитний рахунок суду грошових коштів як компенсації вартості майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, а у разі задоволення позову - про перерахування грошових коштів на користь добросовісного набувача.
Отже, можна прослідкувати наявність причинно-наслідкового зв'язку між необхідністю внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна (доповнена Законом №4292-IX частина шоста статті 164 Господарського процесуального кодексу України) та умов і порядку їх компенсації (доповнена Законом №4292-IX частина тринадцята статті 238 Господарського процесуального кодексу України) при ухваленні рішення судом першої інстанції.
Таким чином, добросовісність набувача презюмується, тобто набувач буде вважатись добросовісним доки не буде доведено протилежне.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.09.2025 у справі № 922/82/20.
Частиною 2 статті 174 ГПК України передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок позивача внести відповідну грошову суму.
Відтак, враховуючи, що за наслідками прийняття судом заяви прокурора про зміну предмета позову та розгляду цієї справи в межах змінених позовних вимог можливе прийняття судом рішення про витребування частин земельної ділянки кадастровий номер 2123286200:02:033:0006, площею 0,0455 га та 4,6223 га у відповідача, який може бути визнаний судом добросовісним, суд доходить висновку про необхідність залишення позовної заяви без руху, з зобов'язанням прокурора внести на депозитний рахунок суду грошові кошти в розмірі відомої суду вартості спірного майна, яка відповідно до витягу № НВ-9908141522026 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок становить 23 109,31грн (218 161,61:44,0660*4,6678).
При цьому, суд приймає до уваги, що положення ч. 6 ст. 164 ГПК України є універсальними та застосовуються в усіх випадках подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна на користь держави чи територіальної громади без відносно до правового статусу відповідача у справі.
Також суд зауважує, що відповідно до положень частини 3 статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити, зокрема, зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Статтею 163 цього ж Кодексу унормовано, що ціна позову у позовах про визнання права власності на майно або його витребування визначається вартістю майна.
У поданій на розгляд суду позовній заяві прокурор вказує ціну позову в розмірі 23 104,36 грн, однак, при розрахунку вартості спірного майна судом встановлено, що вона становить 23 109,31 грн, що не відповідає визначені прокурором ціні позову.
За приписами ч. 1 ст. 174 ГПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху з наданням строку для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Суд звертає увагу прокурора, що за змістом ч. 4 ст. 174 ГПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Керуючись ст. ст. 162, 164, 172, 174 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовну заяву Ужгородської окружної прокуратури від 10.02.2026 №07.53-108-1157ВИХ-26 - залишити без руху.
2. Встановити Ужгородській окружній прокуратурі строк для усунення недоліків позовної заяви - 10 (десять) днів з дня проголошення даної ухвали, шляхом подання до Господарського суду Закарпатської області заяви про усунення недоліків позовної заяви із зазначенням коректної ціни позову та з долученням доказів внесення на депозитний рахунок Господарського суду Закарпатської області (UA868201720355209001000018459, ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 03499922) грошових коштів у розмірі вартості частин земельної ділянки кадастровий номер 2123286200:02:033:0006, площею 0,0455 га та 4,6223 га відповідно до витягу № НВ-9908141522026 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок в сумі 23 109,31 грн.
Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя Р.М. Лучко