10.02.2026 року м. Дніпро Справа № 904/7114/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді Мартинюка С.В. (доповідач у справі),
суддів: Соп'яненко О.Ю., Фещенко Ю.В.
секретар судового засідання: Рибалка Г.Д.
представники сторін:
від позивача: Скосарев І.Д. (представник);
від відповідача: Чорний О.В. (адвокат).
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мілк-Сервіс" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.01.2026 (повний текст складено 12.01.2026), суддя Манько Г.В.
у справі № 904/7114/25
за позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мілк-Сервіс", м. Київ
про стягнення 2 860 749, 25 грн.
Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, згідно якого просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мілк-Сервіс" коштів у розмірі 2 680 749 грн. 25 коп. набутих без достатньої правової підстави, внаслідок несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою за кадастровим номером 1210100000:01:376:0032.
Разом із позовною заявою Дніпровська міська рада звернулась з заявою про забезпечення позову, згідно якої просить накласти арешт на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мілк-Сервіс", та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мілк-Сервіс", в межах суми стягнення в розмірі 2 680 749, 25 грн., до набрання рішенням по справі законної сили.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.01.2026 заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мілк-Сервіс" та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мілк-Сервіс" в межах суми стягнення в розмірі 2 680 749, 25 грн., до набрання рішенням по справі законної сили.
Не погодившись з ухвалою суду, ТОВ "Торговий дім "Мілк-Сервіс" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.01.2026 про задоволення заяви про забезпечення позову.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник не погоджується з висновком господарського суду та вважає, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
У поданій скарзі апелянт зазначає, що судом порушено принцип співмірності з огляду на те, що забезпечення позову у вигляді арешту на нерухоме майно та грошові кошти Відповідача накладено на суму 2 680 749,25 грн, що становить менше ніж пів відсотка (0,24%) від вартості активів підприємства, що свідчить про відсутність обґрунтованих ризиків невиконання можливого рішення суду.
Скаржник вважає, що накладаючи арешт на рухоме і нерухоме майно відповідача, суд не з'ясував, яке саме майно належить на праві власності Відповідачу, яка його орієнтовна вартість, чи не порушене правило про співмірність. При цьому накладення арешту на все нерухоме майно відповідача без конкретної вказівки цього майна унеможливлює виконання даної ухвали в цілому.
В обґрунтування заявленої позиції ТОВ «МІЛК-СЕРВІС» зазначає, що згідно довідок банків про рух коштів по відкритих поточних рахунках Відповідача за період з 01.11.2025 по 30.11.2025, загальний обсяг руху коштів становить понад 97 000 000 грн.
Скаржник вважає, що у суд не врахував структуру активів Відповідача та фактичні наслідки застосованого заходу забезпечення позову, оскільки арешт грошових коштів як найбільш ліквідних активів у поєднанні з арештом нерухомого майна призводить до істотного обмеження поточної господарської діяльності Відповідача, що виходить за межі мети забезпечення позову.
За викладених обставин ТОВ «МІЛК-СЕРВІС» вважає, що арешт одночасно нерухомого майна та грошових коштів не є мінімально необхідним заходом забезпечення позову, а має характер надмірного втручання у право Відповідача на здійснення господарської діяльності, тому просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.01.2026 про задоволення заяви про забезпечення позову.
У поданому 29.01.2026 відзиві на апеляційну скаргу Дніпровська міська рада заперечує щодо задоволення апеляційної скарги.
В обґрунтування заявленої позиції Дніпровська міська рада зазначає, що предметом позову є майнова вимога про стягнення зі Скаржника коштів, набутих без достатньої правової підстави, внаслідок несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою.
Позивач наполягає на тому, що грошові кошти, наявні на рахунках Відповідача, можуть бути виведені з рахунків останнім, що в подальшому, за умови задоволення позовних вимог, може ускладнити виконання рішення суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Мартинюка С.В. (доповідач), судді - Соп'яненко О.Ю., Фещенко Ю.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мілк-Сервіс" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.01.2026 у справі №904/7114/25. Розгляд справи №904/7114/25 призначено у судовому засіданні на 10.02.2026. Витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області матеріали оскарження ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 07.01.2026 у справі №904/7114/25.
29.01.2026 до суду через систему «Електронний суд» від Дніпровської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого заявник заперечує щодо задоволення апеляційної скарги.
Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, згідно якого просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мілк-Сервіс" коштів у розмірі 2 680 749 грн. 25 коп. набутих без достатньої правової підстави, внаслідок несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою за кадастровим номером 1210100000:01:376:0032.
Разом із позовною заявою Дніпровська міська рада звернулась з заявою про забезпечення позову, згідно якої просить накласти арешт на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мілк-Сервіс", та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мілк-Сервіс", в межах суми стягнення в розмірі 2 680 749 грн. 25 коп., до набрання рішенням по справі законної сили.
02.01.2026 до суду першої інстанції через систему «Електронний суд» від ТОВ «Мілк-Сервіс» надійшли заперечення щодо задоволення заяви про забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.01.2026 заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мілк-Сервіс" та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мілк-Сервіс" в межах суми стягнення в розмірі 2 680 749, 25 грн., до набрання рішенням по справі законної сили.
Судове рішення мотивоване тим, що за наявними у справі доказами, заявлені позивачем заходи забезпечення позову є обґрунтованими, адекватними та співмірними заявленим позовним вимогам. В даному випадку суд першої інстанції виснує, що вжиття зазначених заходів до забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав учасників справи, що відповідає правовій природі забезпечення позову.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а ухвалу господарського суду залишити без змін, з огляду на таке.
Предметом позову у цій справі є вимога майнового характеру про стягнення заборгованості в розмірі 2 680 749, 25 грн. набутих без достатньої правової підстави внаслідок несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 07.01.2026 у справі №904/7114/25, якою, зокрема, заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову задоволено та накладено арешт на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мілк-Сервіс" та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мілк-Сервіс" в межах суми стягнення в розмірі 2 680 749, 25 грн., до набрання рішенням по справі законної сили.
Перевіряючи правильність застосування судом попередньої інстанції норм права при ухвалені оскаржуваного судового рішення в частині забезпечення позову, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Згідно зі статтею 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Заходи до забезпечення позову можуть вживатися лише за умов, визначених статтею 136 Господарського процесуального кодексу, а саме: якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити:
- виконання рішення суду;
- ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При цьому частина четверта статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, апеляційний суд наголошує, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги,
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення збитків, просив суд вжити, зокрема передбачений пунктом 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача в межах ціни позову.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Зі змісту цієї норми процесуального права вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Під забезпеченням позову у даному випадку слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Як встановив суд першої інстанцій та вбачається з матеріалів оскарження ухвали предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення збитків, заподіяних відповідачем позивачу внаслідок розташування нерухомого майна відповідача на земельній ділянці, належній Дніпровській міській раді.
Зазначена вимога стосується стягнення грошових коштів у сумі 2 680 749, 25 грн, тобто, як правильно зазначив суд першої інстанції, є вимогою майнового характеру, яка має чітко визначений розмір (ціну позову).
При цьому, апеляційний суд не бере до уваги доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, про те, що позовні вимоги у цій справі про стягнення недоодержаного доходу хоч і мають майновий характер, однак не ґрунтуються на вимогах щодо явного та беззаперечного обов'язку відповідача відшкодувати позивачу спірну суму у зв'язку з порушенням господарського зобов'язання, оскільки відповідач у зазначених доводах не заперечує майновий характер позовних вимог у цій справі, а фактично лише піддає сумніву наявність у відповідача обов'язку відшкодувати позивачу спірну суму.
Окремо апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що докази (фінансова звітність господарської діяльності, довідки про рух коштів), надані Відповідачем разом із апеляційною скаргою не приймаються судом апеляційної інстанції з огляну на те, що відповідно до положень частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У випадку, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
В свою чергу, Відповідач разом із запереченнями на заяву про забезпечення позову від 02.01.2026 не надав відповідних доказів, які в подальшому не були предметом дослідження в суді першої інстанції при розгляді заяви про забезпечення позову.
Обґрунтування Скаржника щодо неможливості подання відповідних доказів до суду першої інстанції в матеріалах справи відсутнє.
Апеляційним господарським судом враховано, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 06.10.2022 у справі №905/446/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 07.11.2024 у справі №915/538/24, у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідача (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнта) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати, яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитиме про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах та належного йому майна в межах спірної суми.
Суд наголошує, що відповідач не позбавлений права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідача та в залежності від цього встановити, чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).
При цьому, у разі, коли відповідач не доводить, що наявних у нього грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим. Аналогічний висновок Верховного Суду міститься у постанові від 07 січня 2025 року у справі № 910/1/21.
Відповідно до приписів статті 3 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Колегія суддів зазначає, що доводи Скаржника стосуються можливості задоволення позову та не мають відношення до характеру заявлених позовних вимог і не спростовують правильний висновок суду про майновий характер позовних вимог у цій справі.
З огляду на викладене апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанцій про те, що позивач у цій справі, заявивши позовні вимоги майнового характеру, правильно обрав захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача в межах ціни позову, передбачений пунктом 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, і цей захід є адекватним, розумним та співмірним із заявленою позовною вимогою, не виходить за межі предмету спору (заявлений саме в межах ціни позову).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 19.02.2025 по справі №916/4912/24.
Крім того, можливість забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах ціни позову у спорі про стягнення грошових коштів (у майновому спорі) підтверджена висновком Верховного Суду, викладеним у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22.
Відповідач у поданій апеляційній скарзі послався на те, що суд першої інстанції не здійснив оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, не врахував те, що заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову не обґрунтована жодними доказами та доводами, а ґрунтується лише на міркуваннях заявника про можливість ускладнення виконання рішення суду у разі задоволення позову у цій справі, на припущеннях, які не підтверджені жодними доказами.
Однак колегія суддів, оцінюючи зазначені доводи скаржника, виходить з того, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у пункті 23 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі №905/448/22, а також були закріплені, зокрема і у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 квітня 2023 року у справі № 910/8671/22, від 27 квітня 2023 року у справі № 916/3686/22, від 09 квітня 2024 року у справі № 917/1610/23, від 04 жовтня 2024 року у справі № 913/289/24, від 07 жовтня 2024 року у справі №908/1291/24 та інших.
Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з оскаржуваного судового рішення, судом першої інстанції інстанцій, відповідно до вимог наведеної норми процесуального права враховано зазначені вище висновки Верховного Суду, викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03 березня 2023 року у справі №905/448/22, взяли до уваги як існування в контексті «prima facie» (на перший погляд) в обставинах справи ознак суперечливої поведінки відповідача, спрямованої на свідоме ухилення від виконання договірних зобов'язань перед позивачем, так і існування у відповідача беззаперечної вільної можливості в будь-який момент розпорядитися грошовими коштами, що знаходяться на його рахунках, та власним майно, дійшли правильного висновку про доведеність позивачем існування у нього достатньо обґрунтованого припущення про те, що у разі невжиття заходів забезпечення позову у цій справі, у випадку, якщо позов у цій справі буде задоволений, існує ризик можливого утруднення виконання або невиконання рішення суду у зв'язку з можливим ухиленням відповідача від виконання такого, що призведе до порушення прав позивача.
Крім того, апеляційний суд враховує, що відповідач не надав жодних доказів, які б свідчили про те, що застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах ціни позову, утруднює або блокує господарську діяльність відповідача та відповідно порушує права третіх осіб (контрагентів відповідача).
Колегія суддів вважає, що обраний позивачем у цій справі вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки при застосуванні такого заходу арештоване майно та грошові кошти фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпорядження ними.
З огляду на викладене цей висновок суду попередньої інстанції не суперечить висновку Верховного Суду, викладеному у пункті 47 постанови від 27 листопада 2024 року у справі № 910/13310/23 щодо неприпустимості блокування господарської діяльності товариства, на неврахування якого послався скаржник.
Колегія суддів виснує, що в цій справі суд першої інстанції застосував заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать Відповідачу, в межах суми позову, дотримавшись принципу їх співмірності із заявленими Позивачем вимогами.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та грошові кошти в межах суми позову.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
Доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛК-СЕРВІС» - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.01.2026 у справі №904/7114/25 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 17.02.2026.
Головуючий суддя С.В. Мартинюк
Суддя О.Ю. Соп'яненко
Суддя Ю.В. Фещенко