16 лютого 2026 року м. Харків Справа № 922/3654/24 (922/4527/25)
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Демідова П.В., суддя Склярук О.І., суддя Шутенко І.А., при секретарі судового засідання Курило Є.П., розглянувши в судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 (вх. №2875 Х) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 17.12.2025 про забезпечення позову у справі №922/3654/24 (922/4527/25)
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Зіта-ТКФ», м.Харків, в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Венської Оксани Олександрівни, м.Дніпро,
до відповідача-1: ОСОБА_2 , смт. Норинці, Коростенський р-н, Житомирська область,
до відповідача-2: ОСОБА_1 , м.Київ,
про покладення субсидіарної відповідальності та стягнення коштів,
в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Зіта-ТКФ»,
Представники сторін:
від скаржника: Щербак С.В. (в режимі відеоконференції) - адвокат, на підставі ордеру;
від позивача: не з'явився;
від відповідача-1: не з'явився.
Господарський суд Харківської області ухвалою від 04.11.2024 відкрив провадження у справі №922/3654/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІТА-ТКФ", суд постановою від 17.03.2025 визнав Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗІТА-ТКФ" банкрутом та відкрив ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, ухвалою від 01.09.2025 призначив ліквідатором у справі №922/3654/24 про банкрутство ТОВ "ЗІТА-ТКФ" арбітражного керуючого Венську Оксану Олександрівну.
17.12.2025 від ТОВ "ЗІТА-ТКФ" в особі ліквідатора до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява (вх. №4527/25) про покладення субсидіарної відповідальності на ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за зобов'язаннями ТОВ "ЗІТА-ТКФ" на загальну суму 90 036 227,63 грн, а саме: у розмірі 85 534 416,20 грн на ОСОБА_1 та розмірі 4 501 811,38 грн на ОСОБА_2 .
Разом з позовною заявою заявником подано заяву про забезпечення позову, в якій ліквідатор просив накласти арешт на майно, що належить або підлягає передачі ОСОБА_2 у межах ціни позову у сумі 90 036 227,63 грн; накласти арешт на грошові кошти, що належать або підлягають передачі та/або сплаті ОСОБА_2 та знаходяться на банківських рахунках ОСОБА_2 у межах ціни позову у сумі 90 036 227,63 грн; накласти арешт на майно, що належить або підлягає передачі ОСОБА_1 у межах ціни позову у сумі 90 036 227,63 грн; накласти арешт на грошові кошти, що належать або підлягають передачі та/або сплаті ОСОБА_1 та знаходяться на банківських рахунках ОСОБА_1 у межах ціни позову у сумі 90 036 227,63 грн.
Господарський суд Харківської області (суддя Прохоров С.А.) ухвалою від 17.12.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №922/3654/24 (922/4527/25); визначив здійснювати розгляд позову в межах справи про банкрутство за правилами спрощеного позовного провадження. Суд ухвалою від 17.12.2025 задовольнив заяву позивача про забезпечення позову у справі частково; з метою забезпечення позову вжив заходи забезпечення позову до розгляду і винесення остаточного рішення у цій справі, а саме: наклав арешт на майно, що належить або підлягає передачі ОСОБА_2 в межах заявлених позовних вимог у сумі 4 501 811,38 грн; наклав арешт на грошові кошти, що належать або підлягають передачі та/або сплаті ОСОБА_2 та знаходяться на банківських рахунках ОСОБА_2 в межах заявлених позовних вимог у сумі 4 501 811,38 грн; наклав арешт на майно, що належить або підлягає передачі ОСОБА_1 в межах заявлених позовних вимог у сумі 85 534 416,20 грн; наклав арешт на грошові кошти, що належать або підлягають передачі та/або сплаті ОСОБА_1 та знаходяться на банківських рахунках ОСОБА_1 в межах заявлених позовних вимог у сумі 85 534 416,20 грн.
Мотивуючи вказану ухвалу, суд першої інстанції посилався на те, що в умовах наявності заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями ТОВ «ЗІТА-ТКФ» на керівника та засновника банкрута, відповідачами можуть бути прийняті рішення про виведення активів та грошових коштів, що може суттєво ускладнити виконання рішення суду у цій справі, в разі прийняття його на користь позивача, з урахуванням того, що стягнення дебіторської заборгованості банкрута за відсутності інших реальних активів, є пріоритетним для виконання ліквідатором завдань процедури банкрутства для задоволення вимог кредиторів. Вказаний висновок зумовлений тим, що основна сума кредиторських вимог в розмірі 90 036 227,63 грн виникла у період 2022-2023 років, тобто, коли керівництво боржника здійснював ОСОБА_2 , за участю засновника ОСОБА_1 . Крім того, суд першої інстанції зазначив, що обраний заявником спосіб забезпечення позову передбачено положеннями ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, не зупинять господарської діяльності осіб, щодо яких вживаються заходи, є співмірними і відповідає критеріям розумності, обґрунтованості та адекватності, забезпечить збалансованість інтересів учасників спірних правовідносин, запобіжить порушенням у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних інтересів учасників процесу, відповідає інституту забезпечення позову в господарському процесі. До того ж, суд наголосив, що заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті та спрямовані на збереження існуючого становища до розгляду спору по суті з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки.
При цьому суд першої інстанції врахував, що позивачем заявлені вимоги про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 85 534 416,20 грн, а з ОСОБА_2 у сумі 4 501 811,38 грн, у зв'язку з чим задовольнив подану заяву частково, а саме в межах окремо заявлених до кожного з відповідачів вимог, а не в межах загальної ціни позову.
ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставини, що мають значення для справи та недоведеність обставин, які помилково вважались встановленими, просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Харківської області від 17 грудня 2025 року про забезпечення позову у справі № 922/3654/24/(922/4527/25), скасувати її та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №922/3654/24 (922/4527/25).
Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу заявник, зазначає що судом першої інстанції не враховано факт передчасного звернення з вказаною позовною заявою, оскільки станом на теперішній час на розгляді суду ще перебуває позовна заява арбітражного керуючого про визнання правочину недійсним, а отже передчасно зазначати про те, що керуючим проведено всі необхідні дії для визначення ліквідаційної маси. Скаржник зазначає, що задоволення заяви про забезпечення позову в такій мірі на даному етапі є надмірним втручанням в мирне володіння майном, у зв'язку з тим, що застосований судом захід забезпечення позову фактично зводиться до загального арешту майна та грошових коштів скаржника у межах 85 534 416,20 грн, тобто до блокування будь-якого розпорядження активами незалежно від їх природи, походження, призначення та необхідності для повсякденного життя/поточних витрат, що за своєю інтенсивністю виходить за межі "тимчасового" процесуального обмеження і створює для особи надмірний тягар. Скаржник також наголошує на тому, що заява про забезпечення позову не містить належного обґрунтування того, що невжиття саме настільки широкого арешту "істотно ускладнить чи унеможливить" виконання можливого рішення, заявник обмежується загальними твердженнями про нібито "недобросовісну поведінку" та "виведення активів" у 2023-2024 роках, однак такі посилання не доводять наявності актуального ризику розпорядження особистими активами заявника саме тепер, на стадії, коли основна вимога ще не розглянута по суті, а також не містять аналізу, чому менш обтяжливі заходи були б недостатніми.
Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 20.01.2026 витребував у Господарського суду Харківської області матеріали оскарження ухвали Господарського суду Харківської області від 17.12.2025 (про забезпечення позову) у справі №922/3654/24 (922/4527/25), необхідні для розгляду скарги, з метою вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
23.01.2026, на виконання ухвали Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2026, матеріали оскарження ухвали Господарського суду Харківської області від 17.12.2025 (про забезпечення позову) у справі №922/3654/24 (922/4527/25) надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 26.01.2026 поновив ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Харківської області від 17.12.2025 про забезпечення позову у справі №922/3654/24 (922/4527/25); відкрив апеляційне провадження; призначив розгляд апеляційної скарги 16 лютого 2026 р.
Копія вказаної ухвали направлена до електронних кабінетів представника заявника, боржника та ліквідатора, а також на адреси місцезнаходження відповідачів.
Відповідно до ч.1 ст.285 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судові рішення суду апеляційної інстанції вручаються (видаються або надсилаються) в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу.
Частиною 6 ст.242 ГПК України, передбачено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Згідно з довідками, сформованими в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду» копія ухвали суду від 26.01.2026 доставлена до електронних кабінетів боржника, арбітражного керуючого та представника заявника 26.01.2026 о 19:21, у зв'язку з чим, враховуючи положення ч.6 ст.242 ГПК України, копія ухвали вважається врученою 27.01.2026.
У зв'язку з відсутністю електронного кабінету у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 копія ухвали суду від 26.01.2026 направлена на адреси їх місцезнаходження, з рекомендованим повідомленням.
Отже, учасники провадження у справі належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження, дату, час та місце розгляду апеляційної скарги заявника.
13.02.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 та арбітражного керуючого Венської Оксани Олександрівни надійшли заяви про проведення судового засідання 16.02.2026 по справі №922/3654/24 (922/4527/25) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису за допомогою сервісу https://vkz.court.gov.ua/, які суд задовольнив ухвалою від 16.02.2026.
16.02.2026 від ліквідатора - арбітражного керуючого Венської О.О. через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату.
Представник заявника в судове засідання з'явилась, брала участь у засіданні в режимі відеоконференції, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати з підстав викладених в апеляційній скарзі.
Представник позивача та відповідача-1 в судове засідання не з'явились, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином. Враховуючи, що представником позивача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яка задоволена судом, суд намагався встановити зв'язок з представником за допомогою програмного забезпечення ВКЗ через Електронний кабінет учасника справи, проте встановити зв'язок не вдалось. У поданому клопотанні про відкладення розгляду справи арбітражна керуюча зазначила, що не має можливості брати участь у засіданні в режимі відеоконференції, у зв'язку з ризиком зриву підключення чи переривання зв'язку через відсутність стабільного інтернету.
Розглянувши в судовому засіданні клопотання представника позивача, судово колегія дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з наступних підстав.
Ліквідатор - арбітражна керуюча Венської О.О. звернулась до суду із клопотання, в якому просить: надати додатковий строк для подання відзиву у справі №922/3654/24 (922/4527/25); відкласти судове засідання по справі №922/3654/24 (922/4527/25), що призначено на 16.02.2026 об 11:30год, на іншу, зручну для суду дату; про дату та час наступного судового засідання повідомити шляхом направлення ухвали суду на офіційну електронну адресу або через електронну підсистему «Електронний суд».
Обґрунтовуючи подане клопотання, представник позивача посилається на регулярні та непередбачувані відключення електроенергії, у тому числі змінний та нестабільний графік, що супроводжується перебоями і відсутністю інтернет-з'єднання, що фактично унеможливлює стабільний доступ до робочих матеріалів і технічних засобів та належну підготовку відзиву та своєчасного його подання.
Відповідно до ч.1, 3, 4 ст.119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Виходячи з викладеного вбачається, що стаття 119 ГПК України передбачає поновлення строку для вчинення процесуальної дії, в даному випадку подання відзиву, та продовження процесуального строку, при цьому поняття додатковий строк є застосовним, згідно норм чинного процесуального законодавства, для подання доказів, що не підпадає під процесуальну дію заявлену позивачем.
Судова колегія враховує, що для надання відзиву позивачу було надано строк до 10.02.2026, згідно ухвали суду від 26.01.2026, при цьому клопотання подане ліквідатором в день судового засідання - 16.02.2026, до того ж разом з поданим клопотанням позивачем не виконано процесуальну дію , а саме не подано відзив на апеляційну скаргу. До того ж ліквідатором не здійснено спроби вийти на зв'язок з судом на момент судового засідання.
Східний апеляційний господарський суд, місцем розташування якого є місто Харків, з порозумінням відноситься до проблем про які йдеться в клопотанні ліквідатора, проте вважає, що з 27.01.2026 року було достатньо часу для виконання процесуальної дій в умовах, що питання яке досліджується в ході апеляційного розгляду, було предметом вирішення судом першої інстанції за ініціативою ліквідатора, а отже посилання представника позивача на регулярні та непередбачувані відключення електроенергії, що супроводжується перебоями і відсутністю інтернет-з'єднання не може вважатись єдиною поважною причиною для пропущення строку.
Враховуючи зазначене, колегія суддів не вбачає підстав для надання додаткового строку для подання відзиву та відкладення судового засідання на іншу дату та відмовляє у клопотанні представника позивача.
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4).
Переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційним господарським судом встановлено наступне.
Господарський суд Харківської області ухвалою від 3.03.2025 року в межах справи про банкрутство № 922/3654/25 затвердив реєстр вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗІТА-ТКФ», в який увійшли наступні вимоги:
- вимоги ініціюючого кредитора - Міністерства оборони України - 33 031 371,35 грн, з яких 96 224 грн судового збору за подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство та витрати на авансування винагороди арбітражному керуючому, 32 448 421,03 грн штрафних санкцій та 486 726,32 грн судового збору, стягнутих рішенням Господарського суду Харківської області від 04.12.2023 у справі №922/3416/23 та рішенням Господарського суду Житомирської області від 10.10.2023 у справі №906/373/23;
- вимоги Головного управління ДПС у Харківській області в розмірі 1 874,12 грн заборгованості перед бюджетом (що складається з 1852,80 грн штрафних санкцій та 21,32 грн пені), а також 4 844,80 грн судового збору;
- вимоги "Textile and Dress" LLC в розмірі в розмірі 10 936 471,67 грн, з яких 8 200 683,51 грн основного боргу, 458 505,58 грн 3% річних, 2 272 437,78 грн інфляційних, 4 844,80 грн судового збору відхилені судом.
Також, ухвалою від 3.03.2025 року суд задовольнив заяву Чернівецької митниці, визнав її грошові вимоги в розмірі 56 925 889,20 грн заборгованості та в розмірі 6 056,00 грн сплаченого судового збору, визначив, що кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів, зобов'язав розпорядника майна внести відомості щодо визнаних вимог Чернівецької митниці до реєстру вимог кредиторів.
17.03.2025 року Господарський суд Харківської області визнав Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗІТА-ТКФ» банкрутом та відкрив ліквідаційну процедуру відносно боржника.
Як зазначає позивач в межах справи №922/4527/25, загальний розмір грошових вимог кредиторів ТОВ «ЗІТА-ТКФ» на день подання позовної заяви становить 90 036 227,63 грн. Структура кредиторської заборгованості здебільшого складається з заборгованості перед бюджетом, у вигляді несплачених боржником податків, а саме, несплачені митні платежі у сумі 56 925 889,20 грн., несплачені санкції до бюджету 59 513,13 грн.
При цьому, основна сума вказаних кредиторських вимог виникла у період 2022-2023 років, тобто, коли керівництво боржника здійснював ОСОБА_2, за участю засновника ОСОБА_1 .
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 був керівником ТОВ «ЗІТА-ТКФ» з 21.08.2012 по 15.12.2023, тобто виконував повноваження директора боржника у підозрілий період (три роки до дати відкриття провадження у справі про банкрутство), ОСОБА_1 у вказаний період був і залишається учасником ТОВ «ЗІТА-ТКФ» із часткою в статутному капіталі товариства 50% номінальною вартістю 669 438,00 грн, та є кінцевим бенефіціарним власником з прямим вирішальним впливом на боржника, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ( далі ЄДР) та поданих ОСОБА_2 щорічних декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Згідно витягу з ЄДР, у період виникнення, стягнення заборгованості та перебування на посаді керівника ОСОБА_2 та засновника ОСОБА_1 , ТОВ «ЗІТА-ТКФ» вчинились дії щодо зміни місця реєстрації ( у 2023 році з Житомирської області на Харків) та зміни керівника.
Як зазначається ліквідатором у позовній заяві, в ході здійснення заходів ліквідаційної процедури було встановлено, що один із засновників ТОВ «ЗІТА-ТКФ», а саме, ОСОБА_1 , є директором та засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК-Фурнітура» та засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика Ниток «Барва» .
При цьому, при проведенні аналізу фінансово-бухгалтерської документації ТОВ «ЗІТА-ТКФ» арбітражний керуючий Камінська А.А. виявила, що ТОВ «ЗІТА-ТКФ» здійснювало перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ «ТК-ФУРНІТУРА» та ТОВ «ФАБРИКА НИТОК «БАРВА», що підтверджується виписками з поточного рахунку боржника. Первинних документів щодо означених операцій на суму господарських операцій, а також залишків товарно-матеріальних цінностей за наслідками цих операцій у боржника відсутні і ліквідатору передані не були.
Також, ліквідатором встановлено, що транспортний засіб - VOLKSWAGEN CADDY, який обліковувався на балансі Боржника, 21.11.2023 року був відчужений колишнім директором банкрута ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 за 100 000,00 грн, про що свідчать виписки по поточному рахунку банкрута.
Крім того, з аналізу банківських виписок ліквідатором Венською О.О. встановлено, що з балансу ТОВ «ЗІТА-ТКФ» було виведене обладнання, яке використовувалось банкрутом для здійснення господарської діяльності.
Згідно банківських виписок по рахунку ТОВ «ЗІТА-ТКФ» № НОМЕР_1 у АТ КБ «Приватбанк» ФОП ПЕТРУК АНДРIЙ ГРИГОРОВИЧ здійснив часткову оплату за обладнання банкрута на загальну суму 458 750,00 грн.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції погодився з доводами позивача про те, що за наявності заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями ТОВ «ЗІТА-ТКФ» на керівника та засновника банкрута відповідачами можуть бути прийняті рішення про виведення активів і грошових коштів, що може суттєво ускладнити виконання рішення суду у цій справі.
Відповідно до ст.136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до ст.136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 Господарського процесуального кодексу України). Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. При цьому заходи, обрані для забезпечення позову, не повинні покладати надмірний тягар на особу, у свою чергу не повинні призводити до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Згідно з п.1 ч.1 ст.137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та/або грошові кошти, що належать або підлягають передачі/або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
З матеріалів оскарження ухвали вбачається, що предметом заявленого ліквідатором позову є покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника-ТОВ «ЗІТА-ТКФ» на керівника та засновника банкрута та стягнення у зв'язку з цим з останніх 90 036 227,63 грн.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання судового рішення.
Адекватність (співмірність) заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Суд першої інстанції враховуючи, що в умовах наявності заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями ТОВ «ЗІТА-ТКФ» на керівника та засновника банкрута, дійшов висновку, що відповідачами можуть бути прийняті рішення про виведення активів і грошових коштів, що може суттєво ускладнити виконання рішення суду у цій справі.
Заявник зазначає про те, що заява про забезпечення позову не містить належного обґрунтування того, що невжиття саме настільки широкого арешту "істотно ускладнить чи унеможливить" виконання можливого рішення та те, що посилання позивача про "недобросовісну поведінку" та "виведення активів" у 2023 2024 роках не доводять наявності актуального ризику розпорядження особистими активами.
Колегія суддів частково відхиляє доводи скаржника та погоджується з висновком суду першої інстанції враховуючи, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, та його майном є беззаперечною, що в майбутньому може утруднити виконання судового рішення, за умови якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов, вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Крім того, оскільки у відповідності до положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.
Така правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та у постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.
Колегія суддів звертає увагу на те, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція).
Європейським судом з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Горнсбі проти Греції» (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Також у рішенні ЄСПЛ від 18.05.2004 у справі «Продан проти Молдови» Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Конвенцією, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.
Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам ЄСПЛ.
Заявник в свою чергу зазначає, що застосований судом захід забезпечення позову фактично зводиться до загального арешту майна та грошових коштів скаржника у межах 85 534 416,20 грн, тобто до блокування будь-якого розпорядження активами незалежно від їх природи, походження, призначення та необхідності для повсякденного життя/поточних витрат, що за своєю інтенсивністю виходить за межі "тимчасового" процесуального обмеження і створює для нього надмірний тягар.
Верховний суд у постанові від 06.10.2022 у справі №905/446/22 виклав правову позицію, в якій зазначив, що у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема й ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його діяльності.
При цьому, заявником не надано будь-яких доказів в підтвердження того, що накладення арешту на майно та грошові кошти у межах 85 534 416,20 грн призведе до блокування будь-якого розпорядження активами та створює для нього надмірний тягар.
Колегія суддів наголошує, що заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Разом з цим, колегія суддів не може залишити поза увагою, що заява про забезпечення позову була розглянута судом першої інстанції за відсутністю відповідачів, що відповідає вимогам ст. 140 ГПК України, проте об'єктивно не дає можливості відповідачам заявити про надмірний тягар. Незалежно від цього, суд першої інстанції не врахував, що заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. Вирішуючи питання про арешт майна учасника справи - фізичної особи, суд повинен враховувати соціальну складову та ступень втручання у права, які гарантовані Конституцією України, Конвенцією з прав людини та основоположних свобод.
Так, судом першої інстанції не враховано, що у відповідності до статті 55 Закону України « Про виконавче провадження» не допускається звернення стягнення на об'єкт довірчої власності за зобов'язаннями довірчого власника, а також на майно, зазначене в Додатку до цього Закону. Статтею 73 зазначеного Закону визначено перелік виплат на які не може бути звернено стягнення. Так, за змістом ст. 73 Закону стягнення не може бути звернено на такі виплати: вихідну допомогу, що виплачується в разі звільнення працівника; компенсацію працівнику витрат у зв'язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням; польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних; матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю; допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами; одноразову допомогу у зв'язку з народженням дитини; допомогу при усиновленні дитини; допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; допомогу на дітей одиноким матерям; допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною з інвалідністю, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом; допомогу на лікування; допомогу на поховання; щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення; дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання. Стягнення не здійснюється також із сум: неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги; грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання; вихідної допомоги в разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби, служби в поліції та Державної кримінально-виконавчої служби України, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законом; одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві; грошової допомоги, пов'язаної з безоплатним забезпеченням протезування (ортезування) учасника антитерористичної операції, учасника здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, які втратили функціональні можливості кінцівок, благодійної допомоги, отриманої зазначеними особами, незалежно від її розміру та джерела походження.
Отже, у даному випадку, колегія суддів погоджується зі скаржником, що блокування будь-якого розпорядження активами незалежно від їх природи, походження, призначення та необхідності для повсякденного життя/поточних витрат виходить за межі «тимчасового» процесуального обмеження та створює для особи надмірний тягар.
Крім зазначеного, накладення арешту окремо на кошти та окремо на майно відповідача у повній сумі позовних вимог (по 85 534 416,20 грн), матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (як за рахунок коштів, так і за рахунок майна), що також суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицію Верховного суду, викладеною в постанові від 03.03.2023 у справі 905/448/22.
Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача, однак, не врахував вимоги щодо заборони звернення стягнення на майно фізичних осіб та співмірність заходів арешту коштів та майна на загальну суму, яка в двічі перевищує позовні вимоги, дійшов помилкового висновку про накладення арешту і на грошові кошти в межах загальної ціни позову щодо відповідача - ОСОБА_1 (85 534 416,20 грн), і на його майно у такому ж обсязі (85 534 416,20 грн).
Стосовно доводів скаржника про те, що судом першої інстанції не враховано передчасне звернення арбітражного керуючого із позовною заявою про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, в умовах перебування на розгляді суду позовної заяви арбітражного керуючого про визнання правочину недійсним, судова колегія зазначає наступне.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Наведена заявником обставина підлягає дослідженню під час розгляду спору по суті та не підлягає встановленню під час розгляду заяви про забезпечення позову, оскільки вказане стосується безпосередньо питання покладення субсидіарної відповідальності на відповідачів, а не питання можливості обрання такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно та грошові кошти.
Враховуючи зазначене, доводи скаржника щодо неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та недоведеності обставин, які помилково вважались встановленими судом першої інстанцій у справі, що розглядається, не знайшли свого підтвердження.
Стосовно вимог скаржника про скасування ухвали Господарського суду Харківської області від 17.12.2025 в повному обсязі, апеляційний суд зазначає, що у відповідності до ст.254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Звертаючись з апеляційною скаргою про скасування ухвали в повному обсязі, скаржник не наводить підстав, за яких ухвала суду в частині арешту коштів та майна ОСОБА_2 порушує його права. Суд також не може за власною ініціативою, порушуючи принцип диспозитивності, вирішувати питання відносно особи, яка не оскаржує рішення суду першої інстанції.
Отже, в межах цієї скарги суд вирішує питання щодо прав та інтересів скаржника.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (п.4 ч.1, ч.4 ст.277 ГПК України).
З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини в частині недотримання судом першої інстанції вимог щодо співмірності заходів забезпечення позову, колегія суддів дійшла висновку апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, ухвалу Господарського суду Харківської області від 17.12.2025 про забезпечення позову у справі №922/3654/24 (922/4527/25) змінити, шляхом викладення її резолютивної частини щодо відповідача-2 у новій редакції.
Керуючись ст.ст.129, 269-271, 275, 277, 281, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх. №2875 Х) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 17.12.2025 про забезпечення позову у справі №922/3654/24 (922/4527/25) - задовольнити частково.
2.Ухвалу Господарського суду Харківської області від 17.12.2025 про забезпечення позову у справі №922/3654/24 (922/4527/25) змінити, об'єднавши абзаци п'ять та шість її резолютивної частини, виклавши у такій редакції:
«Накласти арешт на майно та на грошові кошти, що належать або підлягають передачі та/або сплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) в межах заявлених позовних вимог у сумі 85 534 416,20 грн, за виключенням майна, виплат та грошових коштів, на які Законом України «Про виконавче провадження» встановлена заборона на звернення стягнення.»
3.В іншій частині ухвалу Господарського суду Харківської області від 17.12.2025 про забезпечення позову у справі №922/3654/24 (922/4527/25) - залишити без змін.
4.Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження постанови передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 16.02.2026.
Головуючий суддя П.В. Демідова
Суддя О.І. Склярук
Суддя І.А. Шутенко