вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" лютого 2026 р. Справа№ 910/9528/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів: Сотнікова С.В.
Отрюха Б.В.
за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.
у присутності представників сторін:
від позивача: Сопільняк О.Ю. за довіреністю
від позивача: Сопільняк В.Ю. за довіреністю
від відповідача: Поліщук Н.В. згідно виписки з ЄДР
розглянувши апеляційну скаргу Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 року
у справі №910/9528/25 (суддя Підченко Ю.О.)
за позовом ҐЛАКСОСМІТКЛАЙН БАЙОЛОДЖІКАЛЗ С.А. (GLAXOSMITHKLINE BIOLOGICALS S.A.)
до Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій"
про визнання рішення недійсним та визнання права
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 року у справі №910/9528/25 задоволено позов ҐЛАКСОСМІТКЛАЙН БАЙОЛОДЖІКАЛЗ С.А. (GLAXOSMITHKLINE BIOLOGICALS S.A.) та визнано недійсним повністю та скасовано рішення ДО "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій", оформлене листом від 03.06.2025 №5863/ПА/25, про відмову у продовженні строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід (додаткова охорона) та видачі сертифікату додаткової охорони; визнано за компанією ҐЛАКСОСМІТКЛАЙН БАЙОЛОДЖІКАЛЗ С.А. (GLAXOSMITHKLINE BIOLOGICALS S.A.) право на продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід "ВІРУСНІ АНТИГЕНИ" за патентом України №85536 (додаткова охорона) строком на п'ять років; зобов'язано ДО "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" здійснити державну реєстрацію додаткової охорони патенту України №85536 на винахід відповідно до клопотання компанії ҐЛАКСОСМІТКЛАЙН БАЙОЛОДЖІКАЛЗ С.А. (GLAXOSMITHKLINE BIOLOGICALS S.A.) №10748/2 від 09.05.2025 шляхом внесення до Державного реєстру України винаходів відповідних відомостей, здійснити публікацію в бюлетені відомостей про таку реєстрацію та видати сертифікат додаткової охорони, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 9084,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ДО "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 року у справі №910/9528/25 у повному обсязі та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.
Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2025 року вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Отрюх Б.В.
Ухвалою суду від 23.12.2025 року відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ДО "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 року у справі №910/9528/25, повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9528/25.
08.01.2026 року супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/9528/25/32/26 від 06.01.2026 року витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою суду від 13.01.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДО "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі №910/9528/25, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено до розгляду на 05.02.2026 року за участю повноважних представників сторін.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні 05.02.2026 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 року у справі №910/9528/25 у повному обсязі та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Представники позивача проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечували, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
05.02.2026 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 року у даній справі - залишити без змін, виходячи з такого.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у серпні 2025 компанія ҐЛАКСОСМІТКЛАЙН БАЙОЛОДЖІКАЛЗ С.А. (GLAXOSMITHKLINE BIOLOGICALS S.A.) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до ДО "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" відповідно до якого позивач просив:
- визнати недійсним повністю та скасувати рішення ДО "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій", оформлене листом від 03.06.2025 року №5863/ПА/25, про відмову у продовженні строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід (додаткова охорона) та видачі сертифікату додаткової охорони;
- визнати за компанією ҐЛАКСОСМІТКЛАЙН БАЙОЛОДЖІКАЛЗ С.А. (GLAXOSMITHKLINE BIOLOGICALS S.A.) (юридична особа, створена за законодавством Бельгії; ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності відсутній, юридична особа за законодавством Бельгії; Rue de l'Institut 89, B-1330 Rixensart, Belgium (Рю де л'Інститут 89, В-1330 Ріксенсарт, Бельгія) право на продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід "ВІРУСНІ АНТИГЕНИ" за патентом України №85536 (додаткова охорона) строком на п'ять років;
- зобов'язати ДО "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" здійснити державну реєстрацію додаткової охорони патенту України №85536 на винахід відповідно до клопотання компанії ҐЛАКСОСМІТКЛАЙН БАЙОЛОДЖІКАЛЗ С.А. (GLAXOSMITHKLINE BIOLOGICALS S.A.) №10748/2 від 09.05.2025 року шляхом внесення до Державного реєстру України винаходів відповідних відомостей, здійснити публікацію в бюлетені відомостей про таку реєстрацію та видати сертифікат додаткової охорони.
В обґрунтування поданого позову зазначено, що компанія ҐЛАКСОСМІТКЛАЙН БАЙОЛОДЖІКАЛЗ С.А. (GLAXOSMITHKLINE BIOLOGICALS S.A.) є власником патенту України №85536 на винахід "ВІРУСНІ АНТИГЕНИ", (заявка №20040907208; дата подання заявки - 17.03.2003, дата, з якої є чинними права - 10.02.2009). Патент опубліковано 10.02.2009 в офіційному бюлетені "Промислова власність" №3/2009 (далі - "Патент"). Строк дії Патенту становить 20 років від дати подання заявки.
Об'єктом винаходу є активний фармацевтичний інгредієнт (АФІ) лікарського засобу і способу виготовлення композиції лікарського засобу. Ці дані засвідчуються роздруківкою Спеціалізованої БД "Винаходи (корисні моделі) в Україні" ?та описом до Патенту.
11.05.2023 року компанія Merck Sharp & Dohme IDEA GmbH (Мерк Шарп і Доум ІДЕА ГмбХ) подала заявку на державну реєстрацію лікарського засобу ГАРДАСИЛ® 9 ВАКЦИНА ПРОТИ ВІРУСУ ПАПІЛОМИ ЛЮДИНИ 9-ВАЛЕНТНА (РЕКОМБІНАНТНА, АДСОРБОВАНА), суспензія для ін'єкцій, по 0,5 мл (1 доза); по 0,5 мл суспензії у попередньо наповненому шприці (скло) з обмежувачем ходу поршня (силіконізований бромбутиловий еластомер із покриттям FluroTec) та ковпачком (синтетична ізопрен-бромбутилова суміш). По 1 попередньо наповненому шприцу з 2 голками або по 10 попередньо наповнених шприців з 2 голками для кожного шприца в картонній коробці з інструкцією для медичного застосування. Ці дані засвідчуються переліком реєстраційних форм, що були подані на державну Реєстрацію в період з 08.05.2023 по 12.05.2023.
На підставі наказу МОЗ України №1319 від 20.07.2023 "Про державну реєстрацію лікарських засобів та внесення змін до реєстраційних матеріалів лікарських засобів, які зареєстровані компетентними органами Сполучених Штатів Америки, Швейцарської Конфедерації, Японії, Австралії, Канади, Європейського Союзу" здійснено державну реєстрацію лікарського засобу ГАРДАСИЛ® 9 ВАКЦИНА ПРОТИ ВІРУСУ ПАПІЛОМИ ЛЮДИНИ 9-ВАЛЕНТНА (РЕКОМБІНАНТНА, АДСОРБОВАНА) та видано реєстраційне посвідчення №UA/20128/01/01. Термін дії реєстраційного посвідчення 20.07.2028.
Власником реєстраційного посвідчення №UA/19168/01/01 на вказаний лікарський засіб є компанія Merck Sharp & Dohme IDEA GmbH (Мерк Шарп і Доум ІДЕА ГмбХ). Виробником - Бакстер Фармасьютікал Солюшнс ЛЛС (об'єднання готового продукту (повторне суспендування та об'єднання кінцевого сформульованого балку, отриманого з дільниці Вест Пойнт), наповнення шприців (первинне пакування), тестування при випуску для шприців, наповнених на дільниці Бакстер (лише ендотоксини та стерильність)), США; Мерк Шарп і Доум Б.В. (тестування при випуску для шприців, наповнених на дільниці Карлоу, тестування при ввезенні (для шприців, отриманих з дільниці Вест Пойнт та дільниці Бакстер)а, маркування та вторинне пакування, сертифікація та випуск серії: аТестування при ввезенні включає проведення всіх тестів при випуску серії кінцевого продукту), Нідерланди; Мерк Шарп і Доум ЛЛС (виробництво: формуляція, наповнення та первинне пакування шприців, тестування при випуску (кінцевого сформульованого балку та шприців, наповнених на дільниці Вест Пойнт та на дільниці Бакстер), тестування стабільності), США; МСД Інтернешнл ГмбХ/МСД Ірландія (Карлоу) (виробництво: формуляція, наповнення та первинне пакування шприців, тестування при випуску (кінцевогосформульованого балку та шприців, наповнених на дільниці Карлоу), тестування стабільності), Ірландія; Рові Фарма Індастріал Сервісес, С.А. (маркування та вторинне пакування), Іспанія. Ці дані засвідчуються роздруківкою з Державного реєстру лікарських засобів України додається.
09.05.2025 позивач звернувся до відповідача з клопотанням №10748/2 про продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід (додаткова охорона) та видачу сертифікату додаткової охорони (СДО).
За результатами розгляду вказаного клопотання відповідач листом від 03.06.2025 №5863/ПА/25 повідомив, що: "Відповідно до ст. 6 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід становить 20 років від дати подання заявки до НОІВ. Для майнових прав інтелектуальної власності, що засвідчувались патентом на винахід №85536, цей строк закінчився - 17.03.2023. Відомості про припинення у зв'язку із закінченням строку дії було опубліковано 02.08.2023, Бюл. №31. На дату подання клопотання - 12.05.2025 права були відсутні, отже, продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на цей винахід відповідно до статті 27-1 Закону неможливе".
Позивач вважає, що лист відповідача як акт індивідуальної дії (рішення) не відповідає вимогам законодавства, адже Законом України "Про захист інтересів осіб у сфері інтелектуальної власності під час дії воєнного стану, введеного у зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України" (далі також - Закон №3687-ХІІ) зупиняється перебіг усіх строків, пов'язаних з охороною прав інтелектуальної власності, включаючи строки щодо процедур набуття таких прав, визначені, зокрема, Законом України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (далі також - Закон №3687-ХІІ). Подання клопотання є процесуальною дією, безпосередньо пов'язаною з реалізацією права на додаткову охорону, отже строк, визначений статтею 27-1 Закону №3687-ХІІ підлягало зупиненню на підставі Закону №2174-ІХ.
Позивач зазначає, що Закон №2174-ІХ не встановлює жодних винятків щодо його незастосування до тих чи інших процедурних строків, пов'язаних з охороною прав на об'єкти права інтелектуальної власності, а вибіркове застосування положень Закону №2174-ІХ лише щодо певних клопотань призвело до прийняття незаконного рішення, яке в свою чергу спричинило порушення права позивача на отримання СДО.
Крім того, позивач посилається на порушення відповідачем принципів верховенства права, правової визначеності та легітимних очікувань, оскільки, на думку позивача, держава, прийнявши Закон №2174-IX, запровадила правові гарантії для збереження чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід у період воєнного стану, чим забезпечила передбачуваність та стабільність правового становища володільців патентів. Відтак, позивач переконаний, що відмова відповідача у видачі сертифіката додаткової охорони без урахування положень Закону №2174-IX свідчить про неналежне застосування норм спеціального законодавства та порушення принципу правової визначеності щодо реалізації позивачем належних йому майнових прав на винахід.
За наслідками розгляду заявлених позовних вимог рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 року у справі №910/9528/25 вказаний позов задоволено в повному обсязі.
Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог належними та допустимими доказами.
ДО "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" з даним рішенням суду першої інстанції не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.
За твердженням скаржника, позивачем не доведено належними та достатніми доказами свої вимоги, а відповідач у свою чергу правомірно застосував положення Закону №3687-ХІІ щодо позивача та прийняв законне, юридично допустиме рішення, який відмовив позивачу в наданні додаткової охорони прав на винахід за патентом України №85536.
Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваного судового рішення, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни такого рішення з огляду на наступне.
Частиною 1 ст. 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК України та іншим законом.
Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 ЦК України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
До об'єктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 420 ЦК України, зокрема, належать винаходи.
Відповідно до ч. 1 ст. 421 ЦК України, суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.
Майновими правами інтелектуальної власності є: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (ч. 1 ст. 424 ЦК України).
Згідно ч. 1-2 ст. 425 ЦК України, особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не встановлено законом. Майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 464 ЦК України, що майновими правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є: - право на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка; - виключне право дозволяти використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка (видавати ліцензії); - виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, в тому числі забороняти таке використання; - інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок належать володільцю відповідного патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом.
В силу приписів ст. 465 ЦК України, майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону. Законом можуть бути встановлені умови тимчасової чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід до набрання ними чинності відповідно до частини першої цієї статті.
Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід спливає через двадцять років, що відліковуються від дати подання заявки на винахід в установленому законом порядку. Цей строк може бути продовжений в установленому законом порядку щодо винаходу, використання якого потребує спеціальних випробувань та офіційного дозволу.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач є власником прав інтелектуальної власності на Винахід, який використовується у лікарському засобі ГАРДАСИЛ® 9 ВАКЦИНА ПРОТИ ВІРУСУ ПАПІЛОМИ ЛЮДИНИ 9-ВАЛЕНТНА (РЕКОМБІНАНТНА, АДСОРБОВАНА).
На підставі договору з позивачем, компанія Merck Sharp & Dohme IDEA GmbH (Мерк Шарп і Доум ІДЕА ГмбХ) здійснила державну реєстрацію вказаного лікарського засобу.
Композиція лікарського засобу ГАРДАСИЛ® 9 ВАКЦИНА ПРОТИ ВІРУСУ ПАПІЛОМИ ЛЮДИНИ 9-ВАЛЕНТНА (РЕКОМБІНАНТНА, АДСОРБОВАНА) містить як активні речовини типи ВПЛ 6 L1, 11 L1, 16 L1, 18 L1, 31 L1, 33 L1, 45 L1, 52 L1, та 58 L1; а також ад'ювант, зокрема, сполуку алюмінію.
Патентом України №85536 надається правова охорона для лікарського засобу ГАРДАСИЛ® 9 ВАКЦИНА ПРОТИ ВІРУСУ ПАПІЛОМИ ЛЮДИНИ 9-ВАЛЕНТНА (РЕКОМБІНАНТНА, АДСОРБОВАНА), зокрема, композиція за патентом містить типи ВПЛ 16, 18, 31, 45 (як у незалежному пункті 1), а також додаткові типи 33, 52, 58 (передбачені залежним пунктом 5 та перелічені у залежному пункті 6), та передбачає алюмінієвий ад'ювант (як у залежних пунктах 13 та 14).
Лікарський засіб ГАРДАСИЛ® 9 ВАКЦИНА ПРОТИ ВІРУСУ ПАПІЛОМИ ЛЮДИНИ 9-ВАЛЕНТНА (РЕКОМБІНАНТНА, АДСОРБОВАНА) потрапляє під дію правової охорони, що надається патентом №85536, зокрема, комбінацією пунктів 1, 5, 6 та пунктів, що стосуються ад'юванту (наприклад, пункт 13 або 14). Пункти 2, 3 та 4 також описують характеристики ВПЧ, які можуть бути застосовні ГАРДАСИЛ®9.
Також формулою винаходу патенту України №85536, зокрема, пунктом 16, передбачена правова охорона способу виготовлення композиції лікарського засобу ГАРДАСИЛ® 9 ВАКЦИНА ПРОТИ ВІРУСУ ПАПІЛОМИ ЛЮДИНИ 9-ВАЛЕНТНА (РЕКОМБІНАНТНА, АДСОРБОВАНА).
Висновком експерта №248-01 від 14.11.2025 за результатами експертизи у сфері інтелектуальної власності підтверджено, що:
-у лікарському засобі ГАРДАСИЛ ® 9 ВАКЦИНА ПРОТИ ВІРУСУ ПАПІЛОМИ ЛЮДИНИ 9-ВАЛЕНТНА (РЕКОМБІНАНТНА, АДСОРБОВАНА) використано об'єкт винаходу за патентом України №85536, які зазначені у незалежних пунктах 1 та 2 його формули;
- у лікарському засобі ГАРДАСИЛ® 9 ВАКЦИНА ПРОТИ ВІРУСУ ПАПІЛОМИ ЛЮДИНИ 9-ВАЛЕНТНА (РЕКОМБІНАНТНА, АДСОРБОВАНА) не використано об'єкти винаходу за патентом України №85536, які зазначені у незалежних пунктах 16 та 18 його формули.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про лікарські засоби", лікарський засіб - будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), що має властивості та призначена для лікування або профілактики захворювань у людей, чи будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), яка може бути призначена для запобігання вагітності, відновлення, корекції чи зміни фізіологічних функцій у людини шляхом здійснення фармакологічної, імунологічної або метаболічної дії або для встановлення медичного діагнозу.
Абзацами 1, 2 ст. 9 Закону України "Про лікарські засоби" встановлено, що лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації, крім випадків, передбачених цим Законом.
Державна реєстрація лікарських засобів проводиться на підставі заяви, поданої до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Абзацом 17 Закону України "Про лікарські засоби" передбачено, що для державної реєстрації лікарських засобів, що базуються або мають відношення до об'єктів інтелектуальної власності, на які відповідно до законів України видано патент, заявник подає засвідчену відповідно копію патенту або ліцензії, якою дозволяється виробництво та продаж зареєстрованого лікарського засобу, а також документ, що підтверджує чинність патенту в Україні. Заявники подають лист, в якому вказується, що права третьої сторони, захищені патентом або передані за ліцензією, не порушуються у зв'язку з реєстрацією лікарського засобу.
Згідно абз. 18 Закону України "Про лікарські засоби" на зареєстрований лікарський засіб заявнику видається посвідчення, в якому зазначається строк дії, протягом якого лікарський засіб дозволяється до застосування в Україні.
Відповідно до абз. 19 Закону України "Про лікарські засоби" лікарський засіб може застосовуватись в Україні протягом п'яти років з дня його державної реєстрації. За бажанням особи, яка подала заяву про державну реєстрацію лікарського засобу, термін, протягом якого він дозволяється до застосування на території України, за рішенням реєструючого органу може бути скорочено.
Тобто, обов'язковою передумовою введення лікарського засобу в цивільний обіг на території України є його державна реєстрація.
Державна реєстрація лікарського засобу ГАРДАСИЛ® 9 ВАКЦИНА ПРОТИ ВІРУСУ ПАПІЛОМИ ЛЮДИНИ 9-ВАЛЕНТНА (РЕКОМБІНАНТНА, АДСОРБОВАНА) була здійснена 20.07.2023, а отже практичне використання Винаходу на території України стало можливим саме з цієї дати - після отримання відповідного дозволу.
Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону №3687-XII (у редакції, чинній на момент видачі патенту), власник патенту на винахід, використання якого потребує дозволу компетентного органу, мав право звернутися із клопотанням про продовження строку дії патенту на період між датою подання заявки та датою одержання такого дозволу, але не більш як на п'ять років. Таким чином, на момент видачі патенту України №85536 Закон №3687-XII прямо передбачав право Позивача як власника патенту на продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід.
Втім, 16.08.2020 набула чинності стаття 27-1 Закону №3687-XII відповідно до Закону України від 21.07.2020 №816-ІХ, згідно з якою, зокрема, володілець патенту на винахід, об'єктом якого є активний фармацевтичний інгредієнт лікарського засобу, процес отримання лікарського засобу або застосування лікарського засобу, засіб захисту тварин, засіб захисту рослин, введення в обіг якого в Україні надається відповідним компетентним органом згідно із законодавством України, має право на продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на такий винахід (додаткова охорона), яке засвідчується сертифікатом додаткової охорони. Строк додаткової охорони дорівнює періоду між датою подання заявки до НОІВ та датою одержання володільцем патенту першого дозволу компетентного органу, зменшеному на п'ять років. Строк додаткової охорони не може перевищувати п'ять років.
Як було зазначено вище, 09.05.2025 позивач звернувся до відповідача з клопотанням №10748/2 про продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід (додаткова охорона) та видачу сертифікату додаткової охорони (СДО), за результатами розгляду якого відповідачем прийнято рішення про відмову у видачі СДО.
Рішення відповідача мотивовано ти, що "Відповідно до ст. 6 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід становить 20 років від дати подання заявки до НОІВ. Для майнових прав інтелектуальної власності, що засвідчувались патентом на винахід №85536, цей строк закінчився - 17.03.2023. Відомості про припинення у зв'язку із закінченням строку дії було опубліковано 02.08.2023, Бюл. №31. На дату подання клопотання - 12.05.2025 права були відсутні, отже, продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на цей винахід відповідно до статті 27-1 Закону неможливе".
Перегляд чинного законодавства України у сфері охорони прав на винаходи та корисні моделі був зумовлений необхідністю забезпечити ефективне виконання Україною зобов'язань у рамках Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про асоціацію).
Законом України від 21.07.2020 №816-ІХ передбачалася, зокрема, імплементація вимог статей 219-223 Угоди про асоціацію.
Метою прийняття Закону було забезпечення виконання зобов'язань України у сфері європейської інтеграції в частині узгодження вимог чинного законодавства України щодо охорони прав на винаходи і корисні моделі із правом Європейського Союзу.
Відповідно до статті 465 ЦК України строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід спливає через двадцять років, що відліковуються від дати подання заявки на винахід в установленому законом порядку. Цей строк може бути продовжений в установленому законом порядку щодо винаходу, використання якого потребує спеціальних випробувань та офіційного дозволу.
Право на продовження строку дії патенту на винахід має однакову мету і у редакції Закону до 16.08.2020, і - після 16.08.2020, а саме: компенсувати власнику патенту частину ефективного строку дії патенту, протягом якої винахід за патентом не міг бути фактично використаний, адже для його використання потрібно здійснити державну реєстрацію лікарського засобу, що триває певний час.
Отже, відповідно до положень частини третьої статті 465 ЦК України та Закону №3687-XII загальний строк правової охорони винаходу становить 20 років, з передбаченою можливістю його продовження на строк не більше 5 років (з урахуванням певних застережень).
Додатковий строк понад очікувані 20 років має на меті захист інтересів власників винаходів, що стосуються фармацевтичної та агрохімічної сфер. Мова йде саме про сертифікати додаткової охорони, які компенсують правовласнику час, що минає між поданням заявки на винахід та одержанням дозволу на продаж препарату, захищеного патентом.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач отримав патент 10.02.2009, а використання винаходів за патентом стало можливим після державної реєстрації лікарського засобу ГАРДАСИЛ® 9 ВАКЦИНА ПРОТИ ВІРУСУ ПАПІЛОМИ ЛЮДИНИ 9-ВАЛЕНТНА (РЕКОМБІНАНТНА, АДСОРБОВАНА), яка відбулася 20.07.2023.
Право та умови продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід визначені статтею 27-1 Закону №3687-XII, відповідно до якої володілець патенту на винахід, об'єктом якого є активний фармацевтичний інгредієнт лікарського засобу, процес отримання лікарського засобу або застосування лікарського засобу, засіб захисту тварин, засіб захисту рослин, введення в обіг якого в Україні надається відповідним компетентним органом згідно із законодавством України, має право на продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на такий винахід (додаткова охорона), яке засвідчується сертифікатом додаткової охорони. Строк додаткової охорони дорівнює періоду між датою подання заявки до Установи та датою одержання володільцем патенту першого дозволу компетентного органу, зменшеному на п'ять років. Строк додаткової охорони не може перевищувати п'ять років.
При цьому частиною третьою статті 27-1 Закону №3687-XII встановлено, клопотання про додаткову охорону має надійти до НОІВ протягом шести місяців від дати публікації відомостей про державну реєстрацію винаходу або від дати видачі першого дозволу відповідного компетентного органу (залежно від того, яка з цих дат є пізнішою). До клопотання додаються документи, що підтверджують право володільця патенту на додаткову охорону.
Жодних положень про встановлення перехідного періоду застосування статті 27-1 у Законі не передбачено. Норми Угоди про асоціацію також не містять конкретного механізму реалізації цих прав.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на момент звернення позивача з клопотанням про видачу сертифіката додаткової охорони майнові права інтелектуальної власності на винахід, що охороняється патентом України № 85536, залишалися чинними.
Згідно зі статтею 220 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про асоціацію), сторони визнають, що продукція, призначена для захисту здоров'я та рослин, що охороняється патентами на їхній відповідній території, може підлягати адміністративній процедурі надання дозволу перед випуском на ринок. Вони визнають, що проміжок часу, який проходить від дати подання заявки на патент до одержання першого дозволу випускати продукт на їхній відповідний ринок у порядку, встановленому відповідним законодавством, може скоротити період ефективної охорони згідно з патентом.
Сторони повинні забезпечити додатковий період охорони лікарського засобу або продукту для захисту рослин, що охороняється патентом і який підлягав адміністративній процедурі надання дозволу, при цьому такий період дорівнює періоду, зазначеному у пункті 1, скороченому на п'ять років.
З метою імплементації цієї норми до спеціального законодавства про винаходи, Законом України від 21.07.2020 №816-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформи патентного законодавства" до Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" було додано статтю 27-1.
Згідно з частиною першою статті 27-1 Закону про винаходи володілець патенту на винахід, об'єктом якого є активний фармацевтичний інгредієнт лікарського засобу, процес отримання лікарського засобу або застосування лікарського засобу, засіб захисту тварин, засіб захисту рослин, введення в обіг якого в Україні надається відповідним компетентним органом згідно із законодавством України, має право на продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на такий винахід (додаткова охорона), яке засвідчується сертифікатом додаткової охорони.
Клопотання про додаткову охорону має надійти до НОІВ протягом шести місяців від дати публікації відомостей про державну реєстрацію винаходу або від дати видачі першого дозволу відповідного компетентного органу (залежно від того, яка з цих дат є пізнішою). До клопотання додаються документи, що підтверджують право володільця патенту на додаткову охорону (абзац перший частини третьої статті 27-1 Закону про винаходи).
Як вбачається з реєстраційного посвідчення №UA/20128/01/01, рішення про державну реєстрацію лікарського засобу ГАРДАСИЛ® 9 ВАКЦИНА ПРОТИ ВІРУСУ ПАПІЛОМИ ЛЮДИНИ 9-ВАЛЕНТНА (РЕКОМБІНАНТНА, АДСОРБОВАНА), затверджене наказом МОЗ України від 20.07.2023 №1319. Отже, датою видачі першого дозволу відповідного компетентного органу у розумінні частини третьої статті 27-1 Закону про винаходи є 20.07.2023.
На момент подання клопотання єдиним нормативно-правовим актом, який визначав адміністративну процедуру продовження строку чинності майнових прав, була Інструкція про порядок продовження строку дії патенту на винахід, об'єктом якого є засіб, використання якого потребує дозволу компетентного органу, затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 13.05.2002 №298.
Згідно з Інструкцією, позивач подав до відповідача клопотання разом із документами, які підтверджують державну реєстрацію лікарського засобу та сплату відповідного збору, і таке клопотання було подане позивачем з дотриманням строку, визначеного абзацом першим частини третьої статті 27-1 Закону №3687-ХІІ.
Разом із тим суд зазначає, що спірні правовідносини виникли в умовах дії Закону України від 01.04.2022 №2174-IX "Про захист інтересів осіб у сфері інтелектуальної власності під час дії воєнного стану, введеного у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України", яким установлено, що майнові права інтелектуальної власності, строк чинності яких спливає на день введення в Україні воєнного стану або під час дії воєнного стану, залишаються чинними до дня, наступного за днем припинення чи скасування воєнного стану. З дня, наступного за днем припинення чи скасування воєнного стану, чинність таких прав може бути продовжена у встановленому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Закон №2174-IX діяв до 31.05.2025 року (до набрання чинності Законом України №4362-ІХ від 16.04.2025 "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про захист інтересів осіб у сфері інтелектуальної власності під час дії воєнного стану, введеного у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України"). Оскільки позивач звернувся до НОІВ із заявою про надання додаткової охорони та продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності 09.05.2025 року, то позивач правомірно керувався положеннями Закону №2174-IX, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що дія патенту України №85536, строк чинності якого спливав під час дії воєнного стану (17.03.2023), відповідно до приписів Закону №2174-IX залишалася чинною та не могла вважатися припиненою. Норма цього Закону має імперативний характер і є нормою прямої дії, що поширюється на всі види майнових прав інтелектуальної власності.
Отже, доводи відповідача про непоширення Закону №2174-IX на строки дії патентів є безпідставними, а підстави для відмови у розгляді клопотання позивача з мотивів припинення дії патенту - відсутні.
У цьому контексті суд бере до уваги правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду від 03.09.2024 у справі №910/12688/24, відповідно до якої положення Закону №2174-IX є нормами прямої дії та застосовуються незалежно від дати виникнення відповідного права, оскільки спрямовані на забезпечення його безперервності в умовах воєнного стану.
Відповідно до статті 8 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 №5-р(ІІ)/2020, принцип легітимних очікувань означає, що особа, діючи добросовісно і покладаючись на стабільність правового регулювання, має право розраховувати на реалізацію наданих їй законом прав і не може бути позбавлена їх адміністративними рішеннями органів влади.
Отже, позивач, як власник чинного патенту України №85536, мав обґрунтоване та законне очікування на можливість реалізації свого права на продовження строку дії патенту, оскільки закон прямо гарантує збереження чинності таких прав у період воєнного стану.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що відповідач не заперечував, що строк подання клопотання зупинився на підставі Закону №2174-IX і що подання позивачем клопотання відбулося з дотриманням положень статті 27-1 Закону №3687-XII. Разом з тим, відповідач відмовив у видачі сертифіката додаткової охорони, посилаючись на нібито закінчення строку дії патенту.
Суд зазначає, що строки чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід та строки подання клопотання про додаткову охорону є взаємопов'язаними, оскільки реалізація права на отримання сертифіката додаткової охорони у межах визначеного строку призводить до продовження чинності майнових прав на винахід. Відтак неможливо одночасно зупинити строк подання клопотання і визнати припиненою чинність патенту, який може бути продовжений після відновлення такого строку.
Таким чином, публікація відповідачем у бюлетені "Промислова власність" №31 від 02.08.2023 відомостей про припинення чинності патенту була передчасною та суперечила вимогам Закону №2174-IX.
З огляду на наведене, на момент подання позивачем клопотання про видачу сертифіката додаткової охорони майнові права інтелектуальної власності на винахід, що охороняється патентом України №85536, залишалися чинними, а відповідач не мав правових підстав для відмови у його задоволенні, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
При цьому суд зазначає, що відповідно до статті 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, учасник не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним міжнародного договору. З огляду на це положення, норми Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом підлягають застосуванню при вирішенні даного спору.
Судом взято до уваги, що статтею 220 Угоди про асоціацію сторони визнають необхідність забезпечення додаткового періоду охорони лікарського засобу або продукту для захисту рослин, що охороняється патентом і підлягав адміністративній процедурі отримання дозволу на випуск на ринок. Саме з метою виконання цього міжнародного зобов'язання Україною було імплементовано статтю 27-1 Закону №3687-ХІІ, яка надає володільцю патенту право на додаткову охорону.
Суд наголошує, що забезпечення ефективної реалізації цього права відповідає взятим Україною міжнародним зобов'язанням та є елементом наближення правозастосовчої практики до стандартів Європейського Союзу. Відмова у видачі сертифіката додаткової охорони на підставі помилкового тлумачення внутрішніх норм суперечить змісту Угоди про асоціацію, метою якої є гарантування ефективного захисту прав інтелектуальної власності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.07.2019 у справі №910/4947/18, у якій зазначено, що Угода про асоціацію може застосовуватись як норма прямої дії, оскільки встановлює нові стандарти охорони прав інтелектуальної власності, і є складовою частиною національного законодавства України.
Крім того, судом враховано правові висновки Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04 від 20.10.2011 року), відповідно до яких ризик будь-якої помилки державного органу, у тому числі спричиненої його власною недбалістю, повинен покладатися на саму державу, а не на особу, яку така помилка зачіпає. Відтак помилка відповідача у тлумаченні норм Закону не може впливати на права позивача.
Також судом взято до уваги рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 №5-р(ІІ)/2020, у якому визначено, що складовою принципу верховенства права є принцип правомірних (легітимних) очікувань, який означає, що органи публічної влади повинні дотримуватись не лише приписів закону, а й створених ними очікувань. У даному випадку позивач, діючи відповідно до чинного законодавства, мав легітимне очікування на реалізацію права на додаткову охорону винаходу, що було неправомірно обмежено рішенням відповідача.
Проаналізувавши правовідносини, які склалися між сторонами, дослідивши матеріали справи, положення національного законодавства України та положення міжнародних договорів, які ратифіковані Верховною Радою України, суд першої інстанції дійшов заснованого на законі висновку про задоволення позовних вимог позивача про визнання недійсною та скасування рішення ДО "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" оформлене листом від 03.06.2025 №5863/ПА/25, про відмову у продовженні строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід (додаткова охорона) та видачі сертифікату додаткової охорони, а також визнання за позивачем права на продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід "ВІРУСНІ АНТИГЕНИ" за патентом України №85536 (додаткова охорона) строком на п'ять років.
Відповідно до абзацу 2 статті 1 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" Національний орган інтелектуальної власності (далі - НОІВ) - державна організація, що входить до державної системи правової охорони інтелектуальної власності, визначена на національному рівні Кабінетом Міністрів України як така, що здійснює повноваження у сфері інтелектуальної власності, визначені цим Законом, іншими законами у сфері інтелектуальної власності, актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, та статутом, і має право представляти Україну в міжнародних та регіональних організаціях.
Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" було доповнено статтею 2-1 наступного змісту: Функції НОІВ виконує юридична особа публічного права (державна організація), утворена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, та визначена Кабінетом Міністрів України.
До владних повноважень, делегованих НОІВ, належить: приймання заявок, проведення їх експертизи, прийняття рішень щодо них; видача свідоцтв на торговельні марки, здійснення державної реєстрації торговельних марок; опублікування офіційних відомостей про торговельні марки та подані заявки на торговельні марки у Бюлетені, ведення Реєстру та Бази даних заявок, внесення до Реєстру відомостей; надання витягів та виписок в електронній та (або) паперовій формі; здійснення міжнародного співробітництва у сфері правової охорони інтелектуальної власності і представлення інтересів України з питань охорони прав на торговельні марки у Всесвітній організації інтелектуальної власності та інших міжнародних організаціях відповідно до законодавства; здійснення підготовки, атестації та реєстрації представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених); ведення Державного реєстру представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених); інформування та надання роз'яснень щодо реалізації державної політики у сфері охорони прав на торговельні марки.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності" Національний орган інтелектуальної власності є функціональним правонаступником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, щодо окремих функцій та повноважень з реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності, визначених цим Законом.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.10.2022 №943-р "Про деякі питання Національного органу інтелектуальної власності" було визначено, що ДО "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" виконує функції Національного органу інтелектуальної власності.
Аналіз статті 19 Конституції України дає підстави для висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом".
Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень (у тому числі делегованих) виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Судом враховано, що аналізуючи наявність чи відсутність дискреції в органів публічної влади, суд застосовує підхід, взявши до уваги Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Можна виокремити, зокрема, такі основні види дискреції органу:
- дискреція щодо прийняття або вчинення як такого рішення/дії, тобто орган має право самостійно вирішувати, чи буде/не буде приймати або вчиняти рішення/діяти у конкретній ситуації;
- дискреція щодо вибору одного з декількох варіантів рішення/дії, тобто органу, у передбачених законом підставах та варіантів надається можливість прийняти одне з юридично допустимих рішень або вчинити одну із юридично допустимих дій за даних обставин;
- дискреція щодо способу дії, тобто органу надається можливість самостійно вирішити, яким чином він буде діяти/приймати рішення, яке він вважає найкращим за даних обставин у конкретній ситуації.
Судова практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (з питань необхідного обсягу судового контролю) встановлює загальну рамку, в межах якої дискреційна влада може здійснюватися і юридично контролюватися. Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи, Венеційської комісії хоч формально і не мають обов'язкового характеру, однак вони є дуже важливими для національної практики, зокрема для надання змістовного тлумачення, а також розширення принципів, втілених в процесуальних кодексах України, які встановлюють вимоги, зокрема й для реалізації дискреційних повноважень. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №910/6322/20, від 14.12.2021 у справі №910/16869/20.
У практиці ЄСПЛ вироблено низку принципів і тестів, які дають судам орієнтири під час судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень уповноваженими органами.
Аналіз норм статей 124, 19 Конституції України, норм процесуального права, які закріплені в ГПК України щодо компетенції суду, дає підстави дійти висновку, що останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу (у тому числі, делеговані повноваження).
Водночас, суди уповноважені контролювати як відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і узгодженість рішень/дій, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, загальними принципами прийняття рішень, процедурними нормами, обставинами справи, наявними ресурсами тощо.
Отже, дискреційні повноваження відповідача у прийнятті рішень мають узгоджуватися з конституційним принципом верховенства права та такими його елементами, як юридична визначеність і заборона свавілля.
Враховуючи наведене та те, що судом першої інстанції вище зроблено висновок про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання недійсним та скасування рішення НОІВ та визнання за позивачем права на продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимоги позивача про зобов'язання ДО "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" здійснити державну реєстрацію додаткової охорони патенту України №85536 на винахід відповідно до клопотання компанії ҐЛАКСОСМІТКЛАЙН БАЙОЛОДЖІКАЛЗ С.А. (GLAXOSMITHKLINE BIOLOGICALS S.A.) №10748/2 від 09.05.2025 шляхом внесення до Державного реєстру України винаходів відповідних відомостей, здійснити публікацію в бюлетені відомостей про таку реєстрацію та видати сертифікат додаткової охорони.
З огляду на вищевикладене, переглянувши в апеляційному порядку законність рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог компанії ҐЛАКСОСМІТКЛАЙН БАЙОЛОДЖІКАЛЗ С.А. (GLAXOSMITHKLINE BIOLOGICALS S.A.).
В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Інші доводи скаржника судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається.
Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційним судом не встановлено підстав для задоволення апеляційної скарги ДО "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 року у даній справі, така апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, пов'язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, згідно ст.129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 року у справі №910/9528/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 року у справі №910/9528/25 залишити без змін.
3.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.
4.Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Повний текст постанови підписано 16.02.2026 року.
Головуючий суддя О.М. Остапенко
Судді С.В. Сотніков
Б.В. Отрюх