вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" січня 2026 р. Справа№ 911/2727/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
прокурор:Ющенко М.А.;
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Горбань Р.О.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора
на рішення Господарського суду Київської області від 15.10.25 (Повне рішення складено та підписано 04.11.2025)
у справі №911/2727/24 (суддя - Р.М. Колесник)
за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд»
про визнання правочинів недійсними у частині та стягнення 3 948 537, 69 грн
Заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд» з вимогами про:
- визнання недійсними п.п. 1.1 та 3.1 договорів про постачання для державних потреб мастильних засобів від 31.05.2023 №№ 286/1/23/27, 286/1/23/29, 286/1/23/73, від 22.08.2023 № 286/1/23/44, від 15.11.2023 №№ 286/1/23/70, 286/1/23/71, 286/1/23/72, укладених між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд»;
- стягнення з ТОВ «Аріан-Трейд» на користь Міноборони 3609199,90 гривень безпідставно сплачених коштів, 240273,34 гривень інфляційних втрат за період з вересня 2023 року по серпень 2024 року, 99064,45 гривень 3% річних за період з 20.08.2023 по 10.09.2024.
Рішенням Господарського суду Київської області від 15.10.25 у справі №911/2727/24 позов Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України задоволено частково, суд вирішив:
- визнати недійсними п.п. 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення від 31.05.2023 № 286/1/23/27, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в розмірі 5900000 гривень;
- визнати недійсними п.п. 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення від 31.05.2023 № 286/1/23/29, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в розмірі 699999,90 гривень.
- визнати недійсними п.п. 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) (олива моторна для автотракторних дизелів М-10Г2к) (вищий сорт) від 22.08.2023 № 286/1/23/44, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в розмірі 675000 гривень;
- визнати недійсними п.п. 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) (олива моторна СІ-4/SL; SAE 5W-40) від 15.11.2023 № 286/1/23/70, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в розмірі 430800 гривень;
- визнати недійсними п.п. 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) (олива моторна СІ-4/SN; SAE 0W-30) від 15.11.2023 № 286/1/23/71, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в розмірі 75600 гривень;
- визнати недійсними п.п. 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) (олива моторна CH-4/SL; SAE 10W-30) від 15.11.2023 № 286/1/23/72, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в розмірі 204000 гривень;
- визнати недійсними п.п. 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) (олива моторна CI-4/SN; SAE 5W-30) від 31.05.2023 № 286/1/23/73, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в розмірі 48000 гривень;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" (08500, Київська обл., Фастівський р-н, місто Фастів, вул. Поліграфічна, будинок 12, код 42140105) на користь Міністерства оборони України (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 3609199,90 гривень безпідставно сплачених коштів;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" (08500, Київська обл., Фастівський р-н, місто Фастів, вул. Поліграфічна, будинок 12, код 42140105) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, код: 41351303) 75333,99 гривень судового збору. У задоволенні решти позовних вимог судом відмовлено.
Не погоджуючись з указаним рішенням, від Заступника Генерального прокурора надійшла апеляційна скарга, у якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 15.10.25 у справі № 911/2727/24 в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що на думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11..2025 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду Київської області від 15.10.25 у справі № 911/2727/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 17.12.2025.
Протокольною ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 у судовому засіданні оголошено перерву до 28.01.2026.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів встановила, що ТОВ «Аріан-Трейд» (постачальник) та Міноборони (замовник) укладено ряд договорів про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4), а саме 31.05.2023 договори №№ 286/1/23/27 (для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України), 286/1/23/29 (для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України), 22.08.2023 № 286/1/23/44 (олива моторна для автотракторних дизелів М-10Г2к (вищий сорт)), 15.11.2023 №№ 286/1/23/70 (Олива моторна CI-4/SL; SAE 5W-40), 286/1/23/71 (Олива моторна CI-4/SN; SAE 0W-30), 286/1/23/72 (Олива моторна CН-4/SL; SAE 10W-30), 286/1/23/73 (Олива моторна CІ-4/SN; SAE 5W-30) (надалі за текстом кожен окремо договір договір № 286/1/23/27, № 286/1/23/29, № 286/1/23/44, № 286/1/23/70, № 286/1/23/71, № 286/1/23/72, № 286/1/23/73, а разом договори).
Так, відповідно до умов вказаних договорів сторони домовились про таке:
- за умовами п. 1.1. договору № 286/1/23/27 постачальник зобов'язується постачати у 2023 році мастильні засоби (09210000-4) (далі- Товар) для потреб Міністерства оборони України згідно Специфікації, а замовник забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з нижченаведеною специфікацією, відповідно до якої найменування товару Олива моторна для швидкохідних дизелів транспортних машин М-16ИХП-3 (610007075) у кількості 200 тонн, ціна за одиницю товару без ПДВ 147500 грн, загальна вартість товару без ПДВ 29500000 грн, сума ПДВ 5900000 гривень, загальна вартість товару з ПДВ 35400000 гривень;
- за умовами п. 1.1. договору № 286/1/23/27 постачальник зобов'язується постачати у 2023 році мастильні засоби (09210000-4) (далі- Товар) для потреб Міністерства оборони України згідно Специфікації, а замовник забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з нижченаведеною специфікацією, відповідно до якої найменування товару Олива для механічних трансмісій Аріан Trans M2 75W-90 GL-5 (610036066), у кількості 30,0 тонн, ціна за одиницю товару без ПДВ 116666,65 грн, загальна вартість товару без ПДВ 3499999,50 грн, сума ПДВ 699999,90 гривень, загальна вартість товару з ПДВ 4199999,40 гривень;
- за умовами п. 1.1. договору № 286/1/23/44 постачальник зобов'язується постачати у 2023 році мастильні засоби (09210000-4) (олива моторна для автотракторних дизелів М-10Г2к (вищий сорт) (далі- Товар) для потреб Міністерства оборони України згідно Специфікації, а замовник забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з нижченаведеною специфікацією, відповідно до якої найменування товару Олива моторна для автотракторних дизелів М-10Г2к, Вищий сорт (61-000-7035), у кількості 50,0 тонн, ціна за одиницю товару без ПДВ 67500 грн, загальна вартість товару без ПДВ 3375000 грн, сума ПДВ 675000 гривень, загальна вартість товару з ПДВ 4050000 гривень;
- за умовами п. 1.1. договору № 286/1/23/70 постачальник зобов'язується постачати у 2023 році мастильні засоби (09210000-4) (олива моторна CI-4/SL; SAE 5W-40), а саме: Олива моторна універсальна «Аріан Дизель Ультра» SAE 5W-40 АРІ CI-4/SL ТУ У 19.2-20574128-282:2023 зі зм. № 1-2 (далі- Товар) для потреб Міністерства оборони України згідно Специфікації, а замовник забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з нижченаведеною специфікацією, відповідно до якої найменування товару Олива моторна універсальна «Аріан Дизель Ультра» SAE 5W-40 АРІ CI-4/SL ТУ У 19.2-20574128-282:2023 зі зм. № 1-2 (61 003 6037), у кількості 20,0 тонн, ціна за одиницю товару без ПДВ 107700 грн, загальна вартість товару без ПДВ 2154000 грн, сума ПДВ 430800 гривень, загальна вартість товару з ПДВ 2584800 гривень;
- за умовами п. 1.1. договору № 286/1/23/71 постачальник зобов'язується постачати у 2023 році мастильні засоби (09210000-4) (олива моторна CI-4/SL; SAE 0W-30), а саме: Олива моторна універсальна «Аріан Дизель Ультра» SAE 0W-30 АРІ CI-4/SL ТУ У 19.2-20574128-282:2023 зі зм. № 1-2 (далі- Товар) для потреб Міністерства оборони України згідно Специфікації, а замовник забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з нижченаведеною специфікацією, відповідно до якої найменування товару Олива моторна універсальна «Аріан Дизель Ультра» SAE 0W-30 АРІ CI-4/SN ТУ У 19.2-20574128-282:2023 зі зм. № 1-2 (61 003 4799), у кількості 2,0 тонн, ціна за одиницю товару без ПДВ 189000 грн, загальна вартість товару без ПДВ 378000 грн, сума ПДВ 75600 гривень, загальна вартість товару з ПДВ 453600 гривень;
- за умовами п. 1.1. договору № 286/1/23/72 постачальник зобов'язується постачати у 2023 році мастильні засоби (09210000-4) (олива моторна CН-4/SL; SAE 10W-30), а саме: Олива моторна універсальна «Аріан Дизель Ультра» SAE 10W-30 АРІ CН-4/SL ТУ У 19.2-20574128-282:2023 зі зм. № 1-2 (далі- Товар) для потреб Міністерства оборони України згідно Специфікації, а замовник забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з нижченаведеною специфікацією, відповідно до якої найменування товару Олива моторна універсальна «Аріан Дизель Ультра» SAE 10W-30 АРІ CН-4/SL ТУ У 19.2-20574128-282:2023 зі зм. № 1-2 (61 000 7024), у кількості 10,0 тонн, ціна за одиницю товару без ПДВ 102000 грн, загальна вартість товару без ПДВ 1020000 грн, сума ПДВ 204000 гривень, загальна вартість товару з ПДВ 1224000 гривень;
- за умовами п. 1.1. договору № 286/1/23/73 постачальник зобов'язується постачати у 2023 році мастильні засоби (09210000-4) (олива моторна CІ-4/SN; SAE 5W-30), а саме: Олива моторна універсальна «Аріан Дизель Ультра» SAE 5W-30 АРІ CІ-4/SN ТУ У 19.2-20574128-282:2023 зі зм. № 1-2 (далі- Товар) для потреб Міністерства оборони України згідно Специфікації, а замовник забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з нижченаведеною специфікацією, відповідно до якої найменування товару Олива моторна універсальна «Аріан Дизель Ультра» SAE 5W-30 АРІ CІ-4/SN ТУ У 19.2-20574128-282:2023 зі зм. № 1-2 (014 607 370), у кількості 2,0 тонн, ціна за одиницю товару без ПДВ 122000 грн, загальна вартість товару без ПДВ 244000 грн, сума ПДВ 48800 гривень, загальна вартість товару з ПДВ 292800 гривень.
Умовами договорів сторони узгодили ціну кожного договору, яка становить:
- 35400000 грн (без ПДВ 29500000 грн, ПДВ 5900000 грн) (пункт 3.1. договору № 286/1/23/27);
- 4199999,40 грн (без ПДВ 3499999,50 грн, ПДВ 699999,90 грн) (пункт 3.1. договору № 286/1/23/29);
- 4050000 грн (без ПДВ 3375000 грн, ПДВ 675000 грн) (пункт 3.1. договору № 286/1/23/44);
- 2584800 грн (без ПДВ 2154000 грн, ПДВ 430800 грн) (пункт 3.1. договору № 286/1/23/70);
- 453600 грн (без ПДВ 378000 грн, ПДВ 75600 грн) (пункт 3.1. договору № 286/1/23/71);
- 1224000 грн (без ПДВ 1020000 грн, ПДВ 204000 грн) (пункт 3.1. договору № 286/1/23/72);
- 292800 грн (без ПДВ 244000 грн, ПДВ 48800 грн) (пункт 3.1. договору № 286/1/23/73).
На виконання умов договорів укладених договорів ТОВ «Аріан-Трейд» поставлено, а Міноборони прийнято товар на загальну суму 21655199,40 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів приймання-передачі, які підписані представниками обох сторін, а саме:
- на підставі договору № 286/1/23/27 сторонами складено та підписано акти приймання-передачі № 42 від 28.07.2023 на суму 885000 грн, № 101 від 03.08.2023 на суму 1770000 грн, № 56 від 28.07.2023 на суму 885000 грн, № 217 від 08.08.2023 на суму 3540000 грн, № 180 від 08.08.2023 на суму 885000 грн, № 137 від 17.10.2023 на суму 885000 грн;
- на підставі договору № 286/1/23/29 сторонами складено та підписано акти приймання-передачі № 97/97 від 28.07.2023 на суму 419999,94 грн, № 69 від 30.08.2023 на суму 419999,94 грн, № 50 від 28.08.2023 на суму 419999,94 грн, № 358 від 28.08.2023 на суму 699999,90 грн, № 208 від 31.08.2023 на суму 699999,90 грн, № 118 від 29.08.2023 на суму 699999,90 грн, № 97 від 30.08.2023 на суму 419999,94 грн, № 119 від 29.08.2023 на суму 419999,94 грн;
- на підставі договору № 286/1/23/44 сторонами складено та підписано акти приймання-передачі № 125 від 14.09.2023 на суму 405000 грн, № 120/120 від 14.09.2023 на суму 405000 грн, № 255 від 14.09.2023 на суму 567000 грн, № 384 від 14.09.2023 на суму 648000 грн, № 108 від 14.09.2023 на суму 243000 грн, № 89 від 14.09.2023 на суму 162000 грн, № 141/ВВЗ-2 «Д» від 19.09.2023 на суму 648000 грн, № 241 від 14.09.2023 на суму 648000 грн, № 227 від 14.09.2023 на суму 162000 грн, № 128 від 14.09.2023 на суму 162000 грн;
- на підставі договору № 286/1/23/70 сторонами складено та підписано акти приймання-передачі № 154 від 06.12.2023 на суму 323100 грн, № 188/188 від 06.12.2023 на суму 129240 грн, № 582 від 14.12.2023 на суму 323100 грн, № 254/ВВЗ-2 «Д» від 15.12.2023 на суму 323100 грн, № 105 від 06.12.2023 на суму 129240 грн, № 339 від 14.12.2023 на суму 323100 грн, № 355 від 19.12.2023 на суму 129240 грн, № 181 від 14.12.2023 на суму 323100 грн, № 167 від 14.12.2023 на суму 129240 грн, № 332 від 19.12.2023 на суму 323100 грн, № 109 від 19.12.2023 на суму 129240 грн;
- на підставі договору № 286/1/23/71 сторонами складено та підписано акти приймання-передачі № 334 від 19.12.2023 на суму 453600 грн;
- на підставі договору № 286/1/23/72 сторонами складено та підписано акти приймання-передачі № 581 від 14.12.2023 на суму 489600 грн, № 155 від 06.12.2023 на суму 122400 грн, № 255/ВВЗ-2 «Д» від 15.12.2023 на суму 367200 грн, № 340 від 14.12.2023 на суму 244800 грн;
- на підставі договору № 286/1/23/73 сторонами складено та підписано акт приймання-передачі № 333 від 19.12.2023 на суму 292800 грн.
Міноборони на виконання умов договорів здійснило покладений на нього обов'язок щодо оплати отриманого товару у загальному розмірі 21655199,94 гривень, а саме:
- на виконання умов договору № 286/1/23/27 позивач перерахував на користь відповідача 8850000 гривень, що підтверджується платіжними інструкціями від 23.08.2023 № 286/1/336 на суму 2655000 гривень (в т.ч. ПДВ 442500 грн), від 23.08.2023 № 286/1/348 на суму 885000 гривень (в т.ч. ПДВ 147500 грн), від 11.09.2023 № 286/1/352 на суму 4425000 гривень (в т.ч. ПДВ 737500 грн), від 15.12.2023 № 286/1/568 на суму 885000 гривень (в т.ч. ПДВ 147500 грн);
- на виконання умов договору № 286/1/23/29 позивач перерахував на користь відповідача 4199999,94 гривень, що підтверджується платіжними інструкціями від 18.08.2023 № 286/1/337 на суму 419999,94 гривень (в т.ч. ПДВ 69999,99 грн), від 11.09.2023 № 286/1/353 на суму 419999,94 гривень (в т.ч. ПДВ 69999,99 грн), від 16.09.2023 № 286/1/359 на суму 2519999,64 гривень (в т.ч. ПДВ 419999,94 грн), від 04.10.2023 № 286/1/397 на суму 419999,94 гривень (в т.ч. ПДВ 69999,99 грн), від 13.10.2023 № 286/1/429 на суму 419999,94 гривень (в т.ч. ПДВ 69999,99 грн);
- на виконання умов договору № 286/1/23/44 позивач перерахував на користь відповідача 4050000 гривень, що підтверджується платіжними інструкціями від 30.09.2023 № 286/1/399 на суму 891000 гривень (в т.ч. ПДВ 148500 грн), від 30.09.2023 № 286/1/396 на суму 972000 гривень (в т.ч. ПДВ 162000 грн), від 02.10.2023 № 286/1/388 на суму 405000 гривень (в т.ч. ПДВ 67500 грн), від 04.10.2023 № 286/1/406 на суму 810000 гривень (в т.ч. ПДВ 135000 грн), від 05.10.2023 № 286/1/408 на суму 810000 гривень (в т.ч. ПДВ 135000 грн), від 14.11.2023 № 286/1/490 на суму 162000 гривень (в т.ч. ПДВ 27000 грн);
- на виконання умов договору № 286/1/23/70 позивач перерахував на користь відповідача 2584800 гривень, що підтверджується платіжними інструкціями від 23.12.2023 № 286/1/621 на суму 452340 гривень (в т.ч. ПДВ 75390 грн), від 23.12.2023 № 286/1/638 на суму 323100 гривень (в т.ч. ПДВ 53850 грн), від 25.12.2023 № 286/1/647 на суму 904680 гривень (в т.ч. ПДВ 150780 грн), від 26.12.2023 № 286/1/656 на суму 904680 гривень (в т.ч. ПДВ 150780 грн);
- на виконання умов договору № 286/1/23/71 позивач перерахував на користь відповідача 453600 гривень (в т.ч. ПДВ 75600 грн), що підтверджується платіжною інструкцією від 26.12.2023 № 286/1/655;
- на виконання умов договору № 286/1/23/72 позивач перерахував на користь відповідача 1224000 гривень, що підтверджується платіжними інструкціями від 22.12.2023 № 286/1/604 на суму 612000 гривень (в т.ч. ПДВ 102000 грн), від 25.12.2023 № 286/1/643 на суму 367200 гривень (в т.ч. ПДВ 61200 грн), від 26.12.2023 № 286/1/653 на суму 244800 гривень (в т.ч. ПДВ 40800 грн);
- на виконання умов договору № 286/1/23/73 позивач перерахував на користь відповідача 292800 гривень (в т.ч. ПДВ 48800 грн), що підтверджується платіжною інструкцією від 26.12.2023 № 286/1/654.
Таким чином, на виконання умов укладених договорів ТОВ «Аріан-Трейд» здійснило поставку та передало у власність Міноборони обумовлений договорами товар на загальну суму 21655199,40 гривень, а Міноборони, у свою чергу, виконало покладені на нього зобов'язання по оплаті поставленого товару шляхом перерахування постачальнику грошових коштів у розмірі 21655199,94 гривень, у т. ч. 3609199,9 гривень ПДВ.
Спір у даній справі виник у зв'язку із тим, що на думку прокурора положення укладених договорів, а саме п.п. 1.1., 3.1. в частині включення ПДВ до ціни договору суперечать пп. «г» пп. 195.1.2. п. 195.1. ст. 195 Податкового кодексу України та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану», а відтак зазначені положення на підставі ст.ст. 203, 215, 217 Цивільного кодексу України підлягають визнанню недійсними. Також прокурором заявлена похідна вимога про стягнення з відповідача сплаченої сума ПДВ в сумі 3609199,90 гривень на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України. Також, з огляду на те, що постачальником не виконано обов'язок по поверненню безпідставно отриманих грошових коштів на користь позивача, який виник на наступний день після їх отримання, то на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України відповідач має сплатити на користь позивача 240273,34 гривень інфляційних витрат та 99064,45 гривень 3% річних.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).
Отже, відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
У відповідності до ч. ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновків про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Звертаючись до суду із розглядуваним позовом прокурор зазначив, що пред'явлення позову прокурором зумовлено очевидним порушенням інтересів держави в оборонній і бюджетній сферах, оскільки укладення оспорюваних у частині договорів №№ 27, 29, 44, 70, 71, 72, 73 разом із безпідставною сплатою коштів у вказаній сумі не спрямовані на забезпечення обороноздатності України (а тим паче на її зміцнення) в умовах воєнного стану з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів для цього.
При цьому, Міноборони наділено повноваженнями як щодо забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування, постачання їм матеріальних та інших ресурсів, так і щодо управління бюджетними коштами, наданими на відповідні цілі із забезпеченням їх ефективного та результативного використання, відтак Міноборони є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Водночас, Міноборони допущено нездійснення захисту інтересів держави, тому, на переконання прокурора, наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в особі Міноборони шляхом пред'явлення позову обґрунтовується наявним порушенням інтересів держави в оборонній і бюджетних сферах, оскільки укладення обспорюваних у частині договорів та безпідставна сплата коштів як ПДВ не спрямовані на забезпечення обороноздатності України в умовах воєнного стану з максимальною економією, ефективністю та із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів для цього. Однак, Міноборони, будучи обізнаним про існування такого порушення, не здійснює захисту інтересів держави.
Як вбачається матеріалів справи, відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Прокуратура звернулась до Міноборони з листами від 26.03.2024 № 11/3/1-26103вих-24 та від 23.07.2024 № 11/3/1-207 вих-24, в якому повідомлено про встановлення факту укладення спірних договорів, які у частині включення до їх договірних цін ПДВ суперечать актам законодавства, а саме пп. «г» пп. 195.1.2. п. 195.1. ст. 195 Податкового кодексу України та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178, тому наявні підстави для визнання недійсними спірних правочинів та стягнення сум ПДВ як безпідставно сплачених та сум інфляційних втрат та 3% річних.
Тому Прокуратура, у термін до 08.04.2024 та до 30.07.2024 просила надати відомості щодо вжиття заходів претензійного та/або позовного характеру та у разі невжиття відповідних заходів повідомити про їх причини.
У відповідь на лист від 23.07.2024 № 11/3/1-207 вих-24 Міноборони листом від 29.07.2024 № 220/74/1396 повідомила Прокуратуру про те, що: заходів претензійного характеру відносно суб'єктів господарювання згаданих у листі з приводу повернення суми сплаченого ПДВ не вживалося; у випадку надходження відповідного претензійного та договірного матеріалу до юридичної служби, у встановленому порядку буде опрацьовано питання щодо організації та ведення позовної роботи.
Листом від 24.09.2024 № 11/3/1-12863-24 Прокуратура в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомила Міноборони про намір звернення до суду в інтересах держави в особі Міноборони з позовом про визнання недійсними договорів, стягнення безпідставно отриманих коштів, інфляційних витрат та 3% річних.
З моменту повідомлення Прокуратурою Міноборони щодо порушення інтересів держави, останньою жодних дій з метою захисту інтересів держави не вжито.
Таким чином, прокурор у цій справі обґрунтував неналежне здійснення Міноборони інтересів держави у спірних правовідносинах та наявність підстав для їх представництва, виконання вимог статей 23 Закону України «Про прокуратуру», 53 Господарського процесуального кодексу України та належним чином обґрунтував підстави для представництва інтересів держави у суді у розглядуваних правовідносинах, адже визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їх захисту, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжив, що стало обґрунтованою підставою для звернення прокурора з відповідним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частин 1-2 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 цього ж Кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб'єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Аналогічна правова позиція вкладена у постанові Верховного Суду від 05.05.2020 у справі № 910/12279/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Положеннями ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
За змістом підпунктів "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податку на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.
Датою виникнення податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, перелічених у пункті 187.1 статті 187 Податкового кодексу України.
За своєю правовою сутністю податку на додану вартість є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).
Отже, хоча податок на додану вартість й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (див. постанови Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 та від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20).
Таким чином ціна договору визначається, виходячи з її договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, які регулюються Податковим кодексом України, та не залежить від волі сторін договору.
У підпункті 193.1 статті 193 Податкового кодексу України визначено розміри ставок податку. Так, згідно з вказаною нормою ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків по операціях (з наведенням відповідних операцій), г) 14 відсотків по операціях з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України сільськогосподарської продукції.
У статті 194 Податкового кодексу України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою, а саме: 194.1) Операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною; 194.1.1) Податок становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.
У статті 195 Податкового кодексу України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою.
За нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством (підпункт "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України).
02 березня 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (надалі - Постанова № 178).
Положеннями постанови № 178 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
У постанові Верховного Суду від 10.09.2024 у справі № 922/4055/23 викладене наступне: «Врахувавши позицію Великої Палати Верховного Суду, Суд зазначає, що у постанові від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23 Верховний Суд зазначив таке: "Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.
Оскільки не тільки постановою КМУ № 178 від 02.03.2022 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина Державної прикордонної служби України, суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині.
Враховуючи викладене, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними пункту 3.1 договору № 9-22 від 14.03.2022 з відповідними змінами у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість".
До аналогічного висновку дійшов також Верховний Суд у постанові від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23, в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 918/587/23.
Правовідносини у зазначених справах є подібними правовідносинам даної справи № 922/4055/23.
Отже, аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та пункту 1 Постанови № 178, і здійснене судом апеляційної інстанції у цій справі правозастосування не відповідає такому висновку.
До того ж, постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2024 № 831, яка набрала чинності 01.08.2024, внесено зміни до Постанови № 178, а саме:
- у вступній частині постанови слова і цифри "З метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні"," замінено словами "З метою здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації";
- пункт 1 викладено в такій редакції: "1. Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", операції з постачання товарів (запасних частин, акумуляторних батарей, автомобільних шин, охолоджуючих рідин, комплектуючих, додаткового обладнання тощо), визначених нормативними та технічними документами, для транспортних засобів (зокрема спеціальних, спеціалізованих транспортних засобів), а також пально-мастильних матеріалів Збройним Силам, Національній гвардії, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, іншим утвореним відповідно до законів військовим формуванням, їх з'єднанням, військовим частинам, підрозділам, розвідувальним органам, Міністерству оборони, Державній прикордонній службі, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, Міністерству внутрішніх справ, Національній поліції, Державній службі з надзвичайних ситуацій, Управлінню державної охорони, закладам, установам або організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.".
Отже, враховуючи викладене та встановлені судами обставини справи, зокрема, те, що предметом договорів № 286/1/22/79 від 08.11.2022 та № 286/1/22/82 від 11.11.2022 є постачання «бензину», для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави під час дії воєнного стану, та як наслідок спірні умови договорів № 286/1/22/79 від 08.11.2022 та № 286/1/22/82 від 11.11.2022 в частині сплати ПДВ (7%) суперечать положенням Податкового кодексу України та Постанови № 178, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсними спірних пунктів договорів.».
Предметом укладених Міноборони та ТОВ «Аріан Трейд» договорів є постачання мастильних засобів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту контингенту Збройних Сил України, при цьому, сторони укладених договорів дійшли згоди щодо включення до ціни товару податку на додану вартість у розмірі 20%, що суперечить положенням підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та постанові № 178.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що положення пунктів 1.1., 3.1. договорів № 286/1/23/27, № 286/1/23/29, № 286/1/23/44, № 286/1/23/70, № 286/1/23/71, № 286/1/23/72, № 286/1/23/73 в частині включення 20% податку на додану вартість у вартість товару, що був поставлений за вказаними договорами суперечать положенням підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та положенням постанови № 178, нормам Цивільного кодексу України, тому підлягають визнанню недійсними відповідно до статей 203, 215, 217 Цивільного кодексу України.
Щодо вимог прокурора про стягнення з відповідача суми ПДВ в розмірі 3609199,90 гривень як такої, що безпідставно отримана останнім, а також 240273,34 гривень інфляційних втрат та 99064,45 гривень 3% річних, суд дійшов наступних правових висновків.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.
Судом встановлено, що внаслідок включення сторонами укладених договорів до ціни товару податку на додану вартість у розмірі 20%, що, як було зазначено вище, суперечить положенням підпунктом «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та постанові № 178, відповідач за відсутністю правової підстави набув грошові кошти у розмірі 3609199,90 гривень (сплачений податок на додану вартість), а позивач, своєю чергою, втратив майно грошові кошти у розмірі 3609199,90 гривень.
Враховуючи те, що вимога прокурора про стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого податку на додану вартість у розмірі 3609199,90 гривень, є похідною від його позовної вимоги про визнання недійсними пунктів 1.1., 3.1. договорів в частині включення до ціни договорів суми ПДВ, що укладені між Міноборони та ТОВ «Аріан Трейд», дана вимога також підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення із відповідача на користь позивача 240273,34 гривень інфляційних втрат та 99064,45 гривень 3% річних від суми сплаченого податку на додану вартість у розмірі 3609199,90 гривень за загальний період прострочення з 20.08.2023 по 10.09.2024 колегія суддів відзначає наступне.
Положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, договір може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
До моменту визнання спірних договорів недійсними у відповідача не існувало обов'язку повернути на користь позивача сплачену суму ПДВ, тобто не існувало прострочення з виконання зобов'язання, за яке передбачена відповідальність згідно ст. 625 Цивільного кодексу України та обов'язок повернути позивачу переплачену суму ПДВ у складі купівельної ціни за спірними договорами виник у позивача лише за наслідками прийняття судом цього рішення.
Враховуючи, що на момент звернення до суду із позовом судом не встановлено обставин, з якими ст. 625 Цивільного кодексу України пов'язує обов'язок боржника сплатити на користь кредитора суму інфляційних втрат та 3% річних, відповідач прострочення грошового зобов'язання не допускав, місцевим господарським судом зроблено обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог цій частині.
При цьому судом враховується, що виконавши свої податкові зобов'язання перед бюджетом, сплативши суму ПДВ, на відповідача покладається додатковий тягар у вигляді повернення отриманої суми ПДВ на користь державної установи Міністерства оборони України за рахунок власних коштів. Таким чином, покладання на відповідача додаткового обов'язку сплатити суму інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму ПДВ не відповідатиме вимогам про справедливість, добросовісність та розумність, адже вказані суми ПДВ не утримувалися відповідачем, становили суму його податкових зобов'язань та така сплата фактично не призвела до порушення інтересів держави чи Міністерства оборони України, як її частини, а отже Міністерство оборони України не може розраховувати, на компенсацію з боку відповідача інфляційних втрат та 3% річних.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог прокурора в частині визнання недійсними п.п. 1.1 та 3.1 договорів № 286/1/23/27, № 286/1/23/29, № 286/1/23/44, № 286/1/23/70, № 286/1/23/71, № 286/1/23/72, № 286/1/23/73 та стягнення з відповідача на користь позивача 3609199,90 гривень безпідставно сплачених коштів. В іншій частині в позові належить відмовити. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 у справі № 911/2727/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду Київської області від 15.10.2025 у справі № 911/2727/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 15.10.2025 у справі № 911/2727/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Офіс Генерального прокурора.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 17.02.2026
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран