вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" лютого 2026 р. Справа № 910/15778/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
секретар Місюк О.П.
за участю
представників: позивача - Гунчак А.В.;
відповідача-1 - Яковенко О.О.;
відповідача-2 - Олійник А.О.
розглянувши апеляційні скарги Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» та Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.12.2025
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Міленіум.» про забезпечення позову
у справі №910/15778/25 (суддя - Васильченко Т.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Міленіум.»
до: 1. Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»;
2. Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»
про визнання недійсним одностороннього правочину та визнання права володіння і користування.
У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «БК «Міленіум.» звернулося з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про:
1) визнання недійсним одностороннього правочину Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про припинення орендних відносин між Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та Акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» і Товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Міленіум.» за укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю «Три О» (орендодавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Міленіум.» (орендар) договорами оренди: №644/1-О від 01.10.2024, №644/2-О від 01.07.2025, №718-О від 18.10.2023, №726-О від 07.02.2024, №733-О від 09.02.2024, №733/1-О від 01.04.2024, №733/2-О від 01.04.2024, №742-О від 09.04.2024, №745-О від 19.04.2024, №769-О від 29.10.2024, №809-О від 20.06.2025, №811-О від 24.06.2025 та №816-О від 14.07.2025;
2) визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Міленіум.» права володіння та користування (найму, оренди) на підставі укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Три О» і Товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Міленіум.» договорів оренди наступними розташованими в торговельно-офісному комплексі з об'єктами громадського призначення та паркінгом (надалі - Комплекс) за адресою: місто Київ, Спортивна площа, будинок 1-А, нежитловими приміщеннями загальною площею 4876,71 м2:
- частиною площі 24-го поверху офісної частини Комплексу, що становить 0,1522 приміщення №1 (площею 1239,9 м2) групи приміщень №80 відповідно до експлікації 24-го поверху офісної частини Комплексу, наведеної у технічному паспорті на Комплекс, площею 188,7 м2 - на підставі договору оренди №644/1-О від 10.10.2024;
- частиною площі 24-го поверху офісної частини Комплексу, що становить 0,507 приміщення №1 (загальною площею 206,5 м2) групи приміщень №79 відповідно до плану та експлікації 24-го поверху офісної частини Комплексу, наведеної у технічному паспорті на Комплекс, площею 104,7 м2 - на підставі договору оренди №644/2-О від 01.07.2025;
- частиною площі 18-го поверху офісної частини Комплексу, що становить 0,1346 приміщення №1 (площею 1238,6 м2) групи приміщень №68 відповідно до експлікації 18-го поверху офісної частини Комплексу, наведеної у технічному паспорті на Комплекс, площею 166,7 м2 - на підставі договору оренди №718-О від 18.10.2023;
- частиною площі 27-го поверху офісної частини Комплексу, що становить 0,1599 приміщення №1 (площею 1238,6 м2) групи приміщень №86 відповідно до експлікації 27-го поверху офісної частини Комплексу, наведеної у технічному паспорті на Комплекс, площею 198,11 м2 - на підставі договору оренди №726-О від 07.02.2024;
- частиною площі 13-го поверху офісної частини Комплексу, що становить 0,4959 приміщення №1 (площею 206,5 м2) групи приміщень №57 відповідно до експлікації 13-го поверху офісної частини Комплексу, наведеної у технічному паспорті на Комплекс, площею 102,4 м2 - на підставі договору оренди №733-О від 09.02.2024;
- частиною площі 14-го поверху офісної частини Комплексу, а саме приміщення №1 (загальною площею 205,9 м2) групи приміщень №59 відповідно до експлікації 14-го поверху офісної частини Комплексу, наведеної у технічному паспорті на Комплекс, площею 205,9 м2 - на підставі договору оренди №733/1-О від 01.04.2024;
- частиною площі 14-го поверху офісної частини Комплексу, а саме 0,3434 приміщення №1 (загальною площею 1237,7 м2) групи приміщень №60 відповідно до експлікації 14-го поверху офісної частини Комплексу, наведеної у технічному паспорті на Комплекс, площею 425,0 м2 - на підставі договору оренди №733/2-О від 01.04.2024;
- частиною площі 26-го поверху офісної частини Комплексу, що включає в себе приміщення №1 (площею 206,0 м2) групи приміщень №83, а також 0,6638 приміщення №1 (площею 1236,3 м2) групи приміщень №84 відповідно до експлікації 26-го поверху офісної частини Комплексу, наведеної у технічному паспорті на Комплекс, площею 1026,70 м2 - на підставі договору оренди №742-О від 09.04.2024;
- частиною площі 16-го поверху офісної частини Комплексу, що становить 0,4896 приміщення №1 (загальною площею 205,9 м2) групи приміщень №63 відповідно до експлікації 16-го поверху офісної частини Комплексу, наведеної у технічному паспорті на Комплекс, площею 100,8 м2 - на підставі договору оренди №745-О від 19.04.2024;
- частиною площі 26-го поверху офісної частини Комплексу, до складу якої входять 0,3969 приміщення №1 (загальною площею 1236,3 м2) групи приміщень №84, приміщення №III (загальною площею 12,3 м2) групи приміщень МСК, 0,2682 приміщення №V (загальною площею 70,1 м2) групи приміщень МСК та приміщення №VI (загальною площею 11,7 м2) групи приміщень МСК, відповідно до плану та експлікації 26-го поверху офісної частини Комплексу, наведеної у технічному паспорті на Комплекс, площею 533,20 м2 - на підставі договору оренди №769-О від 29.10.2024;
- частиною площі 23-го поверху офісної частини Комплексу, до складу якої входять частина, що становить 0,4877 приміщення №1 (загальною площею 1239,5 м2) групи приміщень №78, частина, що становить 0,296 приміщення №V (загальною площею 68,9 м2) групи приміщень МСК, та приміщення №ІІІ і №VI групи приміщень МСК відповідно до плану та експлікації 23-го поверху офісної частини Комплексу, наведеної у технічному паспорті на Комплекс, площею 649,32 м2 - на підставі договору оренди №809-О від 20.06.2025;
- частиною площі 23-го поверху офісної частини Комплексу, що складається з наступних приміщень загальною площею 912,88 м2: приміщення 1 - частина площі офісної частини Комплексу, до складу якої входять: частина, що становить 0,5119 приміщення №1 (загальною площею 1239,5 м2) групи приміщень №78; частина, що становить 0,312 приміщення №V (загальною площею 68,9 м2) групи приміщень МСК, та приміщення №ХІІІ і №ХІV групи приміщень МСК відповідно до плану та експлікації 23-го поверху офісної частини Комплексу, наведеної у технічному паспорті на Комплекс, площею 679,7 м2; приміщення 2 - частина площі офісної частини Комплексу, що включає в себе приміщення №1 (площею 205,7 м2) групи приміщень №77, а також 0,3988 приміщення №V (загальною площею 68,9 м2) групи приміщень МСК відповідно до плану та експлікації 23-го поверху офісної частини Комплексу, наведеної у технічному паспорті на Комплекс, площею 233,18 м2 - на підставі договору оренди №811-О від 24.06.2025;
- частиною площі 27-го поверху офісної частини Комплексу, що становить 0,21177 приміщення №1 (загальною площею 1238,6 м2) групи приміщень №86 відповідно до плану та експлікації 27-го поверху офісної частини Комплексу, наведеної у технічному паспорті на Комплекс, площею 262,30 м2 - на підставі договору оренди №816-О від 14.07.2025.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказав на те, що відповідачі набули у власність Комплекс шляхом звернення на нього стягнення як на предмет іпотеки на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателів, що міститься в іпотечному договорі, відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в рахунок часткового погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Три О» перед відповідачами за кредитним договором. Водночас, 13.08.2025 позивач отримав вимогу про припинення користування та звільнення приміщень Комплексу, у якій відповідачі заперечили проти подальшого користування позивачем орендованими приміщеннями та проти використання позивачем орендованих приміщень у господарській та будь-якій іншій діяльності і вимагали:
- припинити фактичне користування та звільнити приміщення Комплексу, що були орендовані позивачем станом на 25.07.2025, у строк не пізніше ніж до 11.08.2025 включно;
- передати банкам за актом приймання-передачі приміщення в Комплексі, що були орендовані позивачем станом на 25.07.2025, у стані не гіршому від того, в якому такі були передані, придатному до експлуатації за призначенням та вільним від майна орендаря.
При цьому, за доводами позивача, 31.10.2025 охорона комплексу не лише блокувала доступ працівників і представників позивача та його контрагентів (піднаймачів (суборендарів)) до орендованих приміщень, але й без попередження обмежила прохід на поверхи Комплексу, де розташовані робочі місця позивача. Окрім того, також відключено пропускні картки працівників. Отже, відповідачі порушують право орендаря на безперешкодне користування приміщеннями, гарантоване йому умовами договорів оренди. Жодних підстав, передбачених чинним цивільним законодавством щодо одностороннього розірвання договорів оренди у вимозі відповідачами не зазначено, що ставить під сумнів обґрунтованість та законність вказаної вище вимоги. Як наслідок, на переконання позивача, протиправним також є позбавлення позивача права володіння та користування орендованим майном, порушене право якого підлягає відновленню.
26.12.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Міленіум.» надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просив вжити заходи забезпечення шляхом:
1) заборони Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» та Акціонерному товариству «Державний експортно-імпортний банк України», а також будь-яким іншим особам, що діють за їх дорученням, до набрання рішенням у даній справі законної сили вчиняти дії, спрямовані на обмеження Товариству з обмеженою відповідальністю «БК «Міленіум.», його працівникам, представникам, працівникам і представникам контрагентів (піднаймачів (суборендарів)), клієнтам та/чи відвідувачам можливості володіння, користування та використання у господарській діяльності розташованих в торговельно-офісному комплексі з об'єктами громадського призначення та паркінгом за адресою: місто Київ, Спортивна площа, буд. 1-А, нежитлових приміщень загальною площею 4876,71 м2, які є об'єктами оренди за укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Міленіум.» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Три О» договорами оренди (згідно переліку, наведеного в позовній заяві та заяві про забезпечення позову);
2) в рамках заборони вчиняти дії, спрямовані на обмеження Товариству з обмеженою відповідальністю «БК «Міленіум.», його працівникам, представникам, працівникам і представникам контрагентів (піднаймачів (суборендарів)), клієнтам та/чи відвідувачам можливості володіння, користування та використання у господарській діяльності зазначених в пункті 2 прохальної частини цієї заяви про забезпечення позову розташованих в Комплексі нежитлових приміщень загальною площею 4876,71 м2, які є об'єктами оренди за укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Міленіум.» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Три О» договорами оренди, в тому числі, але не виключно заборонити Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» та Акціонерному товариству «Державний експортно-імпортний банк України, а також будь-яким іншим особам, що діють за їх дорученням:
- перешкоджання працівникам, представникам, працівникам і представникам контрагентів (піднаймачам (суборендарям)), клієнтам та/чи відвідувачам Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Міленіум.» у вільному доступі до цих нежитлових приміщень;
- перешкоджання працівникам, представникам, працівникам і представникам контрагентів (піднаймачам (суборендарям)), клієнтам та/чи відвідувачам Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Міленіум.» у вільному доступі в тому числі через місця спільного користування Комплексу, а також підйомі/спуску ліфтами до/з комплексу, на яких ці нежитлові приміщення знаходяться;
- перешкоджання працівникам, представникам, працівникам і представникам контрагентів (піднаймачам (суборендарям)), клієнтам та/чи відвідувачам Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Міленіум.» у проїзді легковими транспортними засобами в тому числі через спеціальні в'їзд/виїзд на цокольному рівні комплексу до/з підземного паркінгу Комплексу;
- припинення чи обмеження постачання до цих нежитлових приміщень електроенергії, в тому числі виробленої генераторами електричної енергії, що забезпечують постійне живлення комплексу електроенергією, за винятком аварійної ситуації та відсутності електроенергії у Комплексі в цілому;
- припинення чи обмеження постачання до цих нежитлових приміщень теплоносія, холодоносія, води та/чи підпору свіжого повітря (притічної вентиляції), за винятком аварійної ситуації та відсутності теплоносія, холодоносія, води чи підпору свіжого повітря (притічної вентиляції) відповідно у Комплексі в цілому;
- припинення чи обмеження забезпечення цих нежитлових приміщень каналізацією, за виключенням аварійної ситуації та відсутності каналізації у Комплексі в цілому;
- зміни замків на входах до цих нежитлових приміщень та/чи на дверях у межах цих нежитлових приміщень;
- відключення або блокування електронних перепусток системи контролю доступу цих нежитлових приміщень;
- обмеження електропостачання мережевого обладнання, що забезпечує комутацію із цими нежитловими приміщеннями, а також системи контролю доступу цих нежитлових приміщень;
- від'єднання, пошкодження іншим чином втручання у кабелі, якими забезпечується комутація мережевого обладнання із цими нежитловими приміщеннями;
- обмеження доступу до інфраструктури будинкової розподільної мережі комплексу для відновлення працездатності чи прокладання нової телекомунікаційної мережі, якою забезпечуватиметься можливість надання телекомунікаційних послуг у межах цих нежитлових приміщень;
- опечатування або блокування входів до цих нежитлових приміщень та/або до інших частин комплексу, які є маршрутами проходу до цих нежитлових приміщень;
- демонтажу, вилучення, переміщення чи пошкодження будь-якого належного Товариству з обмеженою відповідальністю «БК «Міленіум.» та/або орендованого Товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Міленіум.» майна, що знаходиться у цих нежитлових приміщеннях;
- вчинення будь-яких інших дій, що створюють перешкоди у володінні, користуванні Товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Міленіум.» цими нежитловими приміщеннями та/чи використанні цих нежитлових приміщень у господарській діяльності;
3) заборони Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» та Акціонерному товариству «Державний експортно-імпортний банк України» передавати та надавати зазначені в прохальної частини цієї заяви про забезпечення позову розташовані в комплексі нежитлові приміщення загальною площею 4876,71 м2, які є об'єктами оренди за укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Міленіум.» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Три О» договорами оренди, повністю або частково будь-яким особам у володіння та/чи користування та укладати із будь-якими особами та/чи виконувати раніше укладені Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та/чи Акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» з будь-якими третіми особами правочини, спрямовані на передачу та надання цих нежитлових приміщень повністю або частково будь-яким особам у володіння та/чи користування, - на період до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що відповідачі після набуття у власність в порядку Закону України «Про іпотеку» Комплексу в порушення положень 629 та 770 Цивільного кодексу України вчиняють активні дії по припиненню договорів оренди, що були укладені між позивачем як орендарем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Три О», як попереднім власником Комплексу та орендодавцем, вчиняють дії по блокуванню орендованих приміщень, доступу заявника до них та перешкоджанню здійснення господарської діяльності позивача як належного орендаря, та його суборендарів, в орендованих нежитлових приміщеннях, а тому існує висока ймовірність, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може призвести до неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позову та справедливого і ефективного захисту порушених прав.
26.12.2025 до суду від Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» надійшли заперечення проти заяви про забезпечення позову, в яких відповідач-1 зазначив, що застосування визначених позивачем заходів забезпечення фактично є тотожним позовним вимогам, а тому їх застосування не узгоджується з метою інституту забезпечення позову та суперечить ч. 11 ст. 137 ГПК України.
29.12.2025 від Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» надійшли заперечення проти заяви про забезпечення позову, в яких відповідач-2 вказав на те, що застосування визначених позивачем заходів забезпечення фактично є тотожним позовним вимогам, а тому їх застосування не узгоджується з метою інституту забезпечення позову і заявником не доведено наявності обставин, що могли б стати підставою для застосування заходів забезпечення позову. При цьому, подана позивачем заява не містить пропозицій щодо зустрічного забезпечення позову, а відтак не відповідає вимогам ГПК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2025 відкрито провадження у справі №910/15778/25, постановлено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2025 у справі №910/15778/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Міленіум.» про забезпечення позову задоволено частково.
Частково задовольняючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов наступних висновків:
- обраний позивачем захід забезпечення позову є співмірним із предметом позову та забезпечить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі задоволення позову, за захистом яких він звернувся до суду;
- з огляду на предмет спору застосування забезпечення позову не порушує балансу інтересів сторін, не створює загроз для відповідачів, як власників Комплексу в цілому та/чи приміщення зокрема, не покладає на банки додаткових витрат, які б не були відшкодовані позивачем (орендарем) на підставі договорів оренди, та сприяє отриманню банками на підставі договорів оренди доходу від належного їм приміщення у складі комплексу;
- запропоновані заходи забезпечення є адекватними та співмірними з позовними вимогами, не стосуються права власності відповідачів на Комплекс в цілому чи приміщення окремо, а спрямовані виключно на збереження існування стану, який є предметом спору, та активів заявника;
- застосування заходів забезпечення позову стосовно зазначеного майна позивача сприятиме, зокрема, запобіганню невиправданому розширенню кола осіб, прав та інтересів яких стосуватиметься судове рішення, а відтак - утрудненню чи неможливості виконання цього рішення. Водночас, такі заходи забезпечення позову не порушують права відповідачів та інших осіб, а також здатні захистити порушені права та інтереси позивача у справі у випадку задоволення позовних вимог і уникнення необхідності звернення з додатковими позовами з метою відновлення становища, яке існувало до порушення прав чи інтересів;
- забезпечення позову не покладає обтяжливих обов'язків на відповідачів, а є тимчасовим обмеженням їх прав, оскільки вжиття заходів забезпечення позову спрямоване на запобігання імовірним порушенням майнових прав заявника, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін;
- суд виходив з того, що існує реальна загроза ефективному захисту та поновленню порушених прав заявника, у разі задоволення позову, без вжиття заходів забезпечення позову, оскільки невжиття заходів забезпечення позову й подальші ймовірні дії відповідачів, як нових орендарів, щодо блокування доступу до спірних приміщень чи передачі їх іншим особам до вирішення спору по суті можуть призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав такого заявника, зокрема, унеможливить захист права на оренду спірних об'єктів нерухомості в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду;
- вжиття відповідних заходів забезпечення позову матиме наслідком збереження існуючого станом на момент подання заяви стану між сторонами до вирішення судом спірних питань між ними та уникнення можливого порушення прав та інтересів інших осіб, тому відсутні підстави вважати, що права відповідачів і баланс інтересів будуть порушені такими заходами;
- запропонований заявником захід забезпечення позову не є тотожним з позовними вимогами, як зазначають відповідачі, а спрямований на підтримання status quo до вирішення судом спірних питань, які виникли між сторонами, є адекватним та ефективним, а також носить тимчасовий характер;
- разом з тим, відсутні підстави задовольняти вимоги заявника в частині заборонити вчиняти дії, спрямовані на обмеження працівникам і представникам контрагентів (піднаймачам (суборендарям)), клієнтам та/чи відвідувачам можливості володіння, користування та використання у господарській діяльності спірних нежитлових приміщень, оскільки це поглинається забороною вчиняти дії щодо самого заявника та використання нежитлових приміщень у цілях його діяльності передбачає безперешкодний доступ до цих нежитлових приміщень і клієнтів, відвідувачів чи контрагентів суб'єкта господарської діяльності.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» та Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» подали апеляційні скарги, у яких просять скасувати оскаржувану ухвалу в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Апеляційні скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали порушено норми процесуального права.
Аргументи відповідачів узагальнено зводяться до наступного:
- судом постановлено оскаржувану ухвалу за відсутності доказів існування ризиків утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в майбутньому у разі задоволення позову;
- в порушення приписів ч. 11 ст. 137 ГПК України застосування судом першої інстанції заходів забезпечення позову спричинило настання правових наслідків, аналогічним тим, які могли виникнути виключно у разі задоволення позову;
- судом першої інстанції задоволено заяву про забезпечення позову за наявності підстав для повернення її без розгляду у зв'язку з невідповідністю вимогам ГПК України в частині відсутності пропозицій щодо зустрічного забезпечення.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2026 та протоколу передачі апеляційної скарги раніше визначеному складу суду Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2026 апеляційні скарги у справі №910/15778/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Владимиренко С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 відкрито апеляційне провадження у справі №910/15778/25, об'єднано апеляційні скарги в одне провадження, призначено до розгляду на 03.02.2026, а також встановлено учасникам справи строк на подання відзивів.
29.01.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Міленіум.» надійшов відзив на апеляційні скарги, у якому позивач просить залишити їх без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Водночас, судове засідання, призначене на 03.02.2026, не відбулося у зв'язку з оголошенням у місті Києві повітряної тривоги.
Після усунення обставини, що спричинила неможливість проведення судового засідання, ухвалою від 03.02.2026 справу призначено до розгляду на 10.02.2026.
На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/431/26 від 09.02.2026 у зв'язку з перебуванням судді Владимиренко С.В. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/15778/25.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу передачі апеляційної скарги раніше визначеному складу суду Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 апеляційні скарги у справі №910/15778/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 справу №910/15778/25 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.
У призначене судове засідання 10.02.2026 з'явилися представники сторін та надали пояснення по суті апеляційних скарг, після чого судом досліджено докази та заслухано виступи в судових дебатах
Розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною 1 ст. 137 ГПК України визначено види заходів забезпечення позову.
Відповідно до вказаних процесуальних норм позов забезпечується:
- накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
- забороною відповідачу вчиняти певні дії;
- забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;
- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
- зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
- зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;
- арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
- іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Таким чином, ч. 1 ст. 137 ГПК України не містить вичерпного переліку заходів, якими може бути забезпечений позов у справі. Так, згідно з п. 10 ч. 1 цієї статті позов забезпечується іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у п. п. 1 - 9 цієї частини.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Також, згідно з ч. 11 цієї статті не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Отже, забезпечення позову - це, по суті, обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також сприяння ефективному захисту або поновленню порушених прав позивача.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Поряд з цим, у даній справі позивач звернувся до суду з немайновими позовними вимогами, у разі задоволення яких судове рішення не вимагатиме примусового виконання. Тому, в даному випадку не має застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 13.08.2018 у справі №910/1040/18, у немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Суд також зауважує на тому, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору. Аналогічні правові висновки щодо застосування ст. ст. 136 та 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 26.10.2020 у справі №907/477/20 та 11.11.2020 у справі №910/13709/19.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, позивач зазначив, що він є користувачем нежитловими приміщеннями загальною площею 4876,71 м2 у торговельно-офісному комплексі з об'єктами громадського призначення та паркінгом, за адресою: місто Київ, Спортивна площа, будинок 1-А, на підставі ряду договорів оренди, укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю «Три О», як власником приміщень на момент укладення правочинів найму. Діяльність заявника, як орендаря, полягає у передачі приміщень у подальший піднайм (суборенду), нежитлових приміщень з облаштованими меблями, обладнанням, іншими поліпшеннями.
26.07.2025 було прийнято рішення про державну реєстрацію за відповідачами права власності на Комплекс, у зв'язку з чим проведено державну реєстрацію права власності банків на Комплекс. Набуття банками у власність Комплексу відбулося у порядку звернення на нього стягнення як на предмет іпотеки на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателів, що міститься в іпотечному договорі, відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» в рахунок часткового погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Три О» перед банками за кредитним договором.
13.08.2025, як зазначає позивач, ним отримано спільну вимогу нових орендодавців №55/2-08/67 від 06.08.2025, у якій повідомлялося, що відповідачі набули право спільної часткової власності на Комплекс у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки та поставлено вимогу до позивача припинити користування приміщеннями і звільнити їх.
При цьому, заявник наголошує, що 30.10.2025 Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» на своєму офіційному сайті розмістило інформацію «Заява Ощадбанку щодо тимчасового припинення роботи торговельно-офісного комплексу Gulliver», де було зазначено: «… власники ухвалили рішення тимчасово закрити комплекс з 22:00 30.10.2025 року …», а 31.10.2025 орендареві, його контрагентам (піднаймачам (суборендарям)), їх працівникам, представникам, клієнтам та іншим відвідувачам було заблоковано доступ до орендованих приміщень, пропускні картки деактивовано, фізичний доступ на поверхи, де знаходяться приміщення, обмежено найнятими відповідачами службами охорони.
Як зазначає заявник, в результаті таких дій він позбавлений можливості користуватись приміщеннями, майном і документацією, що розміщені в них, а також забезпечувати виконання своїх зобов'язань перед контрагентами (піднаймачами (суборендарями)), не зважаючи на те, що строк дії договорів оренди не сплив і зміна власників не припиняє орендних правовідносин.
При цьому, заявник наголошує, що у вказаний період не існувало жодних ознак аварій у роботі будь-яких інженерних мереж Комплексу, ані техногенних загроз, які могли б нести загрози працівникам чи відвідувачам Комплексу - забезпечувалось електроживлення Комплексу, працювали всі підіймальні механізми (ліфти, ескалатори, траволатори), функціонували системи вентиляції, кондиціонування, водопостачання і каналізації, а тому обмеження працівникам, представникам і відвідувачам орендаря, а також його контрагентам (піднаймачам (суборендарям)) доступу до приміщень, припинення електропостачання приміщень, забезпечення їх кондиціонуванням і вентиляцією, водопостачанням і каналізацією є свідомими діями нових орендодавців (банків), спрямованими на створення орендареві та його контрагентам (піднаймачам (суборендарям)), так само як і іншим наймачам приміщень в Комплексі, штучних перешкод у користуванні приміщенням.
З огляду на викладене, заявник вважає, що в разі невжиття заявлених заходів забезпечення позову, подальші дії відповідачів призведуть до унеможливлення ефективного захисту прав заявника на оренду нерухомості, а обраний ним спосіб забезпечення позову не порушує балансу інтересів сторін, не створює загроз для титулу банків як власників Комплексу в цілому та/чи приміщень зокрема, не покладає на банки додаткових витрат, які б не були відшкодовані позивачем, як орендарем, на підставі договорів оренди.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, виходячи з наданих позивачем на підтвердження своїх вимог та доводів доказів, між сторонами виник спір щодо чинності правочинів найму (оренди), на підставі яких заявник користується спірними об'єктами нерухомості.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 виснувала, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
У пунктах 46-48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 визначено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Водночас, під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
За результатом оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову та забезпечення збалансованості інтересів сторін, зважаючи на предмет позову, який переданий на розгляд суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що обраний позивачем захід забезпечення позову є співмірним з предметом позову та забезпечить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі задоволення позову, за захистом яких він звернувся до суду.
Так, відповідно до ст. ст. 317 та 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
У той же час, Європейський суд з прав людини у низці своїх рішень вказував, що вилучення власності в інтересах судочинства, яке не позбавляє власника його майна, а тільки тимчасово припиняє його можливості користуватися та розпоряджатися цим майном, зазвичай пов'язане зі здійсненням контролю за використанням власності, що охоплюється сферою застосування другого абзацу ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (рішення від 22.02.1994 у справі «Раймондо проти Італії», ухвала щодо прийнятності від 07.11.2006 у справі «Адамчик проти Польщі», рішення у справах «Карамітров та інші проти Болгарії» від 10.01.2008). Отже, допускається обмеження судами розпорядження майном особи, за умови дотримання таких вищенаведених вимог, встановлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод як законність, пропорційність та загальний інтерес. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі №910/15043/21(910/10070/22) та 16.09.2020 у справі №910/13208/19.
У даному випадку, з огляду на предмет спору між сторонами, застосування заходів забезпечення позову не порушує балансу інтересів сторін, не створює загроз для відповідачів, як власників Комплексу в цілому та/чи приміщення зокрема, не покладає на банки додаткових витрат, які б не були відшкодовані позивачем (орендарем) на підставі договорів оренди та сприяє отриманню банками на підставі договорів оренди доходу від належного їм приміщення у складі комплексу.
Заходи забезпечення, які просить вжити позивач, є адекватними та співмірними з позовними вимогами. Вони не стосуються права власності відповідачів на Комплекс в цілому чи приміщення окремо, а спрямовані виключно на збереження існування стану, який є предметом спору та активів заявника.
До того ж, застосування таких заходів забезпечення позову стосовно індивідуально визначеного майна позивача сприятиме, зокрема, запобіганню невиправданому розширенню кола осіб, прав та інтересів яких стосуватиметься судове рішення, а відтак - утрудненню чи неможливості виконання цього рішення. Водночас, такі заходи забезпечення позову не порушують права відповідачів та інших осіб, а також здатні захистити порушені права та інтереси позивача у справі у випадку задоволення позовних вимог і уникнення необхідності звернення з додатковими позовами з метою відновлення становища, яке існувало до порушення прав чи інтересів.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до ст. 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Таким чином, у даному випадку, застосування обраних заявником заходів забезпечення позову направлено, насамперед, на забезпечення дійсної ефективності судового захисту та попередження можливих додаткових порушень прав та законних інтересів суб'єкта господарювання.
Водночас, забезпечення позову не покладає обтяжливих обов'язків на відповідачів, а є тимчасовим обмеженням їх прав, оскільки вжиття заходів забезпечення позову спрямоване на запобігання імовірним порушенням майнових прав заявника, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін.
Разом з цим, з огляду на долучені до матеріалів справи докази та предмет спору, існує обґрунтована необхідність у збереженні існуючого на сьогоднішній день кола суб'єктів спірних правовідносин, що можливе шляхом заборони передавати та надавати спірні об'єкти нерухомості повністю або частково будь-яким особам у володіння та/чи користування та укладати з ними будь-які правочини спрямовані на передачу та надання спірних нежитлових приміщень повністю або частково будь-яким особам у володіння та/чи користування, - на період до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
При цьому, суд правомірно виходив з того, що існує реальна загроза ефективному захисту та поновленню порушених прав заявника, у разі задоволення позову, без вжиття заходів забезпечення позову, оскільки невжиття заходів забезпечення позову й подальші ймовірні дії відповідачів, як нових орендарів, щодо блокування доступу до спірних приміщень чи передачі їх іншим особам до вирішення спору по суті можуть призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав такого заявника, зокрема, унеможливить захист права на оренду спірних об'єктів нерухомості в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Крім того, зважаючи на наявність спору між сторонами щодо чинності правочинів найму, такий спосіб забезпечення позову забезпечить уникнення правової невизначеності, в тому числі з іншими особами, з якими відповідачі можуть укласти інші договори оренди та уникнення можливих судових спорів у майбутньому.
Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення Європейського суду з прав людини від 13.01.2011 у справі «Кюблер проти Німеччини»).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (відповідачів) або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №910/18739/16 та 21.10.2021 у справі № 910/20007/20).
Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь заявника вже не призведе до захисту прав або інтересів заявника, за яким він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд».
Відтак, вжиття відповідних заходів забезпечення позову матиме наслідком збереження існуючого станом на момент подання заяви стану між сторонами до вирішення судом спірних питань між ними та уникнення можливого порушення прав та інтересів інших осіб, тому відсутні підстави вважати, що права відповідача і баланс інтересів будуть порушені такими заходами, як зазначає відповідач-1 у запереченнях.
При цьому, запропонований заявником захід забезпечення позову в цій справі не є тотожним з позовними вимогами, як зазначають відповідачі, а спрямований на підтримання status quo до вирішення судом спірних питань, які виникли між сторонами, є адекватним та ефективним, а також носить тимчасовий характер, не завдає шкоди та збитків іншим учасникам справи та спрямований виключно на збереження існуючого становища між сторонами до вирішення судом спору та уникнення в майбутньому додаткових судових спорів з метою ефективного відновлення становища, яке існувало до порушення прав та інтересів, за захистом яких звернувся заявник, у разі задоволення позову.
У поданій апеляційній скарзі відповідачі стверджують, що в порушення приписів ч. 11 ст. 137 ГПК України застосування судом першої інстанції заходів забезпечення позову спричинило настання правових наслідків, аналогічним тим, які могли виникнути виключно у разі задоволення позову.
Водночас, апеляційний суд наголошує на тому, що позовними вимогами позивача, окрім вимоги про визнання недійсним одностороннього правочину про припинення орендних відносин, є також вимоги про визнання за позивачем права володіння та користування на підставі договорів оренди нежитловими приміщеннями.
При цьому, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі дійшов висновку про відсутність підстав задовольняти вимоги заявника в частині заборонити вчиняти дії, спрямовані на обмеження працівникам і представникам контрагентів (піднаймачам (суборендарям)), клієнтам та/чи відвідувачам можливості володіння, користування та використання у господарській діяльності спірних нежитлових приміщень, оскільки це поглинається забороною вчиняти дії щодо самого заявника та використання нежитлових приміщень у цілях його діяльності передбачає безперешкодний доступ до цих нежитлових приміщень і клієнтів, відвідувачів чи контрагентів суб'єкта господарської діяльності.
Натомість, в іншій частині щодо заборони вчиняти перешкоди у володінні і користуванні орендованими приміщеннями та заборони вчиняти конкретно визначені дії, суд дійшов правомірних висновків про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
В контексті того, чи є вжиті заходи забезпечення позову за своїм змістом тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, апеляційний суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Такий спосіб захисту, як визнання права, полягає у судовому констатуванні наявності (або відсутності) у особи певного суб'єктивного права, якщо воно оспорюється, заперечується або існує реальна загроза такого оспорювання. Це ефективний інструмент для відновлення правової визначеності.
В контексті спірних правовідносин сторін позивач у судовому порядку прагне захистити своє право оренди нерухомого майна, належне йому на підставі відповідних правочинів, які, на його переконання, продовжують свою дію та не є припиненими, не дивлячись на зміну власника Комплексу, у якому розташовані орендовані приміщення.
Тобто, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права полягає у визнанні за ним правомочностей на володіння і користування майном в широкому сенсі, які заперечуються з боку відповідачів.
Водночас, вжиті судом заходи забезпечення позову полягають у тимчасовій забороні вчиняти конкретні дії, що полягають у забезпеченні доступу до спірних приміщень та усуненні перешкод у користуванні орендованим майном до набрання законної сили судовим рішенням.
При цьому, апеляційний суд наголошує на тому, що позовна заява не містить такого способу захисту порушеного права, як припинення конкретних дій, що порушують права позивача. У такому випадку, дійсно можна було би стверджувати, що вжиті судом заходи забезпечення позову є тотожними заявленим позовним вимогам.
Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали дотримано положення ч. 11 ст. 137 ГПК України, а тому відповідні доводи скаржників є необґрунтованими.
Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» у своїй апеляційній скарзі також стверджує, що судом першої інстанції задоволено заяву про забезпечення позову за наявності підстав для повернення її без розгляду у зв'язку з невідповідністю вимогам ГПК України в частині відсутності пропозицій щодо зустрічного забезпечення.
Відповідно до ст. 141 ГПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в розмірі, визначеному судом. Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову.
Водночас, в розрізі зустрічного забезпечення, суд зазначає, що застосування цих заходів у відповідності до ст. 141 ГПК України є правом, а не обов'язком суду для реалізації якого, у даному випадку, у суду першої інстанції були відсутні достатні підстави.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23.12.2022 у справі №760/34352/21, 02.03.2023 у справі №643/14180/21, 17.01.2024 у справі №522/11884/22-Е та 07.07.2025 у справі №927/172/25, відповідно до яких відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення не позбавляє відповідачів права звернутися з клопотанням про зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку.
Отже, відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції щодо зустрічного забезпечення, за умови вжиття судом заходів забезпечення, не є підставою для скасування ухвали місцевого господарського суду.
Як наслідок, апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Міленіум.» про забезпечення позову шляхом встановлення заборони відповідачам вчиняти дії/утриматися від вчинення дій.
З огляду на викладене, аргументи скаржників не спростовують обставин щодо правомірного застосування судом першої інстанції приписів процесуального закону, а тому відхиляються колегією суддів як необґрунтовані та такі, що не підтверджені доказами.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 29.12.2025 у справі №910/15778/25 постановлена з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційні скарги Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» та Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» не підлягають задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційних скарг відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за їх подання покладаються на скаржників.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційні скарги Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» та Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.12.2025 у справі №910/15778/25 залишити без змін.
3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покласти на скаржників.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 17.02.2026.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко