ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
16 лютого 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/711/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Ярош А.І.,
Суддів: Г.І. Діброви, Н.М. Принцевської
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
на рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2025 року, суддя в І інстанції Литвинова В.В., повний текст якого складено 12.11.2025 в м. Одесі
у справі: №916/711/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
до відповідача: Управління культури Херсонської міської ради
про стягнення 29 641,38 грн
В лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Управління культури Херсонської міської ради про стягнення 29 641,38грн заборгованості за договором постачання природного газу від 23.11.2021 № 20-1206/21-БО-Т, з яких - 8389,66 грн основного боргу за період грудень 2021 - березень 2022 року, 10881,63 грн пені, 1670,53грн 3% річних та 8699,56 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за період грудень 2021 - березень 2022 він передав Відповідачу обсяг природного газу на загальну суму 139?315,38 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі та коригуючим актом, в свою чергу Відповідач розрахувався лише частково.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.11.2025 у справі №916/711/25 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Судом встановлено, що період, за який позивач просив стягнути заборгованість (грудень 2021 - березень 2022), включає час тимчасової окупації м. Херсона з 01.03.2022, під час якої застосовуються положення ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», що забороняють переміщення товарів усіма видами транспорту. Суд відмовив у стягненні вартості газу за березень 2022 року, визначивши, що за період з грудня 2021 до 01.03.2022 вартість газу становить 117?739,31 грн, тоді як відповідачем сплачено 130?925,72 грн, що фактично утворює переплату в сумі 13?186,41 грн.
Враховуючи це, суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 8?389,66 грн основного боргу, а також пені, інфляційних та 3% річних за березень 2022 року, оскільки ці суми були нараховані за період окупації. Хоча нарахування за прострочення лютого 2022 року (682,23 грн 3% річних, 5?744,75 грн пені, 4?103,19 грн інфляційних) було правильним, вони були покриті переплатою відповідача. Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність заборгованості у відповідача та відмовив у задоволенні всіх позовних вимог.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", в якій останнє просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2025 у справі №916/711/25 щодо відмови у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг». Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг» щодо стягнення: 8389,66 грн - основного боргу, 10881,63 грн - пені, 1670,53грн - 3% річних та 8699,56 грн інфляційних втрат, у стягненні яких було відмовлено, - задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що територія, на якій знаходиться відповідач, визнана тимчасово окупованою в умовах воєнного стану, з чого вбачається, що положення статей 13 та 131 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» можуть бути поширені на такі території з урахування частини першої цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України. Проте наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 не є рішенням Кабінету Міністрів України. На час виникнення спірних правовідносин (березень 2022 року) діяв Закон №1618-IX, згідно якого заборона переміщення товарів, робіт і послуг поширювалася виключно на територію Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, тобто на території, зазначені у пунктах 1- 3 частини першої статті 3 Закону № 1618-IX.
Окремо зазначає, що обов'язок контролювати споживання газу та у разі необхідності припиняти його споживання покладається саме на споживача, а не на постачальника. Постачальник, у свою чергу, має забезпечити постачання природного газу відповідно до умов договору та в межах підтверджених обсягів. Крім того, припинення постачання природного газу непобутовому споживачу є технічно складним процесом, який не може бути здійснений одномоментно. Натомість, Відповідачем належних та допустимих в розумінні ст.ст. 77, 78 Господарського процесуального кодексу України актів про припинення як споживання так і розподілу, та, як наслідок, постачання природного газу на об'єкти Відповідача, до матеріалів справи не представлено. Отже, саме Відповідач мав оперативно припинити споживання газу та звертатись до відповідних органів з питання можливості врегулювання взаємовідносин, які виникли між сторонами, на законодавчому рівні.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що Позивач, як і в позовній заяві так і в апеляційній скарзі не вказує як, враховуючи загальновідомі фактори окупації, відповідач міг самостійно здійснити заходи з обмеження або припинення газопостачання.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2025 у справі №916/711/25.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 23.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - Позивач, постачальник) та Управлінням культури Херсонської міської ради відповідач, споживач) укладено договір № 20-1206/21-БО-Т постачання природного газу (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.2 договору, природний газ використовується споживачем для власних потреб.
Строк договору з дати укладення і до 31.12.2022 (п. 13.1).
Згідно з п. 4.1 договору, ціна природного газу становить 16554 грн за 1000 куб м з ПДВ.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що постачальник передає споживачу замовлений споживачем обсяг газу у період з листопада 2021 року по грудень 2022 року включно в кількості 20,40 тис. куб метрів.
17.12.2021 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою сторони виклали п. 2.1 договору в новій редакції: «постачання газу з 01.12.2021 по грудень 2022 року включно в кількості 17,40 тис куб м»
Оформлення приймання-передачі природного газу відбувається у відповідності до пунктів 3.1 - 3.6 Договору.
Приймання-передача газу, поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем у розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.5 Договору).
На підставі отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписаний уповноваженим представником Постачальника (п. 3.5.2. Договору).
Споживач протягом 2 (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (п.3.5.3. Договору).
У випадку не повернення Споживачем підписаного оригіналу акту до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1. цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених у розділі 4 цього Договору (п.3.5.4. Договору).
Відповідно до пункту 5.1 Договору оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому Відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
Позивач в позовній заяві зазначає, що відповідно до п. 2.1 Договору Позивач передав Відповідачу в період з грудня 2021 по березень 2022 замовлений Відповідачем обсяг (об'єм) природного газу, в тому числі по місяцях, перелік яких із зазначенням обсягу (об'єму) наведено в п. 2.1 Договору, на загальну суму 139315,38 грн.
На виконання п. 3.5 Договору, Позивачем складені акти приймання-передачі природного газу за грудень 2021 - березень 2022 року, а саме:
Акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2021, обсяг переданого газу: 2,49202 тис.м.куб, вартістю: 41 252,89 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2022, обсяг переданого газу: 2,76746 тис.м.куб., вартістю: 45 812,52 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2022, обсяг переданого газу: 1,85296 тис.м.куб., вартістю: 30 673,90 грн.
- Акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2022, обсяг переданого газу: 1,30455 тис.м.куб., вартістю: 21 595,51 грн.
- Коригуючий акт приймання-передачі природнього газу від 25.04.2022, обсяг переданого газу: 1,30455 тис.м.куб., вартістю: 21 576,07 грн.
У свою чергу, за поставлений газ Відповідач здійснював оплату лише частково на суму 130925,72грн., а відтак Відповідач не виконав зобов'язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 5.1 Договору.
Отже за розрахунком позивача, залишок основного боргу становить 8389,66грн.
За прострочення оплати спожитого газу позивач також здійснив нарахування 10881,63 грн пені, 1670,53грн 3% річних та 8699,56 грн інфляційних.
Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суму боргу, а також здійснені на його підставі нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені, з огляду на наступне.
Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.
Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктом 1 ст.691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Положеннями ч.1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Як передбачено ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як зазначалося вище, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за період грудень 2021 року - березень 2022 року.
Місцезнаходження відповідача є м. Херсон.
26.04.2022 набрав чинності наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25.04.2022, яким затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року.
До цього Переліку станом на 25.04.2022 було включено і Херсонську міську територіальну громаду.
В подальшому 27.12.2022 набрав чинності наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
В цьому переліку зазначено, що Херсонська міська територіальна громада перебувала в тимчасовій окупації з 01.03.2022 до 11.11.2022, з 11.11.2022 до 01.05.2023 є територією можливих бойових дій, а з 01.05.2023 - територія активних бойових дій.
20.03.2025 набрав чинності наказ Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, яким затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Херсонська міська територіальна громада згідно даного переліку перебувала в тимчасовій окупації з 01.03.2022 до 11.11.2022, з 11.11.2022 до 01.05.2023 є територією можливих бойових дій, а з 01.05.2023 є територією активних бойових дій.
За визначенням ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі №908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на об'єкті, який знаходиться у місті Мелітополі (до закінчення перегляду судового рішення Об'єднаною палатою у справі №908/1162/23 суд зупиняв апеляційне провадження у справі у даній справі).
Предметом розгляду Об'єднаною палатою було питання застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 131 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 “Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 “Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».
Відповідно пунктів 1, 3 частини першої статті 3 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).
Так, у справі №908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема виснував, що Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону № 1207-VII було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Як зазначила Об'єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону № 1207-VII не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України 06.12.2022 затвердив постанову “Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 “Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, датою окупації Мелітопольської міської територіальної громади визначено 25.02.2022.
Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ “Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.
З огляду на викладене у постанові зі справи №908/1162/23, Об'єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові зі справи №910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Об'єднана палата, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі №908/1162/23 про відмову в позові, зазначила про те, що підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення статті 13-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.
Колегія суддів враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі №908/1162/23 відповідно до положень частини четвертої статті 236 ГПК України, оскільки правовідносини у справах є подібними за змістовим критерієм.
Таким чином, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
В свою чергу, позивач не заперечує той факт, що борг за природний газ нараховано стосовно об'єкту, який розташований на території м. Херсон, Херсонської області, зокрема за період, коли територія вже знаходилася під окупацією рф.
Відповідно до статті 13-1 Закону № 1207-VII її положення застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.
В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
Як вірно встановлено судом та не спростовано скаржником, період, за який позивач просить стягнути заборгованість за природний газ (грудень 2021 - березень 2022), частково збігається з періодом тимчасової окупації м. Херсона, де знаходиться відповідач, що розпочалася з 01.03.2022.
Таким чином, враховуючи те, що факт окупації міста Херсон у період з 01.03.2022 по 11.11.2022 є загальновідомим фактом, то враховуючи положення статті 13-1 Закону № 1207-VII, то у даний період не існувала заборгованість з постачання на окуповану територію товарів і послуг, в тому числі природного газу.
З огляду на це суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні вартості газу за березень 2022 року.
Як вбачається з матеріалів справи, вартість газу за період з грудня 2021 року до 01.03.2022 становила 117?739,31 грн, тоді як відповідач сплатив 130?925,72 грн з урахуванням повернення переплати в розмірі 8?409,10 грн, що створює переплату в розмірі 13?186,41 грн.
Відповідно, основний борг у розмірі 8?389,66 грн за попередні періоди також відсутній, а позовні вимоги щодо його стягнення є необґрунтованими.
Судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції, що хоча позивач нарахував пеню, 3% річних та інфляційні за прострочення лютого 2022 року, переплата відповідача повністю покриває ці суми (13?186,41 грн).
Тому судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо відмови у стягненні 682,23 грн 3% річних, 5?744,75 грн пені та 4?103,19 грн інфляційних втрат.
Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного у справі судового рішення, оскільки їм вже було надано належну оцінку судом першої інстанції, вони не спростовують зроблених судом висновків.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2025 у справі №916/711/25.
За таких обставин, апеляційна скарга на рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2025 у справі №916/711/25 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2025 у справі №916/711/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2025 у справі №916/711/25 - залишити без змін.
Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Ярош
судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська