Справа №705/7031/25
2/705/1150/26
16 лютого 2026 року м. Умань
Суддя Уманського міськрайонного суду Черкаської області Годік Л.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом доОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя. Позов обґрунтований тим, що 05.07.2013 року вони з відповідачкою уклали шлюб. У шлюбі у них народилося двоє дітей.
З кінця вересня 2024 року сімейне життя між ними поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин, а тому рішенням Уманського міськрайонного суду від 10.04.2025 року їх шлюб був розірваний.
19 квітня 2021 р. вони за спільні сімейні кошти придбали житловий будинок АДРЕСА_1 , про що свідчить договір купівлі-продажу від 19.04.2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Животовською Н.Г., та зареєстрований в реєстрі за № 1165.
Згодом відповідачкою була приватизована земельна ділянка площею 0,0639 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7110800000:04:001:0969.
Дане вищезазначене майно являється об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто ОСОБА_2 та його - ОСОБА_1 .
На сьогоднішній день вони не проживають разом, так як це вже не можливо, мають абсолютно різний погляд на життя. Згоди про добровільний поділ нерухомого майна ними не досягнуто.
Ухвалою судді від 19.01.2026 у справі відкрите спрощене позовне провадження, а також роз'яснено відповідачу право подати відзив на позовну заяву або пред'явити зустрічний позов до позивача у строк 15 днів з дня отримання копії ухвали судді про відкриття провадження у справі. Розгляд справи по суті вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Позивачу направлено копію ухвали про відкриття провадження, а відповідачу копію ухвали та копію позову з додатками рекомендованими повідомленнями.
Станом на дату розгляду справи відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надійшло.
У відповідності до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 05.07.2013 у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м. Умані Уманського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області, про що був складений актовий запис № 294 (а.с.8).
19 квітня 2021 р. сторони за спільні сімейні кошти придбали житловий будинок АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 , про що свідчить Договір купівлі-продажу житлового будинку від 19.04.2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Животовською Н.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 1165 та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 253306384 від 19.04.2021 (а.с.9-21).
На підставі рішення Уманської міської ради від 17.09.2021 № 50-22/8 ОСОБА_2 була приватизована земельна ділянка площею 0,0639 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7110800000: 04:001:0969, надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2491425871060 - згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 281923848 від 29.10.2021 (а.с.23).
Вказане майно сторонами було придбано під час перебування у зареєстрованому шлюбі та спільного проживання.
Рішенням Уманського міськрайонного суду № 705/220/25 від 10.04.2025 шлюб сторін було розірвано. В добровільному порядку вирішити питання щодо розподілу спільно нажитого майна вирішити неможливо.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
На підставі ст. 60, 61 СК України кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Виходячи з положень статей 63, 65 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Статтею 69 СК України передбачене право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому згідно зі ст. 70 СК України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Згідно з ч.2 цієї статті неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Частинами 4 і 5 статті визначено, що присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України; і таке присудження грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Жодна зі сторін не вносила на депозитний рахунок суду суму, яка могла б бути присуджена другому з подружжя за його частку в майні, яке присуджується другому з подружжя, тому суд не має законних підстав для стягнення з однієї зі сторін на користь іншої сторони такої грошової компенсації.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на частину спірного житлового будинку підлягають до задоволення.
Щодо вимог позивача про визнання за ним 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0639 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7110800000: 04:001:0969, наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у цій частині враховуючи наступне.
Відповідно до п.5 ч.1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
В постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7 зазначено, що земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Отже, земельна ділянка з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_2 , а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки не набута як майно, нажите подружжям за час шлюбу, а одержана громадянином як частка у земельному фонді держави на підставі рішення Уманської міської ради від 17.09.2021 № 50-22/8.
Вирішуючи спір щодо визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя земельної ділянки площею 0,0639 га, суд виходить з того, що земельна ділянка набута у власність ОСОБА_2 в порядку безоплатної приватизації і відповідно не належить до спільного майна подружжя.
Разом з тим відповідно до статей 81, 116 ЗК України земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя. Проте, якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди відповідно до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.
Аналіз норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Згідно з цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачає механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
У разі переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Такі висновки суду в цій частині узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 504/3831/19.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0639 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7110800000: 04:001:0969, наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), оскільки за цим рішенням до позивача ОСОБА_1 перейшло право власності на 1/2 частину житлового будинку.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 63, 65, 69, 70, 71 СК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 23, 141, 258-259, 264, 265, 274-279, 354 ЦПК України,
Позов - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0639 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7110800000: 04:001:0969.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 1344 грн. 32 коп.
Копію рішення направити сторонам.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.С. Годік