Справа № 372/6223/25
Провадження 2-439/26
(заочне)
17 лютого 2026 року м. Обухів
Обухівський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Рабчуна Р.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
29 жовтня 2025 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулось до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з останньої на свою користь заборгованість за кредитним договором № 1245-7709 від 27.07.2023 року у розмірі 116 573 грн. 31 коп., а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422 грн. 40 коп. Свої вимоги мотивує тим, що 27.07.2023 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та відповідачем укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1245-7709. Відповідно до ЗУ «Про споживче кредитування» договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа з наданням позивачу одноразового ідентифікатора А1806 для підписання кредитного договору, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів. Відповідно до умов кредитного договору відповідач отримав кредит в сумі 29 500 грн. 00 коп. зі строком кредитування 300 днів, базовим періодом 14 днів, зниженою процентною ставкою 1,20 % в день, стандартною % ставкою 1.50 % в день. Всупереч умов кредитного договору відповідачка не повернув у повному обсязі кредит, а також не виконав інші грошові зобов'язання перед позивачем, у зв'язку з чим станом на 19.09.2025 року виникла заборгованість на загальну суму 120 911 грн. 99 коп., з яких прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 27 430 грн. 55 коп., прострочена заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 93 481 грн. 44 коп., яку позивач просить стягнути частково, а саме - просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитом в розмірі 27 430 грн. 55 коп., заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 89 142 грн. 76 коп.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі. Розгляд справи у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадженням з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час розгляду справи був повідомлений належним чином, у позові просив слухати справу у його відсутність та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечив.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась про причини неявки суду не повідомила, хоч про час розгляду справи був повідомлена належним чином. Заяв, клопотань чи заперечень суду не подала.
У свою чергу відповідачка відзив на позовну заяву у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження, до суду не подала, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
19 січня 2025 року суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Отже, оскільки сторони не з'явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Згідно зі статями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 27.07.2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1245-7709 для задоволення особистих потреб позичальника з сумою кредиту 29 500 грн. зі строком кредитування 300 днів, базовим періодом 14 днів, зниженою процентною ставкою 1,20 % в день, стандартною % ставкою 1,50 % в день.
Отримання відповідачем кредитних коштів підтверджено даними витягу з реєстрів банків щодо видачі кредиту, розрахунком заборгованості за кредитним договором, відповідно до якого надана фінансова послуга, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.
Станом на 19.09.2025 року у боржника перед кредитодавцем виникла заборгованість на загальну суму 120 911 грн. 99 коп., з яких прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 27 430 грн. 55 коп., прострочена заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 93 481 грн. 44 коп., яку позивач просить стягнути частково, а саме - прострочену заборгованість за кредитом в розмірі 27 430 грн. 55 коп., прострочену заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 89 142 грн. 76 коп.
За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, що 27.07.2023 року між ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1245-7709.
З наданої ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» виписки за період з 27.07.2023 року по 19.09.2025 року вбачається, що загальна заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем станом на 19.09.2025 року становить загальну суму 120911 грн. 99 коп., яка складається з: 27 430,55 гривень - основний борг, 93481,44 гривень - залишок непогашених відсотків.
Кредитодавець анулював частину боргу позичальнику в сумі 4338 грн. 68 коп., а тому стягненню, на думку позивача, підлягає сума 116 573,31 гривень, яка складається з: 27 430,55 гривень - основний борг, 89 142,76 гривень - залишок не погашених відсотків.
Разом з тим, на переконання суду, розмір відсотків за користування кредитом є непропорційним та підлягає зменшенню з огляду на таке.
Так, відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.
Так, з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що залежно від строку внесення платежів кредитором застосовувалися відсоткові ставки у розмірі 1.20% або 1.50% за кожен день користування кредитними коштами, оскільки умовами договору визначено фактично декілька альтернативних строків, у межах яких здійснюється погашення заборгованості. При цьому, умовами договору (п.4.10 передбачено, що реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 26985,00 відсотків.
Вимога про нарахування та сплату вищезазначених відсотків, з огляду на розмір тіла кредиту (27430,55), є явно завищеною та не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
За таких обставин, з огляду на суттєву неспівмірність заявленого позивачем розміру заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та тілом кредиту, що не є справедливим та, з урахуванням положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд приходить до висновку, що стягненню з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» підлягає заборгованість в розмірі в розмірі 54 861,10 гривень, яка складається з: 27 430,55 гривень - тіло кредиту та 27 430,55 гривень - відсотки за користування кредитом, що відповідатиме балансу інтересів кредитора та боржника.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2422 грн. 40 х (54 861, 10 грн. х 100 : 116573,31 грн.): 100 =1140,02грн.
На підставі ст. ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст.12, 19, 43, 49, 81, 133, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ,) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 407, код ЄДРПОУ 38548598), заборгованість за кредитним договором №1245-7709 від 27.07.2023 року, в розмірі 54 861 грн. 10 коп., з яких прострочену заборгованість за кредитом в розмірі 27 430 грн. 55 коп., прострочену заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 27 430 грн. 55 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 407, код ЄДРПОУ 38548598), суму сплаченого судового збору в розмірі 1140 грн. 02 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення також може бути переглянуто Обухівським районним судом Київської області у випадку подання відповідачем відповідної письмової заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя Р.О. Рабчун