Справа № 277/1368/25
іменем України
"17" лютого 2026 р. селище Ємільчине
Ємільчинський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Т.Г. Корсун, при секретарі с/з Т.В. Дідус, за участю учасників справи - не з'явилися, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у селищі Ємільчине в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів та стягнення аліментів,
У провадженні Ємільчинського районного суду Житомирської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів та стягнення аліментів.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що у 2019 році шлюб, укладений з відповідачем, був розірваний. Позивач є батьком неповнолітніх доньок - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до судового рішення позивач сплачує аліменти. Однак, як вказує у позовній заяві ОСОБА_1 , одна з доньок - ОСОБА_3 з травня 2025 року проживає разом з ним. Вона навчається в 11-Б класі Ємільчинського ліцею №1 Ємільчинської селищної ради Житомирської області. ОСОБА_3 проживає разом з батьком, повністю перебуває на його утриманні, однак надалі з позивача стягуються аліменти. Позивач наголошує, що є особою з інвалідністю внаслідок війни, потребує постійного лікування. Крім того, здійснює догляд, лікування та навчання своєї доньки ОСОБА_3 . Для уникнення наслідків психологічних травм дитини батько звертається до психолога та логопеда для надання допомоги доньці ОСОБА_3 . Крім того, великих витрат потребує вирішення стоматологічних проблем ОСОБА_3 . Тому, позивач просить суд звільнити його від сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 та присудити до стягнення з відповідача аліментів в розмірі 4000 грн на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 .
Відповідач подала відзив на позовну заяву, де зазначила, що не визнає позовні вимоги в повному обсязі, оскільки на даний час з позивача стягуються аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 в розмірі 50% прожиткового мінімуму. ОСОБА_2 наразі має на утриманні двох дітей, здійснює догляд за старшим сином (ампутована кінцівка), у зв'язку з чим була необхідність в переїзді та здійсненні найму житла в м. Коцюбинське. Крім того, відповідач наголошує, що позивач має достойний матеріальний стан, що виключає необхідність у звільненні від сплати аліментів. Тому, відповідач просила відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою суду від 23.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 29.12.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивач та його представник у судовому засіданні 09.02.2026 підтримали позовні вимоги, просили задовольнити позов. Вказали, що до суду подані докази проживання доньки ОСОБА_3 з її батьком з травня 2025 року, зокрема довідкою Ємільчинського ліцею №1 Ємільчинської селищної ради Житомирської області, укладеною декларацією з лікарем медичного закладу Ємільчинської селищної ради Житомирської області, довідками про перебуванні на лікуванні ОСОБА_3 , виданими КНП «Ємільчинська лікарня» Ємільчинської селищної ради Житомирської області. Представник позивача зазначила, що ОСОБА_3 дала письмові пояснення про те, що проживає з батьком, однак надавати будь-які усні пояснення ОСОБА_3 відмовилася. Тому, позивач та його представник просили суд позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, не з'явилася, її представник заперечила проти позовних вимог, вказала, що донька ОСОБА_3 проживає деякий час з матір'ю, то з батьком. Вона не перебуває на повному утриманні батька, оскільки як батько, так і мати матеріально забезпечують дитину. Позивач не надав доказів щодо проживання з ним дитини. Крім того, подані позивачем докази, зокрема і акт обстеження матеріально-побутових умов, підтверджують, що діти проживають з матір'ю. Письмові пояснення дитини, подані до суду позивачем, не можуть вважатися належним доказом, оскільки не посвідчені нотаріально, не здійснені в присутності працівників органу опіки та піклування. Будь-яких пояснень в суді неповнолітня ОСОБА_3 не надавала. Тому, представник відповідача просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Протокольною ухвалою суду від 09.02.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 17.02.2026.
В судове засідання 17.02.2025 позивач та його представник не з'явилися, подали заяву про проведення засідання без їх участі.
Відповідач та її представник в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.
У зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Заслухавши учасників, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 15.07.2019 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.25).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , яке видане відділом РАЦС Ємільчинського РУЮ Житомирської області 05.02.2025 (повторно), батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.28).
Згідно з рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 11.02.2025 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи стягнення з дня набрання рішенням законної сили (а.с.22-24).
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про звільнення від сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 та про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 в розмірі 4000 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
У статті 180 СК України встановлений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до п. 17 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і, відповідно, право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.
Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Зважаючи на викладене розмір аліментів суд визначає з урахуванням, що батьки спільно зобов'язанні утримувати дітей до їх повноліття та інших обставин, що мають істотне значення.
Одним із найголовніших та найважливіших обов'язків батьків, що випливає не тільки з усталених моральних принципів нашого суспільства, а й чинного законодавства, є моральне виховання та матеріальне утримання дитини. Це, зокрема, виявляється в забезпеченні дитини мінімально необхідними благами, що потрібні для її життя та виховання. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Отже, батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, незалежно від того чи перебувають вони у шлюбі чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), чи визнаний шлюб недійсним, чи позбавлені вони батьківських прав, чи дитина від них відібрана тимчасово без позбавлення батьківських прав.
Цей обов'язок закріплений в Конституції України (статті 51, 52), а також в Сімейному кодексі України (статті 180-201).
Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати, спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей (див. постанову Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 682/690/16-ц).
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч. 3ст. 181 СК України) та підстави припинення сплати аліментів. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, а ст. 273 СК України додатково вказує на підстави припинення виплати аліментів. Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження, а відсутність імперативної заборони на припинення виплати аліментів, за положеннями статті 273 СК України має на меті можливість скасування їх присудження.
Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені ч. 2 ст. 18 СК України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення правовідношення, а також його анулювання.
Окрім того, як зазначено в постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц щодо звільнення від сплати аліментів, з урахуванням предмета цієї категорії спорів (припинення стягнення аліментів на утримання дітей), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.
З урахуванням предмета спору у даній справі (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі.
Позивач у позовній заяві та у судовому засіданні вказав, що його дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає з ним з травня 2025 року за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, позивач посилається як на підтвердження факту проживання його дочки з ним на:
витяги з реєстру територіальної громади про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 ;
довідки Ємільчинського ліцею №1 Ємільчинської селищної ради Житомирської області від 22.08.2025 №78, відповідно до якої ОСОБА_3 навчається в 2025-2026 навчальному році в 11-Б класі ліцею (а.с.21); від 12.11.2025 №359, відповідно до якої ОСОБА_3 навчається в 2025-2026 навчальному році в 11-Б класі ліцею; мати - ОСОБА_2 з дитиною не спілкується, з сім'єю не проживає, у вихованні дитини участі не бере, з класним керівником на зв'язок не виходила, на батьківські збори не з'являлася (а.с.68);
відповідь служби у справах дітей Брониківської сільської ради від 02.06.2025 №69 щодо доцільності використання аліментів на користь ОСОБА_2 для дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до якої «з мамою проведено бесіду щодо належного використання коштів на дітей, мама стверджувала, що кошти витрачаються на дітей. Але після бесіди, мама з дітками змінила місце проживання. На даний час діти з мамою проживають в Києві, про зміну проживання було повідомлено школу» (а.с.67);
довідки про тимчасову непрацездатність студента ОСОБА_3 , видані лікарями КНП «Ємільчинська лікарня» Ємільчинської селищної ради Житомирської області (а.с.69-70);
акт №132 обстеження матеріально-побутових умов від 19.05.2025, складений комісією відділу соціального захисту Ємільчинської селищної ради Житомирської області , відповідно до якого проведено обстеження матеріально-побутових умов проживання гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 . Комісія встановила, що ОСОБА_1 має двох дітей від попереднього шлюбу, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Діти проживають з матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , за адресою: АДРЕСА_4. Зі слів бабусі ОСОБА_7 та тітки ОСОБА_8 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 літні канікули проводять з батьком, ОСОБА_1 . Батько приймає участь у вихованні дітей, забезпечує дітей одягом, продуктами харчування та всім необхідним для життя та розвитку дітей (а.с.72);
декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, відповідно до якої адреса місця надання медичних послуг ОСОБА_3 - селище Ємільчине, законний представник пацієнта - ОСОБА_1 (а.с.73);
письмовими поясненнями ОСОБА_3 від 15.11.2025, відповідно до яких вона зазначає, що проживає з батьком з травня 2025 року та навчається в 11-Б класі Ємільчинського ліцею №1 (а.с.83-84);
Вимогами ст.ст. 13, 81 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).
Суд наголошує, що підставою для звільнення від сплати аліментів позивач вказує саме ту обставину, що його дочка ОСОБА_3 з травня 2025 року проживає з ним.
Однак, дослідивши подані позивачем докази, які містять суперечності, суд не вбачає однозначного підтвердження тих обставин, на які посилається позивач.
Так, відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . За цією ж адресою зареєстровані її мама та її тато(а.с.8-9, 31).
При цьому, позивач вказує, що він з травня 2025 року проживає разом з донькою за адресою: АДРЕСА_1 .
Однак, згідно з актом №132 обстеження матеріально-побутових умов від 19.05.2025, складеним комісією відділу соціального захисту Ємільчинської селищної ради Житомирської області, ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а його діти проживають з матір'ю ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_4, та проводять з батьком літні канікули (а.с.72).
При цьому, відповідно до відповіді служби у справах дітей Брониківської сільської ради від 02.06.2025 №69 ОСОБА_2 змінила місце проживання, на даний час діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з мамою проживають в Києві (а.с.67).
Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву та її представник у судовому засіданні, ОСОБА_3 проживає періодично з мамою та з татом, на даний час у зв'язку з сімейними обставинами (догляд за сином, який втратив кінцівку) ОСОБА_2 тимчасово проживає в с. Коцюбинське Бучанського району Київської області.
Таким чином, позивач не довів суду, що постійним місцем проживання його дитини - ОСОБА_3 з травня 2025 року є місце проживання батька - АДРЕСА_1 .
Суд критично оцінює довідки Ємільчинського ліцею №1 Ємільчинської селищної ради Житомирської області, відповідно до яких ОСОБА_3 навчається в 2025-2026 навчальному році в 11-Б класі ліцею, як належний та достатній доказ, що свідчить про постійне місце проживання дитини разом з батьком.
Дані довідки підтверджують лише той факт, що ОСОБА_3 навчається в Ємільчинському ліцеї №1 Ємільчинської селищної ради Житомирської області, однак це не є безумовним та беззаперечним доказом постійного проживання ОСОБА_3 разом з батьком.
Крім того, суд не бере до уваги посилання позивача на декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, відповідно до якої адреса місця надання медичних послуг ОСОБА_3 - АДРЕСА_3 , законний представник пацієнта - ОСОБА_1 , оскільки згідно з Порядком вибору лікаря, який надає первинну медичну допомогу, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.03.2018 № 503, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.03.2018 за № 347/31799) пацієнт (його законний представник) обирає лікаря, який надає ПМД, незалежно від місця проживання/перебування такого пацієнта.
Щодо наданих позивачем письмових пояснень ОСОБА_3 , то суд зауважує, що письмові пояснення дитини не є свідченням, наданими в порядку ЦПК України. Разом з тим, суд оцінює їх як письмовий доказ, який є недопустимим, оскільки письмові докази не можуть підміняти покази свідків, що мають сприйматись судом безпосередньо.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Вирішуючи спір, суд наголошує, що предметом даного спору не є визначення місця проживання дитини, тому суд не досліджує дані обставини з залученням до участі у справі органу опіки та піклування в порядку статті 19 СК України та заслуховуванням позиції самої дитини, на чому наголошував представник відповідача в судовому засіданні.
Донька сторін досягнула 14 років, а отже вона в силу вищенаведених норм чинного законодавства може вільно обирати собі місце проживання з кимось з батьків, які мають у власності житлові приміщення.
Разом з тим, позивачем не надано беззаперечних доказів того, що неповнолітня донька - ОСОБА_3 постійно проживає з батьком з травня 2025 року.
Також відсутні докази, що позивач бере більш активну участь у вихованні та утриманні доньки. Зсилання позивача на понесення витрат на лікування, навчання, послуг психолога та логопеда, стоматологічних послуг для доньки ОСОБА_3 не підтверджені належними та допустимими доказами.
Водночас, позивачем також не надано доказів того, що відповідач участі в утриманні та вихованні доньки не бере, як і відсутні докази нецільового використання аліментів, які сплачує позивач на виконання судового рішення, в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
З огляду на відсутність достатніх, допустимих та належних доказів того, що неповнолітня донька сторін припинила проживати разом з матір'ю та перебуває на повному утриманні батька, який бере більш активну участь у його вихованні, та того, що дитина постійно проживає з батьком, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
З огляду на відмову у задоволенні позову, витрати, понесені позивачем в силу ст. 141 ЦПК України, не стягуються.
У відзиві відповідач вказав про частково понесені витрати на правничу допомогу та про очікувані витрати на правничу допомогу під час судового розгляду. Суд розцінює вказані твердження як попередню заяву про орієнтовний розмір очікуваних витрат відповідно до вимог ч.8 ст.141 ЦПК України, тому при ухваленні рішення не вирішує питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 280, 281, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів та стягнення аліментів - відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; дата народження ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; дата народження ІНФОРМАЦІЯ_7 ; РНОКПП НОМЕР_3 )
Повне судове рішення складено 17 лютого 2026 року.
Суддя Т. Г. Корсун