154/3649/25
2/154/168/26
(ЗАОЧНЕ)
10.02.2026 Володимирський міський суд Волинської області під головуванням судді Пустовойт Т.В., при секретарі судового засідання Мазій І.В., за участю представника позивача Ковальчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі судових засідань Володимирського міського суду Волинської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Управління «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Володимирської міської ради, про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та скасування державної реєстрації права купівлі-продажу права оренди земельної ділянки,-
02 вересня 2025 ОСОБА_1 звернувся до Володимирського міського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест» (далі ТзОВ «Агроінвест»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Управління «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Володимирської міської ради, про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та скасування державної реєстрації права купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що є власником двох земельних ділянок з кадастровими номерами: 0720583200:00:001:0729, площею 3,0222 га, та 0720583200:00:001:0294, площею 2,8029 га, які знаходяться на території Льотничівської сільської ради Володимирського району Волинської області.
У вересні 2024 року з інформації, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, він дізнався про реєстрацію 11 червня 2024 року ТОВ «Логістик А» права оренди на вказані дві земельні ділянки на підставі двох договорів оренди №№ 288 та 289 від 31 травня 2024 року, які укладені на 10 років з правом пролонгації нібито між ним, ОСОБА_1 , та ТОВ «Логістик А».
Зауважив, що до цього про існування таких договорів не знав, їх не підписував, а тому відсутнє його волевиявлення як обов'язковий елемент правочину. Земельні ділянки фактично використовуються відповідачем без належної правової підстави, чим порушується право власності позивача. При цьому доказів законного користування (належним чином укладених і підписаних сторонами договорів оренди), відповідач йому не надав.
Рішенням Володимирського міського суду Волинської області від 21.05.2025 позов ОСОБА_1 до ТзОВ «Логістик А» про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки задоволено. Зобов'язано ТзОВ «Логістик А» не чинити ОСОБА_1 перешкод у здійсненні права приватної власності щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 0720583200:00:001:0729, площею 3,0222 га, та 0720583200:00:001:0294, площею 2,8029 га, які знаходяться на території Льотничівської сільської ради Володимирського району Волинської області. Зобов'язано ТзОВ «Логістик А» повернути ОСОБА_1 безпідставно набуті земельні ділянки з кадастровими номерами: 0720583200:00:001:0729, площею 3,0222 га, та 0720583200:00:001:0294, площею 2,8029 га, які знаходяться на території Льотничівської сільської ради Володимирського району Волинської області. Скасовано державну реєстрацію права оренди ТзОВ «Логістик А» земельних ділянок з кадастровими номерами: 0720583200:00:001:0729, площею 3,0222 га, та 0720583200:00:001:0294, площею 2,8029 га, які знаходяться на території Льотничівської сільської ради Володимирського району Волинської області, вчинену 11 червня 2024 року, індексні номери: 55442131 та 55443609 на підставі договорів №№ 288 та 289 від 11 травня 2024 року, укладених між ТзОВ «Логістик А» та ОСОБА_1 .
Після набрання вказаним судовим рішенням законної сили, позивач звернувся до реєстратора з метою його виконання. Однак виконати вищенаведене судове рішення неможливо, оскільки відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права зареєстровано договір купівлі-продажу права оренди земельних ділянок від 27.03.2025, де орендарем зазначено ТзОВ «Агроінвест».
Оскільки судом будо встановлено факт неукладення договорів оренди №№288,289 від 31.05.2024 на земельні ділянки з кадастровими номерами 0720583200:00:001:0729, площею 3,0222 га, та 0720583200:00:001:0294, площею 2,8029 га, які знаходяться на території Льотничівської сільської ради Володимирського району Волинської області між ТзОВ «Логістик А» та ОСОБА_1 , то відповідно і міг бути укладений договір купівлі-продажу права оренди землі №7 від 27.03.2025, укладений між ТзОВ «Логістик А» та ТзОВ «Агроінвест», оскільки право оренди є похідним від договору оренди.
Враховуючи наведене, позивач вважає, що реєстрація договору купівлі-продажу договорів оренди, яких не існує, є безпідставною, протиправною та такою, що порушую право власності, пов'язане з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і у своїх інтересах. Фактичне користування земельною ділянкою без договору є протиправним заволодінням земельними частками.
Відтак, позивач звернувся до суду за захистом свого права приватної власності і просив Зобов'язати ТзОВ «Агроінвест» не чинити йому перешкод у здійсненні права приватної власності щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 0720583200:00:001:0729, площею 3,0222 га, та 0720583200:00:001:0294, площею 2,8029 га, які знаходяться на території Льотничівської сільської ради Володимирського району Волинської області. Зобов'язати ТзОВ «Агроінвест» повернути йому безпідставно набуті в натурі вказані земельні ділянки, а також скасувати державну реєстрацію права купівлі-продажу права оренди вказаних земельних ділянок у відповідності до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.
Ухвалою Володимирського міського суду Волинської області області від 02.09.2025 року відкрито провадження по вищевказаній цивільній справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Володимирського міського суду Волинської області області від 11.12.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позові. Не заперечувала проти прийняття судом заочного рішення.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, про час та місце розгляду справи неодноразово повідомлений належним чином, про що свідчать долучені до матеріалів справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, із заявою про розгляд справи за його відсутності до суду не звертався, тому судом винесено ухвалу про проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення, проти якого у поданій заяві не заперечив представник позивача.
Ухвалою суду від 10.02.2026 ухвалено провести заочний розгляд справи вказаної справи, оскільки відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, до судового засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив не подав, в той же час представник позивача не заперечував проти заочного вирішення справи.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Судом встановлено наступні обставини.
Позивач ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами: 0720583200:00:001:0729, площею 3,0222 га, та 0720583200:00:001:0294, площею 2,8029 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться на території Льотничівської сільської ради Володимирського району Волинської області, що підтверджено копіями державних актів на право приватної власності на землю серії Р1 № 091521 та Р1 № 091520, витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5919403622021 від 27 жовтня 2021 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 284763565.
Рішенням Володимирського міського суду Волинської області від 21.05.2025 позов ОСОБА_1 до ТзОВ «Логістик А» про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки задоволено.
Зобов'язано ТзОВ «Логістик А» не чинити ОСОБА_1 перешкод у здійсненні права приватної власності щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 0720583200:00:001:0729, площею 3,0222 га, та 0720583200:00:001:0294, площею 2,8029 га, які знаходяться на території Льотничівської сільської ради Володимирського району Волинської області.
Зобов'язано ТзОВ «Логістик А» повернути ОСОБА_1 безпідставно набуті земельні ділянки з кадастровими номерами: 0720583200:00:001:0729, площею 3,0222 га, та 0720583200:00:001:0294, площею 2,8029 га, які знаходяться на території Льотничівської сільської ради Володимирського району Волинської області.
Скасовано державну реєстрацію права оренди ТзОВ «Логістик А» земельних ділянок з кадастровими номерами: 0720583200:00:001:0729, площею 3,0222 га, та 0720583200:00:001:0294, площею 2,8029 га, які знаходяться на території Льотничівської сільської ради Володимирського району Волинської області, вчинену 11 червня 2024 року, індексні номери: 55442131 та 55443609 на підставі договорів №№ 288 та 289 від 11 травня 2024 року, укладених між ТзОВ «Логістик А» та ОСОБА_1 .
Також вказаним рішенням встановлено, що договори оренди №№288,289 від 15.05.2024 на земельні ділянки з кадастровими номерами 0720583200:00:001:0729, площею 3,0222 га, та 0720583200:00:001:0294, площею 2,8029 га, які знаходяться на території Льотничівської сільської ради Володимирського району Волинської області не підписувались та відповідно правочину укладено не було.
Частиною 4 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Разом з тим, вказане рішення суду виконати неможливо.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права зареєстровано договір купівлі-продажу права оренди земельних ділянок від 27.03.2025: з кадастровим номером 0720583200:00:001:0729, зареєстровано право оренди - 11.06.2024року, договір оренди землі, серія та номер:288, виданий 31.05.2024 року, що укладений між ОСОБА_1 та ТзОВ «Логістик А»; інший тип договору, договір купівлі-продажу права оренди землі, серія та номер:7, виданий 27.03.2025. Орендар: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроінвест» (код ЄДРПОУ 32122404); з кадастровим номером 0720583200:00:001:0294, зареєстровано право оренди - 11.06.2024 року, договір оренди землі, серія та номер:289, виданий 31.05.2024 року, що укладений між ОСОБА_1 та ТзОВ «Логістик А»; інший тип договору, договір купівлі-продажу права оренди землі, серія та номер:7, виданий 27.03.2025. Орендар: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроінвест» (код ЄДРПОУ 32122404).
Застосовані судом норми права, мотиви та висновки суду щодо їх застосування.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність чи у довготривалу оренду, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте, поведінка особи, в якої майно витребовується.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним (частини перша, друга, четверта).
Згідно з положенням частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).
Права власників земельних ділянок передбачені статтею 90 ЗК України, зокрема, власники земельних ділянок мають право передавати їх в оренду.
Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Аналогічне визначення містить в статті першій Закону України «Про оренду землі» (тут і далі в редакції виниклих правовідносин).
Згідно статті 14 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки підлягають державній реєстрації.
Згідно ч.2 ст.3 цього ж Закону, речові права, в тому числі право оренди земельної ділянки, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказано, що: особа не може вважатися такою, що наділена цивільними правами чи є зобов'язаною на користь іншої особи, у випадку, коли відсутня сама підстава виникнення відповідних прав та обов'язків, зокрема правочин.
Так, за змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно ч.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки.
Здійснення правочину законодавчо може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.
Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.
Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків, передбачено статтею 205 ЦК України.
Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
У випадку застосування норм права до правочинів щодо оренди землі законом визначено обов'язковість його письмової форми.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).
Підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов'язки поза таким волевиявленням.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
Враховуючи, що рішенням суду від 21.05.2025 встановлено, що позивач не підписував договори оренди землі, а отже сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору і такі договори є неукладеними, тобто такими, що не відбулися, а, наведені в них умови не є такими, що регулюють відносини між сторонами. Таким чином договір купівлі-продажу права оренди на цю земельну ділянку також не може бути укладений, оскільки право оренди, яким особа може розпорядитись, є похідним від договору оренди.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); також постанова Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).
Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Частиною першою статті 321 ЦК України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Із положень ст. 391 ЦК України слідує, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною другою статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Стаття 125 ЗК України наголошує на тому, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Оскільки позивач стверджує, що земельні ділянки не вибули із його власності та законного володіння, ним не укладались договори оренди земельних ділянок, він вправі вимагати усунути перешкоди в користуванні своїм майном.
До спірних правовідносин підлягає застосування положення статті 391 ЦК України, а ефективним способом захисту порушених прав позивача є вимога зобов'язати повернути земельну ділянку (негаторний позов), що узгоджується із усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду.
Такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі № 748/2226/22, від 01 листопада 2023 року у справі № 748/2090/22, від 27 листопада 2024 року у справі № 748/3368/23.
Саме з таким позовом звернувся до суду у даній справі ОСОБА_1 , вказуючи, що спірні земельні ділянки не були належним чином та у порядку , що визначений законом, передані від позивача до ТзОВ «Логістик А», оскільки договори оренди земельних ділянок, на які як на підставу їх використання посилається ТзОВ «Логістик А», є неукладеними, то відповідно договір купівлі-продажу права оренди землі №7, виданий 27.03.2025 між ТзОВ «Логістик А» та ТзОВ «Агроінвест» є нікчемними, що в свою чергу порушує право власності самого ОСОБА_1 щодо спірних земельних ділянок.
При цьому, реєстрація договору купівлі-продажу договорів оренди, яких не існує, є безпідставною, протиправною та такою, що порушує право власності, пов'язане з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і у своїх інтересах.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В силу ч.1-2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно положень статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).
За змістом частини 4 статті 81 ЦПК України, у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Ця норма спрямована на забезпечення змагальності та справедливості судового розгляду, дозволяючи суду реагувати на бездіяльність учасника, який потенційно має можливість спростувати твердження іншої сторони.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на вже встановлений судом факт, що не підписував із ТОВ «Логістик А» договори оренди землі №№ 288 та 289 від 15 травня 2024 року, не передавав в оренду ТОВ «Логістик А» власних земельних ділянок з кадастровими номерами: 0720583200:00:001:0729 та 0720583200:00:001:0294.
А отже, як наслідок вказаних дій не міг бути укладений договір купівлі-продажу права оренди землі №7 від 27.03.2025, укладений між ТОВ «Логістик А» та ТзОВ «Агроінвест».
Акт реєстрації правочину за умови відсутності самого правочину - суперечить закону.
Оцінюючи пропорційність втручання у право сторін у цій справі, суд зважає, що право власності превалює над правом оренди.
Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї Глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї Глави застосовується також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Вирішуючи спір, суд приходить до висновку, щодо встановленого факту про те, що оспорювані договори оренди земельних ділянок №№ 288 та 289 від 15 травня 2024 року позивач ОСОБА_1 не укладав із ТОВ «Логістик А», факт реєстрації права оренди земельних ділянок на підставі спірних договорів не є підтвердженням волевиявлення позивача на їх укладення, а як наслідок договір купівлі-продажу права оренди землі №7 виданий 27.03.2025 між ТОВ «Логістик А» та ТзОВ «Агроінвест» є нікчемним, що порушує право власності позивача, а отже, спірні земельні ділянки підлягають поверненню позивачу, оскільки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, та наявні підстави для усунення перешкод позивачу у користуванні та розпорядженні належними йому земельними ділянками з кадастровими номерами: 0720583200:00:001:0729, площею 3,0222 га, та 0720583200:00:001:0294, площею 2,8029 га, які знаходяться на території Льотничівської сільської ради Володимирського району Волинської області.
За даних умов суд прийшов до висновку що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов'язання ТОВ «Агроінвест» не чинити перешкод у здійсненні права приватної власності щодо належних йому земельних ділянок та повернення їх повернення власнику, як безпідставно набутих, є обґрунтованими та доведеними.
Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права купівлі-продажу права оренди земельних ділянок, суд виходить з наступного.
Матеріали справи дозволяють зробити висновок про те, що позивач ОСОБА_1 обґрунтовано вважає себе позбавленим права володіння, розпорядження та користування належними йому земельними ділянками внаслідок того, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на них зареєстроване інше речове право, підставою реєстрації якого стали договори оренди землі №№ 288 та 289 від 15 травня 2024 року, інший тип договору, договір купівлі-продажу права оренди землі, серія та номер:7, виданий 27.03.2025. Орендар: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроінвест» . За наявності запису про реєстрацію права оренди землі та договору купівлі-продажу права оренди, позивач позбавлений права ці ділянки здати в оренду, продати, використовувати їх та розпорядитись ними на власний розсуд. Отже, такий запис про державну реєстрацію права оренди землі та про реєстрацію договору купівлі-продажу права оренди створює перешкоди позивачу у здійсненні ним права власності. При цьому, з інформації з Державного реєстру речових прав вбачається, що суб'єктами іншого речового права є ТОВ «Логістик А» та відповідач ТОВ Агроінвест»(орендар).
Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи. Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду у справі № 916/1415/19.
На підставі п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, державній реєстрації права оренди землі або реєстрації договору купівлі-продажу права оренди землі має обов'язково передувати факт вчинення правочину (укладення письмового договору оренди землі), який підлягає обов'язковій реєстрації.
Без укладення письмового договору оренди землі, його державна реєстрація суперечить закону.
За змістом частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно зі статтею 11 Закону № 1952-IV, державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
Згідно з пунктом 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком.
Згідно з частиною третьою статті 26 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року,) визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Вирішуючи спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).
У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та враховуючи дійсний зміст правовідносин, які склалися у зв'язку із фактичним використанням земельної ділянки.
Ефективним способом захисту та таким, що забезпечує реальне відновлення порушеного права у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди, є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації.
Такі ж за змістом правові висновки у аналогічних правовідносинах викладені у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 385/342/23, постановах Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 385/342/23, від 20 березня 2024 року у справі № 385/35/23, від 10 квітня 2024 року у справах № 385/405/23, № 385/340/23 і № 385/273/23, від 17 квітня 2024 року у справі № 385/291/23, від 22 травня 2024 року у справі № 385/350/23 щодо вирішення спорів про скасування державної реєстрації договору оренди землі.
Вирішуючи питання про обраний позивачем спосіб захисту його прав, аналіз положень частини 3 статті 26 Закону № 1952-IV дає підстави скасувати державну реєстрацію незаконного права на оренду землі та незаконну купівлю-продаж права оренди землі, якщо судовим рішенням скасовані документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав (договори оренди землі №№ 288 та 289 від 15 травня 2024 року; договір купівлі-продажу права оренди землі, серія та номер:7, виданий 27.03.2025).
Реєстрація неукладених між сторонами договорів оренди землі №№ 288 та 289 від 15 травня 2024 року, а також договору купівлі-продажу права оренди землі, серія та номер:7, виданого 27.03.2025 порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження належними йому земельними ділянками.
Отже, реєстрація права оренди ТОВ «Логістик А» на вищевказані земельні ділянки на підставі договорів оренди №№ 288 та 289 від 15 травня 2024 року, коли такі угоди ОСОБА_1 фактично не підписувались, тобто цей правочин є неукладеним, а як наслідок не може бути укладеним і договір купівлі-продажу права оренди землі, серія та номер:7, виданий 27.03.2025, де орендарем є відповідач ТзОВ «Агроінвест», не відповідає вимогам закону.
За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
Обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.
На підставі ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» а його позовні вимоги задоволені повністю, а саме: три позовні вимоги немайнового характеру, отже слід стягнути з відповідача на користь держави на підставі ч.6 ст. 141 ЦПК України судовий збір в розмірі 3993,60 грн. (1331,20 грн. х 3).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 77-81, 141,258-259, 263-265 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Управління «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Володимирської міської ради, про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та скасування державної реєстрації права купівлі-продажу права оренди земельної ділянки - задовольнити.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроінвест» (45310, Волинська область, Володимирський район, с.Бужанка, вул.Братів Гайворонських, 19в, ЄДРПОУ32122404) не чинити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) перешкод у здійсненні права приватної власності щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 0720583200:00:001:0729, площею 3,0222 га, та 0720583200:00:001:0294, площею 2,8029 га, які знаходяться на території Льотничівської сільської ради Володимирського району Волинської області.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроінвест» (45310, Волинська область, Володимирський район, с.Бужанка, вул.Братів Гайворонських, 19в, ЄДРПОУ32122404) повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )безпідставно набуті в натурі земельні ділянки з кадастровими номерами: 0720583200:00:001:0729, площею 3,0222 га, та 0720583200:00:001:0294, площею 2,8029 га, які знаходяться на території Льотничівської сільської ради Володимирського району Волинської області.
Скасувати державну реєстрацію права купівлі-продажу права оренди земельних ділянок у відповідності до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права:
- кадастровий номер 0720583200:00:001:0729, зареєстровано право оренди - 11.06.2024року, договір оренди землі, серія та номер:288, виданий 31.05.2024 року, що укладений між ОСОБА_1 та ТзОВ «Логістик А»; інший тип договору, договір купівлі-продажу права оренди землі, серія та номер:7, виданий 27.03.2025. Орендар: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроінвест» (код ЄДРПОУ 32122404);
- кадастровий номер 0720583200:00:001:0294, зареєстровано право оренди - 11.06.2024 року, договір оренди землі, серія та номер:289, виданий 31.05.2024 року, що укладений між ОСОБА_1 та ТзОВ «Логістик А»; інший тип договору, договір купівлі-продажу права оренди землі, серія та номер:7, виданий 27.03.2025. Орендар: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроінвест» (код ЄДРПОУ 32122404);
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест» (45310, Волинська область, Володимирський район, с.Бужанка, вул.Братів Гайворонських, 19в, ЄДРПОУ32122404) на користь держави судовий збір в розмірі 3993 грн. (три дев'ятсот дев'яносто три) грн. 60 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення безпосередньо до Волинського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 17.02.2026.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку для подання заяви про перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Тетяна Пустовойт