Справа №:521/27541/23
Номер провадження:1-кп/521/723/26
10 лютого 2026 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
потерпілого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №521/27541/23 щодо:
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Одесі, громадянина України, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого,
обвинуваченого в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, -
Протягом 2023 року ФОП « ОСОБА_9 »,здійснювалася підприємницька діяльність з торгівлі лакофарбовою і будівельною продукцією. У березні-квітні 2023 року, більш точної дати не встановлено, за усною домовленістю між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , без офіційного оформлення і укладення трудового договору, останній почав виконувати обов'язки водія-експедитора.
01.08.2023 року, потерпілим ОСОБА_9 було запропоновано ОСОБА_10 , за грошову винагороду в розмірі 1000 гривень, здійснити доставку будівельних матеріалів та санітарно-технічного обладнання до міста Ізмаїл та отримати грошові кошти від представників торгівельних закладів за доставлений товар, на що останній погодився.
02.08.2023 року о 05 годині, ОСОБА_10 , разом з працівником ОСОБА_11 виїхали до міста Ізмаїл Одеської області на автомобілі марки «Merсedes Sprinter» з державним номерним знаком « НОМЕР_1 », який належить ОСОБА_9 , з метою доставки будівельних матеріалів та санітарно-технічного обладнання до оговорених раніше магазині.
У подальшому, у період з 05 години по 18 годину 20 хвилин цього ж дня, ОСОБА_10 здійснив доставку товарів до раніше визначених торгових підприємств та отримав від працівників цих підприємств готівкові грошові кошти у розмірі 67 968 гривень 66 коп., які зберігав при собі.
Повернувшись ввечері 02.08.2023 року до м. Одеси, ОСОБА_10 , діючи у період дії воєнного стану, який відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-ХІ від 24.02.2022 року, введено по всій території України, та який неодноразово було продовжено, у тому числі і під час вчинення кримінального правопорушення, умисно, з метою особистого збагачення, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, не повернув ОСОБА_9 виручку від проданих товарів у сумі 67 968 гривень 66 копійок, таким чином, обернувши гроші на свою користь, фактично таємно заволодів ними, отримавши можливість розпорядитися викраденим на свій розсуд. Після вчиненого кримінального правопорушення ОСОБА_10 змінив засоби зв'язку та виїхав до Республіки Молдова.
З приводу пред'явленого обвинувачення ОСОБА_10 заявив, що свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України він не визнає, будь-якими грошовими коштами ОСОБА_9 він не заволодівав та пояснив, що працював за усною домовленістю з ОСОБА_9 з березня-квітня 2023 року, працював водієм на його автомобілі, возив краску та будівельні матеріали до м. Ізмаїл та ближніх сіл, отримував за це гроші два рази на місяць, аванс та основна зарплата, загальна сума заробітку на місяць була близько 15 000 гривень. Отримані від покупців товару гроші він привозив до офісу підприємства, здавав їх або особисто ОСОБА_9 або головному бухгалтеру, ніяких проблем з цим не було. Напередодні подій ОСОБА_9 поставив на роботу з ним стажера ОСОБА_12 . Він повинен був показати стажеру маршрут та розповісти про роботу. Вони поїхали вдвох до міста Ізмаїл, розвезли товар по торгівельним точкам, від представників яких він отримав гроші у розмірі від 60 000 до 100 000 гривень, які він зберігав при собі у сумці. До Одеси вони повернулися близько 21 години, в офісі вже нікого не було. ОСОБА_9 сказав аби стажер поїхав на авто додому, тому він пішов додому самостійно. Коли йшов додому, зачепившись, він упустив телефон, який від удару розбився. Зранку він пішов до своєї доньки, вона розбудила свого чоловіка ОСОБА_13 , щоб той відвіз його до офісу підприємства віддати гроші, на що той погодився. Неподалеку від офісу він попросив ОСОБА_14 зупинитися, а сам вийшов з автомобіля, зустрів ОСОБА_9 , який виїжджав з офісу і передав йому гроші, одночасно з цим він йому повідомив, що йому потрібно їхати до Молдови. Після цього він поїхав у своїх справах, купив новий телефон, нову сім-картку, оскільки стара не підходила до цієї моделі. Наступного дня він виїхав до Молдови, оскільки там повинна була відбутися його верифікація як біженця з України, внаслідок загроз від військової агресії він планував залишитися у ОСОБА_15 зі своєю сім'єю. В Україну він повернувся десь через місяць, після того, як донька повідомила, що його розшукує поліція.
Відповідаючи на питання учасників судового провадження ОСОБА_10 додатково повідомив, що він перестав користуватися своїм телефоном на території України, бо в нього не діяв тариф, який підходив для користування в Україні і йому було потрібно виїхати до Молдови. В якому державному органі у Молдови проводилась його реєстрація у якості біженця, він не пам'ятає. Його зять ОСОБА_16 не міг бачити, як він передавав гроші ОСОБА_9 , бо в цей час він поїхав розвертатись. На думку обвинуваченого його оговір потерпілим є проявом помсти за самовільне залишення ним роботи і за самовільне усунення від стажування ОСОБА_12 .
Під час судового розгляду, проведеного з дотриманням принципів змагальності сторін та свободи в подані ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, судом були досліджені докази, джерелом яких були показання потерпілого, свідків, процесуальні документи.
Допитаний у суді потерпілий ОСОБА_9 суду повідомив, що він здійснює підприємницьку діяльність в області торгівлі фарбової та будівельної продукції, надає в оренду вантажні мікроавтобуси для перевезення вантажів, має певний штат працівників, які працюють за трудовим договором. Приблизно в квітні 2023 року до нього звернувся ОСОБА_17 , який попросився прийняти його на роботу водієм. Він погодився його взяти на роботу без оформлення трудового договору, неофіційно. Згідно з усною домовленістю ОСОБА_18 був повинен доставляти вантаж зі складу підприємства до торгівельних точок, які здійснюють торгівлю на території Одеської області. В середньому було три виїзди на тиждень і зарплата за це складала в середньому 15 000 гривень на місяць. В обов'язки ОСОБА_18 входило отримання оплати за товар від покупців, з наступним поверненням йому разом з видатковими накладними, кошти за товар від водіїв він отримував особисто. 02.08.2023 року ОСОБА_10 та стажер ОСОБА_11 , на належному йому автомобілі марки «Merсedes Sprinter» з державним номерним знаком « НОМЕР_1 », виїхали до м. Ізмаїл, де повинні були відвантажити покупцям фарбову продукцію і отримати від них виручку за товар у сумі, яка перевищувала 70 000 грн. У вечорі того ж дня вони повернулися до м. Одеси. Зранку ОСОБА_10 був повинен з'явитися до офісу і передати йому гроші разом із другим екземпляром видаткових накладних, проте він не прибув. Він почав дзвонити ОСОБА_10 на телефон, але він був вимкнутий. До нього додому поїхав ОСОБА_11 , щоб привезти на роботу, але також не зміг до нього додзвонитися. Після цього на зв'язок ОСОБА_10 не виходив і він зрозумів, що той заволодів його грошима, і у зв'язку із цим він звернувся до поліції з заявою про вчинення крадіжки.
Свідок ОСОБА_11 у суді надав показання про те, що у 2023 році його було прийнято на роботу у якості стажера-експедитора до ФОП « ОСОБА_19 », офіційно він оформлений не був. Він стажувався у чоловіка на ім'я ОСОБА_20 , прізвище йому не відомо, який також працював на ОСОБА_9 водієм. Зазвичай вони їздили за маршрутом «Одеса-Болград-Ізмаїл» та у зворотному напрямку на вантажному автобусі марки «Merсedes Sprinter» з державним номерним знаком « НОМЕР_1 », до торгових точок вони розвозили фарбу та інші будівельні матеріали. Останній раз за цим маршрутом вони виїхали з ОСОБА_20 в середу, вранці, дату він пам'ятає. Він допомагав ОСОБА_20 у керуванні автобусом та розвантажувати товар. Гроші від покупців за товар збирав ОСОБА_20 , він це бачив особисто, також забирав накладні. Ввечері вони повернулись до Одеси. Директор ОСОБА_9 , сказав, ОСОБА_20 висадити на вул. Балківській біля дому. З ним домовились зустрітися наступного дня, у четвер о 15 годині, що він за ним заїде і вони поїдуть до офісу здавати виручку. У час, в який вони домовились зустрітися, він під'їхав до дому, де проживав ОСОБА_20 , почав дзвонити йому на телефон, але той не відповідав, автовідповідач повідомляв, що абонент перебуває поза зоною досяжності. Після цього він приїхав до офісу підприємства і повідомив про це ОСОБА_9 .. Наступного дня за зазначеним маршрутом він поїхав один.
Крім показів потерпілого та свідка сторони обвинувачення, судом були досліджені інші докази, зокрема:
- протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 04.08.2023 року, відповідно до якого ОСОБА_9 , будучи попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, звернувся до органу поліції з заявою про вчинення ОСОБА_10 крадіжки належних йому грошей;
- видаткова накладна №26060 від 01.08.2023 року, відповідно до якої ФОП « ОСОБА_19 » на адресу ОСОБА_21 відпущено товару (згідно переліку) на загальну суму 16 639 грн. 83 коп.;
- видаткова накладна №26113 від 01.08.2023 року, відповідно до якої ФОП « ОСОБА_19 » на адресу ОСОБА_22 відпущено товару (згідно переліку) на загальну суму 2 631 грн. 50 коп.;
- видаткова накладна №26097 від 01.08.2023 року, відповідно до якої ФОП « ОСОБА_19 » на адресу ОСОБА_22 відпущено товару (згідно переліку) на загальну суму 15 261 грн. 34 коп.;
- видаткова накладна №26105 від 01.08.2023 року, відповідно до якої ФОП « ОСОБА_19 » на адресу ОСОБА_23 відпущено товару (згідно переліку) на загальну суму 7 155 грн. 03 коп.;
- видаткова накладна №26084 від 01.08.2023 року, відповідно до якої ФОП « ОСОБА_19 » на адресу ОСОБА_24 відпущено товару (згідно переліку) на загальну суму 6 280 грн. 96 коп.;
- видаткова накладна №26040 від 01.08.2023, відповідно до якої ФОП « ОСОБА_19 » на адресу ОСОБА_25 відпущено товару (згідно переліку) на загальну суму 20 000 грн.;
- протокол зняття інформації з техничних приладів, що мають функції відеозапису від 12.08.2023 року, відповідно до якого слідчим було отримано відеозапис з камер відеоспостереження магазину будівельних матеріалів за адресою: м. Ізмаїл, Болградське шосе, 10/3, з додатком DVD-R диску;
- протокол огляду предмету від 13.08.2023 року, відповідно до якого слідчим був оглянутий DVD-R диск, на якому міститься відеозапис з камер відеоспостереження магазину будівельних матеріалів за адресою: м. Ізмаїл, Болградське шосе, 10/3, з зображенням моменту передачі грошей працівником магазину особі 02.08.2023 року.
Суд надає оцінку наявним доказам у провадженні, з урахуванням часу їх отримання, процесуального порядку їх отримання та обставин за якими їх було отримано, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Оцінюючи перелічені докази сторони обвинувачення, суд визнає ці докази належними, оскільки вони як прямо, так і непрямо підтверджують існування обставин, які підлягали доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження.
Оскільки перелічені вище докази обвинувачення були отримані у порядку, встановленому процесуальним кодексом, без порушення норм процесуального закону та без порушення прав і свобод людини, суд визнає ці докази допустимими.
Крім вищеперелічених доказів, визнаних судом належними та допустимими, стороною обвинувачення були надані інші докази, а саме:
- протоколи тимчасового доступу до речей і документів від 07.12.2023 року, відповідно до якого слідчим було отримано інформацію з ПАТ «КИЇВСТАР», ТОВ «ЛАЙФСЕЛ», ПАТ «ВОДАФОН УКРАЇНА».
Надаючи оцінку цим доказам сторони обвинувачення, суд визнає ці докази неналежними, в зв'язку із неможливістю їх використання для встановлення обставин, які мають значення для справи, оскільки ці протоколи не містять будь-яких конкретних фактичних даних, які б могли бути предметом дослідження.
Дослідивши у суді довідку оперативного працівника про перетинання ОСОБА_10 державного кордону з Республікою Молдова 04.08.2023 року, аналітичну довідку за результатами опрацювання інформації від операторів телекомунікацій, складену працівниками УОТЗ ГУНП в Одеській області (дані про прізвища та посади відсутні), суд не знаходить підстав для визнання допустимими цих доказів з огляду на те, що зазначені докази були отримані неуповноваженими для збирання доказів особами, тобто з порушенням порядку, встановленого КПК України.
Проаналізувавши протоколи пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 12.08.2023 року, відповідно до яких свідки ОСОБА_26 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_27 вказали на фотознімки із зображенням ОСОБА_10 , як на особу, якому вони передавали грошові кошти за доставлений товар, суд виходить з положень ч. 4 ст. 95 КПК України, відповідно до якої суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.
Враховуючи, що зазначені свідки обвинувачення не були допитані судом з дотриманням зазначених вимог, суд вважає, що протоколи пред'явлення особи для впізнання за фотознімками не можуть бути визнані допустимими доказами.
Окрему оцінку суд надає показанням свідка ОСОБА_28 , який в суді пояснив, що обвинувачений ОСОБА_17 є батьком його дружини. Зі слів ОСОБА_29 йому відомо, що його обвинувачують у крадіжці на підприємстві, де він працював. ОСОБА_30 також звернувся до нього з проханням, щоб він засвідчив у поліції обставини його зустрічі з керівником підприємства, оскільки тільки він бачив ту зустріч, на що він погодився. З приводу зустрічі ОСОБА_29 з керівником, свідок повідомив, що в серпні 2023 року, точної дати він не пам'ятає, його розбудила дружина і попросила мобільний телефон, оскільки він займається продажем мобільних телефонів. Вільного телефону в нього не було і він відмовив дружині. Потім дружина попросила відвезти його батька, бо йому потрібно передати комусь гроші, оскільки він був без машини. Він погодився і зібравшись, разом із ОСОБА_18 , поїхали до місця, яке той йому вказав. Під'їхавши до території, яка була огороджена парканом, він побачив, як з території виїжджав автомобіль, можливо марки марки «Mercedes». На прохання ОСОБА_29 він зупинився, після чого ОСОБА_30 пішов до чоловіка, який знаходився біля своєї машини. Він чув, як вони розмовляли на підвищених тонах. Він не бачив, як ОСОБА_30 щось передавав цьому чоловіку, але бачив, що коли ОСОБА_30 повернувся до машини його наплічна сумка стала значно меншою.
Під час допиту свідка ОСОБА_28 , з метою усунення протирічь між показаннями свідка у суді і показаннями, наданими на досудовому розслідуванні, судом був досліджений протокол допиту свідка ОСОБА_28 від 13.11.2023 року, відповідно до якого свідок, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України, повідомив, що 17-18 жовтня 2023 року до нього звернувся його тесть ОСОБА_17 з проханням надати слідчому поліції показання про обставини його зустрічі з роботодавцем ОСОБА_31 , при якій він начебто передав йому паперовий згорток. При цьому ОСОБА_30 навів йому деталі такої зустрічі, про які він був повинен повідомити слідчого. Оскільки ОСОБА_30 був його тестем, він погодився на його пропозицію надати неправдиві показання, але з часом, після роздумів про свою долю, відмовився від цієї пропозиції і розповів слідчому про все як було в дійсності.
Відповідаючи на питання учасників судового засідання з приводу зміни показань, свідок ОСОБА_28 підтвердив надання слідчому зазначених показань, проте заявив, що оговорив ОСОБА_29 внаслідок здійснення на нього психологічного тиску з боку слідчого. При цьому свідок заявив, що слідчий будь-яких погроз на його адресу, чи шантажу не висловлював, говорив, якщо він надасть показання проти ОСОБА_29 так буде краще для нього самого і що у випадку відмови від викриття ОСОБА_30 , він може бути його співучасником.
Проаналізувавши зазначені показання свідка, як окремо так і у сукупності з іншими доказами, суд приходить до переконання, що свідком під час судового засідання були безпідставно змінені первинні показання, надані ним на досудовому розслідуванні, тому суд не сприймає ці показання як доказ невинуватості ОСОБА_10 . При цьому суд вважає, що свідком під час його допиту у суді не були надані переконливі дані, які б свідчили про вимушеність його оговору ОСОБА_10 під час його допиту слідчим, свідком не наведені конкретні дані, наявність яких надавала б суду підстави для визнання показань свідка такими, що надані під примусом чи психологічним чи фізичним тиском. Суд приймає до уваги, що під час допиту слідчим свідок ОСОБА_28 був ознайомлений з положеннями ст. 384 КК України, яка передбачає відповідальність за завідомо неправдиві показання свідка, тому вважає, що свідок, який був обізнаним у наслідках неправомірних дій, у повній мірі усвідомлював необхідність надання правдивих показань.
Крім того, суд враховує наявність протирічь між показаннями обвинуваченого та свідка ОСОБА_28 .
Так, в ході допиту обвинуваченого, останній, відповідаючи на питання учасників судового засідання повідомив, що його зять ОСОБА_16 не міг бачити, як він передавав гроші ОСОБА_32 , бо в цей час поїхав розвертатись. Разом із цим, свідок у суді пояснив, що він чув і бачив як ОСОБА_10 зустрівся з ОСОБА_9 і розмовляв з ним на підвищених тонах.
З огляду на зазначене, суд приходить до переконання, що дійсною причиною зміни свідком раніше наданих показань і надання у суді показань на користь ОСОБА_10 стало бажання з його боку сприяти близької особі його дружини у намаганні уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, тому не сприймає показання свідка ОСОБА_28 як належні докази невинуватості ОСОБА_10 .
Судовий розгляд даного кримінального провадження, був проведений відповідно до положень ст. 337 КПК України, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в подані ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності. Діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, суд не наділений повноваженнями за власною ініціативою ініціювати проведення певних слідчих /розшукових/ дій для встановлення вини чи невинуватості обвинуваченого, оскільки функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган.
Судом врахована також практика Європейського суду з прав людини. Зокрема, у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» від 06 грудня 1998 року, згідно яких Європейський Суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п. 253).
Аналіз вищенаведених доказів, у їх сукупності, дозволяє суду зробити висновок про те, що доведеність винуватості обвинуваченого у таємному заволодінні грошима ОСОБА_9 випливає із сукупності вищевстановлених ознак та неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, що дозволяє суду поза розумним сумнівом дійти до висновку, що вина обвинуваченого у вчиненні злочину при викладених у вироку обставинах доведена повністю.
Разом із цим, проаналізувавши докази сторони обвинувачення в частині доведеності суми викраденого, суд вважає, що органом досудового розслідування не доведено, що злочинними діями обвинуваченого потерпілому було заподіяно шкоду у розмірі 77 439 гривень, яка була зазначена у обвинувальному акті. При вирішенні питання про доведеність суми викрадених коштів, суд виходить з того, що потерпілим не було заявлено про точну суму викрадених в нього грошей, а наданими в ході судового засідання доказами, якими є видаткові накладні ФОП « ОСОБА_19 » за 01.08.2023 року, підтверджена сума, яка складає 67 968 гривень 66 копійок.
Висновки суду про винуватість обвинуваченого в вчиненні крадіжки ґрунтуються перш за все на прямих доказах, якими є покази потерпілого ОСОБА_9 .
Оцінюючи показання потерпілого на предмет їх достовірності, суд виходить з того, що події потерпілий сприймав особисто, показання в суді він надавав з усвідомленням своєї відповідальності за введення суду в оману, показання він надавав вільно, послідовно, логічно, без ознаків нещирості, на питання учасників судового засідання відповідав категорично. Суд також вважає, що показання потерпілого ОСОБА_9 співвідносяться з іншими доказами, визнаних судом належними та допустимими.
Крім того, суд вважає, що покази потерпілого не спростовані стороною захисту, та вважає що стороною захисту не надано будь-яких даних, які б негативно впливали на репутацію свідка чи свідчили про наявність неприязних відносин між ним та обвинуваченим, тобто були підставою для оговору обвинуваченого.
До тверджень обвинуваченого про те, що його оговор потерпілим є проявом помсти за самовільне залишення ним роботи і за самовільне усунення від стажування іншого робітника, суд відноситься критично з огляду на нелогічність таких тверджень та оскільки вони мають характер малоймовірних припущень, а тому вважає, що обвинуваченим не надано розумних пояснень про причини його оговору потерпілим.
Оцінюючи позицію ОСОБА_10 , який заперечував вчинення ним будь-якого злочину при викладених в обвинувальному акті обставинах, суд сприймає таку позицію обвинуваченого як спосіб захисту з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений ним злочин.
Одночасно з оцінкою фактичних даних, які підтверджують вину ОСОБА_10 у вчиненні крадіжки, суд вважає за необхідне надати окрему оцінку поведінці обвинуваченого безпосередньо після подій, що розглядаються. Суд вважає, що череда подій, які сталися безпосередньо після 02.08.2023 року, зокрема, невихід ОСОБА_10 на роботу, зміна засобів зв'язку і номерів телефону, виїзд до іншої країни без нагальної потреби, в контексті подій, не може розцінюватися судом як збіг обставин, а свідчать саме про намагання переховування з боку обвинуваченого після вчиненого ним кримінального правопорушення з метою уникнення кримінальної відповідальності. Також суд не залишає поза увагою намагання з боку ОСОБА_10 штучно створити докази своєї невинуватості шляхом впливу на свідка ОСОБА_28 , про що останнім було повідомлено орган досудового розслідування.
Проаналізувавши доводи захисника обвинуваченого про невинуватість ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, суд не вбачає в них будь-яких обґрунтованих даних, які б спростовували встановлені судом обставини чи свідчили про неналежність доказів сторони обвинувачення, які були прийняті судом до уваги при вирішення питання про винуватість ОСОБА_10 у вчиненні крадіжки. Суд також враховує, що при розгляді кримінального провадження у суді, стороною захисту не було надано будь-яких доказів (фактичних даних), які б спростовували версію обвинувачення чи могли слугувати підставою для визнання доказів сторони захисту переважними над доказами сторони обвинувачення.
Таким чином, таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене ОСОБА_33 в умовах воєнного стану, суд кваліфікує за ч. 4 ст. 185 КК України.
Судом був прийнятий до розгляду цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 до ОСОБА_34 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням у сумі 77 439 гривень.
В обґрунтування позовних вимог потерпілий зазначив, що внаслідок скоєної відносно нього крадіжки, він поніс матеріальну шкоду на зазначену суму.
Цивільний відповідач ОСОБА_35 позовні вимоги потерпілого ОСОБА_9 не визнав, обґрунтовуючи свою позицію непричетністю до вчиненого кримінального правопорушення.
При розгляді питання про наявність причинного зв'язку між неправомірними діями відповідача та понесеною позивачем матеріальною шкодою, суд керується положеннями п. 1, 2 п.п. 1, п. 3 ст. 22 ЦК України, відповідно до яких, особа, якій спричинені збитки, має право на їх відшкодування у повному обсязі.
Згідно із вимогами статті 1166 ЦК України, майнова шкода, яка спричинена фізичній або юридичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її спричинила у повному обсязі.
У судовому засіданні підстави позову та вина обвинуваченого у заподіянні майнової шкоди доведена повністю. Разом із цим, суд виходить з того, що позивачем та органом досудового розслідування не надано достатніх переконливих доказів викрадення у позивача грошових коштів у розмірі, заявленому у цивільному позові, тому суд вважає за необхідне задовольнити цивільний позов ОСОБА_9 частково, в сумі підтвердженої доказами, а саме у сумі 67 968 гривень 66 копійок.
Враховуючи викладене, відповідно до вимог ст. 127 КПК України, суд вважає необхідним стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_9 суму спричиненої матеріальної шкоди у розмірі 67 968 гривень 66 копійок.
При призначенні ОСОБА_10 покарання суд виходить із загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 50, 65 КК України.
Обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.
Крім цього, при призначенні покарання суд приймає до уваги, що раніше ОСОБА_10 на території України до кримінальної відповідальності не притягувався, враховує дані про його вік.
Призначаючи покарання ОСОБА_10 , суд також приймає до уваги, що злочин, хоча і був вчинений обвинуваченим під час дії в України воєнного стану, проте був вчинений без використання умов воєнного стану (викрадення чужого майна, вчинене щодо осіб, які переміщуються у більш безпечні регіони України, викрадення майна осіб, які тимчасово залишили житло без контролю для укриття в безпечному місці, викрадення майна у районі проведення активних бойових дій тощо).
З огляду на викладене, враховуючи ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_10 злочину, відсутність обставин, що обтяжують чи пом'якшують покарання, наведених даних про особу обвинуваченого та інших обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що виправлення ОСОБА_10 можливо лише в умовах позбавлення волі.
Оскільки судом не встановлені обставини, які б свідчили про наявність підстав для застосування до обвинуваченого положень ст.ст. 69, 75 КК України, суд вважає неможливим призначення обвинуваченому більш м'якого покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 4 ст. 185 КК України чи звільнення його від призначеного покарання з випробуванням.
Речові докази у справі відсутні.
Судові витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Вирішуючи питання, які відповідно до положень пп. 2 п. 4 ст. 374 КПК України повинен вирішити суд при ухваленні вироку, в тому числі, щодо заходів забезпечення кримінального провадження, до яких відноситься і питання запобіжного заходу, встановивши можливість вчинення обвинуваченим ОСОБА_10 дій, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема, встановивши ризик переховування обвинуваченого від суду у зв'язку із призначенням покарання у вигляді позбавлення волі, з метою забезпечення виконання вироку суду, належної процесуальної поведінки обвинуваченого до набрання вироком законної сили, суд вважає за необхідне до набрання вироком законної сили обрати відносно ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Визначаючи питання про зарахування до строку покарання обвинуваченому ОСОБА_10 строку його попереднього ув'язнення, суд виходить з положень ст. 72 КК України, в редакції, яка діє на час ухвалення вироку.
Керуючись ст. ст. 368-371, 373, 374, 376 КПК України, суд, -
ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, на підставі якої призначити йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили обрати відносно ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Строк відбуття покарання ОСОБА_36 рахувати з дати набрання вироком законної сили.
Відповідно до ст. 72 КК України, зарахувати в строк відбуття покарання ОСОБА_8 строк попереднього ув'язнення з дати фактичного взяття його під варту до дня набрання вироком законної сили чи скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Цивільний позов, заявлений ОСОБА_37 до ОСОБА_8 про стягнення на його користь матеріальної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_38 суму заподіяної матеріальної шкоди у розмірі 67 968 гривень 66 копійок.
Апеляційна скарга на вирок суду, може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду через Хаджибейський районний суд міста Одеси.
Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Головуючий суддя: ОСОБА_39