Справа № 466/8139/24 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є.
Провадження № 22-ц/811/2768/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
16 лютого 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Підлужного В.І.
з участю: представника ОСОБА_1 - Рубля О.С.,
представника Товариства з обмеженою відповідальністю
«ЄвроЛьвів» - Маланій І.Я., представника Товариства з
обмеженою відповідальністю «Сіті Львів Деволопмент» - Оприска М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , підписаної представником ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 24 червня 2025 року,-
у липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті Львів Девелопмент» про визнання майнових прав на об'єкт.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 05.11.2021 року вона підписала попередній договір № 4674 купівлі-продажу квартири із Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів». Відповідно до розділу 2 попереднього договору, предметом договору є укладення сторонами в майбутньому договору купівлі-продажу об'єкта на умовах, встановлених договором. Сторони повинні були укласти основний договір протягом 4 кварталу 2022 року. ОСОБА_1 сплатила повну суму забезпечувального платежу, однак пропозиції щодо укладення основного договору не надходило, основний договір не укладено та квартиру у власність ОСОБА_1 не передано. Відповідачем було надіслано позивачу лист-звернення, яким повідомлено про відмову від укладення основного договору і запропоновано звернутися до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів» за поверненням коштів або до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Львів Девелопмент» для укладення договорів про придбання квартири на нових умовах. З відповіді Державної інспекції архітектури та містобудування України вбачається, що в Реєстрі будівельної діяльності наявна інформація про виданий Інспекцією архітектурно-будівельного контролю у м. Львові дозвіл на виконання будівельних робіт від 29.08.2018 року за № ЛВ112182412226 щодо об'єкта будівництва «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Під Голоском у м. Львові», замовник будівництва - ТОВ «ЄвроЛьвів», клас наслідків - СС2; статус документа - діючий. Визнання майнових прав на об'єкт інвестування за позивачем захистить її інтереси у випадку намагань відповідача чи інших осіб здійснити подвійний продаж майнових прав чи оформлення нерухомості іншим незаконним способом.
З наведених підстав просить визнати за ОСОБА_1 майнові права на об'єкт незавершеного будівництва - незавершену будівництвом 3-х кімнатну житлову квартиру в будинку (багатоквартирний житловий комплекс, що складається з житлових приміщень за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що надана для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, кадастровий номер: 4610137500070040024), що знаходиться в 1 (першому) під'їзді на 2 поверсі, за будівельним номером АДРЕСА_2 , загальна проектна площа 98,97 кв.м.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 24 червня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів» витрати на правничу допомогу в розмірі 40 000 грн.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що правова природа договору має визначатись за його суттю, а не за формою, а тому укладений між сторонами попередній договір укладений є договором купівлі-продажу майнових прав, оскільки містить обов?язок позивача повністю сплатити вартість нерухомого майна за основним договором. З моменту повної сплати забезпечувального платежу, покупець за таким договором (позивач) повністю набуває майнові права на квартиру, у зв?язку з чим належним та допустимим способом захисту є звернення до суду на підставі ст. 392 ЦК України за підтвердженням того, що позивач набула майнові права в момент повної сплати забезпечувального платежу. Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ТОВ «Єврольвів» є неналежним відповідачем у справі, оскільки саме воно є замовником будівництва відповідно до інформації з реєстру будівельної діяльності. Вважає, що укладання договору про передачу функцій будівництва, або іншого аналогічного договору (договір між відповідачем та третьою особою) не змінює того факту, що саме відповідач має ввести в експлуатацію і передати у власність позивачу на підставі договору купівлі-продажу квартиру у її власність. Обґрунтовуючи відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилається на науковий висновок юридичного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка від 02.04.2025 року, що є порушенням витмог статті 76 ЦІК України, Даний висновок не підтверджує будь-яких обставин справи, не є висновком експерта в галузі права, не є та не може бути доказом в даній справі, оскільки не підтверджує та не спростовує будь-які відомості, а також не стосується предмету доказування. ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» було засновано 08.03.2024 року, одразу після чого 26.03.2024 року було укладено договір з ТОВ «ЄвроЛьвів» №01-26/03-24, яким протиправно передано майнові права. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - Рубля О.С. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів» - Маланій І.Я. та представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Львів Деволопмент» - Оприска М.В., перевіривши матеріали справи в межах доводів скарги та позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 05 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів» укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М. за реєстровим № 4674.
Згідно з п. 2.1 попереднього договору купівлі-продажу квартири № 4674 від 05 листопада 2021 року предметом цього договору є укладення сторонами в майбутньому договору купівлі-продажу об'єкта (далі - основний договір) на умовах встановлених цим договором.
Відповідно до п.п. 1.1.1. та 1.1.2 попереднього договору купівлі-продажу квартири № 4674 від 05 листопада 2021 року об'єктом є 3-х (трьох) кімнатна житлова квартира в будинку (багатоквартирний житловий комплекс, що складається з житлових приміщень за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що надана для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, кадастровий номер: 4610137500070040024), що знаходиться в 1 (першому) під'їзді на 2 (другому) поверсі, за будівельним номером 4 (чотири), загальна проектна площа 98,97 кв.м.
Відповідно до п. 2.4. попереднього купівлі-продажу квартири № 4674 від 05 листопада 2021 року сторони укладають основний договір на умовах, передбачених цим договором, протягом 4-го кварталу 2022 року, але не пізніше, ніж 60 днів з моменту проведення державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за стороною-1 на об'єкт та за умови виконання стороною-2 вимог Розділу 4 цього Договору.
На час розгляду справи основний договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_1 та ТзОВ «ЄвроЛьвів» не укладено.
Матеріалами справи також встановлено, що 26 березня 2024 року між ТзОВ «ЄвроЛьвів» та ТзОВ «Сіті Львів Девелопмент» укладено договір № 01-26/03-24 щодо організації та фінансування будівництва об'єкта від 26 березня 2024 року.
Згідно з пунктом 2.1 зазначеного договору ТзОВ «ЄвроЛьвів» зобов'язалося передати ТзОВ «Сіті Львів Девелопмент» право забудови земельної ділянки та відповідні функції замовника будівництва об'єкта на земельній ділянці разом із усіма виконаними та/або незавершеними роботами та придбаними матеріалами, які були виконані та використані при спорудженні об'єкта будівництва, а ТОВ «Сіті Львів Девелопмент» зобов'язалося забезпечити організацію та/або фінансування (інвестування) будівництва об'єкта відповідно до законодавства (у тому числі шляхом залучення коштів інших фізичних та/або юридичних осіб) та сплатити ТОВ «ЄвроЛьвів» обумовлену цим договором винагороду.
Згідно з додатком № 1 від 26 березня 2024 року до договору № 01-26/03-24 винагорода замовника за передачу девелоперу права забудови земельної ділянки та функції замовника будівництва, в тому числі комплексу виконаних та/або незавершених будівельно-монтажних робіт та придбаних матеріалів, які були виконані при спорудженні об'єкта будівництва, а також виконання інших договірних зобов'язань за цим договором перед девелопером, становить 136 708 035 грн 39 коп., які підлягають сплаті не пізніше, ніж через 1 календарний рік після введення об'єкта будівництва в експлуатацію та отримання сертифіката готовності об'єкта будівництва.
Актом передачі-приймання до договору № 01-26/03-24 від 26 березня 2024 року засвідчено передання замовником та прийняття девелопером комплексу виконаних будівельно-монтажних робіт та придбаних матеріалів, які були виконані та використані при спорудженні об'єкта будівництва «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на АДРЕСА_1 » на суму 136 708 035 грн 39 коп.
Того ж дня на підставі акту приймання-передачі ТзОВ «ЄвроЛьвів» передало, а ТзОВ «Сіті Львів Девелопмент» прийняло відповідний будівельний майданчик.
Звертаючись до суду з позовними вимогами, позивачка стверджує, що вона виконала умови попереднього договору купівлі-продажу квартири, а саме сплатила забезпечувальний платіж у повному розмірі, тому просить визнати за нею майнові права на об'єкт інвестування, що, на її думку, захистить її інтереси у випадку намагань відповідача чи інших осіб здійснити подвійний продаж майнових прав чи оформлення нерухомості іншим незаконним способом.
У статті 41 Конституції України закріплено одне із основоположних прав людини і громадянина - непорушність права власності, відповідно до якого кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтями 316, 317, 319, 321, 328 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майно, які ним здійснюються на власний розсуд. Право власності є непорушним та ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
В свою чергу, згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
За змістом статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Відповідно до статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (частина перша статті 181 ЦК України).
Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (стаття 182 ЦК України).
У статті 190 ЦК України йдеться про те, що майно є особливим об'єктом, яким вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.
З аналізу вказаних норм права можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об'єктом цивільних правовідносин.
Суд дійшов висновку, що предметом позову в цій справі є майнові права на об'єкти інвестування.
В свою чергу, Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає визначення поняття «майнові права», які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (стаття 3 Закону).
Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.
Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
У частині другій статті 331 ЦК України вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Ефективним способом захисту майнових прав на об'єкт інвестування у разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов'язань, а також за відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків учасником будівництва, є визнання за учасником будівництва (пайовиком) майнових прав на об'єкт інвестування.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 грудня 2021 року в справі № 344/16879/15, від 20 березня 2019 року в справі № 761/20612/15 та від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13 травня 2019 року в справі № 760/17864/16-ц та від 12 березня 2025 року в справі № 761/28387/23 у разі невиконання належним чином взятих на себе зобов'язань, а також, відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об'єкт інвестування.
Отже, належним відповідачем у таких справі є забудовник, а обставинами, що підлягають доведенню у справі за позовом про визнання майнових прав на об'єкт інвестування, є: невиконання забудовником свого обов'язку або відсутність факту введення будинку в експлуатацію, а також факт виконання особою, яка вважає свої майнові права порушеними (учасником будівництва, пайовиком), повної та вчасної сплати пайових внесків.
Таким чином, колегія суддів погоджується з твердженнями позивача, що у випадку порушення його прав забудовником, ефективним способом захисту є визнання за ним майнових прав на об'єкт інвестування.
Разом з цим, спірні правовідносини ускладнені договірними зобов'язаннями забудовника ТзОВ «ЄвроЛьвів» із новим суб'єктом управомоченим розпоряджатися спірним об'єктом будівництва, а саме ТзОВ «Сіті Львів Девелопмент».
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги, що договір № 01-26/03-24 не створює жодних правових наслідків, а власником майнових прав на спірну квартиру залишається ТзОВ «ЄвроЛьвів», оскільки зазначений договір № 01-26/03-24 укладений із дотриманням вимог чинного законодавства, його недійсність прямо не встановлена законом та в судовому порядку такий не визнаний недійсним, а тому відповідно до вимог статті 204 ЦК України є правомірним. Позивачкою у межах даного позову вимога про визнання недійсним такого договору також не заявлялася.
Фактичне виконання договору № 01-26/03-24 підтверджується також додатком №1, актами приймання-передачі, договорами переведення боргу, платіжними дорученнями про оплату за договорами переведення боргу на виконання договору № 01-26/03-24, довідкою №16, якою ТзОВ «Сіті Львів Девелопмент» підтверджено, що в рахунок оплати ТзОВ «ЄвроЛьвів» за договором № 01-26/03-24 перераховано кредиторам останнього 7 375 111,37 гривень; платіжними дорученнями про оплату за будівельні матеріали та виконані роботи щодо добудови будинку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ТзОВ «ЄвроЛьвів», з участю третьої особи: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Львів Девелопмент», в якому просила визнати за нею майнові права на об'єкт незавершеного будівництва - незавершену будівництвом 3-х (трьох) кімнатну житлову квартирау в будинку (багатоквартирний житловий комплекс, що складається з житлових приміщень за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що надана для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, кадастровий номер: 4610137500070040024), що знаходиться в 1 (першому) під'їзді на 2 (другому) поверсі, за будівельним номером 4 (чотири), загальна проектна площа 98,97 кв.м. на підставі укладеного між нею та відповідачем попереднього договору купівлі-продажу квартири № 4674 від 05 листопада 2021 року.
З позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що відповідачем вона зазначила ТзОВ «ЄвроЛьвів», вважаючи, що саме за рахунок останнього можуть бути задоволені пред'явлені нею позовні вимоги про визнання за нею майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва, оскільки саме із цим товариством у неї виникли відповідні договорів відносини.
Згідно з ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно (частина перша статті 50 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц, від 07 липня 2020 року в справі № 712/8916/17, від 09 лютого 2021 року в справі № 635/4741/17.
Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 910/15792/20).
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц, від 21 листопада 2018 року в справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року в справах № 570/3439/16-ц, № 372/51/16-ц).
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Вирішуючи спір, суд залежно від характеру правовідносин зобов'язаний визначити суб'єктний склад спору і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та, встановивши факт пред'явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав (див. постанову Верховного Суду від 04 червня 2025 року в справі № 453/1231/20).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19).
Отже, встановлення належності відповідачів є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Тому пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (див. постанову Верховного Суду від 13 червня 2024 року в справі № 932/163/21).
Разом з тим, ТзОВ «ЄвроЛьвів» є неналежним відповідачем у справі, оскільки на даний час майнові права на всі результати будівельної діяльності передані за договором № 01-26/03-24 від 26 березня 2024 року ТзОВ «Сіті Львів Девелопмент», що свідчить про те, що позивачка просить визнати за нею майнові права, пред'явивши вимоги до особи, яка не вправі відповідати за такими, оскільки на даний час майнові права на спірну квартиру належать не відповідачу, а іншій особі.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до особи, яка не може відповідати за пред'явленими вимогами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, однак вважає, що підставою для відмови у задоволенні позову є неналежний суб'єктний склад спірних правовідносин, що виключає можливість вирішення судом цього спору по суті заявлених вимог, а оскільки суд першої інстанції відмовив в позові з інших мотивів, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що належним відповідачем за вимогою про визнання майнових прав на 3-х (трьох) кімнатну житлову квартирау в будинку (багатоквартирний житловий комплекс, що складається з житлових приміщень за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що надана для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, кадастровий номер: 4610137500070040024), що знаходиться в 1 (першому) під'їзді на 2 (другому) поверсі, за будівельним номером 4 (чотири), загальна проектна площа 98,97 кв.м. є ТзОВ «Сіті Львів Девелопмент», яке не було залучене до участі у справі в якості відповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно ТзОВ «Сіті Львів Девелопмент» слід було залучити відповідачем у цій справі, без залучення якого позовні вимоги не могли бути вирішені судом по суті.
Встановивши, що позовні вимоги були пред'явлені ОСОБА_1 до неналежного відповідача, колегія суддів приходить до висновку про зміну мотивів рішення районного суду та відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав пред'явлення нею позову до неналежного відповідача.
Вказане узгоджується з висновком Верховного суду викладеним у постанові від 04 грудня 2024 року у справі № 592/13042/21.
Колегія суддів вважає необгрунтованими посилання представника позивачки на постанови Верховного Суду: від 17.07.2024 у справі № 344/13538/17, від 12.01.2022 у справі № 344/12729/17, від 24.10.2018 у справі № 344/8552/16-ц, де належним відповідачем був визначений замовник будівництва, оскільки у вказаних справах, на відміну від даної справи, майнові права на результати будівельної діяльності та об'єкт незавершеного будівництва замовник будівництва іншим особам не відчужував є нерелевантними до обставин даної справи.
Також безпідставним є посилання в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.03.2025 року у справі № 761/28387/23, оскільки у вказаній справі не застосовувалось правонаступництво.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником ОСОБА_2 -задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 24 червня 2025 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 16.02.2026 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк