Справа № 463/3344/25
Провадження № 2/463/183/26
17 лютого 2026 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:
головуючого-судді - Грицка Р.Р.,
з участю секретаря судового засідання - Шпуляра І.Ю.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
третьої особи - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , треті особи ОСОБА_4 , Головне управління Національної гвардії України про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу,
позивач звернулася в суд з позовом до відповідача про встановлення факту проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 02.09.2022 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що в лютому 2022 року вона познайомилась з ОСОБА_6 , після чого активно з ним спілкувалась, а у травні 2022 року між ними виникли відносини, які базувались на почуттях любові один до одного. У серпні 2022 року позивач переїхала до м.Луцьк та почала проживати спільно з ОСОБА_6 в орендованій квартирі, вела з ним спільне господарство, мала з ним спільний бюджет, спільні права та обов'язки. Також спільно їздили на відпочинок, святкували дні народження, а 23.05.2025 року під час спільного відпочинку у Карпатах він зробив їй пропозицію «руки та серця», на яку вона погодилась і після цього переїхала проживати до батьків нареченого до м.Львова. Батько ОСОБА_6 є військовослужбовцем та рідко приїжджав додому, а тому, вона проживала переважно з мамою нареченого. ОСОБА_6 також був військовослужбовцем та ІНФОРМАЦІЯ_3 трагічно загинув під час виконання завдань із захисту Батьківщини у Донецькій області. Після його смерті вона вживала заходів для увіковічення його пам'яті та присвоєння йому звання «Герой України». Встановлення факту спільного проживання разом з ним їй необхідне для одержання частини одноразової допомоги від держави.
У встановлений судом строк відповідач відзиву на позовну заяву не подав. Також письмових пояснень щодо позову не подала третя особа ОСОБА_4 . Натомість, представник Головного управління Національної гвардії України подав письмові пояснення, згідно з якими третя особа не володіє даними, які підтверджують або спростовують мотиви позову і тому, у вирішенні спору покладається на розсуд суду.
Позовна заява поступила до суду 10.04.2025 року.
Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 14.04.2025 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами загального позовного провадження. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.
Після цього, ухвалою від 02.06.2025 року, яка постановлена без оформлення окремого процесуального документа і занесена до протоколу судового засідання, суд залучив до участі у справі в якості третіх осіб ОСОБА_4 та Головне управління Національної гвардії України.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020 року), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов'язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.
Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Справа слухалась у відкритому судовому засіданні, а сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.
Перед тим як розпочати розгляд справи по суті суд провів підготовче засідання, в межах якого були виконані завдання підготовчого провадження. Крім того, суд розглянув абсолютно усі клопотання учасників справи, попередньо надавши можливість протилежній стороні висловитись з приводу таких клопотань.
Підготовче провадження закрито ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 21.07.2025 року. Справа призначена до судового розгляду по суті.
Після цього, представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву разом з клопотанням про поновлення строку, а також клопотання про виклик свідка.
З огляду на відсутність поважних причин пропуску строк для подання зазначених документів суд повернув їх без розгляду, про що 21.10.2025 року без оформлення окремого процесуального документа, постановив відповідні ухвали, які занесені до протоколу судового засідання.
Відтак, суд у відповідності до вимог частини п'ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Про існування будь яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу вимог частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України, вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.
Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
В будь якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.
Позивач, а також представник позивача під час виступу із вступним словом висловилися про підтримання позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві. Позивач при цьому підтвердила обставини викладені у позовній заяві та наголосила на щирості своїх почуттів до ОСОБА_6 та що між ними склалися усталені відносини, які притаманні подружжю. Просять позов задовольнити.
Відповідач, а також його представник під час виступу із вступним словом проти обґрунтованості позову заперечили, вважаючи, що відносини між позивачем та ОСОБА_6 не мають ознак шлюбних, оскільки тривали такі відносини не надто довго. Через це, вважають, що позивач не набула права на частину одноразової грошової допомоги від держави.
Третя особа ОСОБА_4 під час виступу з вступним словом проти обґрунтованості позову заперечила, вважаючи що позивач можливо переслідує корисливий мотив. Разом з тим, визнала, що її син зустрічався з позивачем, проживав з нею, мав намір на ній одружитись та зробив їй пропозицію. Крім того визнала, що з осені 2023 року і до смерті сина спільно проживала з позивачем у м.Львові. Просить у задоволенні позову відмовити.
Представник третьої особи Головного управління Національної гвардії України в судове засідання не з'явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки не повідомив.
Оскільки суд забезпечив можливість учасникам справи представити свою позицію, а строки для подання доказів завершились, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності осіб, які не з'явились на підставі зібраних доказів, обсяг яких є достатнім для ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Заслухавши пояснення учасників процесу та свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що відповідач та третя особа ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в підтвердження чого до матеріалів справи долучено копію свідоцтва про народження (т.1 а.с.108).
ОСОБА_6 був військовослужбовцем та виконував бойові завдання із захисту Батьківщини. Згідно сповіщення № 483 від 13.09.2024 року (т.1 а.с.116), ОСОБА_6 загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок артилерійського обстрілу в районі н.п.Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області.
Постановою № 143 від 20.11.2024 року (т.1 а.с.118) визнано, що травми ОСОБА_6 , які призвели до смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 та причини смерті пов'язані із захистом Батьківщини.
ОСОБА_6 та позивач не перебували у зареєстрованому шлюбі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2024 року у справі № 560/17953/21 відступила від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.03.2023 року у справі № 290/289/22-ц, згідно з яким спори про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги не належать до цивільної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Отже, цей спір підлягає вирішенню судами цивільної юрисдикції.
Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби.
У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
В абзаці першому частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).
Разом з тим, про утворення особами сім'ї може свідчити не тільки укладення між ними шлюбу, кровне споріднення чи усиновлення, а й інші обставини, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Про те, що законодавець визнає можливість створення сім'ї чоловіком і жінкою, які не перебувають у шлюбі, свідчать положення статті 74 СК України.
Так, відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі № 644/6274/16-ц вказано, що «згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї» членами сім'ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки».
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 554/8023/15-ц зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України)».
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім'єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Під час розгляду справи № 760/6034/16-ц (постанова від 15.02.2023 року) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Всебічність та повнота, зокрема, передбачають з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 89 ЦПК України, щодо відсутності у будь-якого доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Крім того, Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц.
Оцінюючи зібрані у справі докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності, а також використовуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, суд вважає підтвердженим факт спільного проживання позивача з ОСОБА_6 .
Так, з дослідженої судом переписки між позивачем та ОСОБА_6 (т.1 а.с.68-69, 72-82, 99-100) вбачається, що вони перебували у тісних відносинах, які притаманні подружжю, а саме обговорювали побутові справи, дату і місце проведення свого весілля, місця проведення спільного відпочинку, обмінювались власними фотознімками, спілкувались за допомогою відеозв'язку, неодноразово підтверджували свою любов один до одного, обговорювали плани на майбутнє, в тому числі плани купівлі квартири за програмою «єОселя». Надання кредиту для придбання житла за цією програмою, як вбачається з долученого знімку екрана (т.1 а.с.70), було погоджено банком.
Відповідно до досліджених посадочних документів (т.1 а.с.50-60), позивач та ОСОБА_6 часто подорожували разом, придбаваючи місця один біля одного.
Також, у період з 2022 року по 2024 рік позивач разом з ОСОБА_6 неодноразово бронювали помешкання для відпочинку, що підтверджується відповідними знімками скріншотів телефона(т.1 а.с.62-67).
Згідно платіжних інструкцій (т.1 а.с.160-167), у період з 27.12.2023 року по 29.08.2024 року ОСОБА_6 неодноразово робив грошові перекази на користь позивача на суму від 5000 гривень до 100000 гривень. 26.06.2024 року позивач здійснила на користь ОСОБА_6 грошовий переказ на суму 5025,13 гривень, що також підтверджується відповідною платіжною інструкцією (т.1 а.с.168). Цим на думку суду, підтверджується наявність спільного бюджету, взаємних прав та обов'язків.
Суд також оглянув і дослідив спільні фотознімки позивача і ОСОБА_6 (т.1 а.с.197-225), з яких вбачається, що у період з 2022 року по 2024 рік останні неодноразово відпочивали разом, а також з мамою ОСОБА_6 та іншими його родичами. Позивач також неодноразово приїжджала до ОСОБА_6 під час проходження ним військової служби.
Крім того, суд дослідив долучений до матеріалів справи відеозапис церемонії заручин позивача і ОСОБА_6 (т.1 а.с.226). Масштаб цієї церемонії не дає суду підстав поставити під сумнів щирість їхніх почуттів один до одного, а отже, і наявність між ними відносин, які притаманні подружжю.
Про те, що відносини між позивачем та ОСОБА_6 мали ознаки подружжя також підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які також ствердно відповіли про факт їхнього спільного проживання. При цьому, свідок ОСОБА_9 , який проходив разом з ОСОБА_6 військову службу у м.Луцьк повідомив, що він допомагав ОСОБА_6 переїздити в орендовану квартиру, в якій крім нього проживала позивач. Під час проходження служби ОСОБА_6 постійно зідзвонювався з позивачем та обговорював побутові справи.
Суд також не може не звернути увагу, що після заручин позивач почала проживати разом з мамою ОСОБА_6 в період, коли останній проходив службу в зоні бойових дій. Така обставина, на думку суду, є підтвердженням тісних відносин не лише між позивачем та ОСОБА_6 , але й з членами сім'ї останнього.
Важливо звернути увагу і на те, що згідно з висновками Верховного Суду, які висловлені у постанові від 23.09.2019 року у справі № 279/2014/15-ц, проходження чоловіком військової служби, реєстрація та постійне проживання у військовій частині не можуть свідчити про те, що сторони не перебували у фактичних сімейних відносинах, оскільки вказують лише на виконання ним військового обов'язку.
Після смерті ОСОБА_6 позивач неодноразово комунікувала з різними посадовими і службовими особами з питань увіковічення його пам'яті, про що до матеріалів справи долучено відповідні докази переписок (т.1 а.с.92, 98) та надано проєкт створення «Простору пам'яті» із облаштуванням пам'ятної стели ОСОБА_6 (т.1 а.с.86-91).
Згідно даних Офіційного інтернет-представництва Президента України (т.1 а.с.85), позивач ініціювала петицію до Президента України про присвоєння ОСОБА_6 звання «Герой України», яка набрала необхідну кількість голосів, а також зверталась до командування військової частини з цього питання, на що їй було надано відповідь (т.1 а.с.93).
Таким чином, суд вважає доведеним, що між позивачем та ОСОБА_6 існували взаємні права та обов'язки, а також мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.
Твердження відповідача та третьої особи про відсутність ознак подружніх відносин, в тому числі через їх нетривалість, суд відкидає, оскільки вони спростовуються згаданими вище доказами, які в своїй сукупності, підтверджують існування саме подружніх, а не будь яких інших відносин, адже підтверджують спільне проживання, спільний побут і взаємні права та обов'язки. Крім того, ні відповідач, ні третя особа не надали суду будь яких доказів на спростування аргументів позивача.
Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та ухвалює рішення про задоволення позову в повному обсязі.
У відповідності до вимог статті 141 ЦПК України, сплачений позивачем при поданні до суду судовий збір в розмірі 1211,20 гривень, що підтверджується відповідною квитанцією (т.1 а.с.26), необхідно стягнути на її користь з відповідача.
Керуючись ст.ст.10, 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 02.09.2022 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 гривень.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Третя особа: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .
Третя особа: Головне управління Національної гвардії України, місцезнаходження: 03151, м.Київ, вул.Святослава Хороброго,9А, код ЄДРПОУ 08803498.
Повний текст судового рішення складено - 17 лютого 2026 року.
Суддя Грицко Р.Р.