Справа № 302/128/26
Провадження № 2-а/302/4/26
17 лютого 2026 року селище Міжгір'я
Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Готри В. Ю., з участю секретаря судового засідання Царь О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Рішко Сергій Іванович, до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
У лютому 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Рішко С. І., звернувся до суду із зазначеним вище адміністративним позовом про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕГА № 1960176 від 21.01.2026, з підстав її незаконності.
Позов обґрунтовано тим, що 21 січня 2026 року поліцейським ВП № 2 Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області Тегзою Б. І. відносно ОСОБА_1 було складено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕГА №1960176, згідно з якої ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП України (далі - постанова). Позивач та його законний представник заперечують обставини, зазначені в цій постанові, оскільки 21.01.2026 ОСОБА_1 не вчиняв адміністративного правопорушення, склад якого викладено в її фабулі, тобто правопорушення, передбачене ст. 183 КУпАП, і позивачу незрозуміло на якій взагалі підставі поліцейський Тегза Б. І. склав відносно нього цю постанову.
В оскарженій постанові немає посилань на жодні докази, які б підтверджували наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП. Так, у постанові: відсутні підпис особи, яка її склала; - не наведено доказів, на яких ґрунтується висновок поліцейського про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, будь-які пояснення очевидців, фото-, відеофіксація зазначеного порушення; - не зазначено технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис правопорушення; - неправильно зазначено дані паспорта, за яким поліцейським нібито було встановлено особу позивача, а саме зазначено «паспорт громадянина України від 20.08.2022, виданий 2128 серії 000384437», натомість ОСОБА_1 належить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 22.03.2016 Міжгірським РС ГУ МСД України в Закарпатській області; - неправильно зазначено місце проживання позивача, тобто « АДРЕСА_1 » замість правильного «с. Пилипець, 83»; - не зазначено точні дані про місце розгляду справи в селі Пилипець Хустського району Закарпатської області відсутня вулиця Нижній Студений, натомість у Пилипецькій територіальній громаді є окреме село Нижній Студений.
Зазначав і те, що зі змісту цієї постанови, всупереч вимогам статей 283, 284 КУпАП, не наведені обставини, які встановлені поліцейським під час розгляду справи, не зазначено жодних доказів на яких ґрунтується висновок про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП. У постанові відсутні посилання на факти, які саме не знайшли свого підтвердження, також відсутні пояснення ОСОБА_1 про причини виклику поліції. Постанова не розкриває такої ознаки суб'єктивної сторони складу правопорушення, як здійснення завідомо неправдивого виклику поліції, що ставить під сумнів правильну кваліфікацію розглядуваних дій позивача за ст.183 КУпАП. Натомість ОСОБА_1 стверджує про те, що 21.01.2026 він не телефонував на спецлінію з метою виклику поліції та/або швидкої медичної допомоги.
Також при винесенні даної постанови поліцейський Тегза Б. І. не врахував особу позивача, стан його здоров'я та факт його обмеженої дієздатності у силу психічного захворювання позивача, який не усвідомлює свої дії та відповідно не в змозі керувати ними, відповідно взагалі він не підлягав адміністративній відповідальності.
Посилаючись на наведені вище обставини просив суд скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕГА №1960176 від 21.01.2026, винесену поліцейським ВП № 2 Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області сержантом поліції Тегзою Б. І. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400,00 гривень та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу відповідного адміністративного правопорушення.
Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 02.02.2026 цю позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк із дня вручення ухвали на усунення недоліків позовної заяви.
4 лютого 2026 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Рішко В. В. подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 02.02.2026 та просив поновити йому строк на оскарження зазначеної вище постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 05.02.2026 поновлено ОСОБА_1 пропущений ним строк на звернення до суду, прийнято цей адміністративний позов до розгляду і відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
У відзиві на позов ГУНП в Закарпатській області посилалося на безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки виклик зроблений 21.01.2026 ОСОБА_1 не відноситься до екстреної події та зазначена інформація у виклику не підтвердилась. А тому такі дії заявника ОСОБА_1 розцінюються як свідоме відволікання поліцейських від виконання ними основних завдань.
Зазначало, що обмежено дієздатна особа самостійно несе адміністративну та цивільну відповідальність за завдану нею шкоду та вчинені правопорушення, оскільки обмеження цивільної дієздатності (наприклад, через зловживання спиртним) не означає неосудності. Вона усвідомлює свої дії, тому відповідає особисто, на відміну від повністю недієздатних осіб, за яких відповідають опікуни. Згідно з ч. 1 ст. 40 ЦК України фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. А тому поки немає рішення суду про визнання ОСОБА_1 недієздатним, відповідно адміністративну відповідальність за завідомо неправдивий виклик до органів поліції несе сам позивач ОСОБА_1 . Відтак поліцейськими законно була складена постанова та притягнуто позивача до адміністративної відповідальності.
Формальна відсутність у змісті складеної постанови відмітки про технічний засіб, яким здійснено відеозапис, не може слугувати за встановлених в цій справі обставин достатньою підставою для неврахування цього доказу, при тому, що фіксація правопорушення не здійснювалася в автоматичному режимі.
Відеодокази з нагрудної камери поліцейського, аудіозапис телефонного дзвінка на спецлінію «102» є належними та допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов'язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, зібрані у порядку, встановленому КУпАП. Більше того, слід зазначити, що відеозапис та аудіозапис отриманий в установленому законом порядку і здійснений працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом.
З огляду на наведене вище ГУНП в Закарпатській області просило у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Позивач ОСОБА_1 та його представник-адвокат Рішко С. І. у судове засідання не з'явилися, хоча повідомлялися належним чином про дату, час і місце розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали.
Представник відповідача також у судове засідання не з'явився, хоча повідомлялася належним чином про дату, час і місце розгляду справи, причини своєї неявки суду не повідомив.
За таких обставин неприбуття у судове засідання учасників справи, відповідно до вимог ч. 3 ст. 268 КАС України, не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши фактичні обставини справи, суд зазначає таке.
Судом установлено, що відповідно до постанови серії ЕГА №1960176 від 21.01.2026 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, винесеної поліцейським ВП № 2 (селища Міжгір?я) Хустського РУП ГУНП у Закарпатській області Тегзою Б. І., позивача ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого за ст. 183 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400 грн за те, що він 21 січня 2026 року близько 18:55 год здійснив завідомо неправдивий виклик спецслужб, а саме поліції та швидкої допомоги про те, що йому завдали тілесні ушкодження, але дана подія не знайшла свого підтвердження.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, вчинених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
За приписами ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
За приписами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису тощо, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Стаття 252 КУпАП регламентує, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як кореспондує ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена відповідно до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема поліцейського, а також установлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена діючим законодавством.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Диспозицією ст. 183 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за завідомо неправдивий виклик пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП, полягає у завідомо неправдивому виклику пожежної охорони, міліції, швидкої медичної допомоги або аварійних служб. Дії правопорушника спрямовані на зрив роботи таких служб, як пожежна охорона, поліція, швидка медична допомога, аварійні бригади, що обслуговують газову, водопровідну, опалювальну, електричну та інші системи житлово-комунального господарства. Правопорушник викликає представника хоча б однієї з перерахованих у статті спеціальних служб нібито для надання допомоги, знаючи наперед про те, що в цьому немає ніякої необхідності.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу. Правопорушник, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, усвідомлює, що вона є неправдивою, і бажає даремного виїзду на місце виклику працівників цієї служби.
В адміністративному позові позивач категорично заперечує свою винуватість у вчиненні даного адміністративного правопорушення.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
За положеннями ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 183 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Обґрунтовуючи поданий до суду позов представник ОСОБА_1 - адвокат Рішко С. І. посилається на те, що рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 11.07.2022 у справі № 302/342/22 ОСОБА_1 було визнано обмежено дієздатним і з того часу його психічний стан здоров'я погіршився, що змусило його матір ОСОБА_2 у липні 2025 року звернутися до суду із заявою про визнання ОСОБА_1 недієздатним, установлення над ним опіки та призначення її опікуном. Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 21.07.2025 у справі № 302/929/25 було призначено судово-психіатричну експертизу і, як наслідок, згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 23.10.2025 № 425 ОСОБА_1 виявляє ознаки психоорганічного синдрому експлозивного типу внаслідок органічного ураження головного мозку (перинатальна енцефалопатія), обтяженого синдромом алкогольної залежності (F06.8; F10.2), що супроводжується емоційною нестійкістю, афективною вибуховістю, зниженням критики та здатністю до самоконтролю, зловживання спиртними напоями з формуванням абстинентного синдрому. Психічний розлад ОСОБА_1 істотно впливає на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Він може взяти особисто участь у судовому засідання та відповідати на запитання суду. За таких обставин, за твердженням адвоката Рішка С. І., відповідно до статей 17, 20 КУпАП ОСОБА_1 як неосудна особа не підлягає адміністративній відповідальності.
У зв'язку з цим суд зазначає таке.
За змістом ст. 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Відповідно до ст. 20 КУпАП не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Схожі положення містить і ч. 2 ст.19 КК України, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Водночас, як передбачено ч. 1 ст. 20 КК України, підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення кримінального правопорушення, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.
Згідно з ч. 1 ст. 37 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
З огляду на наведене у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 під час вчинення даного правопорушення був у стані неосудності, тобто не міг усвідомлювати свої дії або керувати ними, щоб виключало його адміністративну відповідальність як неосудної (недієздатної) особи.
За таких обставин надуманим є твердження в пункті 8 позовної заяви про те, що оскільки ОСОБА_1 є обмежено дієздатним, а тому він не усвідомлював свої дії та відповідно не міг керувати ними, що притаманне саме недієздатній (неосудній) особі, а не обмежено дієздатній (обмежено осудній) особі, яка підлягає адміністративній відповідальності.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи - застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Отже, відеозапис із відеокамери поліцейського та аудіозапис виклику поліції у розумінні ст. 251 КУпАП є належним доказом при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
До матеріалів справи відповідачем додано відеозаписи та аудіозапис, які підтверджують учинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП, що спростовує твердження сторони позивача про відсутність у діях ОСОБА_1 складу даного правопорушення.
Голослівним є твердження у позові про те, що всупереч ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова не містить посилання на технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис, оскільки положення ч. 3 ст. 283 КУпАП стосуються постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, а не як у даному випадку за завідомо неправдивий виклик спеціальних служб.
Із приводу доводів сторони позивача про неправильність зазначення у постанові даних паспорта ОСОБА_1 , номера будинку його проживання і точного місця розгляду справи, то суд зазначає, що виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Фундаментальне порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Відтак порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з'ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий». При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого. Інакше кажучи, за принципами, що висвітлює ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
На думку суду, напрацьовані ЄСПЛ положення щодо правових наслідків допущених судами порушень при розгляді справ та критерії його застосування можуть бути вжиті за аналогією й до аналізу оскаржуваного у цій справі адміністративного акту відповідача.
Зокрема, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них.
Відповідно до практики ЄСПЛ скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних міркувань не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі № 813/1790/18, постанові Верховного Суду від 22.05.2020 у справі № 825/2328/16.
Під час розгляду цієї справи судом не встановлено порушень процедури, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.
З огляду на наведене вище, суд поза розумним сумнівом доходить висновку, що дії позивача ОСОБА_1 правильно кваліфіковано за ст. 183 КУпАП.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Частиною першою-другою ст. 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.
За приписами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин та оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, на переконання суду, доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, що спростовано відповідачем, який довів правомірність прийняття ним оскарженої постанови.
Відповідно до позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.06.2019 у справі № 560/751/17, Верховний Суд вважає, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. Визначення доказів в справах про адміністративне правопорушення та їх перелік регламентований статтею 251 КУпАП. Обов'язок ж доказування правомірності накладення адміністративного стягнення на позивача у даній справі відповідно до вимог КАС України покладений на відповідача - суб'єкта владних повноважень.
У постанові Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 760/2846/17 зроблено висновок про те, що обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.
Також Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19 вказала, що визначений статтею 77 КАС обов'язок відповідача суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Отже, на переконання суду, винуватість позивача в учиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП, доведена та у поліцейського були наявні правомірні підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст.183 КУпАП.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що доводи позивача щодо відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З огляду на наведене вище суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову та залишення рішення суб'єкта владних повноважень без змін.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з цим адміністративним позовом позивач на підставі пункту 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», як особа з інвалідністю ІІ-ї групи, був звільнений від сплати такого, а відтак такі слід віднести за рахунок держави.
Керуючись ст. 2, 5-9, 72-77, 139, 241-246, 255, 268, 286 КАС України, суд
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Рішко Сергій Іванович, до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів із дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду безпосередньо або через Міжгірський районний суд Закарпатської області.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України.
Повне судове рішення складено і підписано 17.02.2026.
Учасники справи:
Позивачка ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
Відповідач Головне управління Національної поліції в Закарпатській області, місце знаходження: вул. Ференца Ракоці, буд. № 13, м. Ужгород, Ужгородський район Закарпатська область, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 40108913.
Суддя В. Ю. Готра