Справа № 591/2773/25
Номер провадження 22-ц/816/1588/26
17 лютого 2026 року м.Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Замченко А.О. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В.І., Петен Я.Л,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 ,
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 грудня 2025 року в складі судді Сидоренко А.П., ухваленого в м. Суми (повний текст виготовлено 12 грудня 2025 року)
у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
18.03.2025 ТОВ «ФК «Пінг-Понг», яке в подальшому змінило назву на ТОВ «ФК «Солвентіс», звернулося до ОСОБА_1 з позовом, який мотивувало тим, що 03.02.2020 між ТОВ «Мілоан» і відповідачем було укладено кредитний договір №1294362 (індивідуальна частина), на підставі якого останній отримав у кредит 13000 грн, за що зобов'язався сплачувати проценти. 20.08.2020 згідно з умовами договору факторингу №02/08 ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за кредитним договором №1294362 на користь ТОВ «Діджи Фінанс». 24.01.2022 між ТОВ «Діджи Фінанс» і ТОВ «ФК «Пінг-Понг» було укладено договір відступлення прав вимоги №1/15, згідно з яким позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по боржників ТОВ «Діджи Фінанс», у тому числі й до ОСОБА_1 . Вказувало, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором, у зв'язку з чим станом на 18.03.2025 у нього утворилася заборгованість у розмірі 29887 грн, з яких: 13000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 15795 грн - заборгованість за відсотками, 1092 грн - заборгованість за комісією.
Відповідно до наказу від 01.07.2025 №70-к на виконання рішення єдиного учасника ТОВ «ФК «Пінг-Понг» перейменовано на ТОВ «ФК «Солвентіс».
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства вказану суму та судові витрати.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 12.12.2025 позов задоволено: стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Солвентіс» 29887 грн заборгованості за кредитним договором від 03.02.2020 №1294362, 2422 грн 40 коп. судового збору, 3000 грн витрат на правову допомогу.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно не застосував строк позовної давності, який становить три роки. Також звертає увагу, що на договорі відсутній належний електронний підпис, а сам договір він не підписував. Вважає, що підтвердження договору шляхом sms-повідомлення не відповідає вимогам закону. Вказує, що нараховані відсотки суттєво перевищують суму фактично отриманого кредиту, а тому визнає обов'язок повернути виключно суму фактично отриманих коштів.
06.02.2026 ТОВ «ФК «Солвентіс» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення районного суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 03.02.2020 між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1294362, відповідно до умов якого відповідачу надано грошові кошти в розмірі 13000 грн на 30 днів з датою повернення кредиту 04.03.2020 (а. с. 25 зв. - 27).
Відповідно до п. 1.5, 1.5.1, 1.5.2, 1.6, 2.2.2, 2.3, 2.3.1, 2.3.2 договору сукупна вартість кредиту, що включає загальну суму зборів, платежів та інших витрат, які повинен сплатити позичальник за цим договором (без урахування суми (тіла) кредиту) складає 5187 грн у грошовому виразі та 485% річних у процентному значенні, і включає в себе складові, визначені в п. 1.5.1-1.5.2 договору.
Комісія за надання кредиту: 1092 грн, яка нараховується за ставкою 8,4% від суми кредиту одноразово.
Проценти за користування кредитом 4095 грн, які розраховуються за ставкою 1,05% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим договором: фіксована.
Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 1,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені в п. 2.2.3 цього договору.
Нарахування позикодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату фактичного повернення кредиту (включно) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 договору.
Проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена в п. 1.6 цього договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п. 1.4, якщо позичальник всупереч умовам цього договору продовжує користуватися кредитом, окрім випадків, коли визначена в п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку, встановлену п. 1.6 договору (за умовами акцій, програм лояльності тощо). Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання позичальником умов цього договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти з дня наступного за днем, визначеним п. 1.4 продовжують нараховуватися за базовою ставкою згідно з п. 1.6 договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено товариством в односторонньому порядку. При цьому сторони погодили, що після зупинення товариством в односторонньому порядку нарахування процентів товариство вправі в будь-який момент без погодження з позичальником відновити нарахування таких процентів до моменту повного виконання позичальником зобов'язань за договором або до моменту припинення нарахування процентів за рішенням товариства.
Незважаючи на інші умови договору сторони домовилися, що якщо позичальник всупереч умовам цього договору продовжує користуватись кредитом після спливу терміну (дати) повернення кредиту, проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п. 1.6 договору в період прострочення позичальника нараховується за вибором позикодавця в якості процентів за користування кредитом або в якості процентів передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, передбачених ст. 625 ЦК України, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору.
Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди позичальника.
Позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів доступну в пропозиції, відповідно до розділу 6 правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 правил, у т. ч. сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку заборгованості за кредитом. За наявності домовленості між позичальником та позикодавцем пролонгації може здійснюватися на інших умовах ніж передбачено цим пунктом.
Волевиявлення позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту та укладення угоди про це згідно з п. 6.14 правил підтверджується здійсненням ним відповідного платежу в спосіб, визначений у п. 2.5 договору.
Згідно з п. 4.1 кредитного договору в разі прострочення позичальником зобов'язань повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами цього договору, позичальник починаючи з дня наступного за днем спливу терміну (дати), вказаного в п. 1.4 цього договору з урахуванням угод про продовження строку користування/повернення кредиту та оновлених графіків розрахунків, що складаються у зв'язку з укладенням цих угод, зобов'язаний сплатити на користь товариства пеню в розмірі 2% від суми невиконаного грошового зобов'язання, за кожен день прострочення, але в будь-якому випадку не більше 50% від загальної суми кредиту одержаного позичальником за цим договором. Вказана пеня розраховується по дату повного погашення простроченої заборгованості, включаючи день такого погашення або до досягнення максимально можливого розміру, визначеного цим пунктом.
Вказаний договір був підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором (а. с. 27 зв.).
03.02.2020 ТОВ «Мілоан» на підставі договору №1294362 перерахувало ОСОБА_1 13000 грн на картку НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням 14732039 та випискою з особового рахунка відповідача в АТ «ОТП Банк» (а. с. 28 зв., 95).
20.08.2020 між ТОВ «Мілоан» і ТОВ «Діджи Фінанс» був укладений договір відступлення прав вимоги №02/08, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» передало, а ТОВ «Діджи Фінанс» прийняло всі права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі й до ОСОБА_1 (а. с. 8 зв., 17 - 20).
24.01.2022 між ТОВ «Діджи Фінанс» і ТОВ «ФК «Пінг-Понг» був укладений договір відступлення прав вимоги №1/15, відповідно до якого ТОВ «Діджи Фінанс» передало, а ТОВ «ФК «Пінг-Понг» прийняло всі права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі й до ОСОБА_1 у сумі 29887 грн. (а. с. 8, 29 - 31).
01.07.2025 ТОВ «ФК «Пінг-Понг» перейменовано на ТОВ «ФК «Солвентіс» (а. с. 91 - 92).
Постановляючи рішення про задоволення позову місцевий суд виходив з того, що відповідач, скориставшись кредитними коштами, умови договору не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 29887 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають матеріалами справи та вимогами закону.
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Згідно з ч. 1-2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
У постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №910/3105/21 зроблено висновок, що використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (ст. 14, 18, 23 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).
Висновок про правомірність використання при укладенні електронного договору електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора зроблено також і в постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №623/2936/19.
У ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).
У даній справі відповідач оспорює факт укладення кредитного договору, але при цьому не заперечує факт отримання коштів у сумі 13000 грн.
Колегія суддів вважає доводи відповідача, про те, що товариством не надано доказів на підтвердження укладення кредитного договору безпідставними, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження укладення електронного кредитного договору від 03.02.2020 №1294362 ТОВ «ФК «Солвентіс» надало суду анкету-заяву на кредит №1294362 з чіткою хронологією дій учасників електронної комерції при укладенні електронного договору в інформаційно-комунікаційній системі (а. с. 11).
Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.
За встановленими в цій справі обставинами кредитний договір між сторонами було укладено в електронній формі із застосуванням електронного підпису. При цьому через особистий кабінет на вебсайті ТОВ «Мілоан» відповідач подав заявку на отримання кредиту та підтвердив умови отримання кредиту шляхом акцепту, після чого ТОВ «Мілоан» надіслало останньому за допомогою засобів зв'язку (номером телефону) одноразовий ідентифікатор, який і було використано для підтвердження підписання кредитного договору.
Ідентифікація ОСОБА_1 на вебсайті здійснена відповідно до вимог чинного законодавства, з використанням особистих даних відповідача, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду, номера телефону, електронної пошти.
Факт отримання відповідачем коштів підтверджується випискою по особовому рахунку ОСОБА_1 , відкритому в АТ «ОТП Банк», з якого вбачається, що 03.02.2020 на підставі меморіального ордера №1692881 на рахунок відповідача зараховано 13000 грн (а. с. 95).
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 13 Закону України «Про електронну комерцію».
Враховуючи, що без отримання SMS-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між товариством і відповідачем не був би укладений, апеляційний суд доходить висновку, що кредитний договір в електронній формі був укладений відповідачем згідно із Законом України «Про електронну комерцію». Він вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. До таких висновків у схожих правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 14.06.2022 у справі №757/40395/20.
Таким чином, на думку колегії суддів, позивачем доведено факт укладання кредитного договору. Подані товариством докази в їх сукупності є достатніми та переконливими для встановлення наявності між сторонами зобов'язальних правовідносин за кредитним договором від 03.02.2020 №1294362.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував позовну давність, є необґрунтованими з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», наведених у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого положеннями ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Згідно з ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності в здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту зі спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, №22083/93, №22095/93, §51, ЄСПЛ, від 22.10.1996; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), №66610/09, §43, ЄСПЛ, від 29.01.2013).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 та в постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №385/1454/15-ц, від 01.10.2020 у справі №912/1672/18 викладені висновки, відповідно до яких позовна давність застосовується лише за умови встановлення наявності порушеного права сторони спору, тому встановивши доведеність порушення цивільного права, за захистом якого особа звернулася до суду, але якщо позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною в справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення.
Разом з цим, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме: продовження позовної давності.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211 з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.
Отже початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання 02.04.2020 чинності Законом №540-ІХ.
Подібний правовий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі №910/18489/20.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а скасований був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 №651.
Отже, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.
Водночас Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався указами Президента України та триває дотепер.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк його дії.
Закон №2120-ІХ набрав чинності 17.03.2022.
Надалі Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» від 08.11.2023 №3450-ІХ пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Закон №3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 №4434-ІХ пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.
Закон №4434-ІХ набрав чинності 04.09.2025.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а з 30.01.2024 до 03.09.2025 включно перебіг такого строку зупинявся.
Оскільки в цій справі станом на 02.04.2020 позовна давність щодо позовних вимог ТОВ «ФК «Солвентіс» не спливла, то цей строк унаслідок його продовження на строк дії карантину та воєнного стану (до 29.01.2024) й подальшого (з 30.01.2024 до 03.09.2025 включно) зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану не є пропущеним.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно неспівмірного та несправедливого нарахування відсотків, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
У правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначено, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У постанові Верховного Суду від 04.11.2025 у справі №916/2740/21 зроблено висновок про те, що на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання може бути зменшений судом.
Колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку відсотки були нараховані не на підставі ст. 625 ЦК України як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання, а на підставі кредитного договору, тобто вони є платою боржника за користування кредитом, а тому їх розмір зменшенню судом не підлягає.
З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про задоволення позовних вимог.
Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 17 лютого 2026 року.
Головуючий - Замченко А.О.
Судді: Криворотенко В.І.
Петен Я.Л.