Номер провадження: 22-ц/813/1741/26
Справа № 947/35395/24
Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В.
Доповідач Назарова М. В.
03.02.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Кострицького В.В., Коновалової В.А.,
за участю секретаря Соболєвої Р.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - Лєсогоров Дмитро Олександрович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_4
на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 січня 2025 року, ухвалене Київським районним судом м. Одеси у складі: судді Калініченко Л.В. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - Лєсогоров Дмитро Олександрович про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,
04.11.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що позивач з 08 травня 1991 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстровано за батьком позивача - ОСОБА_5 , матір'ю - ОСОБА_6 та братом - ОСОБА_2 , в рівних частках на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів 10 грудня 1998 року, № 19-11000. Запис про реєстрацію здійснено 29 грудня 1998 року за реєстровим номером 53 у реєстраційній книзі 313пр на сторінці 120.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_6 , про що Київським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції складено актовий запис № 512 у Книзі реєстрації смертей, і видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача - ОСОБА_5 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану в місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України складено актовий запис № 2785 і видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 .
Після смерті батька позивач 27 березня 2023 року звернувся до Київської державної нотаріальної контори в м. Одеса із заявою про прийняття спадщини, у результаті чого державним нотаріусом було заведено спадкову справу № 223/2023 щодо спадкового майна померлого.
Проте, державним нотаріусом було повідомлено позивача, що на частку квартири АДРЕСА_2 , є наявний складений заповіт не на його - позивача - користь.
Згідно матеріалів спадкової справи було встановлено, що після смерті ОСОБА_6 жоден зі спадкоємців за законом не прийняв спадщину на її частку квартири.
Позивач вказує, що він після смерті матері не звертався до нотаріуса з заявою про отримання спадщини за законом, оскільки вважав, що спадщину матері отримали його батько та брат як співвласники квартири.
Після чого, він звернувся з відповідною заявою про прийняття спадщини після смерті матері, за наслідком чого 08 травня 2023 року державним нотаріусом заведено спадкову справу № 357/2023 до майна ОСОБА_6 ..
У ході вказаної спадкової справи, як вказує позивач, йому стало відомо, що на підставі заповіту, посвідченого 27 травня 2008 року державним нотаріусом Глуханчук І.В., належна ОСОБА_6 частка квартири заповідана йому - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і ОСОБА_7 в рівних частинах.
Оскільки позивач не був обізнаний про наявність зазначеного заповіту і дізнався про нього лише після звернення з заявою про прийняття спадщини, він звернувся до нотаріального архіву для отримання відповідного дублікату заповіту, за наслідком чого 08 серпня 2023 державним нотаріальним архівом видано дублікат заповіту.
Додатково позивач вказує, що про наявність материного заповіту було відомо відповідачу - ОСОБА_2 (брату позивача), оригінал якого і перебував у його розпорядженні.
Позивач переконаний у тому, що відсутність звернення його брата як співвласника частини квартири до нотаріуса для прийняття спадщини після смерті матері обумовлена бажанням приховати інформацію про наявність заповіту матері. У випадку звернення брата до нотаріуса з питання оформлення спадщини, позивач отримав би інформацію про існування материного заповіту.
Постановою державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Лєсогорова Д.О. від 12.10.2023 року йому - ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку квартири під АДРЕСА_2 , після смерті ОСОБА_6 , з підстав того, що він не вважається таким, що прийняв спадщину та пропустив встановлений законом строк на вчинення дії з подання заяви про прийняття спадщини, за наслідком чого йому було роз'яснено право на звернення до суду з відповідним позовом.
З посиланням на вказані обставини та як на правове обгрунтування своїх вимог на ст. 1216, 1217, 1233, 1235, 1220, 1222, 1270, 1269, 1272 ЦК України позивач просить визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини тривалістю два місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 січня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 ), треті особи: ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_4 ), державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - Лєсогоров Дмитро Олександрович (місцезнаходження: 65080, м. Одеса, вул. Космонавтів, 11А), про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_4 просив скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.01.2025 та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Доводами апеляційної скарги є те, що:
- суд першої інстанції проігнорував положення ст. 1268 ЦК України;
- позивач (як спадкоємець, який вважається таким, що прийняв спадщину після смерті матері) не був обізнаний про заповіт, оскільки ця інформація була прихована його братом - відповідачем ОСОБА_2 , оригінал якого і зберігався у нього, що фактично позбавило позивача можливості вчасно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом;
- відмова у задоволенні позову позбавляє позивача права на спадщину, передбачену заповітом, що є несправедливим та суперечить принципу правової визначеності;
- неврахування судом факту, що відповідач приховав заповіт, ставить позивача у нерівне становище та позбавляє його прав на спадщину.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, оскільки вважає, що позивач не мав перешкод для подання заяви про прийняття спадщини, але не скористався таким правом, а тому підстави для визначення додаткового строку на прийняття спадщини відсутні.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що про наявність заповіту дізнався лише після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_3 , до цього позивач був впевнений, що спадщина прийнята батьком та братом, а матеріали справи свідчать про те, що позивач дійсно не володів інформацією про наявність заповіту матері.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта вказаної норми).
В суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Заліпаєв Ю.В. підтримав доводи апеляційної скарги.
Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з'явилися, зокрема позивач ОСОБА_1 вважається повідомленим відповідно до ч. 5 ст. 130 ЦПК України, оскільки його повноважний представник отримав судову повістку-повідомлення як користувач Електронного суду, про що свідчить довідка про доставку електронного кабінету 18.12.2025 20:14:52 (а.с. 165), відповідач ОСОБА_2 повідомлений особисто, про що свідчить його розпис у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 166), треті особи - ОСОБА_3 вважається повідомленим відповідно до вимог п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки за зареєстрованою його адресою проживання повернулося рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 167), державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - Лєсогоров Дмитро Олександрович отримав судову повістку-повідомлення як користувач Електронного суду, про що свідчить довідка про доставку електронного кабінету 18.12.2025 20:21:07 (а.с. 165зв.).
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України вказане не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.
Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19) та інших.
З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.
Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18 та багатьох інших.
Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.
Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.
Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.
Водночас прийняття спадщини є правом, а не обов'язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє у власних інтересах.
Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини.
Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.
Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством.
Водночас, як уже зазначалося, вирішення питання щодо прийняття чи відмови у прийнятті спадщини, за загальним правилом, є безумовним правом спадкоємця, яке він реалізовує на власний розсуд.
Тож відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не порушує принципу свободи заповіту.
Щодо поєднання права спадкоємця на спадкування за заповітом та за законом, дотримання принципу співмірності, то згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Спадкоємець за законом першої черги здійснює право на спадкування
в такому ж порядку, що й спадкоємець за заповітом, відповідно до статей 1268-1270 ЦК України, та на нього поширюються наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, передбачені статтею 1272 ЦК України.
Тож факт усвідомлення спадкоємцем першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом (у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування), який не знав про існування заповіту, наявності в нього права на спадкування та невчинення ним неодмінних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини не свідчить про виникнення в нього об'єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у передбачений ЦК України строк у зв'язку з його необізнаністю про існування заповіту, складеного на його ім'я. Сам факт відмови нотаріуса, за цих обставин, у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину не порушує принцип свободи заповіту.
Важливим під час вирішення питання про надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини також є факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями за законом, оскільки в такому разі може відбутися втручання у право власності інших осіб, порушення принципу правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права. Наведене зумовлює потребу в дотриманні принципу «пропорційності» втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину.
Принцип пропорційності тісно пов'язаний з принципом правовладдя (верховенства права): принцип правовладдя є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу правовладдя і водночас його неодмінним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, потрібно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж потрібно для реалізації поставленої мети.
У спірних правовідносинах дотримання принципу пропорційності безпосередньо залежить від наявності об'єктивних, непереборних та істотних обставин, які є підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. У разі якщо таких обставин суд не встановив, то не можна допускати втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, навіть з огляду на такий фундаментальний принцип спадкового права, як свобода заповіту, оскільки це порушить принцип правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно скористалася власними цивільними правами, та не відповідатиме принципу пропорційності втручання у право власності на спадкове майно.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року № 686/5757/23 виснувала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов'язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.
Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування,і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов'язані з об'єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.
Відмова нотаріуса, за наведених обставин, у видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, на користь якого було складено заповіт, не порушує принципу свободи заповіту, оскільки усвідомленим невчиненням дій для прийняття спадщини спадкоємець на власний розсуд реалізовує своє право на відмову від прийняття спадщини.
Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття/відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв'язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв'язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування.
У цьому аспекті потрібно також враховувати, що право на прийняття спадщини є суб'єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надано альтернативу: прийняти спадщину або відмовитися від неї.
Право особи на відмову від прийняття спадщини може бути реалізоване, зокрема, й шляхом неподання спадкоємцем протягом встановленого ЦК України строку заяви про прийняття спадщини, а реалізація цього права передбачає виникнення чи можливість виникнення в інших осіб права на спадкування та, як наслідок, набуття ними матеріального права, втручаючись у яке, потрібно дотримуватися, зокрема, й принципу «пропорційності».
У вищезазначеній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання про наявність підстав для відступу від загального правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, про те, що «необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини», шляхом конкретизації, зазначивши таке:
- необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права;
- втім це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини;
- спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини у встановлений строк у шість місяців, який починається
з часу відкриття спадщини;
- тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (закликані до спадкування).
Велика Палата Верховного Суду нагадала, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права.
Отже, у вказаній справі зроблено висновок про те, що неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини. Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам загалом, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який є у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Верховний Суд наголошує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У справі, що переглядається, судом встановленого та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 10.12.1998 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів за № 19-11000 на підставі розпорядження від 10.12.1998 року за № 126992 (а.с. 21), ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , на праві спільної власності в рівних частках належала квартира АДРЕСА_2 загальною площею 65,6 кв.м. (а.с. 22)
На зворотній сторінці свідоцтва наявний відбиток штемпелю про реєстрацію права власності на даний об'єкт нерухомого майна 29 грудня 1998 року за реєстровим номером № 53 у реєстраційній книзі 313пр на сторінці 120 Одеським міським бюро технічної інвентаризації (а.с. 22зв., 33).
Відповідно до листа Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 06.09.2023 року № 28577/04-04, станом на 31.12.2012 право власності на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстроване за вказаними фізичними особами: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 в рівних частках на підставі вищевказаного свідоцтва про право власності на житло, видане Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів 10.12.1998 року №19-11000 (а.с. 33).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта за № 350706920 від 17.10.2023, у записах Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності відсутні відомості про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 34).
За наслідком чого, судом встановлено, що станом на 17.10.2023 право власності на квартиру АДРЕСА_2 значиться зареєстрованим на праві спільної сумісної власності в рівних частках за: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла співвласник вказаної квартири - ОСОБА_6 , про що 25.03.2009 року складено відповідний актовий запис № 512, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим Київським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції (а.с. 23), у зв'язку із чим, починаючи з 25.03.2009, відкрилась спадщина до майна ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , у тому числі на належну їй частку квартири АДРЕСА_2 .
Судом з наданих до суду документів також встановлено, що ОСОБА_6 за життя, а саме - 27.05.2008 - склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Глуханчук І.В., зареєстрований в реєстрі за № 4-1664, згідно з яким на випадок своєї смерті ОСОБА_6 зробила таке розпорядження, згідно чого належну їй частину ізольованої квартири під АДРЕСА_2 , заповіла сину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в рівних частинах кожному (а.с. 30, 31, 32).
Отже, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є спадкоємцями за заповітом до майна ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , що складається з належної спадкодавцеві частини квартири АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер інший співвласник вказаної квартири - ОСОБА_5 , про що 08.03.2023 року складено відповідний актовий запис № 2785, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), у зв'язку із чим, починаючи з 07.03.2023, відкрилась спадщина до майна ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , у тому числі на частку квартири АДРЕСА_2 .
Спадкова справа до майна ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , заведена 27.03.2023 року Київською державною нотаріальною конторою у місті Одеса, за № 223/2023, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі за №74309053 від 12.10.2023 (а.с. 36).
Спадкова справа до майна ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , заведена 08.05.2023 Київською державною нотаріальною конторою у місті Одеса, за № 357/2023, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі за № 72386145 від 08.05.2023 (а.с. 32).
З поданих до позову документів також вбачається, що 08.08.2023 державним нотаріусом Одеського державного нотаріального архіву Романовою В.В. видано дублікат заповіту від 27.05.2008, складеного ОСОБА_6 , який був посвідчений державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Глуханчук І.В., зареєстрований в реєстрі за № 4-1664. Дублікат заповіту посвідчено державним нотаріусом Одеського державного нотаріального архіву Романовою В.В. та зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за № 2-304.
Позивачем особисто у позові визнано, що видача дублікату вказаного заповіту, що мало місце 08.08.2023, здійснювалось саме за його замовленням.
12.10.2023 позивач - ОСОБА_1 звернувся до Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса з заявами про прийняття спадщини за заповітом до майна померлої ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , та про прийняття спадщини за законом до майна померлого ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Постановою державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Лєсогорова Д.О. від 12.10.2023 в межах спадкової справи № 223/2023, ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку квартири під АДРЕСА_2 , після смерті ОСОБА_5 , з посиланням на те, що спадкодавцем було складено заповіт на належну йому частку квартири АДРЕСА_2 , однак не на ім'я позивача ОСОБА_1 (а.с. 40).
Тієї ж дати, державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Лєсогоровим Д.О. в межах спадкової справи № 357/2023прийнято постанову від 12.10.2023, якою відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку квартири АДРЕСА_2 , після смерті ОСОБА_6 , з наступних обставин. Так, державним нотаріусом зазначено, що на підставі довідки № 2326H/01-22, № 2327H/01-22, наданої Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради 05.10.2023 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 станом на 25.03.2009 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 станом на 25.03.2009 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 . Заява про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 надійшла після спливу строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, також ОСОБА_1 не проживав разом із спадкодавцем - ОСОБА_6 на час відкриття спадщини (а.с. 38).
Отже, ОСОБА_1 відмовлено у прийнятті спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , з підстав того, що він не належить до осіб, які вважаються такими, що прийняли спадщину до майна спадкодавця, за наслідком спільного проживання станом на час смерті особи, а також з підстав пропуску встановленого законом у шість місяців строку на подання заяви про прийняття спадщини.
Позивач враховуючи вказані обставини та посилаючись на необізнаність про складення на його ім'я заповіту ОСОБА_6 , звернувся до суду з даним позовом про визнання пропуску строку для прийняття спадщини за заповітом до майна ОСОБА_6 з поважних причин та визначення йому додаткового строку для здійснення дій з прийняття спадщини за заповітом до майна ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Отже, спірні відносини виникли між сторонами з приводу визначення позивачу як спадкоємцю, який з поважних причин пропустив визначений законом строк для прийняття спадщини, за заповітом після смерті матері додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки позивач не був обізнаний про існування заповіту матері на його ім'я.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що враховуючи особисте визнання позивачем, що він є сином померлої ОСОБА_6 , що свідчить про його належність до спадкоємців першої черги, він був обізнаний про належність матері частини спірної квартири, до смерті матері деякий час був зареєстрований за її адресою, а відтак був обізнаний про різне місце проживання станом на час її смерті, а також приймаючи, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження підстав що перешкоджали йому реалізувати власне право на прийняття спадщини до майна померлої матері в порядку спадкування за законом, тобто висловити своє волевиявлення на прийняття спадщини, не враховуючи обізнаність про наявність заповіту. Тому суд вважав доводи позивача про необізнаність про заповіт, як про поважність причин пропуску 14-річного строку для прийняття спадщини до майна ОСОБА_6 , безпідставними.
Будь-яких доказів на підтвердження наявності перешкод і складнощів, які перешкоджали позивачеві здійснити звернення до суду з даним позовом для реалізації захисту свої прав, на протязі року з моменту роз'яснення нотаріусом вказаного права, до суду також позивачем не надано.
Приймаючи вищевикладені обставини в сукупності, суд дійшов до висновку, про необґрунтованість доводів позивача про наявність поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини до майна ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , які у тому числі, пов'язані з власною бездіяльністю позивача і нехтуванням власними правами і обов'язками.
Належних та достатніх доказів, які б беззаперечно свідчили про наявність перешкод для подання такої заяви, позивач до суду не подав.
Натомість безпідставне визначення додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента верховенства права та є незаконним втручанням у права інших спадкоємців, які прийняли спадщину.
Переглядаючи вказане судове рішенні за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Щодо неправильності застосування судом норм матеріального права ст. 1268, 1272 ЦК України з огляду на необізнаність позивача про наявність заповіту, складеного на його ім'я матір'ю, через зберігання такого у відповідача і що позбавило позивача звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом, то таке є власним помилковим тлумачення закону заявником, оскільки згідно вищенаведеної практики Верховного Суду, зокрема, його Великої Палати, щодо застосування відповідних норм права, вказане могло мати значення у разі, якщо позивач не був би спадкоємцем першої черги за законом. Натомість, незвернення його як спадкоємця за законом першої черги, який не проживав разом із спадкодавцем, протягом встановленого законом 6-тимісячного строку для прийняття спадщини нівелює його можливість звернутися за прийняттям спадщини за заповітом, оскільки в будь-якому випадку такий строк пропущений та вказане позивачем не є поважною причиною для визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.
Так, у справі № 686/5757/23Велика Палата Верховного Суду констатує, що факт усвідомлення позивачем його права на спадкування за законом як спадкоємця першої черги спадкування поряд із незнанням про існування заповіту, складеного на його ім'я, за умови невжиття ним жодних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини протягом передбаченого ЦК України строку, не свідчить як про порушення принципу свободи заповіту, так і про виникнення в нього об'єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у відведений ЦК України строк.
Крім викладеного, ВП ВС у справах цієї категорії враховує ту обставину, що існує спір між двома спадкоємцями, а не з територіального громадою. Відповідач, який також є спадкоємцем першої черги, прийняв спадщину у встановленому ЦК України порядку, тому поновленням порушених, на переконання позивача, прав відбудеться втручання у право власності відповідача, що не відповідатиме принципу пропорційності, а також це призведе до порушення принципу правової визначеності стосовно іншого спадкоємця, який добросовісно реалізувала власні цивільні права.
З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками апеляційного суду про те, що з урахуванням конкретних обставин цієї справи необізнаність позивача про наявність заповіту, складеного на його ім'я, не є поважною причиною пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_3 , оскільки позивач є сином спадкодавця, тобто спадкоємцем першої черги. Тож незалежно від наявності заповіту на його ім'я він у тому разі, якщо бажав би прийняти спадщину після смерті батька, мав можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, оскільки спадщина приймається повністю, а не частинами.
Велика Палата Верховного Суду у цій постанові відступила (конкретизувала) від висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, тому відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 2/235/10/16, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17 та в постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 127/12911/18, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18-ц, від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19, від 26 квітня 2022 року у справі № 932/16345/19, від 25 травня 2022 року у справі № 459/2973/18, від 27 квітня 2023 року у справі № 750/13008/21, від 08 червня 2023 року у справі № 585/2163/22, від 14 червня 2023 року у справі № 292/564/22, відповідно до яких незнання про заповіт та відсутність повідомлення нотаріуса із закликом до спадкування є поважною причиною для визначення спадкоємцю за заповітом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Щодо доводу заявника про неповне встановлення фактичних обставин справи, а саме: що згідно отриманою судом відповіддю з адресно-довідкового бюро ГУДМС України в Одеській області встановлено, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 , і вказана адреса зазначена в паспорті позивача про реєстрацію з 08 травня 1991 року, що свідчить про прийняття позивачем спадщини в силу вимог ч. 1, 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки він вважається таким, що проживав разом із спадкодавцем. Тому не відповідає встановлена судом обставина, що позивач пропустив строк для прийняття спадщини на 14 років.
Колегія суддів звертає увагу, що вказане не грунтується на вимогах ч. 1, 6 ст. 367 ЦПК України, якою внормовано перевірку апеляційним судом справи за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевірку законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Так, в силу засад диспозитивності та змагальності цивільного процесу (ст. 13, 12 ЦПК) саме позивачу належить визначити предмет, підстави позову, зміст позовних вимог, склад учасників справи, і реалізуючи своє таке право позивач обрав способом захисту своїх прав визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини, що за змістом вимог ст. 1272 ЦК України, що регулює наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її; за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Отже, сам позивач обрав вказаний спосіб захисту, який притаманний лише спадкоємцю, який пропустив строк для прийняття спадщини.
З урахуванням фактичних обставин цієї справи, не може слугувати підставою для задоволення позову та визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , оскільки позивач, знаючи про смерть матері, будучи спадкоємцем першої черги спадкування за законом, який не проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та маючи на меті реалізувати свої спадкові права, мав обов'язок звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк як спадкоємець першої черги за законом й незалежно від його обізнаності про наявність заповіту, складеного на його ім'я, оскільки спадщину спадкоємець може прийняти лише повністю, а не частинами. Доказів перешкоди позивачу у прийнятті спадщини та обставин, що унеможливлювали подання ним заяви про прийняття спадщини у строк, визначений статтею 1270 ЦК України, не встановлено.
Крім того, розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради на право заключення договору найму (на підставі розпорядження голови Київської райадміністрації № 353 від 18 березня 1998 року) пропонується заключити договір найму із гр. ОСОБА_1 і відкрити йому особистий рахунок на займану ним жилплощу, що складається із двох кімнат, площею 27,2 кв.м в квартирі АДРЕСА_7 дім АДРЕСА_8 за адресою Ільфа і Петрова, склад родини: три чоловіка. Вважати гр. ОСОБА_8 таким, що втратив право на жиле приміщення кв. АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 (а.с. 19). Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості, № 4034924 від 03.07.2004, реєстраційний номер 6466171, квартира АДРЕСА_5 , на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_4 від 12.05.2004, належить у рівних частках по на праві приватної спільної часткової власності - ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 (а.с. 20).
Отже, реєстрація позивача у квартирі АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 08.05.1991 (а.с. 11) згідно паспорту не впливає на правовідносини сторін в межах розглядуваного предмету - визначення йому як спадкоємцю, який пропустив строк для прийняття спадщини, додаткового строку для прийняття спадщини, і по теперішній справі не вирішується питання про встановлення факту проживання позивача разом із спадкоємцем.
На вказане не впливає попереднє звернення позивача до суду із позовом про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері, за наслідками чого рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20.02.2024 у справі № 947/33914/23 позов було задоволено, яке постановою Одеського апеляційного суду від 31.10.2024 скасоване через пред'явлення позову до неналежного відповідача, на що він помилково посилається в своїй скарзі.
Порушення принципу справедливості та рівності сторін, що заявник вбачає в неповідомленні йому братом про існування заповіту матері на ім'я позивача, що розцінюється як умисне приховання інформації, то таке не впливає на правильність оскаржуваного рішення, оскільки визначальним для правильного вирішення справи є саме
недоведення позивачем наявності поважних причин, які об'єктивно йому перешкоджали реалізувати свої спадкові права як спадкоємцю за законом, що давало б змогу претендувати і на спадщину за заповітом.
Тому слушними є доводи відзиву на апеляційну скаргу позивача - відповідача ОСОБА_2 , який зазначає про відсутність у позивача перешкод для звернення до нотаріуса та реалізації своїх спадкових прав.
Само по собі посилання позивача на наявність іншого спадкоємця після смерті матері - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який на день смерті спадкодавця ОСОБА_6 був неповнолітнім не впливає на правильне вирішення теперішньої справи, оскільки на час звернення до суду вказана особа є повнолітньою і позивач не є його законним представником.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержа нням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки, оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.В. Кострицький
В.А. Коновалова