Справа № 127/2712/26
Провадження №11-сс/801/114/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
11 лютого 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
із секретарем ОСОБА_5
з участю:
прокурора ОСОБА_6
захисників - адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8
підозрюваного ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції)
розглянув у закритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12025020050000641 внесеного до ЄРДР 16.10.2025, за клопотанням начальника відділу розслідування кримінальних проваджень за участю дітей слідчого управління Головного управління Національної поліції у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_10 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вінниці, Вінницької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України, раніше не судимого,
за апеляційною скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду від 29.01.2026 про продовження підозрюваному ОСОБА_9 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, -
Згідно матеріалів кримінального провадження №12025020050000641 внесеного до ЄРДР 16.10.2025 апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_9 , маючи умисел на вчинення злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітніх осіб, у мережі Інтернет підшукував малолітніх дітей для реалізації свого злочинного наміру, зустрічі з дітьми та вчинення стосовно них дій сексуального характеру.
Так, реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_9 з початку вересня 2025 року, використовуючи інформаційно-телекомунікаційні системи, за допомогою застосунку для безкоштовного обміну повідомленнями та медіа файлами познайомився у телеграм каналі «Дайвінчик», що у мережі Інтернет - «Telegram», та, достовірно знаючи про малолітній вік ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , розпочав спілкуватися з нею з метою вчинення стосовно неї дій сексуального характеру.
Діючи на доведення свого злочинного умислу до кінця, ОСОБА_9 у період часу з 01.09.2025 до 27.11.2025, усвідомлюючи та використовуючи вік та вразливий стан малолітньої ОСОБА_11 , яка була об'єктом його сексуальних посягань, розуміючи, що його дії здатні спричинити моральну та фізичну шкоду розвитку малолітньої та сформувати у неї аморальні погляди, користуючись довірою ОСОБА_11 , використовуючи сприятливі умови, а саме факт регулярного спілкування, довірливе ставлення до себе, з метою задоволення своєї статевої пристрасті та збудження у малолітньої статевого інстинкту, під час листування в месенджері вів цинічні розмови на сексуальні теми та схиляв потерпілу до реальних зустрічей, задля вчинення стосовно неї дій сексуального характеру.
Реалізовуючи свій злочинний умисел щодо зустрічі з малолітньою ОСОБА_11 для досягнення своєї мети щодо вчинення стосовно неї дій сексуального характеру, після неодноразових пропозицій ОСОБА_9 домігся зустрічі з нею, яка в силу свого малолітнього віку та несформованого пізнання не усвідомлювала значення його злочинних дій, та 13.09.2025, 21.09.2025 та 27.11.2025 зустрівся з малолітньою ОСОБА_11 та реалізував свій злочинний умисел до кінця, вчинивши стосовно неї дії сексуального характеру.
Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на вчинення злочину проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, діючи умисно, ОСОБА_9 13.09.2025 приїхав на власному автомобілі «Toyota Tundra», державний номерний знак НОМЕР_1 , в село Вапнярка, Тульчинського району, Вінницької області, де поблизу даного населеного пункту, точного часу та місця досудовим розслідуванням не встановлено, зустрівся із малолітньою ОСОБА_11 .
Під час даної зустрічі ОСОБА_9 , достовірно знаючи, що ОСОБА_11 не досягла чотирнадцяти років, усвідомлюючи протиправність своїх дій та передбачаючи і свідомо бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, діючи умисно, протиправно, усвідомлюючи власні дії, з метою задоволення власної статевої пристрасті, ігноруючи загальноприйняті норми моралі та поведінки у суспільстві, нехтуючи правом особи на статеву свободу та статеву недоторканість, користуючись безпорадним станом ОСОБА_11 , в силу її малолітнього віку, відсутності специфічного життєвого досвіду, зокрема, в інтимних питаннях, рівня її інтелектуального розвитку та індивідуальних особливостей, у зв'язку з чим остання не могла чинити йому активний опір, використовуючи свою значну фізичну перевагу, 13.09.2025 вчинив сексуальне насильство стосовно малолітньої, яке виражалось у поцілунках, обіймах, в оголенні статевих органів потерпілої та облизуванні їх язиком, без проникнення в тіло ОСОБА_11 .
Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел на вчинення стосовно малолітньої ОСОБА_11 дій сексуального характеру, діючи повторно, ОСОБА_9 21.09.2025 знову приїхав на власному автомобілі «Toyota Tundra», державний номерний знак НОМЕР_1 , в село Вапнярка, Тульчинського району, Вінницької області, де поблизу даного населеного пункту, точного часу та місця досудовим розслідуванням не встановлено, повторно зустрівся із малолітньою ОСОБА_11 та, використовуючи довірливе ставлення до себе, як до особи, що перебуває у дружніх стосунках із потерпілою, підтримуючи її сторону у конфлікті із батьками, поїхав кататись з нею на вищевказаному автомобілі, у ході чого завіз потерпілу до місця свого проживання, а саме до будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Реалізовуючи свій злочинний умисел до кінця, ОСОБА_9 за місцем свого проживання, достовірно знаючи, що ОСОБА_11 не досягла чотирнадцяти років, усвідомлюючи протиправність своїх дій та передбачаючи і свідомо бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, діючи умисно, протиправно, усвідомлюючи власні дії, з метою задоволення власної статевої пристрасті, ігноруючи загальноприйняті норми моралі та поведінки у суспільстві, нехтуючи правом особи на статеву свободу та статеву недоторканість, користуючись безпорадним станом ОСОБА_11 , в силу її малолітнього віку, відсутності специфічного життєвого досвіду, зокрема, в інтимних питаннях, рівня її інтелектуального розвитку та індивідуальних особливостей, у зв'язку з чим потерпіла не могла чинити йому активний опір, використовуючи свою значну фізичну перевагу, 21 вересня 2025 року повторно вчинив сексуальне насильство стосовно потерпілої ОСОБА_11 , яке виражалось у поцілунках, обіймах, прийманні спільних водних процедур у ванній кімнаті з метою розслаблення та збудження у малолітньої статевого інстинкту, у тому числі оголенні статевих органів малолітньої та облизуванні їх язиком, без проникнення в тіло потерпілої ОСОБА_11 .
Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел на вчинення стосовно малолітньої ОСОБА_11 дій сексуального характеру, діючи повторно, ОСОБА_9 27.11.2025 знову приїхав на власному автомобілі «Toyota Tundra», державний номерний знак НОМЕР_1 , в село Вапнярка, Тульчинського району, Вінницької області, де поблизу даного населеного пункту, точного часу та місця досудовим розслідуванням не встановлено, повторно зустрівся із малолітньою ОСОБА_11 .
Під час даної зустрічі ОСОБА_9 , достовірно знаючи, що ОСОБА_11 не досягла чотирнадцяти років, усвідомлюючи протиправність своїх дій та передбачаючи і свідомо бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, діючи умисно, протиправно, усвідомлюючи власні дії, з метою задоволення власної статевої пристрасті, ігноруючи загальноприйняті норми моралі та поведінки у суспільстві, нехтуючи правом особи на статеву свободу та статеву недоторканість, користуючись безпорадним станом ОСОБА_11 , в силу її малолітнього віку, відсутності специфічного життєвого досвіду, зокрема, в інтимних питаннях, рівня її інтелектуального розвитку та індивідуальних особливостей, у зв'язку з чим остання не могла чинити йому активний опір, використовуючи свою значну фізичну перевагу, 27.11.2025 вчинив сексуальне насильство відносно малолітньої, яке виражалось у поцілунках, обіймах, в оголенні статевих органів потерпілої та облизуванні їх язиком, без проникнення в тіло ОСОБА_11 .
За підозрою у вчиненні злочинів у порядку ст. 615 КПК України затримано ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому 06.12.2025 повідомлено про те, що він підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 156-1, ч. 4, 6 ст. 153 КК України.
Крім цього, 06.12.2025 стосовно ОСОБА_9 слідчим суддею Вінницького міського суду Вінницької області застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, без визначення розміру застави.
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 29.01.2026 задоволено клопотання начальника відділу розслідування кримінальних проваджень за участю дітей слідчого управління Головного управління Національної поліції у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_10 та продовжено ОСОБА_9 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 37 (тридцять сім) днів, тобто до 06 березня 2026 року включно, без визначення розміру застави, в межах строку досудового розслідування.
Слідчий суддя, продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, мотивував прийняте рішення тим, що враховуючи обставини кримінального правопорушення, тяжкість покарання за злочин, особу підозрюваного, а також ту обставину, що кримінальне правопорушення по якому повідомлено про підозру відноситься до злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, тому слідчий суддя вважає, що ризики в обґрунтування тримання під вартою підозрюваного не зменшилися, тривають та ОСОБА_9 може ухилятися від органів досудового розслідування та/або суду, впливати на свідків та потерпілу, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, що унеможливлює обрання йому більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, а тому вказані ризики виправдовують необхідність продовження ОСОБА_9 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В апеляційній скарзі адвоката ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_9 ставиться питання про скасування ухвали слідчого судді Вінницького міського суду від 29.01.2026 та постановлення нової ухвали, якою він просить відмовити у продовженні строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_9 та застосувати до підозрюваного ОСОБА_9 більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або застави з покладенням обов'язків відповідно до ст. 194 КПК України.
Свої вимоги мотивує тим, що вказана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки при її постановленні слідчим суддею було допущено істотні порушення норм кримінального процесуального закону, зокрема статей 177, 178, 183, 194 КПК України, а також проігноровано обов'язкові правові стандарти, сформульовані у практиці Верховного Суду та Європейського суду з прав людини.
Суд першої інстанції автоматично продовжив строк тримання під вартою, фактично поставивши тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення у центр обгрунтування ухвали, що прямо суперечить практиці Верховного Суду та ЄСПЛ, відповідно до якої тяжкість обвинувачення не може бути єдиною або вирішальною підставою для позбавлення особи свободи.
Крім того, ухвала постановлена без належної мотивації відмови у визначенні розміру застави, що є самостійним та істотним порушенням вимог частини третьої статті 183 КПК України і свідчить про непропорційне втручання у право підозрюваного на свободу та особисту недоторканність, гарантоване статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин оскаржувана ухвала не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності, a отже підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення щодо застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу.
Крім того, ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що з плином часу обов'язок держави обґрунтовувати необхідність подальшого тримання під вартою стає більш суворим, а суди повинні демонструвати дедалі переконливіші підстави для такого обмеження свободи. У даному ж випадку оскаржувана ухвала не містить жодного аналізу того, чому саме на поточному етапі досудового розслідування тримання під вартою залишається необхідним та пропорційним заходом. Таким чином, відсутність нових ризиків, їх належної конкретизації та доказового підтвердження свідчить про те, що продовження строку тримання під вартою підозрюваного є необґрунтованим, непропорційним та таким, що не відповідає стандартам статті 5 Конвенції.
Оскаржувана ухвала не відповідає вимогам статей 178, 183, 194 КПК України, оскільки слідчий суддя не здійснив реальної перевірки можливості застосування до підозрюваного альтернативних, більш м'яких запобіжних заходів і не навів переконливих мотивів, чому саме тримання під вартою є єдиним можливим засобом запобігання ризикам.
Слідчий суддя обмежився формальним висновком про необхідність тримання під вартою, не надавши належної оцінки можливості застосування: застави як запобіжного заходу, що забезпечує процесуальну дисципліну підозрюваного шляхом фінансового забезпечення виконання обов'язків; цілодобового або нічного домашнього арешту, який за своєю природою є суттєвим обмеженням свободи пересування та у сукупності з електронним контролем здатен ефективно мінімізувати ризики; особистого зобов'язання (у поєднанні з процесуальними обов'язками за ст. 194 КПК України), яке у певних випадках є достатнім для забезпечення належної поведінки особи.
Верховний Суд у постанові від 04.04.2019 у справі № 757/1652/18-к наголосив, що слідчий суддя зобов'язаний навести конкретні мотиви, з яких він дійшов висновку про недостатність інших запобіжних заходів, а не обмежуватися загальними формулюваннями. Оскільки такого мотивування не наведено, ухвала не відповідає вимогам закону та підлягає скасуванню.
Адвокати ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та підозрюваний ОСОБА_9 просили задовольнити апеляційну скаргу сторони захисту з підстав, що наведені у доводах поданої апеляційної скарги.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити ухвалу слідчого судді без змін. Зазначила, що ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою, а ризики передбачені статтею 177 КПК України продовжують існувати.
Заслухавши головуючого суддю-доповідача, виступи учасників провадження, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 - підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст.405 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційних скарг.
Висновки слідчого судді про необхідність застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою є обґрунтованими.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України; з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025020050000641 внесеного до ЄРДР 16.10.2025 ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченого ч. 3 ст. 156-1, ч. 4, 6 ст. 153 КК України.
06.12.2025 ОСОБА_9 повідомлено про те, що він підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 156-1, ч. 4, 6 ст. 153 КК України.
Обґрунтованість підозри слідчим суддею перевірено належним чином.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Щодо обґрунтованості підозри слідчий суддя зазначив, що з'ясовані під час розгляду клопотання обставини свідчать про те, що повідомлення про підозру було здійснено за наявності фактичних даних, які давали прокурору можливість дійти висновку, що ОСОБА_9 може бути причетним до вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, а додані до клопотання документи містять фактичні дані, які дають підстави слідчому судді на даній стадії процесу вважати, що причетність ОСОБА_9 до вчинення кримінальних правопорушень, які йому інкримінують органи досудового розслідування, є імовірною та достатньою для повідомлення такій особі про підозру.
Отже, у даному випадку оголошена ОСОБА_9 підозра з огляду на практику ЄСПЛ відповідає критеріям обґрунтованості.
Слідчий суддя належним чином, в дотримання вимог ст.ст. 177, 178 КПК України перевірив та ретельно дослідив наявність підстав для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та дійшов до вірного висновку, що прокурором доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Приймаючи рішення, щодо доцільності застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_9 , слідчий суддя врахував вік та стан здоров'я, сімейний та матеріальний стан, вид діяльності та місце проживання останнього та інші обставини, що мають значення для прийняття відповідного рішення.
Зокрема слідчий суддя врахував, що ОСОБА_9 має постійне місце проживання, офіційно працевлаштований, офіційно не одружений, раніше не судимий, підозрюється у вчиненні тяжких та особливо тяжкого кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, за які передбачено покарання, у вигляді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічне позбавлення волі.
При цьому суд першої інстанції критично оцінив твердження сторони захисту про наявність на утриманні підозрюваного малолітньої дитини, матір'ю якої є його цивільна дружина, оскільки жодних належних та допустимих доказів в підтвердження вказаної обставини стороною захисту надано не було.
Слідчий суддя дійшов вірного висновку, що, перебуваючи на волі, підозрюваний ОСОБА_9 може ухилятися від органів досудового розслідування та/або суду, впливати на свідків та потерпілу, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.
Окрім того, як зазначив слідчий суддя, чинне законодавство не вимагає підтвердження того, що підозрюваний обов'язково здійснюватиме такі дії, однак має об'єктивну можливість їх реалізації в майбутньому.
З висновками суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, оскільки більш м'який запобіжний захід не забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного ОСОБА_9 та не зможе запобігти існуючим ризикам.
Твердження захисту про відсутність ризиків які б обґрунтовували продовження тримання підозрюваного під вартою, продовженні йому запобіжного заходу та можливість застосування до підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді домашнього арешту, є безпідставними, зважаючи на зазначене вище. Відповідних нових доказів про зворотне в судовому засіданні не здобуто.
Правових підстав для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, як про це просить сторона захисту, чи іншого більш м'якого запобіжного заходу , колегія суддів не вбачає і вважає, що продовження строку застосування до ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою здійснене з дотриманням вимог закону та з врахуванням конкретних обставин кримінального провадження та особи підозрюваного.
Апеляційний суд зазначає, що вказуючи про доцільність застосування інших більш м'яких запобіжних заходів не пов'язаних із триманням під вартою, захист фактично погоджується з наявністю ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Наведені захисником доводи не є безумовними підставами для застосування іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, однак його твердження щодо того, що слідчий суддя обмежився висновком про необхідність тримання під вартою, не надавши належної оцінки можливості застосування застави як альтернативного запобіжного заходу, що забезпечує процесуальну дисципліну підозрюваного шляхом фінансового забезпечення виконання обов'язків колегія суддів вважає слушними.
Відповідно до вимог частини третьої статті 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
За правилами встановленими частиною четвертою статті 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Постановляючи оскаржуване рішення слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав для визначення застави, з чим не погоджується суд апеляційної інстанції.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що стосовно підозрюваного ОСОБА_9 необхідно визначити альтернативний запобіжний захід у виді застави достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обов'язків, передбачених КПК України, оскільки ОСОБА_9 частково визнає обставини оголошеної йому підозри, має намір сприяти органу досудового розслідування у встановленні об'єктивної істини у справі, при цьому на даний час ОСОБА_9 відшкодував потерпілій завдану моральну шкоду відповідно до копії розписки, що міститься в матеріалах кримінального провадження (а. с. № 182) і претензій будь-якого характеру ні потерпіла ні законний представник потерпілої до підозрюваного не мають.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Пунктом 3 частини п'ятої статті 182 КПК України передбачено, що розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно. (абз. 5 ч. 5 ст. 182 КПК)
Надавши оцінку обставинам вчиненого кримінального правопорушення стосовно малолітньої, особі підозрюваного, який має постійне місце проживання, офіційно працевлаштований, офіційно не одружений, раніше не судимий, підозрюється у вчиненні тяжких та особливо тяжкого кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, за які передбачено покарання, у вигляді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічне позбавлення волі, колегія суддів апеляційного суду вважає, що визначення застави навіть у максимальному розмірі, передбаченому п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, є недостатнім для забезпечення виконання підозрюваним процесуальних обов'язків.
Застава в жодному разі не виконує функції покарання особи або ж відшкодування збитків, адже обрання цього заходу не означає доведення її вини, натомість її розмір повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого, не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в такому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Кримінальний процесуальний закон покладає саме на суд обов'язок під час визначення розміру застави перевіряти, чи він не є завідомо непомірним для підозрюваного.
Розмір застави повинен бути встановлений з урахуванням належної особі власності, якою вона може безперешкодно і без шкоди для близьких розпоряджатися для внесення застави, її майнового і сімейного стану.
За приписами частини другої статті 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Застосовані загальні принципи щодо обґрунтування тримання підозрюваного під вартою та визначення розміру застави наведені, зокрема, в рішенні у справі «Корбан проти України» від 04 липня 2019 року, де йдеться про те, що гарантія, передбачена пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликана забезпечити не відшкодування будь-якої шкоди, завданої внаслідок передбачуваного злочину, а лише присутність обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти. Оскільки відповідне питання є основоположним правом на свободу, гарантованим статтею 5 Конвенції, органи державної влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так і для вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Тяжкість обвинувачень, пред'явлених обвинуваченому, не може бути вирішальним фактором для виправдання розміру застави.
В межах даного провадження судом встановлено, що ОСОБА_9 вперше притягується до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання, офіційно працевлаштований, офіційно не одружений.
З огляду на наведене, врахувавши обставини вчинених кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, принцип щодо пропорційності розміру застави, суд дійшов висновку, що на даному етапі кримінального провадження підозрюваному необхідно визначити заставу, з урахуванням приписів абзацу п'ятого частини п'ятої статті 182 КПК України, у розмірі 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме 1 164 800 (один мільйон сто шістдесят чотири тисячі вісімсот гривень), оскільки саме такий розмір застави буде співмірним з існуючими в кримінальному провадженні ризиками та в разі її внесення зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та виконання ним обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Такий розмір застави відповідатиме п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України та практиці ЄСПЛ, зокрема у рішенні від 20 листопада 2010 року у справі «Мангурас проти Іспанії» суд зазначив, що перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_9 -необхідно задовольнити частково, ухвалу слідчого судді скасувати.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 409, 412, 422-1 КПК України, суд,-
апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 , - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду від 29.01.2026, якою задоволено клопотання начальника відділу розслідування кримінальних проваджень за участю дітей слідчого управління Головного управління Національної поліції у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_10 та продовжено ОСОБА_9 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 37 (тридцять сім) днів, тобто до 06 березня 2026 року включно, без визначення розміру застави, в межах строку досудового розслідування - скасувати.
Постановити нову ухвалу.
Клопотання начальника відділу розслідування кримінальних проваджень за участю дітей слідчого управління Головного управління Національної поліції у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Продовжити строк тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 06 березня 2026 року включно, в межах строку досудового розслідування.
Визначити ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу в розмірі 350 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 164 800 (один мільйон сто шістдесят чотири тисячі вісімсот) грн., які необхідно внести на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У разі внесення застави на ОСОБА_9 покласти наступні обов'язки відповідно до п.п. 1, 2, 3, 4, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого чи прокурора та суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;
- здати на відповідальне зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорта) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Якщо ОСОБА_9 не виконає покладені на нього обов'язки, то застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 КПК України.
У разі внесення застави та покладення обов'язків на підозрюваного ОСОБА_9 - визначити термін їх дії відповідно до ч. 6 ст. 194 КПК України, тобто в межах строку досудового розслідування на час покладення обов'язків.
Ухвала набуває законної сили з моменту оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4