3 лютого 2026 року місто Київ.
Справа № 366/246/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/3578/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Желепи О.В.,
суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справуза апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 4 червня 2025 року (у складі судді Гончарука О.П., інформації щодо дати складання повного рішення відсутня)
у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «КИЇВОБЛГАГРОЛІС» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 3% річних, інфляційних втрат та моральної шкоди
Позивач звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 3% річних, інфляційних втрат та моральної шкоди, у якому просить суд стягнути з Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» на його користь нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 190623,99 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 31 серпня 2023 року по 29 лютого 2024 року включно у розмірі 52436,82 грн., 3% річних починаючи з 31 серпня 2023 року по 18 січня 2025 року включно в розмірі 9478,97 грн., інфляційні витрати за період з 1 вересня 2023 року по 31 грудня 2024 року включно у розмірі 28212,35 грн., моральну шкоду в розмірі 20000,0 грн., судовий збір 1211,20 грн., та правнича допомога 8000,0 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебував у трудових відносинах з Державним підприємством «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» з 30 листопада 2016 року по 26 травня 2021 року. 26 травня 2021 року був звільнений із займаної посади. З 9 листопада 2022 по 30 серпня 2023 року позивач працював на посаді майстра лісу. Під час знаходження у трудових відносинах, відповідачем була нарахована, але не виплачена заробітна плата в розмірі 190623,99 гривень. Середній заробіток за час затримки при звільненні складає 52436,82 грн. Оскільки період затримки розрахунку становить понад 16 місяців, сума заборгованості складає 190623,99 грн, яка за цей час суттєво знецінилась в силу інфляційних процесів та війни у державі, адже лише за 2024 рік індекс інфляції склав 114,8 %. Станом на 15 січня 2025 року 3 % річних від суми заборгованості за період з 31 серпня 2023 року по 18 січня 2025 року складають 9478,98 грн., а інфляційні витрат за період з 1 вересня 2023 року по 31 грудня 2024 року включно складають 28212,35 грн. Отже суму нарахувань 3% річних та інфляційних втрат разом з сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та сумою моральної шкоди необхідно стягнути в розмірі 110128,14 грн.
Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 4 червня 2025 року задоволено позовні вимоги частково.
Стягнуто з Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «КИЇВОБЛГАГРОЛІС» Київської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі розміром 112684,17 грн. , моральну шкоду в розмірі 3000,0 грн. та судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача через систему «Електронний суд» 20 жовтня 2025 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції формально та неправильно оцінив надані позивачем і наявні у матеріалах цивільної справи письмові докази, що мало наслідком ухвалення судового рішення, яке не відповідає закону та реальним обставинам справи.
Вказує, що за весь час роботи у відповідача, заробітна плата позивачу завжди виплачувалася невчасно та не у повному обсязі, що призвело до утворення заборгованості із заробітної плати, яка при звільненні виплачена йому не була. Неодноразові звернення позивача до відповідача з приводу провести з ним розрахунок і виплатити заробітну плату та надати інформацію про реальний розмір заборгованості відповідачем були залишені без відповідного реагування.
Зазначає, що при порівнянні суми нарахувань заробітної плати за інформацією Пенсійного Фонду України та суми, що була зарахована як заробітна плата на банківську картку позивача, було встановлено, що заборгованість по виплаті заробітної плати становила 190 623,99 грн. Вказує, що за розрахунками позивача заборгованість є більшою на 77 939,82 гривень, аніж про це вказує відповідач у наданій на адвокатський запит Довідці, яка не в повній мірі відображає суми нарахованої та виплаченої заробітної плати, суми податків, тощо, що ускладнює розуміння реальної заборгованості, а відтак позивач просив суд про стягнення коштів згідно з даними офіційних довідок та банківських виписок.
Звертає увагу, що на час судового розгляду розрахунок відповідача з позивачем не відбувся, тому і перебіг визначеного ст. 233 КЗпП України строку не розпочався, а відтак і не сплив. Вказує, що період затримки розрахунку відповідача з позивачем становить вже понад 25 місяців, сума заборгованості складає 190 623,99 гривень, яка за цей час суттєво знецінилася в силу інфляційних процесів та війни у державі.
Вказує, що 16 травня 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 686/21962/15-ц висловила правову позицію щодо застосування ст. 625 ЦК України до будь-яких правовідносин, що мають грошове вираження, а тому у позивача були наявні усі правові підстави для здійснення нарахування відповідачеві трьох відсотків річних та інфляційних втрат на суму боргу за весь час прострочення заборгованості.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.
30 грудня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу, якою просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Вказує, що суми заробітної плати, відображені у довідках форми ОК-5 та ОК-7, включають зарплату до вирахування податкових та інших обов'язкових платежів, зокрема, ПДФО, ЄСВ, військовий збір тощо, і саме тому суми заробітної плати в довідках відрізняється від суми заборгованості, вирахуваної відповідачем.
Вважає, що позов був поданий з пропуском позовної давності, якщо відраховувати строк з отримання позивачем довідок з ПФУ та Приватбанку, тобто з моменту його обізнаності про наявність заборгованості з виплати заробітної плати.
У судове засідання 03 лютого 2026 року учасники справи та їхні представники не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, що підтверджується звітами про доставку судової повістки до електронного кабінету.
Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_2 , убачається, що на підставі наказу №115-к від 30 листопада 2016 року, позивач був 30 листопада 2016 року прийнятий на посаду лісничого ДП «СЛП «Київоблагроліс» (запис №35). Наказом №48-к від 26 травня 2021 року звільнений з посади за угодою сторін, на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України. В подальшому, на підставі наказу №147-к від 8 листопада 2022 року, був з 9 листопада 2022 року прийнятий на роботу до Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «КИЇВОБЛАГРОЛІС» на посаду майстра лісу (запис 41). Наказом № 58-к від 30 серпня 2023 року позивача було звільнено з роботи за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України (запис 42).
Згідно довідки ДП «СЛП «Київоблагроліс» №478/1 від 25 грудня 2024 року, убачається, що станом на 31 липня 2023 року заборгованість по заробітній платі перед майстром лісу «Бородянського агролісництва» ДП «СЛП «Київоблагроліс» ОСОБА_2 становить 112684,17 грн.
Разом з тим, позивачем надано відомості про застраховану особу, форми ОК-5 та форми ОК-7 в частині здійснення нарахувань позивачеві заробітної плати та банківські виписки про суми надходжень заробітної плати на банківську карту позивача ОСОБА_2 зазначено, що сума нарахувань склала 312119,48 грн., позивач від вказаної суми відняв зараховану на картку зарплату і вважає, що борг становить 190623,99 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку.
Надані суду відомості про застраховану особу, форми ОК-5 та форми ОК-7 та банківські виписки які свідчать про суми надходжень заробітної плати на банківську карту позивача ОСОБА_2 , суд не приймає до уваги, оскільки вони є незрозумілими та некоректними. Позивачем надано суду довідку ДП «СЛП «Київоблагроліс» №478/1 від 25 грудня 2024 року, яка підтверджує наявну заборгованість по заробітній платі перед майстром лісу «Бородянського агролісництва» ДП «СЛП «Київоблагроліс» ОСОБА_2 в сумі 112684,17 грн., яку суд прийняв до уваги.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції встановив, що сторони перебували у трудових відносинах з 9 листопада 2022 року по 30 серпня 2023 року включно, всупереч зазначеним вище вимогам Закону Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» не виплатив ОСОБА_2 у день звільнення заробітну плату. За таких обставин, встановлені порушення прав та інтересів Позивача підлягають захисту шляхом стягнення з Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» на користь ОСОБА_2 заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 1123684,17 грн. Позивач ОСОБА_2 не звертався до суду з клопотанням про поновлення пропущеного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку з наведенням поважності причини пропуску, тому суд першої інстанції вважав, що наявні підстави для відмови в позові внаслідок пропущення строку.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані трудовим законодавством, а відповідач не є боржником по відношенню до позивача у цивільно-правових відносинах, позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат не ґрунтуються на приписах чинного законодавства.
Задовольняючи позовну вимогу про стягнення моральної шкоди частково, суд вважав, що така шкода позивачу дійсно спричинена, оскільки останній, своєчасно не отримавши заробітну плату, змушений докладати додаткові зусилля для організації свого життя. Позивачем доведено, що невиплата йому заробітної плати призвела до моральних страждань та втрати нормальних життєвих зв'язків.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з вказаними висновками, з огляду на наступне.
Частинами першою, четвертою та п'ятоюстатті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п'ятій статті 97 КЗпПУкраїни.
Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою).
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі об'єднаної палатиКасаційного цивільного суду у постанові від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.10.2022 у справі № 905/857/19.
Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).
Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини третьої статті 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, дійшов обґрунтованого висновку, про наявність правових підстав для стягнення з Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» на користь позивача заробітної плати у розмірі 112684,17 грн, керуючись довідкою ДП «СЛП «Київоблагроліс» №478/1 від 25 грудня 2024 року
Посилання апеляційної скарги щодо невідповідності такої суми довідкам форми ОК-5 та ОК-7 , та перерахованим коштам на картку, апеляційним судом відхиляється, оскільки Довідки ОК-5 та ОК-7 містять інформацію про страховий стаж, заробітну плату та сплачені страхові внески застрахованої особи, які , використовуються для пенсійного обчислення та для розрахунку лікарняних і допомоги відповідно. Як вбачається з форм у них зазначена сума нарахованої заробітної плати без вирахування податків та зборів, а тому розрахунок позивача про заборгованість в більшому ніж зазначено в довідці розмірі є не коректним, так як на картку позивачу перераховувались кошти вже за мінусом податків.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Так, статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за умови наявності вини у роботодавця.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідно до ч. 2 статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла на момент звернення до суду з позовом) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільнені, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у аспекті надання офіційного тлумачення положенням частини другої статті 233 КЗпП Україниу системному зв'язку із статтями 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 Конституційним Судом України роз'яснено, що працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Аналіз наведених норм та рішення Конституційного Суду України свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З огляду на зазначене, висновки суду першої інстанції про пропущення позивачем строку звернення до суду за вирішенням трудового спору є помилковими, оскільки на час звернення позивача до суду розрахунок із ним не проведено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справа № 755/12623/19 у своїх висновках щодо застосування норм права про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вказала на наступне. Середній заробіток за ст. 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач, як роботодавець, своєчасно не здійснив із працівником ОСОБА_2 (позивачем) розрахунок при звільненні за основним місцем роботи, а тому з відповідача, відповідно до ст. 117 КЗпП України, слід стягнути середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.
Згідно абз. 5 п. 6 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Положеннями абз. 3 п. 2 розд. ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 визначено, що середня заробітна плата для визначення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (ст. 117 КЗпП України) обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 5 розд. IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.
Згідно п. 8 розд. IV Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
З огляду на викладене, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.
Так, позивач звільнився з основного місця роботи 30 серпня 2023 року, а фактичний розрахунок станом на день звернення до суду (прийняття рішення) не проведений, таким чином, враховуючи ст. 117 КЗпП України, період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить з 31 серпня 2023 року (перший робочий день після звільнення позивача) по 1 березня 2024 року (по день фактичного розрахунку у разі його проведення, однак, у даному випадку - не більше, як за шість місяців), та становить 131 робочі дні затримки.
Середньоденна заробітна плата позивача складає 286,54 грн, виходячи з заробітної плати за два останні місяці.
Відтак колегія суддів вважає, що з відповідача слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців) у розмірі 37 536, 74 грн. (286,54 грн середньоденна заробітна плата х 131 робочих днів затримки), з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, а отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо стягнення 3% річних, інфляційних витрат та стягнення пені, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає такі вимоги позову безпідставними, оскільки відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі №6-2759цс15, приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц погодилася з цим висновком суду та звернула увагу, що у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі №6-2759цс15 висновку Верховного Суду України про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можна застосовувати норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) (пункт 32.1 постанови від 16 травня 2018 року).
Однак Велика Палата Верховного Суду не відступала від висловленого у зазначеній постанові від 20 січня 2016 року у справі №6-2759цс15 іншого висновку Верховного Суду України про те, що припис частини другої статті 625 ЦК України до трудових правовідносин не застосовується. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Правовий висновок щодо відсутності підстав для застосування приписів статті 625 ЦК України до трудових правовідносин, які регулює спеціальне законодавство, також наведено в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 757/14073/16-ц (провадження № 61-29305сво18).
Доводи скарги про безпідставне зменшення судом заявленого розміру моральної шкоди не відповідають вимогам закону, так як суд вірно застосував закон та пославшись на засади розумності та справедливості зменшив заявлений позивачем та недоведений позивачем розмір моральної шкоди -20 000 грн.
Доводів щодо відмови у стягненні витрат на правничу допомогу в сумі 8 000 грн. апеляційна скарга не містить, а тому в цій частині рішення не переглядається.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст.374ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження та заслуговують на увагу, оскаржуване рішення в частині позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно скасувати з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення такої позовної вимоги.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
За частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Позивачем заявлялись вимоги на 300 752 грн. 13 коп.
За результатами апеляційного перегляду задоволено вимог на 153 220 грн. 91 коп., тобто позов задоволено на 51 %
Враховуючи зазначене, з відповідача необхідно стягнути на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 617 грн.71 коп. за подачу позову та 741 грн. 25 коп. за апеляційну скаргу.
Адвокатом не наведено розрахунку витрат на правничу допомогу в апеляційному суді (з прохальної частини скарги не зрозуміло, чи адвокат просив стягнути витрати 8 000 на правничу допомогу в районному суді чи в апеляційному. В апеляційній скарзі, про очікуваний розмір витрат за надання правової допомоги в апеляційному суді не заявлено, а тому колегія суддів відмовляє в стягненні витрат на правничу допомогу під час апеляційного перегляду.
Керуючись ст. 367, 374, 375-376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Іванківського районного суду Київської областівід 4 червня 2025 року в частині позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні- скасувати та ухвалити нове.
Стягнути з Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «КИЇВОБЛГАГРОЛІС» Київської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 37 536, 74 грн.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «КИЇВОБЛГАГРОЛІС» Київської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 617 грн.71 коп. за подачу позову та 741 грн. 25 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 12 лютого 2026 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді Н.В. Поліщук
В.В. Соколова