справа № 369/1872/18
провадження № 22-ц/824/5200/2025
15 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,
при секретарі Черняк Д. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах територіальної громади села Віта-Поштова до Віто-Поштової сільської ради, яку замінено на Гатненську сільську раду Фастівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення ради, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 лютого 2021 року під головуванням судді Дубас Т. В.
встановив:
У лютому 2018 року Перший заступник прокурора Київської області в інтересах територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області звернувся до суду з позовом в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:
- визнати недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради від 30 липня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд», яким затверджено проект землеустрою та відведено в приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 ;
- витребувати на користь територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_2 вказану земельну ділянку.
Позовну заяву мотивував тим, що під час перевірки законності відведення у власність громадян земельних ділянок на території Києво-Святошинського району Київської області, прокурор встановив, що рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30 липня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд» затверджений проект землеустрою та відведено у приватну власність ОСОБА_1 спірну земельну ділянку.
Відповідно до інформації Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем від 10 січня 2018 року № 01-01/9 спірна земельна ділянка частково накладається на землі водного фонду, а саме на 25-метрову прибережну захисну смугу річки Сіверка та водні об'єкти, які розташовані в її заплаві в межах Віто-Поштової сільської ради.
Згідно з викопіюванням з Генерального плану села Віта-Поштова спірна земельна ділянка знаходиться в межах Віто-Поштової сільської ради та накладається на 25-метрову прибережну смугу річки Сіверка.
За інформацією Центральної геофізичної обсерваторії від 09 листопада 2017 року №17-08/2250 річка Сіверка має статус природного водотоку, є лівою притокою річки Віта. Загальна площа водозбору річки Віта з урахуванням притоки Сіверка складає 238 кв. м. Згідно з класифікацією річок України річка Віта та її притока Сіверка належать до малих річок, прибережні захисні смуги яких становлять 25 метрів.
Шляхом моніторингу даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 27 червня 2018 року № 928 право власності на спірну земельну ділянку набула ОСОБА_2 .
Прокурор зазначав, що Віто-Поштова сільська рада незаконно відвела у приватну власність спірну земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, оскільки вона відноситься до земель водного фонду і знаходиться в межах прибережної захисної смуги водного об'єкта загальнодержавного значення - річки Сіверки, тому оспорюване рішення прийнято в порушення вимог закону.
Крім того, спірна земельна ділянка вибула з власності держави безкоштовно, в порядку безоплатної приватизації, а тому відповідно до статті 387 ЦК України ці землі можуть за будь-яких обставин бути витребувані від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ними.
Прокурору стало відомо про необхідність захисту прав та інтересів територіальної громади лише у грудні 2017 року - січні 2018 року, тому вважав поважними причини пропуску ним позовної давності.
Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 10 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду мотивоване тим, що прокурор неправильно обрав спосіб захисту порушених інтересів держави щодо витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, оскільки у вказаних правовідносинах підлягає пред'явленню негаторний позов відповідно до положень статті 391 ЦК України та статті 152 ЗК України.
Матеріали справи не містять доказів того, що спірна земельна ділянка станом на час її передачі у приватну власність, 30 липня 2009 року, відносилась до земель водного фонду і знаходилась в межах прибережної захисної смуги водного об'єкту.
31.03.2021 заступник керівника Київської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 лютого 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Посилається на те, що під час розгляду даної справи істотно змінились фактичні обставини в частині належного способу захисту порушеного права, а тому виникла необхідність в уточненні позовних вимог в частині зобов'язання ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку.
Як наслідок, Київською обласною прокуратурою 04.01.2021 подано заяву за №15/1-5 про зміну предмета позову, оскільки у даній справі вірним способом захисту порушених інтересів держави є заявлення негаторного позову на підставі ст. 391 ЦК України з вимогою повернення спірної земельної ділянки дійсному власнику.
Суд першої інстанції вказану заяву належним чином не розглянув, а фактично використав в мотивувальній частині судового рішення як підстава для відмови в задоволенні позову.
Вважає, що суд першої інстанції повинен був самостійно застосувати до спірних правовідносин положення законодавства, які забезпечили б захист інтересів держави.
Взявши до уваги висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної та експертизи з питань землеустрою від 30.07.2020 №3134/20-41, суд першої інстанції без будь-яких обґрунтувань не взяв до уваги інформацію Київського державного підприємства геодезії картографії, кадастрових та геоінформаційних систем від 10.01.2018 №01-01/9 з картографічними матеріалами, згідно з якими спірна земельна ділянка частково накладається на землі водного фонду, а саме 25-метрову прибережну захисну смугу річки Сіверка.
Водночас, жодних доказів, які б спростували вказану інформацію та підтверджували факт не накладення спірної земельної ділянки на землі водного фонду станом на 30.07.2009 суду не надано.
11.05.2021 представник ОСОБА_2 - адвокат Гайдаш О.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вважає необґрунтованими твердження прокурора про обов'язок суду самостійно визначати предмет позову.
Зауважує, що правильність вибору прокурором способу захисту не впливає на рішення суду першої інстанції по суті з причин відсутності доказів того, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091 знаходиться в межах прибережної захисної смуги.
Київський апеляційний суд постановою від 18 серпня 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнив. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 лютого 2021 року скасував і прийняв нову постанову про задоволення позовних вимог.
Визнав поважними причини пропуску прокурором позовної давності для звернення до суду з цим позовом та поновив його, захистивши право.
Апеляційний суд визнав недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради від 30 липня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд», яким затверджений проект землеустрою та відведено в приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 .
Витребував на користь територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, площею 0,25 га, яка розташована на АДРЕСА_1 .
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що під час розгляду справи істотно змінились її фактичні обставини в частині правильності застосування належного способу захисту порушеного права держави на землі водного фонду, які обмежені в цивільному обороті, а отже, суд першої інстанції повинен був вирішити питання необхідності уточнення предмета позову. Проте суд не розглянув заяву Київської обласної прокуратури від 04 січня 2021 року № 15/1-5 про зміну предмета позову та фактично використав її у мотивувальній частині судового рішення як підставу для відмови у задоволенні позову у зв'язку з обранням позивачем неналежного способу захисту прав.
Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд вважав, що спірна земельна ділянка частково накладається на землі водного фонду, що унеможливлює її виділ у приватну власність.
Апеляційний суд послався на положення статті 391 ЦК України та статті 152 ЗК України та дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду з цим позовом, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про передачу спірної земельної ділянки у власність та витребував її з незаконного володіння ОСОБА_2 .
Верховний Суд постановою від 21 вересня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, що пред'явлений прокурором позов, за умов доведення належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, має розглядатись саме як негаторний позов.
Також касаційний суд погодився із висновками апеляційного суду про необхідність врахування поданої прокурором заяви про зміну предмета позову, оскільки у ній позивач змінив лише норму матеріального права, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин у зв'язку з тим, що під час розгляду даної справи істотно змінились фактичні обставини в частині належного способу захисту порушеного права та виникла необхідність в уточненні позовних вимог в частині зобов'язання ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку. Як у первісній позовній заяві, так і в заяві прокурора про зміну предмета позову викладені одні й ті ж обставини, якими прокурор обґрунтовував позовні вимоги (ті самі підстави позову). Підстави позову прокурор не змінив.
Київський апеляційний суд постановою від 15 лютого 2023 року апеляційну скаргу прокурора, подану в інтересах територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області, задовольнив частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 лютого 2021 року скасував і ухвалив нове судове рішення наступного змісту.
У задоволенні позову територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області, в інтересах якої діє прокурор, відмовив.
Апеляційний суд вказував, що для доведення своїх вимог прокурор повинен був надати суду належні докази того, що спірна земельна ділянка станом на 30 липня 2009 року, коли вона була передана у приватну власність, належала саме до земель водного фонду і знаходилась в межах прибережної захисної смуги водного об'єкту загального державного значення - річки Сіверки. Проте, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду.
Крім того, прокурор, посилаючись на часткове накладення спірної земельної ділянки на прибережну захисну смугу, не довів в якому саме розмірі накладається земельна ділянка на прибережну захисну смугу.
Верховний Суд постановою від 06 листопада 2024 року касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнив частково. Постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів вважала частково прийнятними аргументи касаційної скарги про те, що картографічні матеріали Державного підприємства «Київгеоінформатика» є належним, допустимим, достатнім і достовірним доказом накладення спірної земельної ділянки на 25-метрову прибережну захисну смугу річки Сіверка та водні об'єкти, які розташовані в її поймі.
Згідно висновку експерта від 30 липня 2020 року за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, земельна ділянка з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, розташована на АДРЕСА_1 , тобто в межах населеного пункту. Станом на 30 липня 2009 року документацією із землеустрою (землевпорядною документацією), за якою встановлювалися розмір і межі прибережних захисних смуг, були проекти землеустрою. Оригінал або копія проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги в с. Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області в матеріалах справи відсутня. У зв'язку із зазначеним, визначити чи знаходилася станом на 30 липня 2009 року земельна ділянка за кадастровим номером 3222481201:01:010:0091 в межах прибережної захисної смуги річки Сіверка в с. Віто-Поштова Києво-Святошинського району Київської області, визначених документацією землеустрою (землевпорядною документацією) не вбачається можливим.
На наявних в матеріалах справи викопіюваннях не зазначена будь-яка геодезична інформація (координати, координатна (геодезична) сітка тощо) та відсутні умовні позначення Генерального плану с. Віта-Поштова Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (графічні і текстові).
На наявній в матеріалах справи схемі «Накладання земельних ділянок згідно запиту на землі водного фонду в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, викопіювання матеріалів космічної зйомки станом на 2017 рік», наданій КДП геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» листом від 10 січня 2018 року, не зазначена будь-яка геодезична інформація, з використанням якої можливо визначити географічне положення об'єктів на земній поверхні, і дана схема складена з використанням матеріалів космічної зйомки станом на 2017 рік.
Згідно із інформацією супутникових знімків сервісу «Гугл Планета Земля» стан території в селі Віто-Поштова, в місці розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, станом на 2009 рік є відмінним від стану цієї території станом на 2017 рік (а. с. 80).
Отже, визначити відстань від урізу води (берегу) річки Сіверка в с. Віта-Поштова до меж земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, за викопіюваннями з Генерального плану с. Віта-Поштова, наданими Віто-Поштовою сільською радою, та за схемою «Накладання земельних ділянок згідно запиту на землі водного фонду в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, викопіювання матеріалів космічної зйомки станом на 2017 рік» не вбачається можливим.
У зв'язку із наведеним, визначити чи знаходилася станом на 30 липня 2009 року земельна ділянка за кадастровим номером 3222481201:01:010:0091 в межах прибережної захисної смуги річки Сіверка в с. Віта-Поштова або в межах нормативних розмірів прибережної захисної смуги, установлених статтею 60 ЗК України та статтею 88 ВК України для цієї річки, за вказаними матеріалами не вбачається можливим.
Таким чином, зроблені за наслідками експертного дослідження висновки не дають чіткої відповіді на питання розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091 в межах прибережної захисної смуги річки Сіверка в с. Віто-Поштова Києво-Святошинського району Київської області.
Експерт лише вказує на причини неможливості надати відповіді на питання, які були йому поставлені, тобто висновок не є категоричним.
Разом із тим в матеріалах справи міститься надіслане КДП «Київгеоінформатика» викопіювання з топографічних матеріалів, земельні ділянки, в тому числі, з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, частково накладаються на землі водного фонду, а саме на 25-метрову прибережну захисну смугу річки Сіверка та водні об'єкти, які розташовані в її поймі.
З викопіювання з генерального плану с. Віта-Поштова, що діяв станом на 30 липня 2009 року, земельна ділянка з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091 частково знаходиться в межах прибережної 25-метрової захисної смуги річки Сіверка та водойм в її поймі (а. с. 180 том 1).
Таким чином колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову по суті заявлених позовних вимог є передчасними, оскільки вони зроблені на підставі доказу, який не містить чіткої інформації щодо предмета доказування, натомість іншим доказам, які наявні у матеріалах справи та стосуються предмета доказування суд апеляційної інстанції належної оцінки не надав, як і не дослідив їх у сукупності.
В судовому засіданні представник Київської обласної прокуратури - прокурор Філіпенко О. І. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Гайдаш О. В. просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справі ви судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30 липня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд» затверджений проект землеустрою та відведено в приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 .
Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 27 червня 2018 року № 928, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Оніщук О. М., право власності на спірну земельну ділянку набула ОСОБА_2 .
За інформацією Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем від 10 січня 2018 року № 01-01/9, спірна земельна ділянка частково накладається на землі водного фонду - на 25-метрову прибережну захисну смугу річки Сіверка та водні об'єкти, які розташовані в її заплаві в межах Віто-Поштової сільської ради.
Згідно з інформацією Центральної геофізичної обсерваторії від 09 листопада 2017 року № 17-08/2250 річка Сіверка має статус природного водотоку, є лівою притокою річки Віта. Загальна площа водозбору річки Віта з урахуванням притоки Сіверка складає 238 кв. м. Згідно з класифікацією річок України річка Віта та її притока Сіверка належать до малих річок, прибережні захисні смуги яких становлять 25 метрів.
Відповідно до висновку експерта від 30 липня 2020 року № 3134/20-41 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою визначити, чи знаходилась станом на 30 липня 2009 року земельна ділянка за кадастровим номером 3222481201:01:010:0091 в межах прибережної захисної смуги річки Сіверка, відповідно до умов, встановлених землевпорядною та містобудівною документацією, а також іншими матеріалами, які наявні в складі судової справи, не вбачається за можливе.
Мотиви, з яких виходить Київський апеляційний суд, та застосовані норми права.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на таку категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення ( стаття 19 ЗК України).
За положеннями частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
До земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).
Відповідно до статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61, 62 ЗК України, статті 89, 90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 року № 173, і додаток 13 до цих правил).
Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачено нормами закону. Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Отже, при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон.
Надання у власність або у користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахувань обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
Належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред'явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.
Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.
У цій справі звертаючись до суду з позовом, прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка як на момент її відведення, так і на час звернення до суду частково накладається на землі водного фонду, а саме на 25-метрову прибережну захисну смугу річки Сіверка в межах Віта-Поштової сільської ради. Орган місцевого самоврядування не мав права передавати у приватну власність відповідачу 0,25 га земельної ділянки, частина якої відноситься до земель водного фонду.
Вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову саме з підстав обрання неналежного способу захисту та послався на те, що до спірних правовідносин не застосовуються положення ЦК України про витребування майна з чужого незаконного володіння, натомість застосуванню підлягають положення статті 391 цього Кодексу та частина друга статті 152 ЗК України.
04 січня 2021 року прокурор подав до місцевого суду заяву за № 15/1-5 про зміну предмета позову, оскільки у цій справі ефективним способом захисту порушених інтересів держави є пред'явлення негаторного позову на підставі статі 391 ЦК України з вимогою повернення спірної земельної ділянки дійсному власнику. Необхідність в уточненні позовних вимог в частині зобов'язання ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку виникла через істотну зміну фактичних обставин в частині належного способу захисту порушеного права та з урахуванням зміненої судової практики.
Проте, помилкова з огляду на її обставини юридична кваліфікація судом першої інстанції позовної вимоги про повернення спірної земельної ділянки водного фонду як вимоги, до якої слід застосувати приписи статей 330, 387 і 388 ЦК України, не позбавляло суд обов'язку надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Близькі за змістом висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 та у постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 357/14272/19.
Крім того, під час розгляду справи прокурор обґрунтував звернення до суду та посилався на те, що позов ним поданий саме з метою повернення земельної ділянки її власнику з тих підстав, що вона належить до земель водного фонду та не підлягала передачі у власність будь-яким органом.
Як у первісній позовній заяві, так і в заяві прокурора про зміну предмета позову викладені одній ті ж обставини, якими прокурор обґрунтовував позовні вимоги (ті самі підстави позову). Підстави позову прокурор не змінив. Прокурор заявив вимоги, спрямовані на захист власника земельної ділянки - територіальної громади, шляхом визнання недійсним незаконного рішення органу місцевого самоврядування та повернення земельної ділянки власнику.
Суд має виходити з того, що лише фактичні підстави позову визначають межі судового розгляду, що не позбавляє суд повноважень визначити ту норму права, яку належить застосувати до оцінки спірних відносин та їх правильного регулювання.
Згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закон») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Таким чином, оскільки у поданій 04 січня 2021 року заяві прокурор змінив лише норму матеріального права, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин у зв'язку з тим, що під час розгляду даної справи істотно змінились фактичні обставини в частині належного способу захисту порушеного права та виникла необхідність в уточненні позовних вимог в частині зобов'язання ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку, в даному випадку підлягає врахуванню подана прокурором заява.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін ( частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи ( стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування ( частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішення (стаття 110 ЦПК України).
Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка як на момент її відведення, так і на час звернення до суду частково накладається на землі водного фонду, а саме на 25-метрову прибережну захисну смугу річки Сіверка в межах Віта-Поштової сільської ради. Орган місцевого самоврядування не мав права передавати у приватну власність відповідачу 0,25 га земельної ділянки, частина якої відноситься до земель водного фонду.
Згідно висновку експерта від 30 липня 2020 року № 3134/20-41 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, земельна ділянка з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, розташована по АДРЕСА_1 , тобто в межах населеного пункту.
Станом на 30 липня 2009 року документацією із землеустрою (землевпорядною документацією), за якою встановлювалися розміри і межі прибережних захисних смуг, були проекти землеустрою. Оригінал або копія проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги в с. Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області в матеріалах справи відсутня. У зв'язку із зазначеним, визначити чи знаходилася станом на 30 липня 2009 року земельна ділянка за кадастровим номером 3222481201:01:010:0091 в межах прибережної захисної смуги річки Сіверка в с. Віто-Поштова Києво-Святошинського району Київської області, визначених документацією землеустрою (землевпорядною документацією) не вбачається можливим.
На наявних в матеріалах справи викопіюваннях не зазначена будь-яка геодезична інформація (координати, координатна (геодезична) сітка тощо), та відсутні умовні позначення Генерального плану с. Віта-Поштова Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (графічні і текстові).
На наявній в матеріалах справи схемі «Накладання земельних ділянок згідно запиту на землі водного фонду в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, викопіювання матеріалів космічної зйомки станом на 2017 рік», наданій Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» листом від 10.01.2018 №01-01/9, не зазначена будь-яка геодезична інформація, з використанням якої можливо визначити географічне положення об'єктів на земній поверхні, і дана схема складена з використанням матеріалів космічної зйомки станом на 2017 рік.
Згідно із інформацією супутникових знімків сервісу «Гугл Планета Земля» стан території в селі Віто-Поштова, в місці розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, станом на 2009 рік є відмінним від стану цієї території станом на 2017 рік.
Отже, визначити відстань від урізу води (берегу) річки Сіверка в с. Віта-Поштова до меж земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, за викопіюваннями з Генерального плану с. Віта-Поштова, наданими Віто-Поштовою сільською радою, та за схемою «Накладання земельних ділянок згідно запиту на землі водного фонду в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, викопіювання матеріалів космічної зйомки станом на 2017 рік» не вбачається можливим. У зв'язку із наведеним, визначити чи знаходилася станом на 30.07.2009 земельна ділянка за кадастровим номером 3222481201:01:010:0091 в межах прибережної захисної смуги річки Сіверка в с. Віта-Поштова або в межах нормативних розмірів прибережної захисної смуги, установлених статтею 60 ЗК України та статтею 88 ВК України для цієї річки, за вказаними матеріалами не вбачається можливим.
Таким чином, зроблені за наслідками експертного дослідження висновки не дають чіткої відповіді на питання розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091 в межах прибережної захисної смуги річки Сіверка в с. Віто-Поштова Києво-Святошинського району Київської області.
Експерт лише вказує на причини неможливості надати відповіді на питання, які були йому поставлені, тобто висновок не є категоричним.
Разом із тим в матеріалах справи міститься інформаційна довідка з відповідними картографічними матеріалами у вигляді схем накладення, сформована Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» від 10.01.2018 №01-01/9, зі змісту якого вбачається, що спірна земельна ділянка накладається на землі водного фонду, а саме на 25-метрову прибережну захисну смугу річки Сіверка та водні об'єкти, які розташовані в її поймі.
Також, згідно викопіювання з генерального плану с. Віта-Поштова, що діяв станом на 30 липня 2009 року, земельна ділянка з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091 частково знаходиться в межах прибережної 25-метрової захисної смуги річки Сіверка та водойм в її поймі.
Віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду також підтверджується інформацією Центральної геофізичної обсерваторії від 09.11.2017 №17-08/2250, з якої вбачається, що річка Сіверка має статус природного водотоку, є лівою притокою р. Віта. Загальна площа водозабору р. Віта з урахуванням притоки Сіверка складає 238 км2. Згідно класифікації річок України р. Віта та її притока п. Сіверка належать до малих річок, прибережні захисні смуги яких становлять 25 метрів.
Оцінивши вказані докази в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що картографічні матеріали Державного підприємства "Київгеоінформатика" є належним, допустимим, достатнім і достовірним доказом накладення спірної земельної ділянки на 25-метрову прибережну захисну смугу річки Сіверка та водні об'єкти, які розташовані в її поймі.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову по суті заявлених позовних вимог в частині повернення земельної ділянки у власність Віто-Поштової територіальної громади є помилковими.
Як визначено статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; г) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Підпункт «г» частини 4 статі 83 ЗК України передбачає, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Тобто, набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель водного фонду положеннями ЗК України та ВК України, заборонено.
Оскільки рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30 липня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 загальною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 , та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, яка належить до земель водного фонду, то таке рішення органу місцевого самоврядування, наділеного повноваженнями щодо земельної ділянки, є незаконним.
Держава або територіальна громада не втрачають володіння земельними ділянками водного фонду, які за законом не можуть бути передані у приватну власність у разі такого їх передання фізичним чи юридичним особам, а відтак у таких випадках слід усувати перешкоди у користуванні відповідною земельною ділянкою шляхом повернення її власникові.
Це стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки водного фонду було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вини спрямовані.
Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15 ц (провадження №14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц (провадження №14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц Провадження №14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження №14-740цс19, пункт45);від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21, пункти 51-52), колегія суддів приходить до висновку, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала за собою право власності на цю ділянку.
Колегія суддів дійшла висновку, що спірна земельна ділянка була передана у власність Віто-Поштовою сільською радою неправомірно, оскільки земельна ділянка знаходиться на території прибережної захисної смуги, що належить до земель водного фонду і взагалі не могла бути передана у приватну власність фізичній особі, а оскаржуване рішення Віто-Поштової сільської ради від 30 липня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд» є незаконним.
Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог верховенства права досягнути мети судочинства, зокрема, реально відновити суб'єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого виплаває із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин. (дивитися постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16 (пункт 5.6); від 06 лютого 2019 року у справі №522/12901/17-ц, від 19 травня 2020 року у справі №922/4206/19 (пункт 43); від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (пункт 88); від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (пункт 75); від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 55).
Колегія суддів не погоджується з обґрунтованістю позову прокурора в частині необхідності визнання недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради від 30 липня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд», на підставі якого спірну земельну ділянку було оформлено за ОСОБА_1 , оскільки задоволення вказаної вимоги не призведе до відновлення порушеного права.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство передбачає такий, як усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (статті 391 ЦК України, частина 2 статті 52 ЗК України).
Так, мета позову прокурора спрямована на усунення перешкод територіальній громаді села Віта-Поштова, яка не втратила володіння земельною ділянкою, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення від ОСОБА_2 , що також є однією з позовних вимог даного позову.
Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові.
Як пояснив представник відповідача ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції, після скасування судом першої інстанції в даній справі заходів забезпечення позову, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, площею 0,25 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , була поділена на дві окремі земельні ділянки за кадастровими номерами 3222481201:01:010:0180 та 3222481201:01:010:0181.
Колегія суддів відхиляє доводи представника відповідача в тій частині, що внаслідок поділу спірної земельної ділянки на дві окремі земельних ділянки предмет спору перестав існувати.
Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження №61-3438сво21) зроблено висновок, що суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Звертаючись до суду із цим позовом у лютому 2018 року, позивач вважав, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, відноситься до земель водного фонду, яка не могла передаватися у приватну власність.
Вказане питання не було урегульоване сторонами за час перебування справи у провадженні суду першої інстанції.
Разом з тим, подальше вчинення відповідачем дій, пов'язаних з поділом спірної земельної ділянки на дві земельні ділянки з присвоєнням нових кадастрових номерів, не може свідчити про те, що між сторонами відсутній предмет спору.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20) дійшла висновку про те, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина четверта статті 41 Конституції України; близькі за змістом приписи викладені у частині першій статті 321 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний, публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
У спорах щодо прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, недопущенні погіршення екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. (Дивись висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18).
Отже, повернення у цій справі земельної ділянки її власнику - державі, відповідає критерію законності: воно здійснюється в зв'язку з порушенням органом державної влади низки вимог ВК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.
Відповідачка ОСОБА_3 не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність відповідача під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.
За таких обставин результат розгляду судом позову прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги прокурора підлягають частковому задоволенню, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 лютого 2021 року слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про зобов'язання ОСОБА_2 повернути у власність Віто-Поштової територіальної громади земельну ділянку кадастровий номер: 3222481201:01:010:0091, площею 0,25 га, яка розташована по АДРЕСА_1 та була поділена на дві окремі земельні ділянки за кадастровими номерами 3222481201:01:010:0180 та 3222481201:01:010:0181. В решті позову - відмовити.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку з частковим задоволенням позову з ОСОБА_2 на користь Київської обласної прокуратури підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 8 889,50 грн ( 1762 грн - за подання позову; 960,50 грн - за подання заяви про забезпечення позову; за подання апеляційної скарги - 2 643 грн, за подання касаційної скарги - 3 524 грн).
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України апеляційний суд
Постановив:
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 лютого 2021 року скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_2 повернути у власність Віто-Поштової територіальної громади земельну ділянку кадастровий номер: 3222481201:01:010:0091, площею 0,25 га, яка розташована по АДРЕСА_1 та була поділена на дві окремі земельні ділянки за кадастровими номерами 3222481201:01:010:0180 та 3222481201:01:010:0181.
У задоволенні позову про визнання недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради від 30 липня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд», яким затверджено проект землеустрою та відведено в приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Київської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909996) витрати по сплаті судового збору в сумі 8 889,50 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12.02.2026.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук