Справа № 522/17120/21
Провадження № 2/522/1271/26
16 лютого 2026 року Приморський районний суд м. Одеси
у складі: головуючої судді - Ковтун Ю.І.,
за участю секретаря - Лахматової С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-лізинг Україна» про стягнення збитків та моральної шкоди, спричинених внаслідок порушення норм законодавства про працю, -
До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Бороганом Валентином Володимировичем до товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-лізинг Україна» про стягнення збитків та моральної шкоди, спричинених внаслідок порушення норм законодавства про працю, в якій просить:
- Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 матеріальний збиток, спричинений внаслідок порушення норм законодавства про працю у загальному розмірі 1261770,92 гривень, з яких: 22704,59 грн - вартість медичних препаратів, придбаних за призначенням лікаря в період з жовтня 2020 року по серпень 2021 рік; 15000,00 грн - вартість позабюджетного обладнання Drug Coated Baloon 3.0x20 мм, придбаного за власний рахунок, що було використане при проведенні ангіопластики; 1224066,33 грн, що є еквівалентом 38529,00 євро - витрати, які позивач мусить понести у майбутньому для полегшення його стану здоров'я;
- Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, спричинену внаслідок порушення норм законодавства про працю у загальному розмірі 1000000,00 гривень;
- Усі судові витрати стягнути з відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 починаючи з 03.03.2014 по 29.07.2021 працював в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Альфа-лізинг Україна», яке є правонаступником прав та обов'язків товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна лізингова компанія «Ленд-ліз» на посаді начальника відділу по роботі з проблемною заборгованістю та безпеки підприємства. Висновком МСЕК від 04.07.2018 позивачу первинно встановлено II групу інвалідності на строк до 01 серпня 2019 року. Висновком МСЕК від 03.09.2019 при повторному переогляді йому встановлено II групу інвалідності безстроково. Документи, що підтверджують встановлення групи інвалідності (індивідуальні програми реабілітації інваліда №№1024, 1067 та довідки до акту огляду МСЕК) подано відповідачу з метою створення для нього належних умов праці. Відповідно до індивідуальних програм реабілітації інваліда та довідок до акту огляду МСЕК, позивачу показана праця в комфортних умовах в денний час, тривалістю не більше, ніж 8 годин, не пов'язана із значним нервово-психічним та фізичним напруженням, без роз'їздів та відряджень, протипоказана фізична та нервово-емоційна напруга. З моменту встановлення йому ІІ групи інвалідності та протягом всього часу роботи у відповідача останній систематично допускав порушення рекомендацій МСЕК, а саме - покладав на нього обов'язки та залучав до робіт, виконання яких супроводжувалося підвищеним рівнем фізичної та нервово-емоційної напруги та пов'язаної з постійними службовими відрядженнями в межах території України, час відправлення та/або повернення з яких часто відбувався в нічний час доби, в тому числі в зону проведення ООС (Луганська обл.). 14.12.2020 позивача було госпіталізовано до Олександрівської клінічної лікарні м. Києва. Причиною різкого погіршення стану здоров'я та ускладнення отриманого загального захворювання є тривале систематичне порушення відповідачем трудових рекомендацій МСЕК. Оскільки порушення трудових прав позивача мало досить тривалий характер і відповідач не мав жодних намірів припинити таке порушення, ним було прийнято рішення розірвати трудовий договір з відповідачем та 29.07.2021 подано останньому заяву про звільнення за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, яка була задоволена відповідачем та 29.07.2021 видано наказ №161-К «Про звільнення». Допущені відповідачем порушення трудових рекомендацій МСЕК призвели до погіршення стану здоров'я позивача, в результаті чого він зазнав матеріальних збитків, а також, йому було заподіяно моральної шкоди. Загальний розмір завданого йому матеріального збитку становить 1261770,92 гривень. Також зазначив, що у зв'язку із порушенням відповідачем законодавства про працю позивач втратив постійне місце роботи, яке було для нього основним джерелом доходу. Вважає, що стягнення з відповідача матеріальних збитків в заявленому розмірі забезпечить відновлення порушеного права позивача. Завдану моральну шкоду оцінює у сумі 1000000,00 гривень. В результаті незаконних дій та бездіяльності відповідача позивач позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, переніс оперативне втручання (проведення ангіопластики), час від часу змушений проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, на що витрачає власний вільний час, потребує негайного проходження вартісного лікування та реабілітації на міжнаціональному рівні, яке доводиться відкладати у зв'язку із відсутністю коштів, переносить щоденний фізичний біль та моральні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що ускладнення здоров'я обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя як в побуті, так і в професійній сфері. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров'ї, внаслідок чого він змушений переносити моральні страждання. При визначенні розміру моральної шкоди враховувалися: систематичність та тривалість допущених відповідачем порушень законодавства про працю, тяжкі наслідки у вигляді фізичної та матеріальної шкоди (проведене оперативне втручання з подальшою необхідністю проходження вартісного лікування та реабілітації), спосіб порушення трудових прав, пов'язаний з психологічним примусом, а саме - таким, що не надавав йому можливості вибору своєї поведінки, оскільки відмова від виконання незаконних наказів відповідача могла б мати наслідком звільнення із займаної посади.
Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 21 вересня 2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 . Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження (т. 1 а.с. 115 - 116).
27.10.2021 на адресу суду від представника відповідача - Веретеннікова В.С. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зокрема зазначив, що відповідач проти позову заперечує. Позивачем не обґрунтовано в позові і не подано суду доказів порушення відповідачем рекомендацій МСЕК в період дії індивідуальної програми реабілітації інваліда № 1024 від 04.07.2018, тобто в період з 04.07.2018 до 01.08.2019, оскільки всі доводи позивача зводяться до протиправності його службових відряджень у 2020-2021 роках. Більше того, позивач не надавав відповідачу чи ТОВ «УЛК «Ленд-ліз» індивідуальну програму реабілітації інваліда № 1024 від 04.07.2018. Умови праці позивача були організовані відповідачем з урахуванням наданих йому Довідки серія 12 ААБ № 247307 до акта огляду МСЕК від 03.09.2019 та індивідуальної програми реабілітації інваліда № 1067 від 03.09.2019, а саме: з урахуванням протипоказань фізичної та нервово-емоційної напруги, оскільки жодних інших вказівок щодо умов праці позивача вказані документи не містять. Враховуючи, що всупереч законодавству в індивідуальній програмі реабілітації інваліда № 1067 від 03.09.2019 відсутні вказівки на конкретні професії та/або види праці позивача чи чіткі обмеження щодо виконання окремих посадових і функціональних обов'язків в межах наявної професії та займаної посади, вказаний документ не може бути належним доказом порушення прав позивача, адже виконання позивачем трудових обов'язків, передбачених його посадовою інструкцією, жодним чином не суперечило рекомендаціям МСЕК, викладеним у Довідці серії 12 ААБ № 247307 до акта огляду МСЕК від 03.09.2019 щодо умов та характеру праці позивача, та відповідно трудові права позивача і законодавство не були порушені відповідачем. Робота позивача за трудовим договором із відповідачем відбувалася у цілковитій відповідності із довідкою серія 12 ААБ № 247307 до акта огляду МСЕК від 03.09.2019 щодо протипоказань фізичної та нервово-емоційної напруги, оскільки протипоказань до службових відряджень позивачу встановлено не було і робота позивача відбувалась виключно в денний час доби із дотриманням норм праці та відпочинку, в тому числі щодо 8-годинного робочого дня, відрядження були виключно в межах території України, а переважна більшість - в області, прилеглі до місця проживання позивача, що виключало дальні дистанції пересування та фізичне навантаження на позивача. Кожне відрядження тривалістю більше однієї доби передбачало проживання позивача в готелі категорії вище середнього рівня, гроші на оплату якого авансувалися позивачу. Зазначив, що позивачу було визначене робоче місце на дому за адресою його фактичного місця проживання, робота позивача на займаній посаді не передбачала фізичної та нервово-емоційної напруги. При цьому позивач мав у підпорядкуванні підлеглих співробітників і самостійно організовував роботу відділу, начальником якого він був, таким чином, яким вважав потрібне, користувався у роботі тими методами і вживав ті заходи, які вважав за необхідне для виконання своїх трудових обов'язків. До 29.07.2021 - дати подання заяви про звільнення - позивач не звертався до відповідача із заявою про створення йому пільгових умов праці, про встановлення йому неповного робочого дня або тижня чи переведення його на легшу роботу. Причинно-наслідковий зв'язок між діяннями відповідача і виконанням позивачем трудових обов'язків, з одного боку, та захворюванням і станом здоров'я позивача, з іншого боку, відсутній. Твердження позивача про те, що відповідач завдав йому матеріальних збитків та моральної шкоди, є необґрунтованими. Позивач не обґрунтував, що неодмінно потребує саме того лікування, про яке заявляє, і що вартість його майбутнього лікування становить саме заявлену суму. Позивачем не доведено належними і допустимими доказами порушення його трудових прав відповідачем, таке порушення з боку відповідача відсутнє, відповідно відсутня вина відповідача у тому, що хворий на загальне, а не професійне захворювання позивач відчуває моральні страждання від своєї хвороби, відтак відсутній причинно-наслідковий зв'язок між моральними стражданнями позивача від свого захворювання і будь-якими діями відповідача (т.1 а.с. 132- 139).
04.11.2021 на адресу суду від представника позивача - адвоката Борогана В.В. надійшла відповідь на відзив, в якій зокрема зазначив, що неправомірна видача відповідачем наказів про службове відрядження є одним із видів порушення трудових прав позивача, яке допустив відповідач. Серед іншого, відповідачем було покладено на позивача виконання трудових обов'язків, характер котрих пов'язаний з нервово-психічним на фізичним навантаженням. В період дії індивідуальної програми реабілітації інваліда №1024 від 04.07.2018 відповідач вже здійснював нарахування ЄСВ на суму заробітної плати позивача за ставкою 8,41%, що свідчить про обізнаність відповідача про існування вищенаведеного документу. Відповідач в порушення вимог ст. 172 КЗпП України не організував навчання, перекваліфікацію та працевлаштування інваліда відповідно до медичних рекомендацій МСЕК. Позивачу не були пропоновані посади, при яких він міг би виконувати посадові обов'язки згідно рекомендацій МСЕК. Таким чином, адміністрацією відповідача питання про переведення позивача на іншу роботу не вирішувалося взагалі. Допущені відповідачем порушення норм трудового законодавства в період дії індивідуальної програми реабілітації інваліда №1024 від 04.07.2018 мають прямий вплив на погіршення стану здоров'я позивача, оскільки розцінюються як триваючі порушення, що спричинили тяжкі наслідки для позивача, а твердження відповідача щодо відсутності обов'язку виконувати індивідуальну програму реабілітації інваліда №1067 від 03.09.2019 є безпідставними. Заперечення відповідача щодо доводів позивача про відрядження та роз'їзний характер роботи взагалі не заслуговують на увагу, оскільки твердження щодо забезпечення позивача якісним службовим автомобілем, проживання позивача в період відряджень в готелі категорії вище середнього рівня, створення відповідачем належних та гідних умов праці тощо, не спростовують вину відповідача, а доводи відповідача щодо роз'їздів в особистих цілях, в тому числі закордон - не мають жодного відношення до справи (т. 3 а.с. 2-6).
22.11.2021 на адресу суду від представника відповідача - Веретеннікова В.С. надійшли письмові заперечення, в яких зокрема зазначив, що позивач просить суд звільнити його від обов'язку доказування порушення відповідачем норм трудового законодавства на підставі ч. 1 ст. 82 ЦПК України, однак підстави для задоволення такого клопотання відсутні. Позивачем не доведено належними і допустимими доказами те, що мало місці порушення відповідачем відносно нього норм законодавства про працю. Крім того, позивачем не доведено й інші обставини, які входять до предмета доказування у справі, зокрема, причинно-наслідковий зв'язок між неправомірній діями відповідача та ушкодженням і погіршенням стану здоров'я позивача, а також розмір шкоди, заподіяної позивачу неправомірними діями відповідача. Відтак підстави для задоволення позову відсутні, з огляду на його необґрунтованість. Зазначив, що відповідач не належить до кола суб'єктів, які є учасниками реабілітаційного процесу, і МСЕК не зобов'язана надсилати відповідачу копію індивідуальної програми реабілітації. Докази надання позивачем відповідачу індивідуальної програми реабілітації інваліда № 1024 від 04.07.2018, яка втратила чинність 01.08.2019, в матеріалах справи відсутні. Крім того, позивач жодним чином не обґрунтував, в чому саме полягало порушення норм законодавства про працю з боку ТОВ «УЛК «Ленд-ліз», в якому позивач працював на момент чинності вказаної програми реабілітації. При цьому ч. 1 ст. 233 КЗпП України для працівника встановлено тримісячній строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, для звернення до суду за захистом своїх прав, однак позивач до суду звернувся лише вересні 2021, тобто через два роки після припинення дії індивідуальної програм реабілітації інваліда № 1024 від 04.07.2018, що є самостійною підставою для відмови позові. На момент складання Акту огляду та індивідуальної програми реабілітації позивача МСЕК володіла інформацією про професію, посаду, місце роботи, характер і умови праці позивача, однак МСЕК не вказала у індивідуальній програмі реабілітації позивача про необхідність організувати його навчання, перекваліфікацію, переведення на легшу роботу та відповідно працевлаштування за новою кваліфікацією чи професією, МСЕК не обмежила перелік професій і спеціальностей, доступних за станом здоров'я (розділ 5 пункту 14 індивідуальної програми реабілітації), хоча в силу перелічених вище приписів законодавства такі реабілітаційні заходи повинні обов'язково міститись в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю у разі їх призначення МСЕК, як і методи та строки їх здійснення, а також осіб, відповідальних за виконання цих заходів. Зміст наданої позивачем індивідуальної програми реабілітації свідчить про те, що МСЕК дійшла висновку про можливість продовження інвалідом роботи за своєю професією та на своїй посаді (т. 3 а.с. 18 - 22).
Ухвалою суду від 13 грудня 2021 року частково задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Борогана В.В. про призначення судово-медичної експертизи. Призначено у цивільній справі судово-медичну експертизу, на вирішення якої поставлено наступе питання: Чи знаходиться зміна стану здоров'я ОСОБА_1 , якого було госпіталізовано 14.12.2020 до Олександрійської клінічної лікарні м. Києва у прямому причинно-наслідковому зв'язку з умовами праці ОСОБА_1 у товаристві з обмеженою відповідальністю «Альфа-лізинг Україна» у період з 03.09.2019.
Провадження по цивільній справі зупинено на час проведення експертизи (т. 3 а.с. 62 - 66).
Постановою Одеського апеляційного суду від 28.11.2022 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-лізинг Україна» залишено без задоволення. Ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 13 грудня 2021 року залишено без змін (т. 3 а.с. 130 - 133).
Ухвалою суду від 30 травня 2023 року поновлено провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 . Призначено підготовче засідання по справі (т. 3 а.с. 148).
Ухвалою суду від 18 липня 2023 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Борогана В.В. про витребування доказів.
Витребувано від КНП Олександрівська міська клінічна лікарня м. Києва, від «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» Спеціалізована кардіологічна медико-соціальна експертна комісія № 2, у КУ «Міська лікарня №5», Стаціонарне відділення №2, у Міністерства оборони України певні медичні документи щодо ОСОБА_1 (т. 3 а.с. 227 - 229).
Ухвалою суду від 20 вересня 2023 року задоволено клопотання експерта про надання дозволу на проведення комплексної судово-медичної експертизи та надання додаткових матеріалів необхідних для проведення експертизи. Надано дозвіл на проведення по справі комплексної судово-медичної експертизи. Експертне завдання поставлене на вирішення експертизи в ухвалі Приморського районного суду м.Одеси від 13 грудня 2021 року залишено без змін. У розпорядження експертів надано матеріалі цивільної справи та медичну документацію. Провадження по цивільній справі зупинено на час проведення експертизи (т. 4 а.с. 25- 27).
Ухвалою суду від 28 лютого 2024 року поновлено провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та призначено підготовче засідання по справі (т. 4 а.с. 69).
Ухвалою суду від 23 травня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Борогана В.В. про призначення комплексної судово-медичної експертизи (т. 4 а.с. 117 - 120).
Ухвалою суду від 10 вересня 2024 року витребувано від Державної прикордонної служби України інформацію про перетинання громадянином України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Портофранківським ВМ Приморського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області 20.02.2012, РНОКПП НОМЕР_2 державного кордону України за період з 04.07.2018 по 21.10.2021 (т. 4 а.с. 152)
На виконання ухвали суду 15.10.2024 на адресу суду від Державної прикордонної служби України надійшов лист № 19-69659/18/24-Вих від 09.10.2024 відповідно до якого ОСОБА_1 перетинав державний кордон України за період з 10.08.2018 по 19.09.2021 (т. 4 а.с. 160).
Ухвалою суду від 10 вересня 2024 року закрито підготовче провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та призначено справу до судового розгляду по суті (т. 4 а.с. 153).
У судовому засіданні 06.03.2025 представник позивача - адвокат Бороган В.В. позов підтримав та просив його задовольнити.
Представник відповідача - Шемет І.А. у судовому засіданні позов не визнала та просила у задоволенні позову відмовити у повному обсязі з підстав викладених в відзиві на позовну заяву.
В подальшому у судове засідання сторони не з'явилися.
Від представник позивача - адвокат Борогана В.В. на адресу суду надійшла заява, в якій просив розгляд справи провести за відсутністю позивача, позовні вимоги позивач підтримує та просить їх задовольнити.
Від представника відповідача - Шемет І.А. на адресу суду надійшла заява, в якій просила закінчити розгляд справи за відсутності відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-лізинг Україна». Проти позовних вимог відповідач заперечує у повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалося.
Відповідно до ст. 268 ЦПК України датою складання повного тексту рішення є 16 лютого 2026 року.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов наступного висновку.
Судом установлено, що ОСОБА_1 починаючи з 03.03.2014 по 29.07.2021 працював в товаристві з обмеженою відповідальністю «Альфа-лізинг Україна», яке є правонаступником прав та обов'язків товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна лізингова компанія «Ленд-ліз», що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_3 , яка видана на ім'я ОСОБА_1 та не заперечується сторонами (т. 1 а.с 13 -14).
21.08.2019 між ТОВ «Альфа-лізинг Україна» та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір (т. 2 а.с. 2 - 4).
02.09.2019 ОСОБА_1 ознайомився з посадовою інструкцією начальника відділу по роботі з проблемною заборгованістю та безпеки підприємства (т. 2 а.с 5 - 8).
Відповідно до довідки ТОВ «Альфа-лізинг Україна» № 37 від 16.07.2021 ОСОБА_1 працює в ТОВ «Альфа-лізинг Україна» з 02.09.2019 по теперішній час, займає посаду начальника відділу по роботі з проблемною заборгованістю та безпеки підприємства. Нарахування ЄСВ на суму заробітної плати (доходу) ОСОБА_1 здійснюється у розмірі 8,41% згідно Довідки до акта огляду МСЕК Серія 12ААБ № 247307 від 03.09.2019 (т. 1 а.с 31).
29.07.2021 ОСОБА_1 звернувся з заявою до генерального директора ТОВ «Альфа-лізинг Україна», в якій просив звільнити його з займаної посади за власним бажанням 29.07.2021 на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку із невиконанням уповноваженим органом товариства законодавства про працю (т. 2 а.с. 324).
Наказом ТОВ «Альфа-лізинг Україна» № 161-К від 29.07.2021 звільнено ОСОБА_1 начальника відділу по роботі з проблемною заборгованістю та безпеки підприємства 29.07.2021 за власним бажанням, згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Підстава: заява ОСОБА_1 (т. 1 а.с 32).
Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною першою статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до чч.1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно з чч.1, 3 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.
Відповідно до частин 1, 3 статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Згідно статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача.
Таким чином, причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до положень ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_2 вказує, що з моменту встановлення ІІ групи інвалідності та протягом всього часу роботи у відповідача останній систематично допускав порушення рекомендацій МСЕК, а саме - покладав на нього обов'язки та залучав до робіт, виконання яких супроводжувалося підвищеним рівнем фізичної та нервово-емоційної напруги та пов'язаної з постійними службовими відрядженнями в межах території України, час відправлення та/або повернення з яких часто відбувався в нічний час доби, в тому числі в зону проведення ООС (Луганська обл.). У період з 21.12.2019 по 29.07.2021 рр. (після встановлення групи інвалідності та по дату звільнення) відповідачем було видано 46 наказів про службове відрядження за різними напрямками та маршрутами в межах території України, до завдань та функціональних обов'язків віднесено, зокрема, роботу з боржниками, характер якої пов'язаний з нервово-психічним та фізичним навантаженням.
Судом установлено, що відповідно до довідки до акта огляду МСЕК Серія 12ААБ № 031049 від 04.07.2018 ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності на строк до 01.08.2019, причина інвалідності - загальне (т. 1 а.с 23).
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК Серія 12ААБ № 247307 від 03.09.2019 ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності безстроково, причина інвалідності - загальне (т. 1 а.с 25).
16.08.2019 ОСОБА_1 звернувся з заявою до директора ТОВ «Альфа-лізинг Україна» про прийняття його на роботу з 02 вересня 2019 року на посаду начальника відділу по роботі з проблемною заборгованістю та безпеки підприємства з робочим місцем на дому за фактичним місцем проживання (т. 2 а.с 1).
З Витягу з протоколу засідання 18 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, слідує, що захворювання полковника у відставці ОСОБА_1 «Нейроциркулярна дистонія по гіпертонічному типу», яке не було включено в довідку № 300 від 08.02.2000 411ВГ при його звільненні зі ЗСУ, але підтверджене медичними та військово-обліковими документами - захворювання, так, пов'язане з проходженням військової служби. Підстава протокол № 467 від 16.12.2019 (т. 4 а.с. 7).
Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 290 від 14.02.2024 комісія експертів може дійти до наступних підсумків, а саме, що головною причиною розвитку ІХС (ішемічної хвороби серця) у ОСОБА_1 є атеросклероз коронарних артерій. Це захворювання розвивається поступово, але досить швидко прогресує.
Таким чином, комісія експертів не має можливості ані підтвердити, ані виключити зміну стану здоров'я ОСОБА_1 , якого було госпіталізовано 14.12.2020 до Олександрійської клінічної лікарні м.Києва, у зв'язку з певними умовами праці ОСОБА_1 у товаристві з обмеженою відповідальністю «Альфа-лізинг Україна» у період з 03.09.2019. Зокрема, не можна встановити наявність прямого причинно-наслідкового зв'язку даних умов праці із змінами у стані здоров'я ОСОБА_1 (т. 4 а.с. 43 - 68).
Водночас, з наданої медичної документації суд позбавлений можливості констатувати причинно-наслідковий зв'язок відповідної поведінки відповідача по відношенню позивача, яка б могла призвести до завдання ушкоджень здоров'ю позивача за викладених у позові мотивувань.
Суд зауважує, що позивач не погоджуючись з діями відповідача щодо видання наказів про службове відрядження за різними напрямками та маршрутами в межах території України, не оспорював такі дії та рішення товариства та не висував вимог про визнання таких рішень неправомірними. Окрім того, судом не встановлено тієї обставини, що роботодавець створив для відповідача шкідливі та небезпечні умови праці.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Разом з тим позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Водночас, згідно ч. 2 ст. 81 ЦПК України у справах про дискримінацію позивач зобов'язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З наданих суду доказів, не можливо встановити причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та погіршенням стану здоров'я позивача, а саме те, що внаслідок зазначених у позові обставин спірних правовідносин, позивач зазнав факт ушкодження здоров'я, чим поніс матеріальні збитки в заявленому розмірі, а тому відповідні аргументи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки носять характер припущень та нічим об'єктивно не підтверджені.
При цьому, завдання моральної та матеріальної шкоди позивачеві не підтверджено належними та допустимими доказами, вина відповідача у її заподіянні не встановлена, причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою та поведінкою відповідача відсутній.
Звертаючись до суду, позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральних страждань поведінкою відповідача в справі, зокрема, доказів погіршення стану здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок дій саме відповідача.
Крім того, жодними доказами позивач не довів розумності та співмірності зазначеного в позові розміру моральної шкоди з урахуванням приведених ним обґрунтувань та обставин її завдання.
Відтак, виходячи із встановлених фактичних обставин справи і вимог чинного законодавства, дослідивши і проаналізувавши зібрані у справі докази у їх сукупності, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд, приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-лізинг Україна» про стягнення збитків та моральної шкоди, спричинених внаслідок порушення норм законодавства про працю, відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Юлія КОВТУН