Справа № 240/932/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Тетяна Олександрівна
Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.
16 лютого 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (ГУ ПФУ в Запорізькій області) в якому просила:
- визнати протиправними дій ГУ ПФУ в Запорізькій області та скасувати рішення від 27 листопада 2024 року №918020144923 щодо відмови в переведені з 20 листопада 2024 року з пенсії по інвалідності ІІ групи, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по віку, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ;
- зобов'язати відповідача здійснити переведення на таку пенсію у розмірі 60 відсотків від заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої сплачено єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, зазначених у довідках Північного офісу Державної аудиторської служби України від 06 листопада 2024 року №26-17-27/118 та №26-17-27-0119.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 27 листопада 2024 року №918020144923 щодо відмови ОСОБА_1 у переведені на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20 листопада 2024 року про переведення з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, на пенсію по віку відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Позивачу первинно було призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 рок №3723-ХІІ з 18 червня 2009 року.
З 04 травня 2020 року за доцільністю позивача переведено на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
20 листопада 2024 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про перехід з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 рок №3723-ХІІ.
За результатами розгляду заяви та доданих не неї документів, за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Запорізькій області прийнято рішення від 27 листопада 2024 року №918020144923, яким відмовлено в переведенні з пенсії по інвалідності згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 рок №3723-ХІІ. Роз'яснено, що переведення з одного виду пенсії на інший є недоцільним, оскільки розмір пенсії після перерахунку зменшується.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не в межах та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Так, ст. 46 Конституції України визначено, що право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.
До 01.01.2016 суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулювались Законом України від 16.12.1993 №3723 "Про державну службу" (Закон №3723).
З 01.05.2016 набрав чинності Закон України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 (Закон № 889-VIII), в Прикінцевих та Перехідних положеннях якого закріплено, що Закон № 3723-ХІІ (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII втратив чинність.
Положеннями п.п. 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII, у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Так, відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 попереднього Закону у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII визначено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу"№3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Крім того, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст. 37 Закону №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Тобто, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 Законом №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 899 "Про державну службу") зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII, та мають передбачені ч.1 ст.37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 822/524/18, у постанові Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 687/545/17.
Отже, не зважаючи на те, що з 01.06.2016 Закон України від 16.12.1993 № 3723 "Про державну службу" втратив чинність, після вказаної дати особи, що працювали на державній службі за наявності передбачених ст.37 цього закону підстав, мають право на пенсію державного службовця.
Із матеріалів справи встановлено, що на час набрання чинності Закону №889-VII, а саме станом на 01.05.2016 позивачу була призначена пенсія по інвалідності відповідно до вимог Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ від 16.12.1993 з 18.06.2009
З 04.05.2020 ОСОБА_1 переведено на пенсію, передбачену Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
20.11.2024 позивач звернулась до ГУ ПФУ в Житомирській області з заявою про переведення на пенсію за віком згідно Закону України "Про державну службу".
Однак, відповідач відмовив позивачу у переведенні на пенсію державного службовця, посилаючись на те, що переведення з одного виду пенсії на інший є недоцільним, оскільки розмір пенсії після перерахунку зменшується.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що за наявності в особи права на пенсію за різними законами або на різні види пенсії в межах одного закону, законодавець не забороняє останній після призначення пенсії, перейти з одного виду пенсії на інший, або звернутись до органу пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за іншим законом. Право позивача на вибір пенсії згідно Закону України "Про державну службу" та право вимагати такого обчислення встановлено законом не залежить від позиції відповідача щодо доцільності такого обчислення. Особа має право на перехід на інший вид пенсії і може ним скористатись, якщо, на її думку, це буде для неї бажаним.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі №520/1972/19.
Таким чином, законодавець зберіг за такою категорією осіб, як позивачка, право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, а тому відсутні перешкоди для переходу за бажанням самої позивачки, з пенсії по інвалідності, яку на сьогодні позивач отримує на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 27 листопада 2024 року №918020144923 не відповідає вимогам статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, як таке, що не містить належного обґрунтування та законних підстав для відмови позивачу у переведенні на пенсію відповідно до Закону України № 3723-XII, що в свою чергу вказує на протиправність такого рішення та наявність підстав для його скасування.
Разом з тим, прийняттю рішення про призначення пенсії передує процедура перевірки пенсійним органом заяви про призначення пенсії та документів поданих до неї.
Однак, перевірка відомостей про позивача за наслідками звернення із заявою про переведення з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України № 1058-IV, на пенсію по віку відповідно до статті 37 Закон №3723-ХІІ, які б підтверджували її право на отримання такої пенсії, пенсійним органом не проводилась.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для зобов'язання ГУ ПФУ в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20 листопада 2024 року про переведення з пенсії по інвалідності згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по віку відповідно до Закону України «Про державну службу», з урахуванням правової оцінки, викладеної в цьому рішенні.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.