Справа № 465/9528/24 Головуючий у 1 інстанції: Баран О.І.
Провадження № 22-ц/811/2085/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
11 лютого 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Підлужного В.І.
з участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника ТзОВ «Хоум Серв» - Костишевої В.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м.Львова від 19 травня 2025 року, -
у листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Хоум Серв» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послугз управління та утримання будинків і споруд, прибудинкових територій, трьох процентів річних та інфляційних втрат.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідачем, як власником однієї із квартир, не виконано зобов'язання щодо сплати за житлово-комунальні послуги позивачу, як управителю будинку, прийнятого в управління на основі акта приймання-передачі від 01 листопада 2019 року. Управляюча компанія забезпечувала обслуговування житлового фонду, його технічного обладнання, дотримання санітарного стану прибудинкових територій для створення споживачу належних умов для проживання в житловому будинку. Зазначає, що відповідач зобов'язаний нести витрати з утримання його квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі оплачувати комунальні послуги, незалежно від того, користується він цим приміщенням чи ні. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не припиняє обов'язку споживача послуг оплачувати надані йому послуги. З наведених підстав просить стягнути з відповідача на користь позивача 70193,00 грн. заборгованості за послуги по утриманню будинку, яка складається з: 47443,94 грн. основного боргу, 18229,36 грн. інфляційного збільшення, 4519,70 грн. штрафних санкцій у вигляді 3% річних. Крім цього, просить зазначити у рішенні суду про нарахування 3 % річних на суму основного боргу у розмірі 47443,94 грн., починаючи з 28 листопада 2024 року до моменту виконання рішення суду за такою формулою: (СОБ х 3 х КДП) : КДР : 100 = сума процентів, де: СОБ сума основного боргу, 3 - 3 відсотка річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, та стягнути з відповідача вказану суму нарахованих відсотків.
Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 19 травня 2025 рокупозовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Хоум Серв» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хоум Серв» 47443,94 грн. основного боргу, 18229,36 грн. інфляційного збільшення, 4519,70 грн. штрафних санкцій у вигляді 3% річних, на загальну суму 70 193 грн. заборгованості за послуги по утриманню будинку.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хоум Серв» 3028 грн. судового збору.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що акт приймання-передачі від 01 листопада 2019 року з балансу ТОВ «Укр-Євро-Сервіс» на позабалансовий рахунок ТОВ «Хоум Серв», не можна вважати договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, оскільки у ньому відсутні істотні умови договору та у зв'язку із його невідповідністю формі, зважаючи на те, що Правила управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 02 лютого 2009 року №13, втратили чинність. В акті приймання-передачі, поданому позивачем, відсутні істотні умови, які передбачені п. 4 ст. 11 Закону України №417-VIII, відтак такий акт не може вважатись договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком. Саме лічильник комунальних послуг засвідчує надання споживачеві відповідної комунальної послуги, оскільки лічильник обліковує кількість одиниць виміру обсягу отриманої споживачем комунальної послуги. Суми, зазначені у довідці про нарахування та сплату послуг за утримання житла та комунальних послуг за період січень 2021 р. - вересень 2023 р., документально не підтверджені. Судом не враховано те, що відповідач у квартирі не проживає і комунальними послугами не користується. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Рішення суду оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог ТзОВ «Хоум Серв», а відтак законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення суду в частині решти позовних вимог судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ТзОВ «Хоум Серв» Костишевої В.Л. щодо задоволення апеляційної скарги,дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач користувався наданими ТОВ «Хоум Серв» послугами з управління та утримання будинків і споруд, прибудинкових територій, однак такі не оплачував, у зв'язку з чим у відповідача склалася заборгованість по оплаті цих послуг.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 74,7 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2156999946101, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 3595000319.
Право власності за відповідачем на об'єкт нерухомого майна зареєстровано 26.08.2020. Для державної реєстрації права власності відповідачем надано: договори купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомості, видані 10.08.2018 ТОВ «Укр-Євро-Сервіс»; акт приймання-передачі об'єкта нерухомості, виданого 26.08.2020 ТОВ «Укр-Євро-Сервіс», довідку ТОВ «Укр-Євро-Сервіс» від 26.08.2020 про повну сплату вартості майнових прав на об'єкт нерухомості.
Відповідно до акта приймання-передачі з балансу ТОВ «Укр-Євро-Сервіс» на позабалансовий рахунок ТОВ «Хоум Серв» (в управління) багатоквартирного житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , позивач 01.11.2019 отримав в управління багатоквартирний житловий будинок з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського призначення, підземним паркінгом, надземним паркінгом, дошкільним навчальним закладом, трансформаторною підстанцією та даховою котельнею по АДРЕСА_4 . При цьому, зазначено про те, що будинок АДРЕСА_4 на генплані (присвоєна нова поштова адреса: АДРЕСА_3 ), прийнятий у експлуатацію, що підтверджується Сертифікатом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові, серії ЛВ №162191820895 від 01.07.2019.
А відтак, з дати підписання вказаного Акту, ТзОВ «Хоум Серв» з 01 листопада 2019 року є Управляючою компанією багатоквартирного житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Будучи управителем будинку і надаючи послуги з управління та утримання будинків і споруд, прибудинкових територій, позивач здійснював нарахування відповідачу за житлово-комунальні послуги, які відповідач не оплачував, і як вбачається з довідки про нарахування та сплату послуг за утримання житла та комунальних послуг станом на серпень 2022 року заборгованість по оплаті за надані послуги становить 47443,94 грн.
Судом встановлено, що відповідач не укладав з позивачем договір про надання послуг з управління та утримання будинків і споруд, прибудинкових територій, але частково оплачував позивачу за житлово-комунальні послуги, що підтверджується тією ж довідкою про нарахування та сплату послуг за утримання житла та комунальних послуг.
Надання позивачем послуг по утриманню будинку підтверджується тим, що позивач, як управитель будинку АДРЕСА_3 , уклав ряд договорів, у тому числі щодо надання послуг з технічного обслуговування системи відео спостереження, засобів пожежної сигналізації та оповіщення людей про пожежу, пожежогасіння, димовидалення, протипожежного водопроводу, сервісного обслуговування дахової котельні, централізованого водопостачання та водовідведення, послуг поводження з побутовими відходами, з метою їх подальшої утилізації, видалення, знешкодження та захоронення, тощо.
Судом встановлено, що договір про надання послуг з управління та утримання будинків та споруд в серпні 2022 року розірваний, а тому з вересня 2022 року позивач не нараховував відповідачу оплату за житлово-комунальні послуги.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача становить:
47443,94 грн. основного боргу, 18229,36 грн. інфляційного збільшення, 4519,70 грн. 3% річних.
На спростування розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Хоум Серв», відповідач, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не надав суду іншого розрахунку, не надав доказів на підтвердження оплати наданих позивачем послуг.
За змістом статей 322, 360 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом; співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг визначено Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Цим законом, зокрема, передбачено, що споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (частина третя пункт 1 та 5 статті 20).
Такі положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» свідчать про обов'язковість договору щодо житлово-комунальних послуг для споживача та не можливість споживача відмовитись від укладання договору (за виключенням у випадках встановлених законом та у порядку встановленому законом).
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ТОВ «Хоум Серв» у встановленому законом порядку визнаний виконавцем послуг по управлінню житловим будинком і прибудинковою територією, зокрема, забезпечує кваліфіковане, якісне, гарантоване обслуговування житлового фонду, його технічного обладнання, дотримання санітарного стану прибудинкових територій для створення споживачу належних умов проживання в житловому будинку АДРЕСА_3 .
Належних та допустимих на спростування таких висновків суду першої інстанції відповідач, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України суду апеляційної інстанції не надав.
На підтвердження надання послуг з управління та утримання будинків і споруд, прибудинкових територій іншою організацією, укладення з нею договору про надання цих послуг, відповідач суду не надав.
Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що відповідач не користувався послугами по управлінню житловим будинком і прибудинковою територією, що надаються ТОВ «Хоум Серв» або що він уклав договір з іншим виконавцем, надавачем послуг.
Вірним є висновок суду першої інстанції про те, що відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, що спростовує доводи апелянта про те, що оскільки він з відповідачем договір про надання послуг не укладав, то не повинен оплачувати надані позивачем послуги.
Відповідна правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц (провадження № 61-11107св18).
Тож, згідно із зазначеними нормами закону споживач зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними, а факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини, за якими відповідач отримував надані ТОВ «Хоум Серв» житлово-комунальні послуги, а тому обов'язком відповідача є оплата житлово-комунальних послуг, однак, відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особі, яка є їх споживачем.
З огляду на викладене правовідносини, які виникли між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплати грошей за надані послуги.
Разом із тим відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
З огляду на передбачений законодавством принцип обов'язкової оплати спожитих житлово-комунальних послуг, та враховуючи невиконання відповідачем зобов'язань щодо сплати за надані послуги, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі, який, за відсутності будь-яких інших доказів у справі, за відсутності розрахунку відповідача, за відсутності доказів оплати послуг, наданого на спростування наданого позивачем розрахунку, доказів оплати послуг, судом встановлено виходячи з розрахунку позивача, що становить 47 443,94 грн. основного боргу.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що інші наведені представником відповідача доводи, у тому числі щодо невідповідності форми акта приймання-передачі, зважаючи на предмет і підстави позову, не впливають на висновки суду.
Доводи апелянта про те, що акт приймання - передачі від 01.11.2029 року не є договором про надання послуг з управління будинком спростовуються змістом Акту приймання - передачі з балансу ТОВ «Укр-Євро-Сервіс» на позабалансовий рахунок ТОВ «Хоум Серв» (в управління) багатоквартирного будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 від 01.11.2029 року, згідно з яким «Укр-Євро-Сервіс» передає в управління ТОВ «Хоум Серв» багатоквартирний житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Судом першої інстанції, крім нарахованої заборгованості по оплаті послуг з управління та утримання будинків і споруд, прибудинкових територій стягнуто інфляційні в розмірі 18229,36 грн. та 3% річних в розмірі 4519,70 грн.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох процентів річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Так, 18.03.2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі № 210/5796/16-ц (провадження № 61-1647св17) дійшов висновку, що закріплена у пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та 3 % річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові.
За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 18 травня 2020 року у справі №176/456/17 (провадження № 61-63св18).
Отже, відсутність між сторонами договірних відносин, за наявності прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати житлово-комунальних послуг, не є підставою для відмови у стягненні коштів за надані житлово-комунальні послуги з покладенням відповідальності, передбаченої частиною статті 625 ЦК України, оскільки укладення договору надання житлово-комунальних послуг визначено як обов'язок, а не право сторін.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач отримував надані послуги, проте своїх обов'язків щодо повної та своєчасної оплати отриманих послуг не виконував та рахунків не сплачував.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення інфляційних та 3% річних, суд першої інстанції врахував те, що відповідач не довів належними та допустимими доказами відсутності його вини у невиконанні зобов'язання з оплати вартості послуг, наданих позивачем.
Разом з тим, заперечень чи спростувань (у формі відповідних розрахунків) заборгованості відповідач не подав, іншого розрахунку суду не представлено, як і не доведено те, що невиконання зобов'язань по сплаті вартості отриманих послуг сталося не з його вини.
На спростування наданого позивачем розрахунку інфляційних та 3% річних відповідач іншого розрахунку суду не надав.
Перевіривши законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції з врахуванням положень частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про підставність позову ТзОВ «Хоум Серв».
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Франківського районного суду м.Львова від 19 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 11.02.2026 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк