Справа № 320/21811/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Дудін С.О.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
13 лютого 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про стягнення додаткової винагороди та моральної шкоди, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 (далі по тексту - відповідачі) в якому просив, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог:
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 додаткову виплату у розмірі 465 053,75 грн.;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 збитки завданої моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року в задоволенні значеного позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач, через свого представника, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , з червня по грудень 2023 року та з квітня по травень 2024 року, проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 21.09.2023 №269 сержанта ОСОБА_1 номера обслуги мінометного взводу мінометної батареї Військової частини НОМЕР_2 , призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 18.09.2023 №89-РС на посаду номер обслуги мінометного взводу мінометної батареї Військової частини НОМЕР_2 ВОС-143533А, встановлено вважати таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_2 позивачу було виплачено за червень - грудень 2023 року наступне грошове забезпечення (а.с.16):
- червень - серпень 2023 року щомісячно: основне грошове забезпечення - 21435,94 грн.; додаткова винагорода - 29550,00 грн.;
- вересень 2023 року: основне грошове забезпечення - 21435,94 грн.; додаткова винагорода - 15760,00 грн.;
- жовтень 2023 року: основне грошове забезпечення - 21435,94 грн.;
- листопад 2023 року: основне грошове забезпечення - 21435,94 грн.; додаткова винагорода - 36762,74 грн.;
- грудень 2023 року: основне грошове забезпечення - 21435,94 грн.; додаткова винагорода - 29550,00 грн.;
- січень-лютий 2024: основне грошове забезпечення - 21435,94 грн.; додаткова винагорода - 29550,00 грн.
Вважаючи протиправним дії відповідача щодо ненарахування та неплати позивачу додаткової виплати у розмірі 465 053,75 грн., згідно положень Постанови №168, за період з червня по грудень 2023 року та з квітня по травень 2024 року, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних належних доказів своєї безпосередньої участі в бойових діях, як і не надано відповідних бойових розпоряджень командира військової частини, а тому відсутня протиправність в діях відповідача щодо виплати позивачу відповідно до Постанови №168 додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн, а не 100 000 грн.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до абз. 2 ч 4 ст. 9 Закону №2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указаний стан неодноразово продовжувався і триває дотепер.
Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).
Пунктом 1 цієї Постанови (в редакції станом на 07.03.2022) визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Надалі до Постанови № 168 неодноразово вносилися зміни, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 350, від 01 липня 2022 року № 754, від 07 липня 2022 року № 793, від 08 жовтня 2022 року № 1146, від 20 січня 2023 року № 43, проте зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, у 2022 та до серпня 2023 року не змінювався.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» Постанову № 168 доповнено пунктом 2-1, який підлягав застосуванню з 24.02.2022, та згідно якого визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Відповідно до статті 8 Закону України від 06.12.1991 № 1934-XII «Про Збройні Сили України» (далі - Закон № 1934-XII) Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абз. 2 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII).
Наказом Міністра оборони України від 01.04.2022 № 98 (застосовується з 24.02.2022) внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розділу І пунктом 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07.03.2022 №248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298, від 18.04.2022 № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01.06.2022), а потім окреме доручення від 23.06.2022 № 912/з/29.
У телеграмі від 25.03.2022 № 248/1298 Міністр оборони визначив, що під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» слід розуміти виконання військовослужбовцем:
бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії у складі створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій;
бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;
бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;
завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;
бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);
бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);
виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);
здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);
здійснення заходів з виводу сил та засобів з під удару противника (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);
виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, морськими суднами в морській, річковій акваторії (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій).
За пунктом 3 телеграми від 25.03.2022 № 248/1298 ведення бойових дій та склад створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України.
Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:
бойовий наказ (бойове розпорядження);
журнал бойових дій (вахтовий журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад);
рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Відповідно до п. 5 телеграми від 25.03.2022 № 248/1298 виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. або 30000 грн. необхідно здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) по особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.
У пункті 1 окремого доручення від 23.06.2022 № 912/з/29 (яке діяло з 01.06.2022) Міністр оборони України визначив, що «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» (далі - бойові дії або заходи), охоплює виконання військовослужбовцем:
бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу України) в районі ведення бойових дій;
бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави;
бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;
бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;
завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;
бойових завдань із відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;
бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб);
виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей;
виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей;
здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою;
здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;
виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.
Згідно п. 3 цього окремого доручення документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:
бойовий наказ (бойове розпорядження);
журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад);
рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Колегією суддів враховується, що у постанові від 06.06.2024 у справі № 400/1217/23 Верховний Суд дійшов висновку, що при прийнятті такого рішення (окремого доручення) Міністр оборони України як очільник відповідного міністерства, реалізував делеговані йому повноваження щодо визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям відповідного військового формування - Збройних Сил України, та з метою забезпечення реалізації пункту 1 Постанови № 168, шляхом прийняття в межах свої повноважень відповідних окремих рішень, визначив на період дії воєнного стану порядок та умови виплати додаткової винагороди, а також документи для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та заходах.
При дослідженні порядку та умов цієї виплати, Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій само по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн на місяць, передбаченої Постановою № 168. Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови № 168 означають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» та підтвердження цих обставин відповідними документами.
Документальним підтвердженням можуть слугувати: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки (підсумкове, термінове, позатермінове) або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад), рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (спеціальних) завдань.
Аналогічні висновки були викладені Верховним Судом також, зокрема, у постановах від 06.08.2024 у справі № 400/10311/23, від 07.11.2024 у справі № 200/2297/23, від 05.12.2024 у справі № 420/19038/23, від 27.02.2025 у справі № 340/3447/23 та багатьох інших.
У свою чергу, у постанові від 22.04.2025 у справі № 520/17681/23, Верховний Суд у межах тлумачення пункту 1 Окремого доручення № 912/з/29 щодо Військової частини НОМЕР_3 як військової частини Зенітних ракетних військ Повітряних сил Збройних Сил України термін «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів» (далі - безпосередня участь) охоплює виконання військовослужбовцем, зокрема:
- бойових завдань у складі частини, що веде бойові дії у складі сил оборони в районі ведення бойових дій (абзац 1);
- бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей противника (абзац 9);
- бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей (абзац 10).
Аналіз наведених положень свідчить, що виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей визнається «безпосередньою участю» незалежно від місця їх виконання (тобто навіть поза районами ведення бойових дій). Натомість, виконання бойових завдань з виявлення та супроводу повітряних цілей набуває статусу «безпосередньої участі» лише за умови їх здійснення у районах ведення воєнних дій.
Таким чином, не кожна діяльність підрозділу автоматично прирівнюється до безпосередньої участі у бойових діях. Ключовими критеріями є характер завдання та місце його виконання. До того ж, періоди виплати додаткової винагороди та підхід до їх обчислення суттєво відрізняються залежно від роду військ і характеру виконуваних бойових завдань.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що ОСОБА_1 , у спірний період, проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_2 .
Натомість, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що Військова частина НОМЕР_2 входить до складу військових частин, яка веде воєнні дії у складі діючих Угруповань військ Сил оборони держави, що знаходиться у нього в оперативному підпорядкуванні та була на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових завдань.
Також, стороною позивача ані у позовній заяві, ані в апеляційній скарзі не зазначено, які саме бойові завдання виконувалися і коли саме вони виконувались ОСОБА_1 .
Окрім того, в матеріалах справи не міститься, а скаржником не надано суду, належних доказів, які б підтверджували безпосередню участь позивача на лінії бойового зіткнення з противником, зокрема: докази перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій та виконання безпосередньо ним бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде бойові дії; перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій, якого включено до складу груп по охороні та обороні військових об'єктів (крім випадків виконання бойових завдань із відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються (згідно з даними журналу бойових дій, постових відомостей); перебування військовослужбовців на військових об'єктах, по яких здійснювалось вогневе ураження противником, тощо.
Відомостей щодо відрядження позивача для виконання службових обов'язків в зону проведення бойових дій матеріали справи також не містять.
Тобто, визначені у пункті 1 Окремого доручення завдання, при виконанні яких військовослужбовці вважаються такими, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, позивач не виконував.
Між іншим, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що апелянт взагалі не пов'язує своє право на виплату додаткової винагороди у підвищеному розмірі до 100 000,00 грн. власне з виконанням ним бойових завдань та заходів, які у значенні Постанови № 168 означають безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів.
У даному випадку, доводи скаржника про наявні записи у військовому квитки про перебування позивача в зоні бойових дій, не є належним доказом безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів ОСОБА_1 у спірний період.
За наявності документального підтвердження (рапорти, накази, витяги з журналів бойових дій тощо), військовослужбовець має право на виплату додаткової винагороди у підвищеному розмірі, однак така винагорода виплачується виключно за фактичне виконання бойових завдань та на підставі визначених законодавцем документів, які в даному випадку не надано позивачем.
Виконання інших завдань не може вважатися «безпосередньою участю», оскільки ці дії, попри свій характер бойової готовності, потребують окремого нормативного визначення та не охоплюються чинними підставами для виплати згідно з Постановою № 168.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.04.2025 у справі №520/17681/23 у подібних правовідносинах.
За наведених обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що право на підвищену додаткову винагороду за виконання позивачем бойових завдань у складі Військової частини НОМЕР_2 відсутнє, оскільки доказів, що у конкретні дні, в які було здійснено бойові завдання, і позивач їх виконував, матеріали справи не містять.
Тобто, «безпосередня участь» військовослужбовця ОСОБА_1 , у спірний період, у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки й оборони повинна визначатися за фактом виконання бойових завдань, за умови підтвердження їх здійснення відповідними рапортами, журналами, наказами або іншими документами.
Щодо доводів апелянта про наявність у останнього права на виплату додаткової винагороди під час отриманого поранення, за яке ОСОБА_1 отримав від Міністра оборони України нагороду (копія наявна в матеріалах справи), колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи містяться довідки про доходи Військової частини НОМЕР_2 , з яких вбачається, що в спірний період, під час госпіталізації позивача, останньому нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення з урахуванням додаткової винагороди, відповідно до Постанови № 168 (а.с.16, 93).
Щодо додаткових пояснень скаржника, які надійшли 10.02.2026 на адресу суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд», і до яких додано копію постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.01.2026 року по справі №320/35386/24, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані правовідносини, які були предметом розгляду у справі №320/35386/24, не мають правового впливу під час розгляду даної справи, а тому не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 13.02.2026 року