Справа № 640/6671/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції Чепенюк О.В.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І
13 лютого 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Оксененка О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року по справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Артек» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -
Дочірнє підприємство «Артек» (далі по тексту - позивач, ДП «Артек») звернулося до суду з адміністративним позовом до Київської митниці (далі по тексту - відповідач) в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100000/2019/300193/2 від 16.09.2019 року.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року значений позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Київська митниця подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ДП «Артек» подано до Київської міської митниці ДФС вантажну митну декларацію №UА100130/2019/224877 від 16.09.2019 для митного оформлення товару, що надійшов на адресу позивача в межах зовнішньоекономічного контракту №АV 416 від 13.04.2016.
Так, у митній декларації зазначено, що товар № 1 код згідно УКТЗЕД 8302415010, фурнітура з арматурою та аналогічні вироби з недорогоцінних металів, що використовуються для зачинення вікон з поворотно-відкидною ступкою. Торговельна марка VORNE. Виробник:Pencere Kari Sistemleri Pazarlama Dis Tic.A.Sti (Туреччина); товар № 2 код згідно УКТЗЕД 8301401900, дверні замки для дверей з ПВХ, торговельна марка VORNE. Виробник: lleri Pencere Kari Sistemleri Pazarlama Dis Tic.A.Sti (Туреччина).
Заявлена митна вартість товару визначена декларантом на підставі основного методу визначення митної вартості за ціною договору.
Разом з митною декларацією до митного оформлення були подані наступні документи:
- контракт №АV 416 від 13.04.2016,
- пакувальний лист б/н від 04.09.2019,
- коносамент GCL/KUM/ODS/190593,
- сертифікат походження від виробника №С 0927725 від 05.09.2019,
- довідка про транспортні витрати №16-0 від 16.09.2019,
- інвойс № VR 22019000000495 від 04.09.2019, CMR № 593 від 13.09.2019.
Фактурна вартість товару визначена за ціною договору та вказана у митній декларації у розмірі 9508,76 євро або 260 720,42 грн, до складових митної вартості включені витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України (код 10 додаткових складових до ціни договору) у сумі 2 529,28 грн. та витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України на перевезення товару (код 11 додаткових складових до ціни договору) на суму 150,00 грн.
Однак митний орган здійснив коригування митної вартості товару шляхом прийняття рішення №UA100000/2019/300193/2 від 16.09.2019, у зв'язку з тим, що надані документи не містять відомостей щодо числових значень складових митної вартості (далі по тексту - оскаржуване рішення).
Відповідно до такого вішення митного органу митна вартість імпортованих товарів була визначена із застосуванням резервного методу.
Надалі відповідно до статті 55 МК України ДП «Артек», не погоджуючись з митною вартістю товару, визначеною митним органом, здійснило випуск у вільний обіг товарів під гарантійні зобов'язання підприємства (сплата до державного бюджету суми податків і зборів (обов'язкових платежів), згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом), з метою подальшого доведення правильності обрання методу визначення митної вартості за ціною договору (згідно з декларацією митної вартості та за ВМД №100130/2019/224910 від 16.09.2019 із зазначенням у графі 47 відповідних кодів розрахунків та відповідних відміток митного органу стосовно виконання декларантом своїх гарантійних зобов'язань).
Згідно листа декларанта №93 від 28.11.2019, ДП «Артек», разом з раніше поданими документами, враховуючи аргументацію митного органу, викладену у його рішенні про коригування митної вартості, були надані додаткові документи, що підтверджують митну вартість, задекларовану безпосередньо ДП «Артек», а саме:
- рахунок-фактура на оплату транспортних послуг № 1685 від 16.09.2019,
- платіжне доручення на оплату транспортних послуг № 1650 від 18.09.2019,
- акт надання транспортних послуг № 756 від 17.09.2019;
- заява про купівлю іноземної валюти № 44 від 25.09.2019,
- платіжне доручення № 43 від 25.09.2019 на оплату товару згідно контракту.
Проте Київська міська митниця листом від 10.12.2019 вих. № 78-15/1-11/70 зазначила про відсутність підстав для перегляду та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA100000/2019/300193/2 від 16.09.2019.
Позивач, вважаючи протиправним оскаржуване рішення, звернувся до суду з даним позовом до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів, так як усі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товарів ним було надано. Зазначене свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем товару та протиправність прийнятого митним органом рішення про коригування митної вартості товарів і картки відмови.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Митним кодексом України (далі по тексту - МК України), Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) та іншими законами України з питань оподаткування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК).
Статтями 49, 50 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч. 5 статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Правовими положеннями статті 57 МК України регламентовано, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні:
а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
в) на основі віднімання вартості;
г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно із ч. 2 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст. 58 цього Кодексу.
Так, ст. 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Положеннями статті 53 МК визначено, що одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до ч. 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Дана норма кореспондується з положеннями ч.3 статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Проте, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).
З аналізу частин першої та другої статті 53 МК слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Митні органи мають право витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).
Аналіз даної норми дає змогу виокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов'язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості: 1) наявність розбіжностей між окремими документами; 2) наявність ознак підробки певних документів; 3) відсутність достатніх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованими та підтверджений відповідними доказами. Так, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ДП «Артек» надано митному органу для митного оформлення товарів документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товару відповідно до вимог частини другої статті 53 МК України, а саме:
- зовнішньоекономічний договір (контракт) №АV 416 від 13.04.2016,
- рахунок-фактуру (інвойс) № VR 22019000000495 від 04.09.2019,
- пакувальний лист б/н від 04.09.2019, коносамент GCL/KUM/ODS/190593,
- довідку про транспортні витрати №16-0 від 16.09.2019,
- інвойс, CMR № 593 від 13.09.2019.
У подальшому, на вимогу відповідачу позивачем надано додаткові документи для підтвердження митної вартості товарів, а саме: рахунок-фактура на оплату транспортних послуг № 1685 від 16.09.2019, платіжне доручення на оплату транспортних послуг № 1650 від 18.09.2019, платіжне доручення № 43 від 25.09.2019 на оплату товару згідно контракту.
Вказані документи свідчать, що усі розрахунки проводилися після прийняття оскаржуваного рішення, а тому правомірно подані пізніше як додаткові на підтвердження заявленої митної вартості товару за ціною договору.
При цьому, для витребування вказаних додаткових доказів відповідач має довести, що його вимога була підставною та митним органом встановлено відсутність відомостей щодо числових значень митної вартості товару.
Згідно з графою 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості від 16.09.2019 відповідачем зазначено, що виходячи з умов контракту, яким передбачена 100 відсоткова попередня оплата, декларант Підприємства мав надати разом з митною декларацією докази сплати за товар, а також вважає недостатніми доказами транспортних витрат довідку про транспортні витрати. Подібні доводи викладено скаржником і в апеляційній скарзі.
Щодо доводів митного органу, викладених в графі 33 оскаржуваного рішення та в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, відповідно до пунктом 2.2. зовнішньоекономічного договору (контракту) №АV 416 від 13.04.2016 передбачено, що ціни товарів визначаються в інвойсах та проформах інвойсів, що виставлені постачальником, на підставі замовлення на поставку, отриманого від покупця. Пунктом 5.2 цього ж договору передбачено, що товар постачається на умовах 100% попередньої оплати згідно з інвойсами чи проформ інвойсами.
Рахунок-фактура (інвойс) № VR 22019000000495 від 04.09.2019 виписаний на суму поставки товару 9508,76 євро та також вказує на умови оплати передоплату.
Розрахунки між сторонами договору проведені після постачання товару, про що свідчить платіжне доручення № 44 від 25.09.2019 про перерахування коштів на суму 9508,76 євро з призначенням платежу: оплата згідно контракту №АV 416 від 13.04.2016, інвойс № VR 22019000000495 від 04.09.2019.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інтанції, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Підтверджуючими документами про вартість товару є зовнішньоекономічний контракт та рахунок-фактура (інвойс). Перевірячи правильність обчислення митної вартості спірного товару встановлено, що вона відповідає вартості зазначеній у рахунку-фактурі (інвойс) № VR 22019000000495 від 04.09.2019.
Щодо недотримання умови оплати за товар відповідно до контракту №АV 416 від 13.04.2016, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 №959-XII, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
При цьому, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності керуються принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у праві таких суб'єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки та здійснювати зовнішньоекономічну діяльність у будь-яких формах, які прямо не заборонені чинним законодавством України (стаття 2 Закону).
Частиною першою статті 14 цього Закону суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності дозволено самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.
Наведене дає підстави для висновку про свободу сторін під час укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) стосовно визначення умов договору, ціни, форми розрахунків та інших умов його виконання.
Невиконання умов сторонами зовнішньоекономічного договору в частині оплати товару є відповідальністю учасників таких відносин і не стосується митної вартості товару у разі його імпорту.
Окрім того, документи про проведені розрахунки, а саме банківські платіжні документи свідчать про факт переказу певної суми коштів, проте не свідчать про суму коштів, яка має бути сплачена за відповідний товар.
Тобто, прямого зв'язку між відомостями банківських документів, датою проведення розрахунків за товар та митною вартістю товару немає, а відтак ненадання декларантом банківських документів на момент митного оформлення, не може поставити під сумнів достовірність інших доказів, які прямо свідчать про митну вартість товару.
Подібний висновок зроблений Верховним Судом 03.04.2018 у справі №809/322/17, 17.07.2019 у справі № 809/827/17, 23.07.2019 у справі №1140/3242/18.
Умови, на яких повинна здійснюватися оплата за товар, якщо вони безпосередньо не впливають на ціну товару, останньої не стосуються. У зв'язку з цим недотримання умов оплати товару не може свідчити про неправильне визначення митної вартості товару та не є тими розбіжностями (суперечностями), які є підставою для коригування митної вартості товару, а тим більше витребування контролюючим органом додаткових документів.
Подібний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 29.07.2020 у справі № 420/1709/19.
Також, Верховний Суд у постанові від 22.12.2020 в справі №1.380.2019.001438 дійшов висновку про те, що строк оплати за товар не може впливати на визначення митної вартості товару і це покликання не стосується неможливості визнання задекларованої митної вартості за ціною договору, та не може бути обґрунтуванням для прийняття рішення про коригування митної вартості, оскільки не містить відомостей, які б свідчили про розбіжності в поданих документах, ознаки їх підробки, відсутності відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни.
З огляду на вказане, митний орган може витребувати тільки ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості у конкретному випадку, а не всі можливі. Ненадання витребуваних документів може бути підставою для коригування тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що не спростовують сумнів митного органу щодо достовірності наданої декларантом інформації.
Окрім того, що ДП «Артек» надано Київський митниці додаткові докази, які стосуються ціни товари та його сплати, а саме про проведену повністю оплату за поставлений товар.
Стосовно такої складової як транспорті витрати, то декларант разом з митною декларацією надав митному органу коносамент GCL/KUM/ODS/190593, CMR № 593 від 13.09.2019 та довідку про транспортні витрати №16-0 від 16.09.2019 (коносамент GCL/KUM/ODS/190593) по маршруту з турецької фабрики до митного кордону України в сумі 2679,28 грн, у тому числі вантажно-розвантажувальні роботи в Туреччині 150,00 грн.
У свою чергу, CMR це міжнародна автомобільна накладна, яка є товарно-транспортною накладною, що застосовується при міжнародних вантажних автомобільних перевезеннях і використовується у країнах, які приєднались до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів. CMR є документом, який доводить факт укладення договору на автомобільне перевезення вантажу.
Даний документ є перевізним документом, що є обов'язковим для подання до митного органу на підтвердження заявленої митної вартості у розумінні пункту 6 частини другої статті 53 МК України, хоч і не містить числових значень.
Щодо вартості транспортних послуг, то вона вказана у згаданій довідці про транспортні витрати №16-0 від 16.09.2019.
Отже, витрати на транспортування позивачем належним чином підтверджені, розбіжностей у документах судом не встановлено.
Згідно правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 31.05.2019 у справі № 804/16553/14, зазначено, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким(-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи).
З огляду на зазначене, наведені вище докази, які подавалися декларантом позивача на підтвердження транспортних витрат, є допустимими та достатніми доказами на підтвердження витрат на перевезення товарів.
При цьому. позивач додатково надав відповідачу договір транспортного експедирування №03-04/17 від 03.04.2017 з додатковою угодою, рахунок-фактура на оплату транспортних послуг № 1685 від 16.09.2019, платіжне доручення на оплату транспортних послуг № 1650 від 18.09.2019, акт надання послуг перевезення від 17.09.2019.
З огляду на вказане, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що митний орган необґрунтовано дійшов висновку про ненадання позивачем документів, що підтверджують митну вартість товару. При цьому банківські (платіжні) документи, що стосуються оцінюваного товару, додаткові транспортні (перевізні) документи позивач надав митному органу після їх оформлення разом з заявою про скасування рішення про коригування митної вартості товару.
Наведені обставини дають підстави для висновку про те, що у відповідача були всі необхідні документи, які надавали йому можливість підтвердити визначену позивачем митну вартість товару за ціною договору. Натомість, відповідач не вказав на неправильність проведеного розрахунку митної вартості, зазначеної у митній декларації, поданих декларантом позивача та не зазначив, які саме складові митної вартості не підтверджені документально та які саме відомості відсутні/не піддаються обчисленню у поданих декларантом документах.
З урахування наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що митний орган не довів необхідність витребування у позивача додаткових документів для підтвердження митної вартості за обраним декларантом методом її визначення. Крім того, ані в оскаржуваному рішенні, ані в апеляційній скарзі відповідач не наводить конкретних числових значень складових митної вартості, які не підтвердженні позивачем документально.
Суд апеляційної інстанції критично ставиться до інших виявлених відповідачем недоліків у документах, наданих позивачем та які не належать до документів, які підтверджують митну вартість товару, адже виявлені недоліки не можуть спростовувати заявлений позивачем рівень митної вартості товару, який підтверджується наданими належними та допустимими доказами.
Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що митним органом не доведено, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого товару, та що в документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.
Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що додаткові документи декларант зобов'язаний надати за наявності, у разі якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (ч. 3 ст. 53 МК України).
Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що позивачем до митного органу були надані всі необхідні документи для підтвердження числові значення складових митної вартості.
Тобто, вказані обставини свідчать про відсутність необхідних умов, передбачених статтею 59 МК України, для застосування методу визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів.
Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що за умови подання позивачем при митному оформленні товару вищевказаного переліку документів, який відповідає вимогам закону, у митного органу не було обґрунтованих підстав вважати, що має місце заявлення неповної та/або недостовірної відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірне визначення їх митної вартості.
Надаючи оцінку доводам відповідача про відсутність всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів та невідповідність ціни товару документам, які надані декларантом, суд зазначає, що оцінюючи подані на підтвердження заявленої митної вартості докази, митний орган повинен перевіряти і брати до уваги лише ті обставини, що стосуються предмету доказування.
У процедурі контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються.
Будь-яких доказів того, що ціна імпортованих товарів є недостовірною, або що позивач поніс додаткові витрати, у зв'язку з їх придбанням, відповідач під час розгляду справи не надав.
У зв'язку з встановленими обставинами та зазначеними нормами чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржуване рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100000/2019/300193/2 від 16.09.2019 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду, оскільки позивачем була доведена належними доказами заявлена митна вартість товарів.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Київської митниці - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
О.М. Оксененко
Повний текст виготовлено 13.02.2026 року