П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/16312/25
Перша інстанція: суддя Хлімоненкова М.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
26 травня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просила:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати їй компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати;
- зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати належного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2025 (день її фактичної виплати) відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що проходила військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) по 13 серпня 2024 року. Лише 20 травня 2025 року на виконання судового рішення у справі № 420/29363/24 відповідачем виплачене перераховане грошове забезпечення за період проходження служби, тобто з порушенням строків виплати більше на один місяць, однак без компенсації втрати частини доходів.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що сума виплаченого перерахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 , яке виплачене за рішенням суду в порядку виконання, не є об'єктом для компенсації в розумінні чинного законодавства, та не може нараховуватися компенсація згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів» у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки норми цього Закону на цю виплату не поширюються.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2025 (день її фактичної виплати) відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовні вимог. Зокрема, апелянт зазначає, що в даному випадку кошти нараховані і виплачені на виконання рішення суду є разовою виплатою, а тому відсутні підстави для задоволення вимог позивача. Апелянт наголосив, що сума перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 , яка виплачена за рішенням суду в порядку виконання, не є об'єктом для компенсації в розумінні вище наведених норм, та не може нараховуватися компенсація згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів» у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки норми цього Закону на цю виплату не поширюються.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходила військову служу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ).
Згідно копії витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 13.08.2024 №517-ос «Про особовий склад» штаб-сержанта ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії - техніка відділення застосування системи оптико-електронного спостереження відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б), яка звільнена з військової служби у запас Збройних Сил України наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 25.07.2024 №470-ос, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2025 року по справі №420/29363/24, серед іншого, зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 грудня 2020 року, а також виплаченої за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
20 травня 2025 року на картковий рахунок позивача, на виконання рішення суду по справі №420/29363/24, зараховано кошти у сумі 25 747,79 грн.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати на користь позивача компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-II та постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, якою затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, які не мають разового характеру, у тому числі сум грошового забезпечення. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі страхові виплати, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Згідно із частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Предметом спору у справі, що розглядається, є нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням виплати грошового забезпечення позивача, що передбачено Законом № 2050-ІІІ та Порядком №159
Так, рішенням Одеського окружного адміністративного суду в адміністративній справі № 420/29363/24 зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 грудня 2020 року, а також виплаченої за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Саме на виконання цього рішення, відповідач 20 травня 2025 року, тобто із затримкою більше ніж на один місяць, виплатив позивачу належне грошове забезпечення.
Викладене є підставою для отримання позивачем компенсації втрати частин доходу.
Зазначене судове рішення є преюдиційним для справи, що розглядається.
У контексті обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Відповідно приписів ст. 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.
Отже, законодавець передбачив можливість прийняття рішення по стягненню суми компенсації окремо від стягнення суми основного боргу.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частин доходу у зв'язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення за 2020 рік.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 200/15033/21 від 06 березня 2024 року.
Судова колегія враховує, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 зазначив, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості.
Щодо доводів апелянта, що виплата на виконання рішення суду є одноразовою виплатою та не підпадає під суми, за які нараховується компенсація втрати частини доходів, то варто наголосити, що в даному випадку позивач просить виплатити компенсацію саме за несвоєчасно нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 грудня 2020 року.
Оскільки кошти, нараховані на виконання рішення суду є грошовим забезпеченням, своєчасно не виплаченим позивачу, вказана виплата є доходом в розумінні ст.2 Закону №2050-III.
Компенсація, передбачена Законом №2050-ІІІ і Порядком №159, виплачується у разі порушення строків виплати доходу (грошового забезпечення), а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, тому доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Верховний Суд у постанові 20 травня 2020 року №815/2454/18 зазначив, що компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Разом з тим Верховний Суд наголосив, що за приписами Конституції України та КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Таким чином, Верховний Суд зазначив, що позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.
Крім того, Верховний Суд вказав, що згідно з правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 11 липня 2017 року № 2а-1102/09/2670, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин Верховний Суд констатував, що право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
На аналогічну правову позицію Верховного Суду, викладену в п.35 постанови по справі № 440/2166/23 від 15 травня 2025 року посилається апелянт.
Разом з тим, зазначені висновки стосуються питання наявності права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення суду, а не конкретного періоду, за який така компенсація підлягає нарахуванню, як помилково вважає апелянт.
Зазначені висновки підтримані Верховним Судом в постанові по справі № 420/16557/24 від 04 вересня 2025 року.
У наведеній постанові Верховний Суд зазначив, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення за період з моменту порушення строку виплати грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням по дату фактичної виплати заборгованості з грошового забезпечення на виконання рішення суду.
Враховуючи, що позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, колегія суддів не надає оцінки рішенню Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року в цій частині.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 30 травня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко