10 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 280/1921/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Ясенової Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року в адміністративній справі №280/1921/25 (головуючий суддя першої інстанції - Богатинський Б.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач 14.03.2025 року звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Запорізькій області, в якому просила:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Запорізької області та скасувати рішення від 27.02.2025 року № 091630023639 про відмову в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Запорізької області повторно розглянути заяву від 20.02.2025 року про призначення їй пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до загального страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 року по 19.03.1992 року, з 30.08.1995 року по 31.12.1999 року, та 28.05.2001 року по 31.12.2004 року, згідно із записами в трудовій книжці та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та листа Державної податкової служби України Головного управління ДПС в Івано-Франківській області.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізької області від 27.02.2025 року № 091630023639 про відмову у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.02.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні, із зарахуванням до загального страхового стажу періоду роботи з 01.01.1992 року по 19.03.1992 року згідно із записами в трудовій книжці, та з належним розглядом питання зарахування до загального страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності з 30.08.1995 року по 31.12.1999 року, та з 28.05.2001 року по 31.12.2004 року.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини у справі, оскільки з 1 січня 2023 року рф в односторонньому порядку припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. У зв'язку з чим на осіб, які працювали в росії після 1 січня 1992 року, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії російського стажу та заробітку. Вважає, що подана позивачем заява про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не підлягає задоволенню, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж для призначення пенсії за вказаним нею періодом.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила в задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
У період з 25.07.2025 року по 29.07.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці. У період з 01.09.2025 року по 15.09.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці. У період з 24.09.2025 року по 11.11.2025 року та з 13.11.2025 року по 09.12.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала на лікарняному. У період з 29.12.2025 року по 11.01.2026 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 20.02.2025 року звернулась до ГУ ПФУ в Івано-Франківський області із заявою про призначення пенсії за віком .
Зазначена заява та долучені до неї документи про наявний трудовий стаж за принципом екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Рішенням №091630023639 від 27.02.2025 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Зазначено, що страховий стаж позивача складає 28 років 6 місяців 27 днів, для визначення права на призначення пенсії за віком відповідно п.3.1. Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування» - 29 років 10 місяців 24 дні.
До страхового стажу не зараховано:
- період роботи в рф з 01.01.1992 року по 19.03.1992 року, оскільки з 19 червня 2023 року для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, у зв'язку з чим, стаж зараховується по 31.12.1991 року;
- період здійснення особою підприємницької діяльності з 01.04.2005 року по 31.12.2005 року, оскільки за вказаний період роботи в Реєстрі застрахованих осіб відсутня позначка про сплату страхових внесків до ПФУ.
Не погодившись з рішенням про відмову у призначенні пенсії, позивач оскаржила таке рішення до суду.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі по тексту - Закон №1058-IV).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Приписами частин першої-третьої статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Як зазначено у частині четвертій статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 року № 637 (далі по тексту - Постанова №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом трудової книжки або відповідних записів у ній у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії визначено, що у разі коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати уточнюючі довідки.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням пенсійного органу позивачу до її страхового стажу не зараховано період роботи у рф з 01.01.1992 року по 19.03.1992 року.
Вказаний стаж підтверджений записами трудової книжки позивача.
Підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача на території рф пенсійний орган зазначив те, що з 01.01.2023 року рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, тому на думку пенсійного органу пенсії громадянам, які працювали на території рф призначаються на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР до 31.12.1991 року.
З цього приводу апеляційний суд зазначає наступне.
Статтею 1, 5 Угоди від 13.03.1992 року передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.
Відповідно статті 6 Угоди від 13.03.1992 року, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до статті 11 зазначеної Угоди від 13.03.1992 року, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Кабінет Міністрів України 29.11.2022 року прийняв постанову «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року. Постанова набрала чинності 02.12.2022 року.
Згідно пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання, пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території рф або на підприємстві, зареєстрованому на території рф після 13.03.1992 року, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто, існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
На час набуття позивачем трудового стажу у спірних періодах, вказані вище Угоди були чинними для України, відтак підлягають застосуванню до даних правовідносин.
За наведених обставин, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 18.11.2024 року у справі №340/4436/23.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Будь-яких інших підстав для неврахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача відповідачем в рішенні не зазначено.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду здійснення позивачем підприємницької діяльності з 30.08.1995 року по 31.12.1999 року, та з 28.05.2001 року по 31.12.2004 року апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Відповідно до пункту 4 Порядку №637 періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі по тексту - Порядок №22-1) встановлено, що для підтвердження страхового стажу до 01.01.2004 року подаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 12.08.1993 №637, а за період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Таким чином, обов'язковою умовою для зарахування до страхового стажу періоду здійснення особою підприємницької діяльності є сплата страхових внесків (єдиного внеску).
При цьому, належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж, можуть бути документи про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України або наявність спеціального торгового патенту, свідоцтва про сплату єдиного податку, патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян тощо.
Згідно пункту «б» статті 3 Закону №1788-XII право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, а саме: особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.
З урахуванням наведеного, відповідно до ч. 3-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Розділ XV доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом №2148-VIII від 03 жовтня 2017 року) до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2018 року №793 доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 №637, новим абзацом, зокрема: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Отже, за вказаними змінами законодавець передбачив зарахування як до трудового так і до страхового стажу фізичних осіб-підприємців періоди провадження ними господарської діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, незалежно від сум сплачених ними страхових внесків (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Суд першої інстанції встановив, що позивач з 30.08.1995 року зареєстрована як фізична особа-підприємець, номер запису державної реєстрації 22800170000000304, що підтверджено відомостями Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
При цьому, спрощена система оподаткування була запроваджена Указом Президента України від 03 липня 1998 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», тобто після 31 грудня 1997 року, а тому позивач не міг перебувати на спрощеній системі оподаткування до періоду її запровадження.
Із рішення відповідача встановлено, що позивачу не були зараховані до страхового стажу період здійснення підприємницької діяльності з 01.04.2005 року по 31.12.2005 року, оскільки за вказаний період роботи в Реєстрі застрахованих осіб відсутня позначка про сплату страхових внесків до ПФУ.
Щодо частини позовної вимоги про зарахування до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності за період з 30.08.1995 року по 31.12.1999 року, та 28.05.2001 року по 31.12.2004 року, слід зазначити, що оспорюване рішення не містить відомостей, що у зарахуванні такого періоду до страхового стажу відповідачем було відмовлено.
Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 19.02.2025 року, інформацію щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за період з 01.01.2000 року по 31.12.2003 року неможливо надати, у зв'язку з відсутністю паперових документів. За період з 30.08.1995 року по 31.12.1999 року інформація відсутня.
Разом з тим, отримання особою доходу передбачає сплату відповідних податків, при цьому адмініструє сплату податків відповідний податковий орган.
Адміністрування сплати страхових внесків (єдиного внеску) так само покладено на відповідний державний орган. Особа не може нести відповідальність за наповнення Реєстру застрахованих осіб.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №640/25128/19.
З огляду на викладене вище правове регулювання та встановлені обставини, суд першої інстанції вірно зазначив, що у зв'язку з відсутністю належного підтвердження несплати позивачем податків та зборів відповідно до загальної системи оподаткування та неможливості перебування на спрощеній системі оподаткування період з 30.08.1995 року по 31.12.1997 року підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Щодо періоду, з 01.01.1998 року по 31 грудня 2003 року суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що законодавець передбачив зарахування до страхового стажу фізичних осіб - підприємців періоди провадження ними господарської діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування незалежно від сум сплачених ними страхових внесків (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску), а для зарахування до страхового стажу періоду здійснення фізичною особою підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування необхідно підтвердити сплату страхових внесків за цей період.
Отже, аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме:
- з 01.01.1998 по 31.12.2003 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців при підтвердженні цього статусу довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування чи сплати фіксованого податку, або спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, або довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб'єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; тобто особа має підтвердити статус підприємця і обрану систему обліку і звітності (через сплату єдиного податку, фіксованого податку), або сплату страхових внесків;
- з 01.01.2004 по 31.12.2017 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
При цьому, в матеріалах справи відсутні підтвердження сплати позивачем страхових внесків у період з 01.01.1998 року по 31.12.1999 року, з 01.01.2001 року по 31.12.2004 року.
Доказів на підтвердження перебування позивача на спрощеній системі оподаткування чи на загальній системі оподаткування у спірні періоди матеріали справи також не містять.
Відповідачем при розгляді документів позивача такі обставини не встановлені, належного розгляду питання зарахування до загального страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності з 30.08.1995 року по 31.12.1999 року, та з 28.05.2001 року по 31.12.2004 року відповідачем у оскаржуваному рішенні не здійснено.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що реалізовуючи обов'язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз'яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків. Також у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов'язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.
Відповідач маючи низку повноважень, визначених частиною першою статті 64 Закону №1058-IV, жодних дій спрямованих на дотримання конституційного права позивача на пенсію не вчинив, поклавши весь тягар відповідальності на заявника.
З урахуванням наведеного суд звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов'язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
В той же час пункт 43 Порядку гарантує, що право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, оскаржуване рішення прийняте відповідачем без всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих позивачем документів, є протиправним, а отже підлягає скасуванню.
Водночас, відповідачем у цій справі не проведено всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих позивачем документів, тому суд дійшов висновку про задоволення позову у спосіб, що дасть можливість вирішити питання, щодо якого звернувся позивач та повторно розглянути заяву позивача, з урахуванням зауважень суду.
Отже, з огляду на приписи п. п. 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 у спірних правовідносинах Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву позивача про призначення пенсії та прийняв оскаржуване рішення від 27.02.2025 року №091630023639 про відмову в призначенні пенсії за віком, тому необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву від 20.02.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні, із зарахуванням до загального страхового стажу періоду роботи з 01.01.1992 року по 19.03.1992 року згідно із записами в трудовій книжці, та з належним розглядом питання зарахування до загального страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності з 30.08.1995 року по 31.12.1999 року, та з 28.05.2001 року по 31.12.2004 року.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини першої статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року в адміністративній справі №280/1921/25 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року в адміністративній справі №280/1921/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя Т.І. Ясенова