16 лютого 2026 р. Справа № 520/21245/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2025, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., по справі № 520/21245/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач), у якій просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ: 13967927) від 13.06.2025 № 204750023830 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ: 13967927) призначити та виплачувати з 29 травня 2025 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ: 13967927) при призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 29 травня 2025 року зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 07.08.1987 року по 21.03.1989 рік, з 06.04.1989 року по 30.07.1990 рік, період догляду за дитиною до трьох років з 26.09.1985 року по 06.08.1987 рік на підставі свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_2 від 03.10.1985 року та період догляду за дитиною до трьох років з 01.01.2004 року по 31.12.2004 рік на підставі свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_3 від 05 листопада 2002 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області рішенням від 13.06.2025 № 204750023830 відмовив у призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що у позивача відсутній страховий стаж необхідної тривалості. Вказане рішення позивач вважає протиправним.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 у справі № 520/21245/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Вирішено вийти за межі позовних вимог.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 13.06.2025 № 204750023830 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.06.2025 року про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, буд. 34, м. Полтава, Полтавська обл., Полтавський р-н, 36000, код ЄДРПОУ 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, яку аргументує порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 у справі № 520/21245/25, позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що за результатами розгляду документів, доданих позивачем до заяви, встановлено, що її загальний страховий стаж становить 30 років 06 місяців 25 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за віком. Апелянт вказує, що при обчисленні страхового стажу не було зараховано період трудової діяльності до 01.01.1992, а саме: з 06.04.1989 по 30.07.1990 та догляд за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_2 за межами України в республіках колишнього СРСР (росія). Як наголошує відповідач, згідно з п.п. 4-6 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього СРСР для зарахування їх до страхового стажу, особа може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні запиту щодо відповідних документів до іншої держави; після надходження від іншої держави відповіді на запит проводиться перерахунок призначеної пенсії з урахуванням строків, установлених законодавством, для подання документів про призначення (перерахунок) пенсії.
Відповідач також зазначає, що до страхового стажу не було зараховано період роботи позивача в колгоспі з 07.08.1987 по 21.03.1989 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_4 від 09.09.1988, оскільки в трудовій книжці відсутня інформація про встановлений та вироблений мінімум трудової участі, як це передбачено Основними положеннями про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників; жодних інших документів, підтверджуючих роботу у вищезазначені періоди, передбачені Порядком №637, позивачем при зверненні за призначенням пенсії до заяви надано не було. Апелянт вказує, що позивачу до страхового стажу не зараховано період догляду за дитиною з 01.01.2004 по 31.12.2004 у зв'язку з відсутністю довідки УСЗН щодо отримання в цей період допомоги по догляду за дитиною до 3-х років.
Додатково відповідач зазначає, що зобов'язання судом першої інстанції зарахувати до страхового стажу періоди роботи позивача є втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Позивач реалізувала своє процесуальне право на подання відзиву на апеляційну скаргу, просить залишити апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Полтавській області без задоволення, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 року у справі № 520/21245/25 - без змін.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 06.06.2025 року ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів.
Після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву Позивача та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від 13.06.2025 №204750023830 про відмову у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви позивачем, встановлено, що її загальний страховий стаж становить 30 років 06 місяців 25 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за віком.
При обчисленні страхового стажу не було зараховано період трудової діяльності до 01.01.1992, а саме:
- з 06.04.1989 по 30.07.1990 та догляд за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_2 , за межами України в республіках колишнього СРСР (росія).
- період роботи в колгоспі з 07.08.1987 по 21.03.1989 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_4 від 09.09.1988 оскільки в трудовій книжці відсутня інформація про встановлений та вироблений мінімум трудової участі, як це передбачено Основними положеннями про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників. Жодних інших документів, підтверджуючих роботу у вищезазначені періоди, передбачені Порядком №637, позивачем при зверненні за призначенням пенсії до заяви надано не було.
- період догляду за дитиною з 01.01.2004 по 31.12.2004 у зв'язку з відсутністю довідки УСЗН щодо отримання в цей період допомоги по догляду за дитиною до 3-х років.
Не погодившись із зазначеним рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернулася до суду з позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу та незарахування до стажу роботи періоди роботи з 07.08.1987 року по 21.03.1989 рік, з 06.04.1989 року по 30.07.1990 рік, період догляду за дитиною до трьох років з 26.09.1985 року по 06.08.1987 рік, з 01.01.2004 року по 31.12.2004 рік, не врахував всіх обставин, які мають значення для прийняття вказаного рішення, з огляду на що воно є необґрунтованим, отже підлягає скасуванню.
Суд першої інстанції для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.06.2025 року про призначення пенсії з урахуванням висновків суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Частина 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктом 6 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
При цьому, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 1058-IV, пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до п. 1 статті 8 Закону № 1058, право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, пунктом 1 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості про видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Із аналізу наведених норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є трудова книжка, а у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній або в трудовій книжці містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як встановлено судовим розглядом та підтверджується матеріалами справи (записами в трудовій книжці НОМЕР_4 від 09.09.1988, доданій позивачем до заяви про призначення пенсії), позивач, зокрема, з 07.08.1987 по 21.03.1989 працювала в колгоспі на посаді головного бухгалтера.
Доказів визнання недостовірним даних записів у трудовій книжці (неправильними чи неточними) відповідачем суду не надано.
Як вбачається з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 13.06.2025 №204750023830 про відмову у призначенні пенсії за віком, період роботи з 07.08.1987 по 21.03.1989 не зараховано до страхового стажу позивача, оскільки даний період не підтверджений довідкою про вихододні, в трудовій книжці відсутня інформація про встановлений та вироблений мінімум трудової участі.
Колегія суддів вказує, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Даного висноку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.11.2020 у справі №677/831/17, від 10.12.2020 у справі №195/851/17, від 31.01.2025 у справі №120/8471/23.
Колегія суддів також наголошує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період її роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що період роботи з 07.08.1987 по 21.03.1989 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Щодо доводів відповідача стосовно незарахування періоду трудової діяльності позивача з 06.04.1989 по 30.07.1990, періоду догляду за дитиною 26.09.1985 р.н. за межами України в республіках колишнього СРСР (росія) у зв'язку з відсутністю підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат, колегія суддів вказує на наступне.
У відповідності до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За положеннями частини 2 статті 4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно зі статтею 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
У відповідності до положень статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Згідно зі статтею 6 Угоди, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у Москві. Зазначена постанова набрала чинності 02.12.2022.
З 01 січня 2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Відтак, до набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно з Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Відповідно до пункту 2 статті 13 Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку про те, що виникнення правовідносин, зокрема здобуття спірного страхового стажу позивачем, мало місце до виходу України та Російської Федерації з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992, тому її положення підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Водночас, згідно з частинами 1, 2 статті 24-1 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562 (далі - Порядок № 562), у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.
У разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.
У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.
До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
У разі укладення міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, територіальний орган Пенсійного фонду України протягом п'яти робочих днів з дати подання особою заяви про призначення пенсії надсилає до органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит щодо підтвердження нездійснення пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, а в разі неукладення міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, - до МЗС запит щодо передачі органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запиту щодо підтвердження нездійснення в іншій державі пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для обчислення розміру пенсії.
МЗС протягом п'яти робочих днів з дня отримання зазначеного запиту передає дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними. Після отримання документів до даних, які зазначені в них, будуть застосовані вимоги Законів України «Про інформацію» та «Про захист персональних даних», і такі дані будуть використовуватися виключно для потреб, пов'язаних з питаннями загальнообов'язкового державного соціального страхування, визначених законом.
Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Отже, наведене вище свідчить про те, що у разі відсутності можливості здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР.
Як встановлено із записів у трудовій книжці НОМЕР_4 від 09.09.1988, позивач, зокрема, з 06.04.1989 по 30.07.1990 працювала на держплемзаводі «Придонський» на посаді бухгалтера підсобних підприємств.
У матеріалах справи також міститься свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_2 від 03.10.1985 року.
Зазначені вище документи надавалися позивачем до пенсійного органу разом із заявою про призначення пенсії, що випливає зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 13.06.2025 №204750023830.
Доказів визнання недостовірними (неправильними чи неточними) даного запису у трудовій книжці, свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_2 від 03.10.1985 року відповідачем суду не надано.
Із рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 13.06.2025 №204750023830 вбачається, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 06.04.1989 по 30.07.1990 та догляд за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки відсутнє документальне підтвердження нездійснення Російською Федерацією пенсійних виплат за зазначені періоди.
При цьому, у матеріалах справи наявна заява позивача про те, що вона не оформлювала та не отримувала пенсію в Російській Федерації та окупованих територіях.
Колегія суддів також вказує на те, що відповідачем не надано докази стосовно здійснення Російською Федерацією пенсійних виплат позивачеві за зазначений період.
Водночас, не з'ясувавши причин, за яких заявником не додано документи про неотримання в Російській Федерації пенсійних виплат, та відповідність заяви позивача про призначення пенсії вимогам законодавства, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області не зарахувало до страхового стажу позивача період роботи з 06.04.1989 по 30.07.1990 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_4 від 09.09.1988, період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно зі свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_2 від 03.10.1985 року.
Отже, колегія суддів доходить висновку про те, що відмова відповідача зарахувати період роботи з 06.04.1989 по 30.07.1990, період догляду за дитиною 26.09.1985 р.н. у зв'язку з відсутністю документального підтвердження нездійснення Російською Федерацією пенсійних виплат за зазначений період є протиправною, а доводи в цій частині - необґрунтованими.
Стосовно доводів відповідача про те, що позивачу до страхового стажу не зараховано період догляду за дитиною з 01.01.2004 по 31.12.2004 у зв'язку з відсутністю довідки УСЗН щодо отримання в цей період допомоги по догляду за дитиною до 3-х років, колегія суддів зазначає таке.
За змістом пункту "ж" частини третьої статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується, серед іншого, також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Згідно із частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
Як передбачає пункт 11 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, є: виписка з трудової книжки; відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією; інформація із системи персоніфікованого обліку.
Таким чином, час догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років зараховується кожній непрацюючій матері до страхового стажу на підставі свідоцтва про народження дитини та документу, який підтверджує, що мати в цей час не працювала.
Водночас, частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV органам Пенсійного фонду надано право вимагати і отримувати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інші відомості, передбачені законодавством для визначення права на пенсію.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані.
Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, до заяви про призначення пенсії позивачем додавалося свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 05.11.2002.
Доказів неправдивості або недостовірні відомостей, що зазначені у свідоцтві про народження, пенсійним органом не надано.
Крім цього, із записів у трудовій книжці НОМЕР_4 від 09.09.1988 встановлено, що у період з 01.01.2004 по 31.12.2004 позивач не працювала, відповідні записи в її трудовій книжці відсутні.
Із рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 13.06.2025 №204750023830 вбачається, що при обчисленні страхового стажу позивачу не було зараховано період догляду за дитиною з 01.01.2004 по 31.12.2004 у зв'язку з відсутністю довідки УСЗН щодо отримання в цей період допомоги по догляду за дитиною до 3-х років.
У зв'язку з цим колегія суддів звертає увагу на те, що наведеними вище нормами для зарахування пенсійним органом до страхового стажу періоду догляду за дитиною не закріплено вимогу про наявність довідки з УСЗН про періоди отримання допомоги по догляду за дитиною.
Матеріали справи також не містять доказів звернення відповідача до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації щодо спірного періоду догляду за дитиною позивачем.
Отже, колегія суддів доходить висновку, що незарахування відповідачем при обчисленні страхового стажу позивача періоду догляду за дитиною з 01.01.2004 по 31.12.2004 у зв'язку з відсутністю довідки УСЗН щодо отримання в цей період допомоги по догляду за дитиною до 3-х років є протиправним.
Доводи відповідача про те, що зобов'язання судом першої інстанції зарахувати до страхового стажу періоди роботи позивача є втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Зі змісту Рекомендації № R(80) 2 Комітету Міністрів державам - членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснити з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень, те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящих в ієрархії нормативно - правовим актам. Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Приписами статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Тобто, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається.
При цьому, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Так, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, у даній справі відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, за наявності визначених законом підстав для врахування певних періодів роботи до страхового стажу особи, відмовляти у їх врахуванні.
Отже, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, а саме: зобов'язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.06.2025 року про призначення пенсії з урахуванням висновків суду.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 13.06.2025 №204750023830 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, у зв'язку з чим є необґрунтованим та підлягає скасуванню.
Із урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 13.06.2025 № 204750023830 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , зобов'язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.06.2025 року про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 242, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 по справі № 520/21245/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко