16 лютого 2026 р. Справа № 440/11318/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 20.11.25 по справі № 440/11318/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (надалі також - відповідач, ГУПФУ у Львівській області) в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській №164850014164 від 19 червня 2025 року про відмову про призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до загального та спеціального страхового стажу ОСОБА_1 період навчання в Полтавському державному педагогічному інституті ім. В.Г. Короленка з 01 вересня 1987 року по 29 червня 1992 року та період роботи на посаді вчителя з української мови та літератури з 11 жовтня 2017 року по 10 січня 2025 року, що дає право на пенсію за вислугу років;
- зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 13 червня 2025 року пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 р. позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 19.06.2025 №164850014164.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії відповідно до ст. 52, 54, 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" період роботи з 11.10.2017 по 10.01.2025 на посаді вчителя української мови та літератури та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.06.2025 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням висновків суду у даній справі та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 484,48 грн.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням вимог ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, а також при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.11.25 по справі №440/11318/25.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідно до п. 2' розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058 особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148 (на 11.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти за наявності станом на 01.04.2015 - не менше 25 років спеціального стажу, на 01.01.2016 - не менше 25 років 6 місяців та на 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців. При цьому, стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років (спеціальний стаж), становить лише - 25 років 1 місяць 26 днів.
Позивач не скористалась правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
На підставі положень п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що згідно із записів трудової книжки серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 :
- 16.08.1992 прийнята на посаду вчителя української мови і літератури в середній школі 6 м. Лубни (наказ №97-ос від 17.08.1992 м. Лубни);
-01.09.2004 школа ліцей №6 реорганізована в Лубенську спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів №6 з 01.09.2004 року (рішення Лубенського міськвиконкому №223 від 25.08.2004) (запис №6);
- 17.04.2007 у зв'язку з рішенням виконавчого комітету Лубенської міської ради від 28.03.2007 №89 відділ освіти реорганізовано в управління освіти виконавчого комітету Лубенської міської ради (запис №7);
-05.01.2015 звільнена з посади вчителя української мови та літератури у зв'язку з переведенням на посаду вчителя української мови та літератури Лубенської ЗОШ №2 зі збереженням базового місця для проведення індексації заробітної плати (наказ №98 від 24.12.2014 (запис №8);
- 06.01.2015 прийнята на посаду вчителя української мови та літератури в порядку переведення з Лубенської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №м6 (наказ №99 від 24.12.2014 по упр. освіти, наказ №141 від 29.12.2014 по ЗШ №2) (запис №9);
-31.03.2016 по наслідках атестації відповідає раніше присвоєній кваліфікацій категорії «спеціаліст вищої категорії» (наказ №66 від 31.03.2016) (запис №10);
-26.03.2020 по наслідках атестації відповідає раніше присвоєній кваліфікацій категорії «спеціаліст вищої категорії» та присвоєно педагогічне звання «учитель методист» (наказ №46 від 26.03.2020) (запис №11);
-12.07.2023 Лубенська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2Лубенської міської ради Полтавської області перейменована на Академічний ліцей імені братів Шенетів Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області (рішення Лубенської міської ради від 23.03.2023) (запис №12);
- 10.01.2025 звільнена з посади вчителя української мови та літератури за угодою сторін наказ №91-к/тр від 27.12.2024 (запис №13).
Згідно диплому серії НОМЕР_2 від 06.07.1992 року, позивачка в 1987 році вступила до Полтавського державного педагогічного інституту ім. В.Г. Короленка і в 1992 році закінчила повний курс названого інституту за спеціальністю російська мова і література.
12.06.2025 ОСОБА_1 звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 19.06.2025 № 164850014164 позивачці було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугою років.
Згідно даного рішення, страховий стаж позивачки становить - 37 роки 05 місяців 16 днів. Стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років становить 25 років 01 місяців 26 днів. До загального та стажу за вислугу років зараховано усі періоди роботи згідно наданих документів.
Позивач, вважаючи таку відмову протиправно, звернулася до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на момент звернення позивача до відповідача пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, що дає право на призначення даного виду пенсії. Крім того, період роботи позивача, при її зверненні за призначенням пенсії, з 11.10.2017 до 10.01.2025 підлягав зарахуванню до спеціального трудового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Щодо вимог позивачки зарахувати до загального стажу та стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років період навчання в Полтавському державному педагогічному інституті ім. В.Г.Короленка з 01.09.1987 по 29.06.1992, суд зазначає, що позивачка зверталась до відповідача із заявою про зарахування до пільгового стажу її роботи період навчання в Полтавському державному педагогічному інституті ім. В.Г.Короленка з 01.09.1987 по 29.06.1992, а відповідач відмовив у зарахуванні зазначеного періоду навчання, в матеріалах справи немає. Згідно форми РС - право позивачу зараховано до страхового стажу роботи та спеціального стажу роботи період навчання в Полтавському державному педагогічному інституті ім. В.Г.Короленка з 01.09.1987 по 29.06.1992 - 4 роки 9 місяців 29 днів. До того ж, судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому. За таких обставин, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити як передчасних.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі Закон № 1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно з положеннями статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положеннями статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Проте, Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набув чинності з 01.04.2015 пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ було викладено в іншій редакції, згідно з якою право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати не менше 30 років.
У подальшому, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII до статті 55 Закону № 1788-ХІІ з 01.01.2016 також було внесено зміни, відповідно до якого пункт «е» вказаної статті має наступний зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років які народилися з 1 січня 1971 року.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Конституційний Суд України приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Крім того, на думку Конституційного Суду України, положення Закону № 1788-ХІІ щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що з 04 червня 2019 року при вирішенні питання про призначенні позивачці пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом № 911-VIII.
Отже, починаючи з 04.06.2019 положення пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII.
Таким чином, на день звернення позивача (18.08.2025) до пенсійного органу із заявою щодо наявності у неї права на призначення їй пенсії за вислугу років як працівнику освіти, пунктом «е» статті 55 Закону України №1788-ХІІ було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Колегія суддів зазначає, 03 жовтня 2017 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким з 11 жовтня 2017 року розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1.
Згідно з пунктом 2-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Також, Законом № 2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:
«До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11 жовтня 2017 року.
Колегія суддів зазначає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).
У Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що «положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності» (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної» (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Так, за позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 за подібних правовідносин:
«Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV».
Колегія суддів також зауважує, що в постанові Верховного Суду від 06.11.2023 по справі №240/24/21, в якій розглядалося питання щодо обрахування пільгового стажу станом на час звернення з заявою на призначення пенсії, а не станом на 11 жовтня 2017 року, як зазначено в п.2-1 та п.16 Розділу ХV «Прикінцевих положень» Закону № 1058-IV при призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «в» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зроблено висновок, що обмеження врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Відтак, колегія суддів вважає, що, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Як вбачається з матеріалів справи, у спірному випадку пенсійним органом безпосередньо у рішенні №164850014164 від 19 червня 2025 року визнається наявність у позивача спеціального стажу роботи у кількості 25 років 1 місяць 26 днів.
У свою чергу згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 :
- 16.08.1992 прийнята на посаду вчителя української мови і літератури в середній школі 6 м. Лубни (наказ №97-ос від 17.08.1992 м. Лубни);
-01.09.2004 школа ліцей №6 реорганізована в Лубенську спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів №6 з 01.09.2004 року (рішення Лубенського міськвиконкому №223 від 25.08.2004) (запис №6);
- 17.04.2007 у зв'язку з рішенням виконавчого комітету Лубенської міської ради від 28.03.2007 №89 відділ освіти реорганізовано в управління освіти виконавчого комітету Лубенської міської ради (запис №7);
-05.01.2015 звільнена з посади вчителя української мови та літератури у зв'язку з переведенням на посаду вчителя української мови та літератури Лубенської ЗОШ №2 зі збереженням базового місця для проведення індексації заробітної плати (наказ №98 від 24.12.2014 (запис №8);
- 06.01.2015 прийнята на посаду вчителя української мови та літератури в порядку переведення з Лубенської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №м6 (наказ №99 від 24.12.2014 по упр. освіти, наказ №141 від 29.12.2014 по ЗШ №2) (запис №9);
- 31.03.2016 по наслідках атестації відповідає раніше присвоєній кваліфікацій категорії «спеціаліст вищої категорії» (наказ №66 від 31.03.2016) (запис №10);
- 26.03.2020 по наслідках атестації відповідає раніше присвоєній кваліфікацій категорії «спеціаліст вищої категорії» та присвоєно педагогічне звання «учитель методист» (наказ №46 від 26.03.2020) (запис №11);
-12.07.2023 Лубенська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2Лубенської міської ради Полтавської області перейменована на Академічний ліцей імені братів Шенетів Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області (рішення Лубенської міської ради від 23.03.2023) (запис №12);
- 10.01.2025 звільнена з посади вчителя української мови та літератури за угодою сторін наказ №91-к/тр від 27.12.2024 (запис №13).
Відповідачем не було зараховано до загального та спеціального стажу період роботи на посаді вчителя з української мови та літератури з 11 жовтня 2017 року по 10 січня 2025 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі Перелік №909).
Так, відповідно до розділу 1 Освіта, до професій, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, зокрема, належать:
- робота в загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах, на посадах: учителі, логопеди вчителі-логопеди вчителі-дефектологи викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи;
- робота у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладах на посадах директора, його заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старших майстрів виробничого навчання, майстрів виробничого навчання, викладачів, педагогів професійного навчання, практичних психологів, соціальних педагогів, керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Отже, даний період повинен був зарахований до спеціального стажу роботи позивача.
Відтак, колегія суддів доходить висновку, що на момент звернення до відповідача з заявою (12.06.2025) позивач мала право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, позаяк її спеціальний стаж становив більше 25 років.
Відтак, оскільки згідно з відомостями трудової книжки позивача спеціальний стаж роботи останньої, який дає їй право на призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти становить більше 25 років, визначених пунктом «е» статті 55 Закону України №1788-ХІІ на момент звернення із відповідною заявою, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів, переглянувши у межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 по справі № 440/11318/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко