16 лютого 2026 р. Справа № 440/11839/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2025, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, повний текст складено 22.10.25 по справі № 440/11839/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд про: визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не зарахування до стажу на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 5 місяців; стажу, необхідного для зайняття посади судді на момент призначення на посаду судді вперше - 3 роки; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до стажу роботи судді, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання: половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 5 місяців; стаж, необхідний для зайняття посади судді на момент призначення на посаду судді вперше - 3 роки; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із суддівським стажем 27 років 6 місяців 4 дні, з 09 травня 2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: стажу, необхідного для зайняття посади судді на момент призначення на посаду судді вперше, який становить 3 роки та половини строку навчання за денною формою навчання у вищому юридичному навчальному закладі тривалістю 02 роки 05 місяців. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи судді, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання: стаж, необхідний для зайняття посади судді на момент призначення на посаду судді вперше, який становить 3 роки та половину строку навчання за денною формою навчання у вищому юридичному навчальному закладі тривалістю 02 роки 05 місяців. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із суддівським стажем 27 років 6 місяців 4 дні, з 09.05.2025, з урахуванням раніше виплачених сум. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивачці щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці обчислено відповідно до статті 142 Закону №1402 в розмірі 54% від суддівської винагороди 110985,60 грн згідно з довідкою Господарського суду Полтавської області №09-10/470/2025 від 14.05.2025, з урахуванням загального стажу, зарахованого по 08.05.2025, тривалістю 32 роки 5 місяців 22 дні, з них стажу роботи на посаді судді, - 22 роки 1 місяць 6 днів. Розмір щомісячного довічного грошового утримання з 09.05.2025 становить 59932,22 грн. Вказує, що до стажу роботи на посаді судді зараховано період роботи з 04.04.2003 по 08.05.2025 на посаді судді Господарського суду Полтавської області. Звертає увагу, що період навчання в Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого з 01.09.1992 по 30.06.1997, стаж, необхідний для зайняття посади судді на момент призначення на посаду судді вперше - 3 роки не зараховано до стажу на посадах судді, оскільки це суперечить нормам статті 142 Закону №1402. Вважає, що права та законні інтереси позивачки не порушено.
Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, з урахуванням уточнень, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що частиною 1 ст.137 Закону №1402 чітко визначено посади, що зараховується до стажу роботи на посаді судді, а саме: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. Частиною другою статті 137 Закону №1402, якою доповнено статтю 137 на підставі Закону України від 12.07.2018 №2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд»», який набрав чинності 05.08.2018, передбачено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж роботи (професійної діяльності), вимоги щодо якого визначено законом та надає право для призначення на посаду судді. Цей перелік є вичерпним і ним не передбачено зарахування до стажу роботи на посаді судді, який впливає на розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу. Стверджує, що для цілей застосування Закону №1402 стажем професійної діяльності у сфері права вважається стаж професійної діяльності особи за спеціальністю після здобуття нею вищої юридичної освіти. Вважає, що підстав для зарахування спірних періодів навчання, іншої роботи позивачки до стажу на посаді судді, з якого обчислюється щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, та для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці немає. Розмір довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 обчислено згідно з вимогами чинного законодавства.
Позивачка по справі не скористалась правом на подання відзивів на апеляційні скарги, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційних скарг, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 Указом Президента України від 04.04.2003 №294/2003 призначена на посаду судді Господарського суду Полтавської області строком на п'ять років.
Постановою Верховної Ради України ввід 11.12.2008 №647-VI ОСОБА_1 обрана на посаду судді вказаного суду безстроково.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 08.05.2025 №968/0/15-25 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Господарського суду Полтавської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом Господарського суду Полтавської області від 08.05.2025 №03-ос/с відраховано ОСОБА_1 зі штату суду у зв'язку зі звільненням у відставку.
Рішенням органу Пенсійного фонду України призначено ОСОБА_1 довічне грошове утримання у відсотковому розмірі 54% суддівської винагороди працюючого судді.
При цьому, управлінням не зараховано до стажу роботи на посаді судді період навчання з 01.09.1992 по 30.06.1997 в Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого, період з 10.09.1997 по 03.04.2003 на посаді провідного спеціаліста арбітражного суду Полтавської області та старшого консультанта арбітражного суду Полтавської області, та в перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням стажу 27 років 6 місяців 4 дні.
Не погодившись з діями пенсійного органу щодо не зарахування до стажу роботи судді роботи на посаді провідного спеціаліста арбітражного суду Полтавської області, старшого консультанта арбітражного суду Полтавської області та навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності дій Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: стажу, необхідного для зайняття посади судді на момент призначення на посаду судді вперше, який становить 3 роки та половини строку навчання за денною формою навчання у вищому юридичному навчальному закладі тривалістю 02 роки 05 місяців.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивачки буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи судді, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання: стаж, необхідний для зайняття посади судді на момент призначення на посаду судді вперше, який становить 3 роки та половину строку навчання за денною формою навчання у вищому юридичному навчальному закладі тривалістю 02 роки 05 місяців, а Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із суддівським стажем 27 років 6 місяців 4 дні, з 09.05.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечення права кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі по тексту - Закон №1402-VIII).
За приписами ч.1 ст.142 Закону №1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (ч.2 ст.142 Закону №1402-VI).
Згідно з ч.3 ст.142 Закону №1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Відповідно до ч.ч.4-5 ст.142 Закону №1402-VIII у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Статтею 137 Закону №1402-VIII встановлено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Абзацом 4 п.34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Системний аналіз частини 2 статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у взаємозв'язку з абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону дає підстави для висновку, що у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», яким внесено зміни до статті 137 Закону №1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
З урахуванням зазначеного, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Вказане відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17 та від 30.01.2020 у справі № 592/3694/17.
За матеріалами справи, Вищою радою правосуддя у рішенні №968/0/15-25 від 08.05.2025 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Полтавської області у зв'язку з поданням заяви про відставку» визначений загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає їй право на звільнення у відставку і який становить 27 років 6 місяців 4 дні, з яких стаж роботи на посаді судді (з дати призначення судді на посаду до дати ухвалення рішення про звільнення) - 22 роки 1 місяць 4 дні, половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 5 місяців, стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого, визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки.
Однак, пенсійним органом не зараховано до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді період навчання в Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого з 01.09.1992 по 30.06.1997, а також стаж, необхідний для зайняття посади судді на момент призначення на посаду судді вперше - 3 роки.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.3-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03.09.2005 №865 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Також, відповідно до статті 1 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10.07.1995 №584/95 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Отже, з огляду на викладене, суд доходить висновку, що відповідачем безпідставно не зараховано до стажу роботи позивачки як судді, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину часу навчання в Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого (2 роки 5 місяців).
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про статус суддів», яка була чинною на час призначення позивачки на посаду судді, на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
Відповідно до ч.2 ст.137 Закону № 1402-VIII (в редакції, чинній з 05.08.2018) до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Системний аналіз вказаної норми у її взаємозв'язку з абзацом 4 пункту 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII дає підстави для висновку, що у зв'язку з набранням чинності Законом України від 07.06.2018 №2447-VIII «Про Вищий антикорупційний суд», яким внесено зміни до статті 137 Закону №1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 9901/302/19. Зокрема, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді. Водночас при обчисленні стажу, який дає право на відставку окремо слід застосовувати положення частин першої та другої статті 137 Закону №1402-VIII як стаж, який зараховується додатково. У випадку зайняття посади судді без проведення конкурсних процедур стаж роботи (професійної діяльності), передбачений частиною другою статті 137 цього Закону, визначається на момент призначення на посаду судді вперше, а у випадку призначення на посаду судді за результатами конкурсу - зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом для участі у конкурсі та надає право для призначення на цю посаду за його результатами.
Частина 2 ст.137 Закону №1402-VIII прийнята на покращення соціального захисту суддів як висококваліфікованих фахівців та підвищення їх соціального захисту і передбачає додаткову можливість зарахування до стажу роботи на посаді судді стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, а не альтернативну можливість вибору стажу, адже в абзаці 4 пункту 34 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Згідно з абз. 2 п.3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 №545, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Отже, до стажу роботи на посаді судді позивачці належить зарахувати стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Відтак, суд дійшов висновку, що до стажу роботи позивачки, що дає право на отримання довічного грошового утримання, як судді у відставці, має бути зараховано половина строку навчання в Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого - 2 роки 5 місяць, а також період роботи на посаді провідного спеціаліста арбітражного суду Полтавської області та старшого консультанта арбітражного суду Полтавської області - 3 роки.
Відповідно до ч.3 ст.142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Наведена норма неконституційною не визнавалась.
Тобто, відносини з визначення відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці при проведенні його перерахунку відповідно до частини четвертої статті 142 Закону України №1402-VIII повинні застосовуватись виключно норми цього Закону.
З матеріалів справи встановлено, що станом на дату ухвалення Вищою радою правосуддя рішення (08.05.2025) загальний стаж роботи позивачки становить 27 років 6 місяців 4 дні, на підставі якого розмір довічного грошового утримання судді становить 64%.
Проте, пенсійним органом при призначенні позивачці довічного грошового утримання без урахування вищевказаних спірних періодів щодо стажу роботи визначено у розмірі 54%.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: стажу, необхідного для зайняття посади судді на момент призначення на посаду судді вперше, який становить 3 роки та половини строку навчання за денною формою навчання у вищому юридичному навчальному закладі тривалістю 02 роки 05 місяців.
Доводи апеляційних скарг відповідачів про те, що врахування до стажу роботи судді, який дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання спірних періодів, у чинній на момент відставки позивачки редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, як зазначалося вище, за приписами абзацу 4 п.34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідачами по справі жодних належних доказів на підтвердження правомірності дій пенсійного органу, які є предметом оскарження, надано не було.
Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивачки, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів, з урахуванням ч.1 ст.308 КАС України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправними дій та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи судді, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання: стаж, необхідний для зайняття посади судді на момент призначення на посаду судді вперше, який становить 3 роки та половину строку навчання за денною формою навчання у вищому юридичному навчальному закладі тривалістю 02 роки 05 місяців, а Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із суддівським стажем 27 років 6 місяців 4 дні, з 09.05.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.
При цьому, колегія суддів враховує, що зобов'язуючи Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи судді, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання, спірні періоди, а Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (орган, в якому позивачка перебуває на обліку) - перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 09.05.2025, суд першої інстанції обрав спосіб захисту порушеного права позивачки, що в повній мірі сприяє досягненню ефективного захисту інтересів позивачки та встановлює спосіб відновлення її права від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційних скарг відповідачів, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційні скарги залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 по справі № 440/11839/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий