16 лютого 2026 р. Справа № 520/35749/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Ширант А.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 03.04.25 по справі № 520/35749/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківський області (далі - ГУ ПФУ в Харківський області відповідач1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач2, апелянт), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 10 жовтня 2024 року №2204750016371 про відмову у призначенні їй пенсії.
- зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області зарахувати до її страхового стажу період роботи 08.08.1977 по 13.06.1981, з 05.03.1991 по 05.12.1991, з 05.12.1991 по 15.06.1992, 18.06.1992 по 18.01.1994 та призначити і виплатити пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування " (далі - Закон №1058-IV) з 04.11.2024.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 10.10.2024 №204750016371 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи 08.08.1977 по 13.06.1981, з 05.03.1991 по 05.12.1991, з 05.12.1991 по 15.06.1992, 18.06.1992 по 18.01.1994 та призначити і виплатити пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058-ІV.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області судові витрати у розмірі 1211,20 гривень 20 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Донецькій області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просило суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач2 зазначив, що відомості про трудову діяльність особи повинні бути внесені до трудової книжки акуратно та розбірливо, оскільки від якості заповнення трудової книжки та внесення усіх необхідних записів, що стосуються трудової діяльності особи, залежить можливість підтвердження наявного страхового стажу такої особи для призначення пенсії, за відсутності інших документів, зокрема архівних довідок про періоди роботи такої особи.
Зазначив, що до страхового стажу не зараховано згідно із трудовою книжкою від 08.08.1977 серії НОМЕР_1 періоди роботи: з 08.08.1977 по 13.06.1981, оскільки дата наказу на звільнення не відповідає даті звільнення; з 05.03.1991 по 05.12.1991, оскільки запис про звільнення не засвідчено печаткою; з 05.12.1991 по 15.06.1992, оскільки номер та дата наказу прийому на роботу дописано несвоєчасно та іншими чорнилами; з 18.06.1992 по 18.01.1994, оскільки відсутня назва підприємства при прийомі на роботу. Для врахування вищезазначеного періоду роботи до страхового стажу необхідно надати уточнюючі довідки. Уточнюючи довідки відповідно до Порядку №637 не надавались.
Щодо позовних вимог про зобов'язання призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком починаючи з 03.10.2024, ГУ ПФУ в Донецькій області вважає, що позовна вимога стосовно виплати є передчасною, оскільки рішення про призначення пенсії ще не прийнято.
Щодо управління яке має здійснювати виплату пенсії, апелянт зазначив, що враховуючи перебування позивачки за місцем фактичного проживання/перебування в подальшому виплата пенсії має бути здійснена ГУ ПФУ в Харківській області проте, тільки лише після вирішення питання про її призначення.
Позивачка своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі зазначає наступне.
Судовим розглядом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
31.07.2024 Ленінським районним судом м. Харкова у справі №642/3789/24 встановлено юридичний факт того, що трудова книжка серії НОМЕР_2 , яка видана 08.08.1977 на ім'я (рос.мова) « ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1
03.10.2024 позивачка звернулась до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно з Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У результаті розгляду заяви ГУ ПФУ в Донецькій області ( по екстериторіальності) прийняло рішення №2204750016371 від 10 жовтня 2024 року, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії.
Так, в оскаржуваному рішенні зазначено, що згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 08.08.1977 не враховані періоди роботи:
- з 08.08.1977 по 13.06.1981, оскільки дата наказу на звільнення не відповідає даті звільнення;
- з 05.03.1991 по 05.12.1991, оскільки запис про звільнення не засвідчено печаткою;
- з 05.12.1991 по 15.06.1992, оскільки номер та дата наказу прийому на роботу дописано несвоєчасно та іншими чорнилами;
- з 18.06.1992 по 18.01.1994, оскільки відсутня назва підприємства при прийомі на роботу.
Згідно з даними трудової книжки серії НОМЕР_2 від 08.08.1977 - п.1-2 - в період з 08.08.1977 по 13.06.1981 позивач працювала у Харківському об'єднанні фоторобіт "Облфото", з 05.03.1991 по 05.12.1991 - п.п. 5-7 - на малому підприємистві “Кінопроєктор", з 05.12.1991 по 15.06.1992 - п.п. 8-9 - на малому підприємстві “Оформитель", з 18.06.1992 по 18.01.1994 - п.п. 10-11 - на посаді приймальника замовлень.
Позивачка, не погодившись із вищевказаним рішенням, звернулась до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ГУ ПФУ в Донецькій області, відмовляючи позивачу у зарахуванні відповідних періодів до стажу, неправомірно переклав тягар доведення правдивості чи достовірності даних на позивачку, а тому діяв не добросовісно і не розсудливо. У зв'язку з наведеним суд першої інстанції вважав належним способом захисту порушеного права позивача зобов'язати ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи 08.08.1977 по 13.06.1981, з 05.03.1991 по 05.12.1991, з 05.12.1991 по 15.06.1992, 18.06.1992 по 18.01.1994 та призначити і виплатити пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058-ІV.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, частково погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон №1058- ІV).
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 9 Закону №1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV). До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Період спірної трудової діяльності позивача регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (надалі - Інструкція №162).
Пунктом 2.13. Інструкції передбачено, що у графі 3 розділу "Відомості про роботу" у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: "Прийнято або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво" із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виробляються: для робітників - відповідно до найменуваннями професій, вказаних у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт і професій робітників; для службовців - відповідно до найменуваннями посад, зазначених в Єдиної номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу.
Переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.
Згідно пункту 2.14. Інструкції, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим рядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване в таке-то", а в графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Відповідно до пункту 2.25. Інструкції записи про причини звільнення повинні вироблятися в трудовій книжці в точній відповідності з формулюваннями чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Запис про звільнення в трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 - дата звільнення; в графі 3 - причина звільнення; в графі 4 вказується, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер (п. 2.26. Інструкції).
Пункт 4.1. Інструкції, містить вимоги про те, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (п. 8.1. Інструкції).
Згідно з пунктом 18 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок що й Інструкція №162.
Пунктом 4 постанови Кабінету міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 № 301 також передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Системний аналіз вищезазначених положень дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до її страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Підставою для не зарахування до страхового стажу став періоди роботи позивача: з 08.08.1977 по 13.06.1981, оскільки дата наказу на звільнення не відповідає даті звільнення; з 05.03.1991 по 05.12.1991, оскільки запис про звільнення не засвідчено печаткою; з 05.12.1991 по 15.06.1992, оскільки номер та дата наказу прийому на роботу дописано несвоєчасно та іншими чорнилами; з 18.06.1992 по 18.01.1994, оскільки відсутня назва підприємства при прийомі на роботу.
Суд зауважує, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача.
Разом з тим, доказів які б спростовували спірний період трудової діяльності позивача відповідач не надав.
В контексті вищевикладеного, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Тому, суд вважає, що відсутні підстави для їх неврахування при визначенні періоду страхового стажу позивача.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
У постанові від 30.09.2021 по справі №300/860/17 Верховний Суд дійшов висновку, що загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10.10.2019 року у справі №234/4585/17, від 25.04.2019 року у справі №159/4178/16-а.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У постанові Верховного Суду від 11.05.2022 у справі №120/1089/19-а, викладена правова позиція, суть якої полягає в тому, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Таким чином, колегія суддів вважає, що недоліки оформлення трудової книжки, виявлені відповідачем, не можуть вважатися достатньою та самостійною підставою для відмови позивачці в зарахуванні періоду роботи до загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивачки в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку відсутня.
При цьому, ані Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ані Порядком №637 не встановлено критерію оцінки оформлення трудової книжки при вирішенні питання щодо зарахування певного періоду до трудового стажу при призначенні пенсії. Встановлення такого критерію відповідачем у даному випадку не обумовлено жодним нормативно-правовим актом, а тому пенсійний орган діяв поза межами правового регулювання, що суперечить ст. 19 Конституції України.
Так, ГУ ПФУ у Донецькій області не врахувало, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Крім того, п. 4.2 Порядку приймання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Порядок №22-1) передбачено, що при прийманні документів працівник сервісного центру: уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Таким чином, відповідач при наявності сумнівів щодо належності трудової книжки позивачу та щодо підтвердження страхового стажу позивача, не навів доводів дотримання положень п. 4.2 Порядку №22-1, а також можливої відмови позивача надати додатково певні документи.
Враховуючи зазначене вище, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення ГУ ПФУ у Донецькій області від 10 жовтня 2024 року №2204750016371 про відмову в призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Донецькій області від 10 жовтня 2024 року №2204750016371 щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії та зобов'язання ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи 08.08.1977 по 13.06.1981, з 05.03.1991 по 05.12.1991, з 05.12.1991 по 15.06.1992, 18.06.1992 по 18.01.1994.
Щодо позовних вимог про зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім певних випадків.
Позивач звернулася з заявою про призначення пенсії 04.10.2024, на момент звернення з цією заявою ОСОБА_1 виповнилося 64 роки та 11 місяців.
Відповідно до наданого ГУ ПФУ в Донецькій області розрахунку, позивачеві зараховано такий стаж:
- з 12.06.1980 по 11.06.1983 (догляд за дитиною до 3 років) тривалістю 3 роки 0 місяців 0 днів,
- з 26.07.1985 по 05.03.1991 тривалістю 5 років 7 місяців 10 днів,
- з 09.06.1998 по 30.05.2003 тривалістю 4 роки 11 місяців 22 дні.
Тобто, усього ГУ ПФУ в Донецькій області до страхового стажу позивача зараховано 13 років 7 місяців 2 дні. Вказаний період не є спірним.
З урахуванням висновків суду у цій справі, ГУ ПФУ в Донецькій області зобов'язано зарахувати до страхового стажу позивача періоди:
- з 08.08.1977 по 13.06.1981 тривалістю (з урахуванням періоду догляду за дитиною з 12.06.1980 по 11.06.1983) 2 роки 10 місяців 6 днів,
- з 05.03.1991 по 05.12.1991 тривалістю 9 місяців,
- з 05.12.1991 по 15.06.1992 тривалістю 6 місяців 10 днів,
- з 18.06.1992 по 18.01.1994 тривалістю 1 рік 7 місяців.
Тобто ГУ ПФУ в Донецькій області зобов'язано додатково зарахувати 6 років 8 місяці 16 дні.
Таким чином, судовим розглядом підтверджено, що позивач має понад 19 років страхового стажу.
Отже, у ході судового розгляду справи судом встановлено факт відповідності ОСОБА_1 вимогам, визначеним частиною другою статті 26 Закону № 1058-ІV, а саме ОСОБА_1 на час досягнення 63 річного віку мала страховий стаж понад 19 років, та на момент досягнення 65 річного віку ОСОБА_1 відповідала вимогам, визначеним частиною третьою статті 26 Закону № 1058-ІV.
Відповідно до п. 10 ч. 2 та ч. 4 ст. 245 КАС України, суд в порядку адміністративного судочинства може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У рішенні від 15 листопада 1996 року по справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд враховує принцип верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З метою повного та всебічного захисту прав позивача, з огляду на її відповідність усім вимогам для призначення відповідного виду пенсії (відсутні жодні законні підстави для відмови ОСОБА_1 призначенні пенсії), суд вважає наявними підстави для задоволення позову шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в Донецькій області призначити пенсію ОСОБА_1 за віком з 04.11.2024 (з дати, з якої просила позивачка, а саме, з дати настання 65 річного віку).
Стосовно заявлення позивачем позовних вимог зобов'язального характеру до ГУ ПФУ в Харківській області, колегія суддів зазначає таке.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року №25-1 “Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за №339/35961 (далі - Постанова №25-1).
Зміни, внесені до Порядку №22-1 на підставі Постанови №25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку №22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Отже, за наведених вище норм пенсійного законодавства та враховуючи розгляд заяви позивача про призначення пенсії ГУ ПФУ в Донецькій області, колегія суддів вважає, що вимоги про зарахування стажу та призначення пенсії можуть бути задоволені лише щодо ГУ ПФУ в Донецькій області, а не ГУ ПФУ в Харківській області.
Стосовно задоволення судом вимог позивача про виплату пенсії ГУ ПФУ в Донецькій області, колегія суддів зазначає, що вказана вимога не підлягала задоволенню, оскільки, як вказано вище, виплата пенсії віднесена до компетенції саме ГУ ПФУ в Харківській області.
Разом з цим, колегія суддів вважає позовну вимогу про зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області виплатити позивачеві пенсію передчасною та такою, що також не підлягає задоволенню, оскільки у останнього, до ухвалення ГУ ПФУ в Донецькій області рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії, були відсутні законні підстави для виплати позивачці такої пенсії. У той же час, у суду відсутні підстави вважати, що після ухвалення ГУ ПФУ в Донецькій області відповідного рішення про призначення ОСОБА_1 , ГУ ПФУ в Харківській області не виплатить позивачеві пенсію, у тому числі, з дати її призначення (з 04.11.2024).
Отже, підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість вимог апеляційної скарги.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням викладеного та на підставі ч. 1 ст. 317 КАСУ колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ГУ ПФУ в Донецькій області підлягає частковому задоволенню, а рішення суду І інстанції скасуванню в частині обраного способу захисту порушеного права позивача у спосіб зобов'язання ГУ ПФУ в Донецькій області виплатити пенсію з ухваленням у скасованій частині постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року по справі № 520/35749/24 - скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ".
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року по справі № 520/35749/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк