16 лютого 2026 року справа №200/7098/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Сіваченка І.В. Казначеєва Е.Г.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року у справі № 200/7098/25 (головуючий суддя у І інстанції - Буряк І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати відмову відповідача в призначенні пенсії, оформлену рішенням від 30.07.2025 № 262840026288, протиправною та скасувати;
- зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи, навчання та військової служби:
з 01.09.1982 по 30.06.1988 навчання у Київському інституті народного господарства;
з 26.06.1984 по 18.06.1986 військова служба;
з 01.08.1988 по 12.05.1992 період роботи на посаді бухгалтера у Донецькому виробничому взуттєвому об'єднанні;
з 13.05.1992 по 05.11.1993 період роботи на посаді головного бухгалтера у Мале приватне підприємство «Гранд»;
з 17.01.1995 по 22.05.1995 період роботи на посаді фінансового керівника у спільне Американо-Українське підприємство АО «Міжнародна інвестиційна компанія»;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позову зазначив, що звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, однак рішенням від 30.07.2025 № 262840026288 у призначенні пенсії було відмовлено із зазначенням, що за доданими документами до страхового стажу не враховано спірні періоди роботи, навчання та проходження військової служби через певні недоліки трудової книжки.
Таке рішення відповідача є протиправним та таким, що порушує право позивача на належний соціальний захист.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30.07.2025 № 262840026288 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву від 22.07.2025 ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком зарахувавши до страхового стажу періоди трудової діяльності з 01.08.1988 по 12.05.1992, з 13.05.1992 по 05.11.1993, з 17.01.1995 по 22.05.1995 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 08.08.1988 та період навчання з 01.09.1982 по 25.06.1984 та з 19.06.1986 по 30.06.1988.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн та витрати на правову допомогу в сумі 10 000 грн.
Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Обґрунтування апеляційної скарги.
До страхового стажу позивача згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.08.1988 не зараховано періоди роботи:
- в Донецькому виробничому взуттєвому об'єднанні з 01.08.1988 по 12.05.1992, оскільки згідно записів трудової книжки прийнятий на роботу в Донецьке виробниче взуттєве об'єднання, натомість запис про звільнення завірений печаткою виробничо-торговельної фірми «Контур», відомості про перейменування підприємства відсутні;
- в малому колективному підприємстві фірмі «Гранд» з 13.05.1992 по 05.11.1993, оскільки в підставі про звільнення відсутній номер наказу та запис про звільнення не завірений підписом відповідальної особи;
- в спільному Українсько-Американському підприємстві Акціонерне Товариство «Міжнародна інвестиційна корпорація» з 17.01.1995 по 22.05.1995, оскільки дата прийому на роботу та наказ про прийом на роботу нечитабельні.
До страхового стажу позивача не зараховано також період навчання з 01.09.1982 по 30.06.1988 згідно диплому НОМЕР_2 від 30.06.1988 та період військової служби з 26.06.1984 по 18.06.1986, оскільки період навчання перетинається з періодом проходження військової служби.
Розмір витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги в сумі 10 000 грн не відповідає принципу співмірності витрат на оплату послуг адвоката обсягу фактично наданим послугам та вимогам розумності і справедливості.
Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
З огляду на наведене суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги відповідача ГУ ПФУ в Донецькій області.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , 22.07.2025 року звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Звернення було опрацьовано за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке рішенням від 30.07.2025 № 262840026288 відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
До страхового стажу позивача згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.08.1988 не зараховано наступні періоди роботи, які є спірними у цій справі:
- з 01.08.1988 по 12.05.1992 в Донецькому виробничому взуттєвому об'єднанні, оскільки згідно записів трудової книжки прийнятий на роботу в Донецьке виробниче взуттєве об'єднання, натомість запис про звільнення завірений печаткою виробничо-торговельної фірми «Контур», відомості про перейменування підприємства відсутні;
- з 13.05.1992 по 05.11.1993 в малому колективному підприємстві фірмі «Гранд» оскільки в підставі про звільнення відсутній номер наказу та запис про звільнення не завірений підписом відповідальної особи;
- з 17.01.1995 по 22.05.1995 в спільному Українсько-Американському підприємстві Акціонерне Товариство «Міжнародна інвестиційна корпорація» оскільки дата прийому на роботу та наказ про прийом на роботу нечитабельні;
До страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1982 по 30.06.1988 згідно диплому НОМЕР_2 від 30.06.1988 оскільки період навчання перетинається з періодом проходження військової служби.
Розрахунком РС-право підтверджується факт зарахування періоду військової служби з 26.06.1984 по 18.06.1986 - 1 рік, 11 місяців, 23 дні.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що скільки трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. А порушення роботодавцем порядку заповнення трудової книжки не може бути підставою для позбавлення особи права на пенсію, отже приймаючи оскаржуване рішення відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Щодо періоду проходження позивачем військової служби суд першої інстанції зауважив, що цей період зараховано відповідачем до страхового стажу позивача, отже вимога про зобов'язання його зарахувати задоволенню не підлягає.
Оцінка суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058 (далі - Закон № 1058).
Відповідно до положень статті 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. (абз. 1 ч. 2 ст. 24 Закону № 1058)
На підставі частини четвертої статті 24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
На підставі статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок 637) , основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови).
Пунктом 17 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 № 110 (далі Інструкція № 58) встановлено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Станом на час внесення спірних записів в трудову книжку позивача, зокрема, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 № 162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі Інструкція № 162), пункт 2.3 якої містить положення, подібні положенням пункту 2.4 Інструкції № 58.
Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
На підставі пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Крім того, аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" № 301, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового (пільгового) стажу і на отримання пенсії з їх врахуванням.
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі № 677/277/17, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.
Записи трудової книжки позивача щодо спірних періодів виконані без перекреслень, виправлень, чітким прописом, у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідний запис, і завірені печаткою роботодавця, тобто, здійснені відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58.
Суд зауважує, що формальні неточності в документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Окрім того, суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Водночас, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірних періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому, зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні вказаних періодів роботи до стажу роботи позивача.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі 490/12392/16-а (провадження К/9901/2310/18) в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Щодо не зарахування згідно диплому серія НОМЕР_2 періоду навчання позивача з 01.09.1982 по 30.06.1988, оскільки навчання перетинається з проходженням військової служби з 26.06.1984 по 18.06.1986, суд зазначає наступне.
Пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зараховується: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Законом України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" № 103/98-ВР від 10 лютого 1998 року, з наступними змінами і доповненнями, а саме ч. 1 ст. 38 "Гарантії соціального захисту здобувача освіти та випускника закладу професійної (професійно-технічної) освіти", обумовлено: час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
За положенням п. 8 Порядку № 637, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Згідно копії диплому НОМЕР_2 у період з 01.09.1982 по 30.06.1988 позивач навчався у Київському інституті народного господарства.
Підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду навчання є те, що період навчання перетинається з військовою службою позивача.
Проаналізувавши наведені доводи та матеріали справи, суд вважає таку позицію необґрунтованою, оскільки відповідачем не зараховано весь період навчання, тоді як він співпадає з періодом проходження військової служби лише частково.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність достатніх підстав для зарахування періоду навчання позивача з 01.09.1982 по 25.06.1984 та з 19.06.1986 по 30.06.1988 до його страхового стажу.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову.
Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 10 000 грн суд зазначає таке.
Згідно з частинами першою та третьою статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
На підставі частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.
На підставі пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з частиною четвертою статті 134 КАС України -для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною сьомою статті 134 КАС України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач в апеляційній скарзі заперечує проти відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу, вважає суму витрат завищеною, необґрунтованою та непропорційною до предмета спору.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс-19).
Суд зазначає, що для включення всього розміру гонорару до суми, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, суд повинен встановити, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону № 5076-VI.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в п. 21 додаткової постанови від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
Оскільки предмет спору в цій справі не є складним, справа не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, судова практика з зазначених правовідносин є сталою, справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, та не потребує, як такого, представництва адвокатом інтересів позивача у суді, зважаючи на співмірність розміру витрат на оплату адвоката зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на їх виконання (надання), обсягом наданих адвокатом послуг, суд апеляційної інстанції, з врахуванням заперечень відповідача проти розміру витрат на правничу допомогу, вважає, що заявлений позивачем до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн, що відповідає критеріям співмірності і розумності в контексті обставин цієї справи.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права.
Здійснюючі апеляційний розгляд справи в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що обумовлює часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, зміну рішення в частині визначення розміру витрат на правничу допомогу, які стягуються на користь позивача.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
В іншій частині судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
При апеляційному розгляді справи представником позивача наданий відзив на апеляційну скаргу, в якому адвокат просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, а також стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
До відзиву надано: копію договору про надання правової допомоги № 04112502 від 04 листопада 2025 року, розрахункову квитанцію № 268675178 від 04 листопада 2025 року на суму 10 000 грн та акт приймання-передачі наданих послуг від 07 листопада 2025 року, за яким адвокат Бай С.Е. виконав підготовку та подачу відзиву на апеляційну скаргу, вартість послуг складає 10 000 грн.
Виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, суд зазначає, що вивчення законодавства, яким регулюється спір у справі, документів та доводів, якими апелянт обґрунтовував вимоги апеляційної скарги, не вимагало великого обсягу юридичної і технічної роботи, враховуючи всі аспекти та складність справи, що справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, та не потребує, як такого, представництва адвокатом інтересів позивача у суді апеляційної інстанції, судова практика у цій категорії спорів є сталою, тому суд вважає, що підлягає стягненню на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 1000 грн.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року у справі № 200/7098/25 - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року у справі № 200/7098/25 - змінити.
В абзаці шостому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року у справі № 200/7098/25 слова та цифри «в сумі 10 000 (десять тисяч) гривень» замінити словами та цифрами «в сумі 5000 (п'ять тисяч) гривень».
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року у справі № 200/7098/25 - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги при апеляційному розгляді справи в сумі 1000,00 (одна тисяча) гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 16 лютого 2026 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 16 лютого 2026 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді Е.Г. Казначеєв
І.В. Сіваченко