16 лютого 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/4622/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Сіжук О.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) з такими позовними вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 14.03.2023 по день фактичного розрахунку 18.09.2024;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні із 14.03.2023 по день фактичного розрахунку 18.09.2024, але не більш як за шість місяців у сумі 231442,56 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 13.03.2023 №174-ОС виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення. При виключенні зі списків особового складу з позивачем не здійснено повного розрахунку при звільненні.
Посилаючись на статті 116 та 117 КЗпП України позивач вказував, що відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити йому компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Ухвалою судді Чернівецького окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Після відкриття провадження у справі, позивачем подано до суду заяву, в якій повідомлено про те, що 19.10.2024 на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03.07.2024 у справі № 600/4551/23-а виплачено грошові кошти згідно проведеного перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2015-2017 та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 за період з січня 2016 по лютий 2018 включно, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення у загальній сумі 53 684,95 грн.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив позовні вимоги залишити без задоволення. При цьому вказував, що заявлений позивачем розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні є неспівмірним з встановленим розміром заборгованості з виплати грошової компенсації. В задоволенні позовних вимог просить відмовити.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду в задоволенні заяви ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) про залишення позову без розгляду - відмовлено.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 29.11.2024 зупинено провадження у справі.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 01.09.2025 поновлено провадження у справі.
Згідно відповіді на відзив позивач посилався на те, що у зв'язку з виключенням зі всіх видів забезпечення, у відповідача припинився обов'язок виплачувати йому грошове забезпечення, проте, як у відповідача, як роботодавця, залишилось зобов'язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні (припиненні трудових правовідносин). Вважає, що у Військової частини НОМЕР_1 , як роботодавця, є лише один правомірний спосіб вчинення дій, зокрема провести повний розрахунок за усіма видами грошового забезпечення на день виключення зі списків особового складу.
Відповідно до наданих відповідачем до суду додаткових пояснень у справі, відповідач, посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 08.10.2025 №489/6074/23 просив зменшити суму середнього заробітку.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній службі України, зокрема, НОМЕР_2 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ).
Згідно Витягу з Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.02.2023 №144-ОС позивача звільнено з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону.
З Витягу з Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 13.03.2023 №174-ОС слідує, що ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення.
18.09.2024 відповідачем на картку/рахунок АТ КБ “Приватбанк» позивача зараховано 130470,48 грн що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ “Приватбанк» від 18.09.2024.
19.10.2024 відповідачем на картку/рахунок АТ КБ “Приватбанк» позивача зараховано кошти у сумі 53684,95 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ “Приватбанк» від 19.10.2024.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплатити середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XI).
Відповідно до статті 1-2 Закону №2011-XI військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Так, абзацом першим частини першої статті 9 цього Закону №2011-XI передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою та третьою статі 9 Закону №2011-XI до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Приписами пункту 242 розділу XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З наведеного слідує, що при звільнені з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинно бути повністю проведений розрахунок.
Разом з тим, Законом №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
У даному випадку спірні питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а, від 04.04.2018 у справі №805/5111/15-а та від 07.02.2018 у справі №806/535/16.
Суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17.07.2015 у справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №806/1899/17, від 29.03.2018 у справі №815/1767/17, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18)
Оскільки у спірному випадку, спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, порядок і строки виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні з військової не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, що фактично визнавалось сторонами справи, тому до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, на які посилається позивач в обґрунтуванні заявлених вимог.
Так, відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції на день звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час виникнення у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні), згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони, законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми.
Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
За змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 28.10.2020 у справі №240/222/20, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 09.10.2020 у справі 580/3988/19, від 03.08.2021 у справі №580/278/19 правової позиції питання відповідності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосовувати положення КзПП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Так, предметом розгляду цієї справи є стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України у зв'язку з несвоєчасною виплатою позивачу індексації грошового забезпечення.
Оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби (13.03.2023) остаточний розрахунок і такий було проведено задовго після звільнення, то суд вважає, що відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу такий заробіток.
Варто зазначити, що обчислення середнього заробітку за час затримки при звільненні проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Суд наголошує про відсутність спеціального законодавства, яке регулює обчислення середнього заробітку за час затримки при звільненні військовослужбовців з військової служби.
Із пункту 5 Порядку №100 слідує, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку №100).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку №100).
При звільнені позивачу відповідач виплатив грошове забезпечення у розмірі 166822,22
грн, що підтверджується архівною відомістю №1 за період з січня 2023 по березень 2023.
Відтак, при звільнені позивача з військової служби відповідач повинен був виплатити належні виплати в розмірі 350977,65 грн (166822,22 + 130470,48 + 53684,95).
Так, відповідно до довідки про нараховане грошове забезпечення від 10.04.2024 №208
нарахована загальна сума виплаченого позивачу грошового забезпечення за січень 2023, лютий 2023, тобто останні два місяці, що передували звільненню, становить 42804,80 грн (17001,40 грн + 25803,40 грн), а розмір середньоденного грошового забезпечення (середнього заробітку) позивача перед його звільненням з військової служби становить 725,51 грн (42804,80 грн/59 календарні дні).
Суд зазначає, що період затримки розрахунку при звільненні складає 585 календарних днів (з 14.03.2023 першого дня після дня звільнення по 18.10.2024 день, що передує дню, в якому здійснено повний розрахунок).
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби складає 424423,35 грн (725,51 грн х 585 календарних дні).
При цьому, суд зазначає, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Таким чином, з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022.
Водночас, хоча загальний період затримки остаточного розрахунку з позивачем становить 585 календарних днів, максимальний розмір грошового забезпечення, який може бути виплачено за наявності підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивача за шість місяців, що становить 181 календарних дні.
Отже, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 131317,31 грн (725,51 грн х 181 календарний день).
Разом з тим, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, наведеного у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №489/6074/23 полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц зробила висновок, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі №6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову.
Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Згідно з наявними матеріалами справи у період з 14.03.2023 по 18.10.2024 прострочена заборгованість існувала в сумі 53684,95 грн, що складає 15,30 % (53684,95 грн *100/350977,65 грн) від загального розміру належних при звільнені виплат.
Враховуючи, що істотна частка невиплаченого грошового забезпечення складає 15,30 %, а також з огляду на очевидну не співмірність можливих до нарахувань та виплати сум середнього заробітку за час розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат в сумі 20091,55 грн (131317,31*15,30 %).
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у сумі 20091 (двадцять тисяч дев'яносто одна) гривня 55 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 ).
Суддя Сіжук Ольга Володимирівна