Справа № 560/7230/25
іменем України
16 лютого 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Селянського (фермерського) господарства "Вікторія" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач, відділення Фонду) звернулося до суду з позовом до Селянського (фермерського) господарства «Вікторія» (далі - відповідач, господарство), в якому просить: стягнути з відповідача 97 107,71 грн адміністративно-господарських санкцій; стягнути 631,15 грн пені за порушення строків сплати адміністративно-господарських санкцій; усього 97 738,86 грн.
Ухвалою від 05.05.2025 відкрито провадження в адміністративній справі; ухвалено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до позовної заяви, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з огляду на таке.
Вказує, що у 2024 році у відповідача середньооблікова кількість штатних працівників становила 14 осіб, отже, норматив робочих місць для осіб з інвалідністю відповідно до частини першої статті 19 Закону України № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ, у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) - 1 робоче місце.
Зазначає, що за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності серед працівників відповідача не було осіб з інвалідністю, а отже, норматив ним не виконано.
Стверджує, що на підставі цих даних у встановлені законом строки позивач сформував розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій за 2024 рік у розмірі 97 107,71 грн та довів його до відома відповідача.
Посилається на те, що відповідач до визначеного строку (15.04.2025) самостійно не сплатив суму санкцій, у зв'язку з чим, позивач нарахував пеню в сумі 631,15 грн та звернувся до суду з позовом про стягнення всієї суми 97 738,86 грн.
У відзиві на позов відповідач заперечує проти його задоволення та просить відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись, зокрема, на таке.
Вказує, що середньооблікова кількість працівників у 2024 році - 14 осіб; отже, норматив робочих місць для осіб з інвалідністю становить 1 робоче місце.
Цей норматив, як зазначає відповідач, він виконав, оскільки: наказом № 2-К від 01.01.2024 створено відповідне робоче місце для особи з інвалідністю; 04.01.2024 ним подано до центру зайнятості форму № 3-ПН про наявність вакансії, доступної для осіб з інвалідністю.
Стверджує, що Закон № 875-ХІІ не покладає на роботодавця обов'язку самостійно шукати осіб з інвалідністю та забезпечувати їх працевлаштування будь-якою ціною.
Посилається на те, що такий обов'язок покладено на державну службу зайнятості, яка, отримавши інформацію про вакансію, повинна сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю на створене робоче місце.
Вказує, що протягом 2024 року центр зайнятості не направляв до відповідача жодної особи з інвалідністю, відповідач нікого не відмовив у працевлаштуванні; отже, відсутність працевлаштованих осіб з інвалідністю не є наслідком протиправної бездіяльності господарства.
Дослідивши наявні у справі письмові докази, суд установив таке.
Розрахунок адміністративно-господарських санкцій за 2024 рік сформований позивачем на підставі даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, отриманих через інформаційну взаємодію з Пенсійним фондом України.
Із цього розрахунку вбачається, що у 2024 році: середньооблікова кількість штатних працівників відповідача - 14 осіб; серед них осіб з інвалідністю - 0; норматив робочих місць для осіб з інвалідністю - 1 робоче місце; сума адміністративно-господарських санкцій визначена у розмірі 97 107,71 грн (1/2 середньої річної заробітної плати за одне робоче місце для підприємств, де працює від 8 до 15 осіб).
Повідомлення позивача від 03.03.2025 № 04-117 направлене відповідачу із пропозицією сплатити визначену суму адміністративно-господарських санкцій до 15.04.2025 року, з попередженням про нарахування пені за кожний день прострочення.
Відповідач не сплатив зазначену суму до визначеного строку, натомість 27.03.2025 подав скарги до центрального апарату Фонду та до Хмельницького обласного відділення Фонду, в яких просив скасувати нараховані санкції.
На підтвердження своєї позиції відповідач надав, зокрема: наказ Селянського (фермерського) господарства № 2-К від 01.01.2024 року, яким до штатного розпису введено 1 штатну одиницю посади «робітник фермерського господарства», визначену як робоче місце для осіб з інвалідністю, із посадовим окладом 7 100 грн; звіт за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» від 04.01.2024, поданий до центру зайнятості, в якому відображено зазначену вакансію для можливого працевлаштування осіб з інвалідністю, із відповідними умовами праці; поштові документи (ідентифікатори відправлень, фіскальні чеки), які підтверджують надсилання та вручення скарг як відповідачу, так і Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (м. Київ).
Висновком комісії Фонду з розгляду скарг від 25.04.2025 скаргу відповідача залишено без задоволення, а адміністративний акт (розрахунок санкцій за 2024 рік) - без змін.
У висновку комісія, серед іншого, зазначила, що: створення роботодавцем робочого місця для осіб з інвалідністю та подання форми № 3-ПН саме по собі не є підставою для звільнення від обов'язку забезпечити фактичне працевлаштування осіб з інвалідністю; за відсутності фактично працевлаштованих осіб з інвалідністю роботодавець зобов'язаний сплатити суму адміністративно-господарських санкцій.
За матеріалами справи не вбачається, що органами Держпраці проводилася будь-яка перевірка діяльності відповідача щодо виконання ним нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році, а також що державна служба зайнятості направляла до відповідача осіб з інвалідністю, яким було б безпідставно відмовлено у працевлаштуванні.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон № 875-ХІІ визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Частина перша статті 19 Закону № 875-ХІІ встановлює, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частина друга статті 19 Закону № 875-ХІІ передбачає, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Стаття 20 цього Закону вказує, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.
Суми адміністративно-господарських санкцій і пені, що надійшли до державного бюджету, використовуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю для: фінансування цим Фондом заходів, які здійснюються центральними органами виконавчої влади та підпорядкованими їм установами, у тому числі спеціалізованими, і підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, та забезпечення функціонування установ, закладів щодо соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної (за поданням Національного комітету спорту інвалідів України) та професійної реабілітації осіб з інвалідністю; надання підприємствам, установам, організаціям, у тому числі підприємствам, організаціям громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичним особам, які використовують найману працю, цільової позики (на поворотній основі з терміном повернення до трьох років) на створення робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у межах коштів, передбачених на зазначені потреби у відповідному році. Цільові позики підприємствам та організаціям громадських об'єднань осіб з інвалідністю надаються лише за наявності рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, ветеранів війни; надання підприємствам, установам, організаціям, у тому числі фізичним особам, які використовують найману працю, що забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних за направленням державної служби зайнятості, компенсацій, визначених Законом України "Про зайнятість населення"; надання особам з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних компенсацій, визначених Законом України "Про зайнятість населення"; фінансування витрат на професійне навчання осіб з інвалідністю, у тому числі за направленням державної служби зайнятості, на професійне навчання осіб з інвалідністю із числа випускників спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів), загальноосвітніх санаторних шкіл (шкіл-інтернатів), загальноосвітніх навчальних закладів на спеціалізованих робочих місцях підприємств, організацій осіб з інвалідністю; надання фінансової допомоги на здійснення заходів соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної (за поданням Національного комітету спорту інвалідів України) та професійної реабілітації осіб з інвалідністю (відновлення працездатності шляхом забезпечення особи з інвалідністю допоміжними засобами реабілітації, створення умов для заняття фізичною культурою і спортом, оплата навчання та перекваліфікації, створення на робочому місці особи з інвалідністю належних санітарно-гігієнічних, виробничих і технічних умов згідно з індивідуальною програмою реабілітації особи з інвалідністю, випуск для осіб з інвалідністю спеціальної літератури та аудіозаписів для їх професійної підготовки), працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць, у тому числі спеціальних робочих місць, а також надання фінансової допомоги на технічне оснащення діючих робочих місць для працевлаштування на них осіб з інвалідністю та на технічне переоснащення виробництва підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю з метою створення додаткових робочих місць і працевлаштування на них осіб з інвалідністю. Фінансова допомога надається лише за наявності рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, ветеранів війни; надання підприємствам, установам, організаціям, у тому числі підприємствам, організаціям громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичним особам, які використовують найману працю, дотацій на створення спеціальних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості як безробітні або такі, що шукають роботу. Дотації надаються лише за наявності рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, ветеранів війни; фінансування реабілітаційної допомоги відповідно до законодавства у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі нецільового використання фінансової допомоги, позики або їх частин підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, які використовують найману працю, або створення ними робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у меншій кількості, ніж передбачалося умовами надання позики чи поворотної фінансової допомоги, відповідна сума цих коштів, проіндексована з урахуванням рівня інфляції, підлягає поверненню до державного бюджету на підставі відповідного рішення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, їх акумуляції, обліку та контролю за їх використанням, а також з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських об'єднань осіб з інвалідністю - використання цих коштів встановлюється законом.
Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю або в судовому порядку.
Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.
Починаючи з 01.01.2026 року, до Закону № 875-ХІІ внесені суттєві зміни Законом України від 15.01.2025 № 4219-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення права осіб з інвалідністю на працю», яким, зокрема, запроваджено нову модель внеску замість адміністративно-господарських санкцій.
Проте ці зміни вступили в силу в дію з 01.01.2026 і супроводжуються перехідними положеннями, відповідно до яких нарахування та сплата санкцій за періоди до цієї дати здійснюються за попередніми правилами.
Отже, до спірних правовідносин щодо нарахування санкцій за 2024 рік підлягає застосуванню саме редакція статей 19, 20 Закону № 875-ХІІ, яка діяла у 2024 році.
Крім того, згідно з положеннями частин першою та другою статті 218 Господарського кодексу України (редакція, чинна у спірний період), підставою господарсько-правової відповідальності, у тому числі у формі адміністративно-господарських санкцій, є вчинене суб'єктом господарювання правопорушення у сфері господарювання; суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності, якщо доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
У низці постанов Верховний Суд сформулював сталу правову позицію щодо умов застосування адміністративно-господарських санкцій за статтею 20 Закону № 875-ХІІ.
Зокрема, у постановах: від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 11.09.2020 у справі № 440/2010/19, від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22, від 06.03.2024 у справі № 120/7955/21-а Верховний Суд виснував, що: обов'язок роботодавця полягає у створенні робочих місць для осіб з інвалідністю, забезпеченні доступності цих місць та наданні державній службі зайнятості інформації про попит на робочу силу (зокрема шляхом подання форми № 3-ПН) і звітності Фонду; Закон № 875-ХІІ не покладає на роботодавця обов'язку самостійно шукати осіб з інвалідністю для працевлаштування - цю функцію виконує державна служба зайнятості, яка, отримавши інформацію про вакансії, здійснює підбір кандидатів із числа зареєстрованих безробітних; якщо роботодавець: створив робочі місця, у строк не пізніше 3 робочих днів із дати відкриття вакансії подав до центру зайнятості форму № 3-ПН, не відмовляв безпідставно особам з інвалідністю у працевлаштуванні, - такий роботодавець вважається таким, що вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення, і за відсутності фактично працевлаштованих осіб з інвалідністю підстав для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій немає.
Особливо чітко цей підхід викладено, наприклад, у постанові Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 120/7955/21-а.
У постанові Верховного Суду від 21.11.2022 у справі № 400/3957/21 розглядалося питання співвідношення повноважень Фонду та органів Держпраці щодо контролю за виконанням нормативу робочих місць.
Верховний Суд, аналізуючи, зокрема, постанову Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 та постанову від 05.06.2019 № 466, дійшов таких висновків: на органи Держпраці покладено функцію здійснення перевірок підприємств щодо виконання ними нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю; водночас відсутність перевірки Держпраці або її результатів не позбавляє відділення Фонду повноважень самостійно визначати та нараховувати адміністративно-господарські санкції на підставі звітності та інформації з відповідних реєстрів, а також звертатися до суду з позовами про їх стягнення; акт перевірки Держпраці може бути одним із доказів невиконання нормативу, але не є єдиним допустимим доказом і не виступає обов'язковою передумовою виникнення у роботодавця обов'язку сплатити санкції.
Отже, Верховний Суд пов'язує можливість застосування адміністративно-господарських санкцій не з наявністю чи відсутністю акта перевірки Держпраці, а з наявністю або відсутністю складу господарського правопорушення, що виражається у невиконанні роботодавцем своїх обов'язків (створення місць, інформування служби зайнятості, недопущення безпідставних відмов у працевлаштуванні).
Повертаючись до обставин цієї справи, суд вказує на таке.
Судом, серед іншого, встановлено, що у 2024 році середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача становила 14 осіб, а працівників, яким установлено інвалідність, не було.
Відповідно до положень частини першої статті 19 Закону № 875-ХІІ, відповідач повинен був забезпечити 1 робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю.
Суд вказує на те, що, якщо виходити лише з арифметичного співвідношення «норматив - фактично зайняті місця», можна зробити висновок про формальне невиконання відповідачем нормативу.
Саме на цьому, по суті, й ґрунтуються позовні вимоги позивача.
Проте в світлі змісту статті 218 Господарського кодексу України та наведених вище правових позицій Верховного Суду для застосування адміністративно-господарських санкцій необхідно встановити не тільки формальну різницю між нормативом і фактичною кількістю працевлаштованих осіб з інвалідністю, а й наявність правопорушення - невиконання роботодавцем покладених на нього обов'язків та невжиття ним усіх залежних від нього заходів для недопущення такого порушення.
Так, із матеріалів справи вбачається, що: наказом № 2-К від 01.01.2024 відповідач створив окреме робоче місце («робітник фермерського господарства») для працевлаштування особи з інвалідністю; 04.01.2024 відповідач подав до державної служби зайнятості інформацію за формою № 3-ПН про попит на робочу силу (вакансію), зазначивши, зокрема, умови праці, рівень заробітної плати, можливість працевлаштування особи з інвалідністю; доказів того, що центр зайнятості направляв до відповідача осіб з інвалідністю, а відповідач безпідставно відмовляв їм у працевлаштуванні, до суду не подано; позивач таких доказів не надав.
Подання форми № 3-ПН у триденний строк після відкриття вакансії відповідає вимогам підзаконних актів щодо порядку інформування державної служби зайнятості.
Такий спосіб виконання обов'язку роботодавця інформувати про попит на робочу силу суд вбачає достатнім для висновку про те, що роботодавець вжив усіх залежних від нього заходів для забезпечення можливості працевлаштування осіб з інвалідністю, - за умови, що йому не доведено безпідставних відмов у працевлаштуванні таких осіб.
У цій справі позивач не довів, що: відповідач не створив реального, а не «удаваного» робочого місця; подана форма № 3-ПН була несвоєчасною або такою, що не відображає реальний попит на робочу силу; державна служба зайнятості направляла до відповідача осіб з інвалідністю, а відповідач відмовив їм у прийнятті на роботу всупереч вимогам Закону № 875-ХІІ; відповідач вчиняв будь-які інші дії, спрямовані на умисне уникнення працевлаштування осіб з інвалідністю.
Тому суд доходить висновку, що відповідач виконав покладені на нього законом обов'язки: створив робоче місце, поінформував державну службу зайнятості в установленому порядку та не відмовляв безпідставно у працевлаштуванні особам з інвалідністю.
Відсутність фактично працевлаштованих осіб з інвалідністю за цих умов зумовлена обставинами, що не залежать від відповідача і перебувають поза сферою його контролю (відсутність кандидатів, які звернулися самостійно або були направлені службою зайнятості).
За наведених обставин у діях відповідача відсутній склад правопорушення, необхідний для застосування адміністративно-господарських санкцій за статтею 20 Закону № 875-ХІІ.
Це узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у справі № 120/7955/21-а від 06.03.2024 року.
Щодо ролі перевірки Держпраці та доказів наданих позивачем, то суд зазначає про таке.
Суд погоджується з тим, що, з урахуванням висновків Верховного Суду у справі № 400/3957/21, відсутність акта перевірки Держпраці сама по собі не позбавляє Фонд повноважень нараховувати адміністративно-господарські санкції і звертатися до суду за їх стягненням.
Однак, реалізуючи такі повноваження, Фонд, як суб'єкт владних повноважень, повинен довести у суді наявність саме правопорушення з боку роботодавця, тобто невиконання останнім обов'язків, встановлених Законом № 875-ХІІ, а не лише формальний факт відсутності працевлаштованих осіб з інвалідністю.
У даній справі позивач обмежився посиланням на розрахунок санкцій, сформований на підставі даних реєстрів, і не надав жодних доказів, які б спростовували надані відповідачем документи про створення робочого місця та подання форми № 3-ПН, а також не довів жодного епізоду безпідставної відмови у працевлаштуванні особи з інвалідністю.
Отже, позивач не виконав покладений на нього обов'язок доказування правомірності своїх дій та рішень у розумінні ст. 77 КАС України.
З огляду на викладене, суд приходить до таких висновків.
Відповідач створив передбачене нормативом робоче місце для особи з інвалідністю та належним чином повідомив державну службу зайнятості про наявність відповідної вакансії.
Позивач не довів, що відповідач не виконав інших обов'язків, покладених на нього Законом № 875-ХІІ, або безпідставно відмовляв особам з інвалідністю у працевлаштуванні.
За таких обставин і правових підстав, у діях відповідача відсутній склад господарського правопорушення, який міг би бути підставою для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій за статтею 20 Закону № 875-ХІІ.
Оскільки адміністративно-господарські санкції є безпідставно нарахованими позивачем, відсутні й правові підстави для стягнення з відповідача пені, яка має похідний характер та може нараховуватися лише щодо правомірно встановленого грошового зобов'язання.
Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача 97 107,71 грн адміністративно-господарських санкцій та 631,15 грн пені є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.
Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні адміністративного позову Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Грушевського, 87,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29001 , код ЄДРПОУ - 14149591)
Відповідач:Селянське (фермерське) господарство "Вікторія" (вул. Польова, 57, с. Бабине,Хмельницький р-н, Хмельницька обл.,31423 , код ЄДРПОУ - 31801763)
Головуючий суддя Є.В. Печений