Справа № 560/7224/25
іменем України
16 лютого 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до ФОП ОСОБА_1 (далі - відповідач), у якому просить: стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальній сумі 48 208,54 грн, у тому числі: адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік - 47 897,19 грн; пеню за порушення строків сплати адміністративно-господарських санкцій - 311,35 грн.
Ухвалою від 05.05.2025 відкрито провадження в адміністративній справі; ухвалено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до позовної заяви, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з огляду на таке.
Вказує, що відповідач є суб'єктом господарювання - фізичною особою - підприємцем, який використовує найману працю, мав середньооблікову чисельність штатних працівників 8 осіб у 2024 році; при цьому середньооблікова чисельність працівників, яким установлена інвалідність, становила 0 осіб.
Зазначає, що відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон № 875-XII у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) при чисельності від 8 до 25 працівників норматив працевлаштування осіб з інвалідністю становить одне робоче місце;
Стверджує, що з урахуванням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - ДРЗСС) та Централізованого банку даних з проблем інвалідності Фонд у автоматизованому режимі до 10 березня 2025 року визначив, що відповідач не забезпечив у 2024 році виконання вказаного нормативу та не створив (не зайняв працівником з інвалідністю) одного робочого місця.
Посилається на те, що надіслав відповідачу розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, складений відповідно до статті 20 Закону № 875-XII, згідно з яким сума санкції за одне незайняте робоче місце склала 47 897,19 грн.
Як вказує позивач, відповідач у добровільному порядку цю суму не сплатив, у зв'язку з чим позивач на підставі статті 20 Закону № 875-XII нарахував пеню в розмірі 311,35 грн за кожний день прострочення виконання основного зобов'язання.
У відзиві на позов відповідач проти його задоволення заперечив з огляду на таке.
Вказує, що 02.03.2024 ним було прийнято на роботу працівника, якому встановлена інвалідність, та створено для нього робоче місце.
Зазначає, що інвалідність у працівника встановлена довгостроково, він фактично працював до вересня 2024 року, коли помер.
Стверджує, що у 2024 році виконав нормативи працевлаштування осіб з інвалідністю, а відсутність інформації про працівника з інвалідністю в автоматизованих базах позивача, на думку відповідача, є наслідком помилок при обміні інформації між ДРЗСС та Фондом.
Відповідач вважає, що Закон № 875-XII покладає на роботодавця лише обов'язок створювати робочі місця та працевлаштовувати осіб з інвалідністю, а контроль за обліком таких місць здійснюється Фондом за даними державних реєстрів; з огляду на прийняття Закону № 2682-IX та зміну механізму контролю, позиція Верховного Суду, викладена, зокрема, у постанові від 21.11.2022 у справі № 400/3957/21 щодо необхідності перевірок Держпраці, на думку відповідача, має застосовуватись і до спірних правовідносин, а відсутність перевірки Держпраці свідчить про неправомірність нарахування санкцій.
З наданих сторонами доказів до матеріалів справи, які суд дослідив, установлено таке.
Відповідач зареєстрований як фізична особа - підприємець, використовує найману працю та перебуває на обліку в Хмельницькому обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Згідно з розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, складеним позивачем у автоматизованому режимі на підставі даних ДРЗСС: середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача у 2024 році становила 8 осіб; середньооблікова чисельність працівників, яким установлено інвалідність, - 0 осіб; кількість незайнятих робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, - 1 місце; сума адміністративно-господарських санкцій визначена у розмірі 47 897,19 грн.
Відповідачем подано: наказ від 30.04.2024 № 8 про прийняття на роботу працівника ОСОБА_2 на посаду лісковувальника, довідку МСЕК про встановлення інвалідності цьому працівникові, повідомлення до органу ДПС про прийняття працівника, а також свідоцтво про смерть ОСОБА_2 у вересні 2024 року.
Інших працівників, яким у 2024 році було б установлено інвалідність, відповідачем не працевлаштовано, доказів протилежного до справи не подано.
Доказів того, що відомості про працівника з інвалідністю у спірний період були подані до органів Пенсійного фонду України та відображені в ДРЗСС (зокрема, через нарахування заробітної плати як особі з інвалідністю, сплати єдиного внеску з відповідною ознакою, зміни коду категорії застрахованої особи тощо), відповідач суду не надав.
Наявні в справі докази свідчать, що розрахунок санкцій був сформований позивачем та направлений відповідачу через електронний кабінет відповідно до чинного Порядку інформаційної взаємодії між Пенсійним фондом України та Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини щодо забезпечення соціальної захищеності осіб з інвалідністю регулюються Законом № 875-XII.
Законом України від 18.10.2022 № 2682-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю», який набрав чинності 06.11.2022 року, істотно змінено, зокрема, статті 18, 19 і 20 Закону № 875-XII, а також скасовано обов'язок подання звіту за формою № 10-ПОІ.
Так, частина перша статті 19 Закону № 875-XII передбачає, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частина третя статті 18 Закону № 875-XII визначає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частинами 12-15 статті 19 Закону № 875-XII встановлено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.
Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.
Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані, та надсилає інформацію про таких осіб до Державного центру зайнятості для проведення роботи з їх працевлаштування.
Порядок визначення осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані, форма та порядок надсилання інформації про таких осіб визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
Отже, суд вказує на те, що, починаючи з 06.11.2022 року, механізм контролю за виконанням нормативу змінився, а саме: скасовано обов'язок подання звіту 10-ПОІ; контроль здійснюється на підставі даних ДРЗСС та Централізованого банку, без обов'язкових перевірок Держпраці.
Стаття 20 Закону № 875-XII передбачає, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.
Суми адміністративно-господарських санкцій і пені, що надійшли до державного бюджету, використовуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю для: фінансування цим Фондом заходів, які здійснюються центральними органами виконавчої влади та підпорядкованими їм установами, у тому числі спеціалізованими, і підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, та забезпечення функціонування установ, закладів щодо соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної (за поданням Національного комітету спорту інвалідів України) та професійної реабілітації осіб з інвалідністю; надання підприємствам, установам, організаціям, у тому числі підприємствам, організаціям громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичним особам, які використовують найману працю, цільової позики (на поворотній основі з терміном повернення до трьох років) на створення робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у межах коштів, передбачених на зазначені потреби у відповідному році. Цільові позики підприємствам та організаціям громадських об'єднань осіб з інвалідністю надаються лише за наявності рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, ветеранів війни; надання підприємствам, установам, організаціям, у тому числі фізичним особам, які використовують найману працю, що забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних за направленням державної служби зайнятості, компенсацій, визначених Законом України "Про зайнятість населення"; надання особам з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних компенсацій, визначених Законом України "Про зайнятість населення"; фінансування витрат на професійне навчання осіб з інвалідністю, у тому числі за направленням державної служби зайнятості, на професійне навчання осіб з інвалідністю із числа випускників спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів), загальноосвітніх санаторних шкіл (шкіл-інтернатів), загальноосвітніх навчальних закладів на спеціалізованих робочих місцях підприємств, організацій осіб з інвалідністю; надання фінансової допомоги на здійснення заходів соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної (за поданням Національного комітету спорту інвалідів України) та професійної реабілітації осіб з інвалідністю (відновлення працездатності шляхом забезпечення особи з інвалідністю допоміжними засобами реабілітації, створення умов для заняття фізичною культурою і спортом, оплата навчання та перекваліфікації, створення на робочому місці особи з інвалідністю належних санітарно-гігієнічних, виробничих і технічних умов згідно з індивідуальною програмою реабілітації особи з інвалідністю, випуск для осіб з інвалідністю спеціальної літератури та аудіозаписів для їх професійної підготовки), працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць, у тому числі спеціальних робочих місць, а також надання фінансової допомоги на технічне оснащення діючих робочих місць для працевлаштування на них осіб з інвалідністю та на технічне переоснащення виробництва підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю з метою створення додаткових робочих місць і працевлаштування на них осіб з інвалідністю. Фінансова допомога надається лише за наявності рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, ветеранів війни; надання підприємствам, установам, організаціям, у тому числі підприємствам, організаціям громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичним особам, які використовують найману працю, дотацій на створення спеціальних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості як безробітні або такі, що шукають роботу. Дотації надаються лише за наявності рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, ветеранів війни; фінансування реабілітаційної допомоги відповідно до законодавства у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі нецільового використання фінансової допомоги, позики або їх частин підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, які використовують найману працю, або створення ними робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у меншій кількості, ніж передбачалося умовами надання позики чи поворотної фінансової допомоги, відповідна сума цих коштів, проіндексована з урахуванням рівня інфляції, підлягає поверненню до державного бюджету на підставі відповідного рішення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, їх акумуляції, обліку та контролю за їх використанням, а також з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських об'єднань осіб з інвалідністю - використання цих коштів встановлюється законом.
Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю або в судовому порядку.
Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.
Верховний Суд у низці постанов, зокрема від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22, аналізуючи правовідносини щодо виконання нормативу працівників з інвалідністю за періоди до набрання чинності Законом № 2682-IX, зазначив, що роботодавець може бути звільнений від відповідальності, якщо доведе, що: створив необхідні робочі місця для осіб з інвалідністю; своєчасно та належним чином подавав до державної служби зайнятості звітність за формою № 3-ПН про наявні вакансії для таких осіб; вчинив усі залежні від нього дії для виконання нормативу, а непрацевлаштування осіб з інвалідністю зумовлене об'єктивними причинами, що не залежать від роботодавця (наприклад, відсутністю відповідних кандидатів).
У постанові від 24.04.2025 у справі № 280/3642/23 Верховний Суд уже щодо правовідносин після набрання чинності Законом № 2682-IX зазначив, що з 06.11.2022 Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю здійснює визначення роботодавців-порушників та нарахування санкцій на підставі автоматизованого аналізу даних ДРЗСС і Централізованого банку даних з проблем інвалідності, без необхідності проведення позапланових перевірок Держпраці.
Позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 21.11.2022 у справі № 400/3957/21, визнана неактуальною для нових правовідносин через зміну законодавчого регулювання.
У цій же постанові Верховний Суд підкреслив, що роботодавець, який заперечує проти нарахування санкцій, повинен довести не лише факт працевлаштування осіб з інвалідністю, а й відображення відповідних даних у ДРЗСС, оскільки саме ці дані є підставою для автоматизованого розрахунку Фонду.
Крім того, у постанові від 11.07.2025 у справі № 320/8104/22 Верховний Суд зазначив, що адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю є господарсько-правовою відповідальністю, яка застосовується за наявності складу правопорушення, а пеня в розмірі 120 % річних облікової ставки НБУ за кожен день прострочення відповідає вимогам статті 20 Закону № 875-XII. При цьому, суд наголосив на активному обов'язку роботодавця вживати всіх передбачених законом заходів для виконання нормативу, а не обмежуватися формальними діями.
Суд враховує зазначені правові позиції як такі, що сформульовані Верховним Судом у період, близький до спірних правовідносин, та стосуються саме застосування статей 18-20 Закону № 875-XII в редакції після набрання чинності Законом № 2682-IX.
Так, спірні правовідносини стосуються нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені за 2024 рік.
Отже, до них підлягає застосуванню Закон № 875-XII у редакції, чинній у 2024 році та на дату формування розрахунку санкцій у 2025 році, тобто після внесення змін Законом № 2682-IX.
З урахуванням висновку Верховного Суду у справі № 814/1460/16 адміністративний суд оцінює правомірність дій позивача станом на момент формування розрахунку санкцій, виходячи з чинного на той час законодавства і фактичних даних, на підставі яких цей розрахунок було здійснено.
Посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду у справі № 400/3957/21 щодо необхідності проведення перевірок Держпраці не можуть бути враховані, оскільки після 06.11.2022 законодавець змінив механізм контролю, а Верховний Суд у постанові у справі № 280/3642/23 прямо вказав на неактуальність цієї позиції для правовідносин після набрання чинності Законом № 2682-IX.
Щодо виконання відповідачем норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році, то суд виходить із такого.
Судом встановлено, що у 2024 році у відповідача працювало 8 штатних працівників, отже, відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875-XII, він зобов'язаний забезпечити принаймні одне робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю.
Так, відповідач на підтвердження виконання нормативу посилається на працевлаштування одного працівника з інвалідністю.
Дійсно, матеріали справи (наказ про прийняття, довідка МСЕК, повідомлення до податкового органу) підтверджують факт прийняття позивачем такої особи на роботу з 02.03.2024 та її смерть у вересні 2024 року.
Разом з тим, як випливає з наведених вище норм Закону № 875-XII, після змін, внесених Законом № 2682-IX, визначальним для Фонду є не лише створення роботодавцем робочого місця й фактичне працевлаштування особи з інвалідністю, а й відображення цього факту в ДРЗСС та Централізованому банку даних з проблем інвалідності, на основі яких Фонд здійснює автоматизований аналіз.
Суд звертає увагу, що: відповідач не надав жодних доказів того, що після встановлення інвалідності працівникові були внесені відповідні зміни до персоніфікованих відомостей у ДРЗСС (зміна категорії застрахованої особи, спосіб обліку тощо); не надано й доказів того, що саме з цим працівником відповідач здійснював нарахування та сплату ЄСВ із зазначенням ознаки «особа з інвалідністю» у звітності до Пенсійного фонду України; позивач, навпаки, надав розрахунок, сформований на підставі даних ДРЗСС, які свідчать про відсутність у 2024 році у відповідача працівників з інвалідністю; ці дані відповідач належними доказами не спростував.
Верховний Суд у справі № 280/3642/23 підкреслив, що саме автоматизований аналіз даних ДРЗСС є ключовим критерієм для визначення, чи виконав роботодавець норматив, а роботодавець, який заперечує проти розрахунку Фонду, повинен довести некоректність таких даних або помилки в їх відображенні.
У цій справі відповідач таких доказів не надав; посилання загального характеру на «можливі помилки» інформаційного обміну без конкретизації та без документального підтвердження не можуть бути визнані достатніми для спростування офіційних даних ДРЗСС.
Отже, суд дійшов висновку, що середньооблікова чисельність працівників з інвалідністю у відповідача в 2024 році фактично була меншою, ніж норматив, а отже, склад правопорушення, передбаченого статтею 20 Закону № 875-XII, наявний.
Щодо доводів відповідача про відсутність вини, то суд зазначає про таке.
Відповідач фактично посилається на відсутність своєї вини, вказуючи, що він вжив усіх залежних від нього заходів: прийняв на роботу працівника з інвалідністю, забезпечив йому робоче місце.
Однак, як випливає з правової позиції Верховного Суду у справі № 120/4975/22, для звільнення від відповідальності роботодавець має довести вжиття всіх передбачених законом заходів, включаючи належне інформування державної служби зайнятості та інші обов'язки, покладені частиною третьою статті 18 Закону № 875-XII.
Після змін, внесених Законом № 2682-IX, до таких заходів також належить належне формування та подання звітності, яка забезпечує коректне відображення даних про працівників з інвалідністю в ДРЗСС.
У той же час, відповідач не довів належними та допустимими доказами того, що: він звертався до органів Пенсійного фонду України або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з вимогою виправити некоректні дані; він з'ясовував причини невідображення працівника з інвалідністю в ДРЗСС та вживав заходів для їх усунення; саме з незалежних від нього причин (наприклад, технічного збою) дані про працівника не були враховані в автоматизованому розрахунку.
За таких обставин, відсутні підстави вважати, що відповідач виконав усі вимоги закону, а непрацевлаштування осіб з інвалідністю (в сенсі даних ДРЗСС) сталося з причин, що не залежать від нього.
Оскільки суд встановив, що норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році відповідачем не виконано, а доказів некоректності розрахунку санкцій суду не надано, розрахунок позивача в частині 47 897,19 грн адміністративно-господарських санкцій є обґрунтованим, здійсненим відповідно до статті 20 Закону № 875-XII та не спростований відповідачем.
Стосовно пені в сумі 311,35 грн суд зазначає, що: обов'язок сплатити санкції за 2024 рік виник у відповідача після отримання розрахунку Фонду і повинен був бути виконаний до 15 квітня 2025 року (як це прямо передбачено Законом № 875-XII); у разі несплати у встановлений строк Фонд мав право нарахувати пеню в розмірі 120 % облікової ставки НБУ за кожен день прострочення - така можливість підтверджена й практикою Верховного Суду, зокрема постановою від 11.07.2025 у справі № 320/8104/22.
Розрахунок пені відповідачем по суті не оскаржено (не подано альтернативних розрахунків, не обґрунтовано неправомірність застосованої ставки чи періоду нарахування), а тому, суд не вбачає підстав ставити під сумнів зазначену суму.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов такого висновку.
Позивач діяв у межах наданих йому Законом № 875-XII повноважень, використовуючи автоматизований аналіз даних ДРЗСС і Централізованого банку даних з проблем інвалідності.
Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік відповідачем не виконано; докази, що свідчать про протилежне або про допущення Фондом помилок у розрахунку, відсутні.
Сума адміністративно-господарських санкцій у розмірі 47 897, 19 грн та пені за порушення строків сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 311, 35 грн підтверджена матеріалами справи, відповідає вимогам статті 20 Закону № 875-XII.
Підстав для відмови у позові чи його часткового задоволення суд не вбачає.
Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.
Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки у справі не здійснювалися витрати на свідків чи експертизи, підстав для будь-якого розподілу судових витрат між сторонами немає.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - задовольнити повністю.
Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю заборгованість в сумі 48 208 (сорок вісім тисяч двісті вісім) грн 54 копійки, з яких: адміністративно-господарські санкції у розмірі 47 897 (сорок сім тисяч вісімсот дев'яносто сім) грн 19 коп; пеню за порушення строків сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 311 (триста одинадцять) грн 35 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Грушевського, 87,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29001 , код ЄДРПОУ - 14149591)
Відповідач:Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Головуючий суддя Є.В. Печений