Справа № 420/24169/25
16 лютого 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
21 липня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 271552,85 грн., що відповідає сумі щомісячної винагороди в розмірі 30000 грн. за період з січня 2024 року по квітень 2025 року включно, яка не була сплачена без належного обґрунтування;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100000 грн. на місяць пропорційно за періоди безпосередньої участі у бойових діях відповідно до Постанови №168;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 70000 грн. за кожні 30 днів перебування на лінії бойового зіткнення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що протягом січня 2024 року - квітня 2025 року включно позивач проходив військову службу безперервно. Проте, на думку позивача, грошове забезпечення нараховувалося не в повному обсязі.
Так, на переконання позивача, за вказаний період позивачу недоплачено 271552,85 грн (двісті сімдесят одна тисяча п'ятсот п'ятдесят дві гривні 85 копійок) додаткової винагороди, яка передбачена кожному військовослужбовцю незалежно від участі у бойових діях, відповідно до постанови №168.
У позові зазначено, що під час проходження військової служби позивач фактично виконував бойові завдання, брав участь у бойових діях, зокрема на території держави-агресора - у Курській області, а також на території України (Сумська область), що здійснювались на підставі бойових розпоряджень (наказів), які видавались командуванням військової частини НОМЕР_1 . Орієнтовні періоди участі позивача у бойових діях становлять: з січня 2025 року по лютий 2025 року, та з березня 2025 року по квітень 2025 року.
Як вказує позивач, згідно з визначеними умовами виплати додаткової винагороди, позивачу мали нараховуватися такі суми:
у розмірі 100000 грн на місяць, пропорційно часу участі у бойових діях;
у розмірі 70000 грн за кожні 30 днів, проведені на лінії зіткнення.
Однак, за твердженням позивача, у березні 2025 року позивачу виплачено лише 67857,14 грн, що є частковою виплатою в межах щомісячної винагороди у 100000 грн. Ця сума не охоплює повної суми, що мала бути виплачена за всі періоди участі у бойових діях у спірний період, а отже, свідчить про істотне порушення права позивача на своєчасну, повну та справедливу винагороду.
В обгрунтування позовних вимог позивач покликається на постанови Верховного Суду у релевантних справах.
Суд ухвалою від 29.07.2025 прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України, встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.
Цією ж ухвалою суд витребував у відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України:
докази проходження ОСОБА_1 військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (копії наказів про зарахування до списків особового складу, тощо);
докази безпосередньої участі ОСОБА_1 у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах), в тому числі, але не виключно витяги з бойових наказів, копії рапортів командирів витяги з журналів бойових дій, витяги з бойових донесень за січня 2024 до квітня 2025 року.
На виконання ухвали суду, відповідач 09.10.2025 надав до суду витребувані судом докази разом з письмовими поясненнями до них.
У письмових поясненнях відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог з таких підстав.
Так, як вказано у письмових поясненнях, в спірні періоди позивачу відповідачем нараховувалась та виплачувалась додаткова винагорода, передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», проте у зв'язку з тим, що відносно позивача було відкрито кримінальне провадження і щодо нього було застосовано запобіжний захід тримання під вартою, то відповідачем в порядку вищезазначених нормативних документів було припинено виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди.
Представник відповідача зауважив, що, відповідно до інформації, наявної з витягів Журналів бойових дій прикордонної комендатури швидкого реагування ІНФОРМАЦІЯ_3 , 15.04.2025 позивач в черговий раз відмовився виконувати бойовий наказ та цього ж дня з приводу цієї ситуації було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань №62025170040006596 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу України «Непокора». Також, дана інформація підтверджується листом в.о. начальника НОМЕР_2 прикордонного загону № 03.2/7110-25-Вих від 16.04.2025.
Заперечуючи проти наведених представником позивача розрахунків невиплаченої додаткової винагороди у позові, представник відповідача вказує, що жодної заборгованості відповідача перед позивачем немає.
Так, наводячи контррозрахунок відповідних сум додаткової винагороди, представник відповідача вказує, що 16.04.2025 обрано запобіжний захід тримання під вартою, а тому виплати призупинено у таких розмірах: 30000/31*16=15483,87; 100000/31*15=48387,09 (за 03.2025).
28 жовтня 2025 року до суду надійшли заперечення представника позивача щодо поданих письмових пояснень відповідача із запереченнями проти задоволення позову.
У поданих запереченнях представник позивача, зокрема вказує, що відзив відповідача є поданим із пропуском установленого судом строку, без будь-яких заяв про його поновлення та без посилань на об'єктивні перешкоди, а тому повинен бути визнаний таким, що поданий із пропущенням строку, та не братися судом до уваги.
У поданих запереченнях представник позивача звернув увагу, що, із наданих відповідачем матеріалів вбачається, що грошове забезпечення за виконання спеціальних (бойових) завдань у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, в цілому було нараховане та виплачене позивачу належним чином.
У зв'язку з цим, спірні правовідносини щодо зазначених виплат за період з січня 2024 року по лютий 2025 року відсутні.
Представник позивача також зазначив, що також не вбачається спору щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за участь позивача у бойових діях за період з 10 по 28 лютого 2025 року, оскільки відповідач здійснив відповідні виплати у березні 2025 року.
Водночас, як вказує представник позивача, із архівної відомості про нарахування заробітної плати та витягів із журналу бойових дій вбачається, що додаткова винагорода за виконання спеціальних (бойових) завдань за період з 12 по 28 березня 2025 року у розмірі 16451,61 грн, а також винагорода за участь у бойових діях за періоди з 1 по 11 березня 2025 року та з 29 по 31 березня 2025 року у розмірі 45161,29 грн, яка підлягала виплаті у квітні 2025 року, відповідачем не була нарахована та не виплачена.
На переконання представника позивача, пояснення відповідача щодо відсутності виплати тим, що 16 квітня 2025 року щодо позивача обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах кримінального провадження №62025170040006596 жодним чином не звільняють командування військової частини від виконання покладених на нього обов'язків щодо своєчасного нарахування та виплати грошового забезпечення за період фактичної участі позивача у бойових діях та виконання бойових завдань до моменту його затримання.
На думку представника позивача, станом на 05 квітня 2025 року командування військової частини повинно було видати наказ про виплату позивачу додаткової винагороди за березень 2025 року. Жодних правових підстав для невидання такого наказу чи відкладення виплати на той момент не існувало, оскільки відомості про кримінальне провадження були внесені до ЄРДР лише 15 квітня 2025 року, а запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обрано 16 квітня 2025 року.
28 жовтня 2025 року за вх.ЕС112987/25 до Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява представника позивача про уточнення позовних вимог.
Суд ухвалою від 16.02.2026 відмовив у прийнятті до провадження заяви представника позивача про уточнення позовних вимог від 27.10.2025, яка надійшла до суду 28.10.2025 за вх.№ЕС112987/25, та повернув її позивачу без розгляду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач у період з січня 2024 року до квітня 2025 року проходив військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України.
Суд встановив, що позивач протягом 2024-2025 років виконував бойові (спеціальні) завдання, що підтверджується витягами з рапортів, а також витягами з журналу бойових дій прикордонної комендатури швидкого реагування ІНФОРМАЦІЯ_3 (Інв.№ 1-дск від 04.01.2025, стор.34-156, Інв.№ 2-дск від 04.01.2025, стор.34-158, Інв.№ 9-дск від 04.01.2025, стор.34-158 Інв.№ 10-дск від 04.01.2025, стор.34-158 Інв.№ 11-дск від 04.01.2025, стор.34-94).
Суд встановив та не заперечується сторонами у заявах по суті, що за період з січня 2024 року до лютого 2025 року відповідачем нараховано та виплачено додаткову винагороду позивачу у належному розмірі, що також підтверджується платіжними інструкціями про виплату грошового забезпечення позивачу.
Відповідно до витягу з бойового розпорядження заступника начальника загону - коменданта прикордонної комендатури швидкого реагування ІНФОРМАЦІЯ_3 №02.27/526/25Вн-гриф від 10.02.2025, з 22:00 10.02.2025 до окремого розпорядження заведено особовий склад в район зосередження СУДЖА, Курська обл., рф, для подальшого виконання завдань відповідно до рішення командира 3 мр 101 мб НОМЕР_3 омбр, в складі, зокрема сержант ОСОБА_1 .
Згідно з витягом з бойового розпорядження командира батальоно-тактичної групи « ІНФОРМАЦІЯ_4 » НОМЕР_4 окремої механізованої бригади Збройних сил України №1224/332 (гриф) 28.03.2025, з 04:00 29.03.2025 до окремого розпорядження для виконання бойових завдань, ведення розвідки на передньому краю оборони, відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на бойові позиції, знищення живої сили і броньованих засобів противника та недопущення його прориву в глибину оборони батальйону, організувати заведення особового складу на наступні бойові позиції в БРО «ПІКА» в районі н.п. Садки Сумської області: ПВ «ВЕРБА» в складі, зокрема сержант ОСОБА_1 .
Згідно з витягами з журналу бойових дій, сержант ОСОБА_1 з 01.03.2025 до 31.03.2025 виконував бойові (спеціальні) завдання, зокрема:
бойове чергування в районі н.п. Махновка, Суджанського району, Курської області, російської федерації;
організація та ведення військового спостереження за тимчасово окупованою територією України, територією держави-агресора, а також наземної охорони та оборони місця зосередження сил і засобів, виконує бойові (спеціальні) завдання в районі н.п. Корчаківка, Юнаківської територіальної громади, Сумського району, Сумської області;
ведення розвідки на передньому краю оборони, відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на бойові позиції, знищення живої сили і броньованих засобів противника та недопущення його прориву в глибину оборони бригади (батальйону) виконують бойові завдання на бойових позиціях РТГр 1 сб «Вовк» районі н.п. Садки, Юнаківської територіальної громади, Сумського району, Сумської області.
Відповідно до розрахунку нарахованої суми додаткової винагороди, який здійснено відповідачем, за березень 2025 року позивачу нараховано таку суму додаткової винагороди:
30000/31*16=15483,87;
100000/31*15=48387,09.
Разом з цим, відповідно до архівної відомості за період з січня 2025 року до квітня 2025 року, позивачу нараховано додаткову винагороду у березні 2025 року у такому розмірі:
додаткова винагорода у розмірі 1000000,00 грн - 67857,14 грн;
додаткова винагорода у розмірі 30000,00 грн - 30933,18 грн.
Згідно з платіжною інструкцією від 14.03.2025 №152, відповідач сплатив позивачу грошове забезпечення за березень 2025 року у розмірі 23770,27 грн, а відповідно до платіжної інструкції від 22.03.2025 №126, відповідач сплатив позивачу грошове забезпечення за березень 2025 року у розмірі 98571,95 грн.
Відповідно до платіжної інструкції від 15.04.2025 №157, відповідач сплатив позивачу грошове забезпечення за квітень 2025 року у розмірі 23770,27 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст.78 КАС України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Так, судом встановлено та не заперечується сторонами у заявах по суті, що за період з січня 2024 року до лютого 2025 року відповідачем нараховано та виплачено додаткову винагороду позивачу у належному розмірі, що також підтверджується платіжними інструкціями про виплату грошового забезпечення позивачу.
При цьому, представник позивача зазначив, що, у зв'язку з цим, спірні правовідносини щодо зазначених виплат за період з січня 2024 року по лютий 2025 року відсутні.
Представник позивача також зазначив, що також не вбачається спору щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за участь позивача у бойових діях за період з 10 по 28 лютого 2025 року, оскільки відповідач здійснив відповідні виплати у березні 2025 року.
Спірним у цій справі є нарахування та виплата позивачу додаткової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за березень 2025 року.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пп. «а» п. 1 ст. 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (надалі - Закон), на період дії воєнного стану (особливого періоду) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», статті 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 28 червня 2023 р. № 3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов'язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» Кабінет Міністрів України видав постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (надалі - Постанова №168, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до абз.2,4 п. 1-1 Постанови №168, військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), членам груп протиповітряної оборони, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань; військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.
Відповідно до п.1-2 Постанови №168, виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно з абз.3, 4 п. 2-1 Постанови №168, міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1-2 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту; порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги та одноразової винагороди.
Відповідно до абзацу другого пункту 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 28 червня 2023 року № 3161-IХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов'язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану», пункту 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з метою визначення особливостей виплати на період воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України Міністерством внутрішніх справ України видано Особливості виплати додаткової винагороди, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) та порядок і умови виплати одноразової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01.09.2023 № 726 (надалі - Особливості №726, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п.3 Особливостей №726, до безпосередньої участі в бойових діях або заходах, здійснення яких передбачає виплату додаткової винагороди, зазначеної в абзаці другому підпункту 1 пункту 2 цих Особливостей (у розмірі 100000,00 грн), належить виконання військовослужбовцями завдань:
1) безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора:
на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань органом (підрозділом, у тому числі зведеним) Держприкордонслужби першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно;
з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об'єкти, що охороняються (у тому числі бойові позиції, блокпости, контрольно-пропускні пункти, спостережні пункти), звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою за умови безпосереднього зіткнення з противником або нанесення руйнувань чи пошкоджень цим об'єктам під час збройного нападу (вогневого ураження);
з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) в умовах безпосереднього зіткнення або взаємного вогневого контакту з противником;
з вогневого ураження виявлених повітряних цілей;
з ведення повітряного бою, а також заходів з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту або польотів, пов'язаних з вогневим ураженням противника;
з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів у місцях виконання завдань за призначенням;
з усебічного забезпечення органів Держприкордонслужби або їх підрозділів (у тому числі зведених), які виконують завдання у складі органів військового управління, військової частини (підрозділів), угруповань військ, інших складових сил оборони, за умови вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником;
з контррозвідувального забезпечення, що здійснюється органами Держприкордонслужби, які виконують бойові (спеціальні) завдання в умовах безпосереднього зіткнення з противником, а також проведення оперативно-розшукових і контррозвідувальних заходів, негласних слідчих (розшукових) дій в умовах безпосереднього зіткнення з противником;
з лікувально-евакуаційного забезпечення та надання медичної допомоги медичним персоналом медичних (стабілізаційних) пунктів та зведених медичних підрозділів;
2) з вогневого ураження повітряних, морських цілей противника, з бойового чергування та інших завдань екіпажів кораблів, катерів, суден забезпечення Держприкордонслужби в морській та річковій акваторіях, поєднаних з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником, а також виконання бойових завдань з пошуку (тралення) та знешкодження (знищення) мін, вибухонебезпечних предметів у районах здійснення заходів, у тому числі поза районами ведення воєнних (бойових) дій;
3) з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) артилерії;
4) з вогневого ураження противника або вирішення інших бойових (спеціальних) завдань (цілевказання, ведення повітряної розвідки, фотографування, застосування засобів радіоелектронної боротьби) зовнішніми екіпажами безпілотних авіаційних комплексів у складі підрозділу (засобу) експлуатації безпілотних авіаційних комплексів у районах здійснення заходу, у тому числі поза районами ведення воєнних (бойових) дій;
5) з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) за умови вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником на ділянках відповідальності органів Держприкордонслужби (в районах виконання ними завдань) у межах українсько-російської ділянки державного кордону поза районами ведення воєнних (бойових) дій;
6) відповідно до бойових наказів (розпоряджень), перебуваючи безпосередньо на території держави-агресора.
Відповідно до пп. 1 п. 4 Особливостей №726, до бойових (спеціальних) завдань у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, виконання яких передбачає виплату додаткової винагороди, визначеної в абзаці четвертому підпункту 1 пункту 2 цих Особливостей (30000,00 грн), належать такі завдання, що виконуються відповідно до бойових наказів (розпоряджень) військовослужбовцями включеними до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави з організації та ведення військового спостереження за тимчасово окупованою територією України, територією держави-агресора, Республіки Білорусь, Придністровського регіону Республіки Молдова, акваторіями Чорного та Азовського морів прикордонними комендатурами, відділами прикордонної служби, прикордонними заставами, прикордонними комендатурами швидкого реагування (у тому числі зведеними органами та підрозділами) на ділянках відповідальності органів Держприкордонслужби (у районах виконання ними завдань).
Суд встановив, що, відповідно до витягу з бойового розпорядження заступника начальника загону - коменданта прикордонної комендатури швидкого реагування ІНФОРМАЦІЯ_3 №02.27/526/25Вн-гриф від 10.02.2025, з 22:00 10.02.2025 до окремого розпорядження заведено особовий склад в район зосередження СУДЖА, Курська обл., рф, для подальшого виконання завдань відповідно до рішення командира 3 мр 101 мб 61 омбр, в складі, зокрема сержант ОСОБА_1 .
Згідно з витягом з бойового розпорядження командира батальоно-тактичної групи « ІНФОРМАЦІЯ_4 » НОМЕР_4 окремої механізованої бригади Збройних сил України №1224/332 (гриф) від 28.03.2025, з 04:00 29.03.2025 до окремого розпорядження для виконання бойових завдань, ведення розвідки на передньому краю оборони, відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на бойові позиції, знищення живої сили і броньованих засобів противника та недопущення його прориву в глибину оборони батальйону, організувати заведення особового складу на наступні бойові позиції в БРО «ПІКА» в районі н.п. Садки Сумської області: ПВ «ВЕРБА» в складі, зокрема сержант ОСОБА_1 .
Згідно з витягами з журналу бойових дій, сержант ОСОБА_1 з 01.02.2025 до 31.03.2025 виконував бойові (спеціальні) завдання, зокрема:
з 01.03.2025 до 11.03.2025 - бойове чергування в районі н.п. Махновка, Суджанського району, Курської області, російської федерації;
з 12.03.2025 до 28.03.2025 - організація та ведення військового спостереження за тимчасово окупованою територією України, територією держави-агресора, а також наземної охорони та оборони місця зосередження сил і засобів, виконує бойові (спеціальні) завдання в районі н.п. Корчаківка, Юнаківської територіальної громади, Сумського району, Сумської області;
з 29.03.2025 до 31.03.2025 - ведення розвідки на передньому краю оборони, відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на бойові позиції, знищення живої сили і броньованих засобів противника та недопущення його прориву в глибину оборони бригади (батальйону) виконують бойові завдання на бойових позиціях РТГр 1 сб «Вовк» районі н.п. Садки, Юнаківської територіальної громади, Сумського району, Сумської області.
Отже, матеріалами справи підтверджено участь позивача протягом березня 2025 року у виконанні бойових (спеціальних) завдань у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
При цьому, суд звертає увагу, що наданий представником позивача розрахунок додаткової винагороди позивача за березень 2025 року та контррозрахунок відповідача практично збігаються та з цього приводу відсутні спірні питання щодо нарахування.
Так, як вбачається з розрахунку, наданому представником позивача, загальна сума заборгованості зі сплати додаткової винагороди позивачу за березень 2025 року становить 61612,90 грн, а за контррозрахунком відповідача - 63870,96 грн.
Суд зауважує, що між сторонами відсутній спір щодо визначення відповідних бойових (спеціальних) завдань, за які позивачу має бути нарахована додаткова винагорода відповідно до Постанови №168 та Особливостей №726.
Перевіривши наданий відповідачем контррозрахунок, суд доходить висновку, що його проведено з урахуванням журналів бойових дій щодо виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань, з урахуванням вимог Постанови №168 та Особливостей №726.
Отже, суд вважає, що позивач має право на виплату додаткової винагороди, Передбаченої Постановою №168 та Особливостями №726, у розмірі 63870,96 грн.
Натомість, судом встановлено та не заперечується сторонами у заявах по суті, що визначений розмір додаткової винагороди позивачу не було виплачено, оскільки виплата призупинена у зв'язку відмовою позивача від виконання бойового наказу.
Так, відповідач вказує, що у спірні періоди позивачу відповідачем нараховувалась та виплачувалась додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, проте у зв'язку з тим, що відносно позивача було відкрито кримінальне провадження і щодо нього було застосовано запобіжний захід тримання під вартою, то відповідачем в порядку вищезазначених нормативних документів було припинено виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди.
Суд зазначає, що, відповідно до пп. 4 п. 16 Особливостей №726, винагороди, визначені пунктом 2 цих Особливостей, не виплачуються військовослужбовцям, зазначеним у пунктах 2-6 цих Особливостей, які перебувають під домашнім арештом або тримаються під вартою у зв'язку із застосуванням до них запобіжних заходів кримінального провадження чи за вироком суду відбувають такі покарання, як арешт або тримання в дисциплінарному батальйоні,- за час перебування під арештом чи під вартою.
Згідно з п.4 гл.5 розд.V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558 (далі - Інструкція №558, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), військовослужбовцям стосовно яких у кримінальному провадженні застосовано запобіжні заходи у вигляді цілодобового домашнього арешту чи тримання під вартою, виплата грошового забезпечення припиняється з дня фактичного направлення під цілодобовий домашній арешт або взяття під варту.
Отже, зазначені норми передбачають припинення нарахування та виплати грошового забезпечення саме за час перебування під арештом чи під вартою та з дня фактичного направлення під цілодобовий домашній арешт або взяття під варту.
Матеріалами справи підтверджено, що 15.04.2025 позивач відмовився виконувати бойовий наказ та цього ж дня з приводу цієї ситуації було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань №62025170040006596 за ознаками кримінального правопорушення.
Так, відповідно до вироку Сумського районного суду Сумської області, 15.04.2025 року о 08 год.42 хв., перебуваючи у с. Стецьківка, Сумського району, Сумської області під час доведення бойового розпорядження командира ОСОБА_1 відмовився виконувати наказ, посилаючись на свій незадовільний стан здоров'я.
При цьому, відповідно до ухвали слідчого судді Зарічного районного суду м.Суми від 16.04.2025 у справі №591/3885/25, до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк до 13.06.2025 року включно з визначенням розміру застави в 60560 гривень.
Отже, запобіжний захід до позивача застосовано лише з 16.04.2025, а, відтак, суд доходить висновку, що відповідач протиправно не виплатив позивачу суму додаткової винагороди за березень 2025 року.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом:
визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань за березень 2025 року, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за виконання бойових (спеціальних) завдань за березень 2025 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 63870,96 грн.
Суд відхиляє покликання представника позивача на розмір нарахованої додаткової винагороди у березні 2025 року, що зазначена в архівній відомості за період з січня 2025 року до квітня 2025 року, оскільки таке нарахування здійснено фактично за попередні місяці у відповідності до вимог Особливостей №726.
Під час розгляду справи судом також враховані надані пояснення відповідачем, з огляду на таке.
Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд встановлює правову природу правовідносин сторін на підставі належно доведених сторонами обставин, в результаті чого визначає норму права, що підлягає застосуванню. Такі повноваження суду носять імперативний характер, що означає обов'язок суду надати правову кваліфікацію відносинам та визначити релевантну таким норму, яка підлягає застосуванню.
В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду висловила та послідовно застосовує правову позицію, за змістом якої повноваження органів влади є законодавчо визначеними, а суд діє згідно з презумпцією «Jura novit curia» («Суд знає закони»).
Велика Палата Верховного Суду, зокрема зазначила, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункти 84, 86 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.19 у справі № 917/1739/17), а також, що неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.19 у справі № 487/10128/14-ц).
Цей принцип означає, що суд може самостійно, безвідносно до посилань сторін, обирати і застосовувати норми права до фактичних обставин спору. Саме таке тлумачення принципу «jura novit curia» («суд знає закони») наведено у постанові Верховного Суду від 10.01.23 у справі №600/2019/21-а.
Так, діючи в межах позовних вимог, з огляду на завдання суду та унормовані ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України принципи адміністративного судочинства, зокрема, принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, суд встановлює правову природу правовідносин сторін на підставі належно доведених сторонами обставин, в результаті чого визначає норму права, що підлягає застосуванню. Такі повноваження суду носять імперативний характер, що означає обов'язок суду надати правову кваліфікацію відносинам та визначити релевантну норму.
Суд також зазначає, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами ст.2 та ч.4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (постанова Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 у справі № 600/747/22-а, від 05.09.2023 у справі № 380/7760/20).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, з метою повного, всебічного та обґрунтованого розгляду справи, прийняти до розгляду витребувані у відповідача докази та письмові пояснення, що стосуються предмету позову у даній справі.
З огляду на наведене, суд відхиляє покликання представника позивача на те, що відзив відповідача є поданим із пропуском установленого судом строку, без будь-яких заяв про його поновлення та без посилань на об'єктивні перешкоди, а тому повинен бути визнаний таким, що поданий із пропущенням строку, та не братися судом до уваги
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2715,53 грн як за позовну вимогу майнового характеру.
Водночас, позовна заява містить одну позовну вимогу немайнового характеру про визнання протиправними та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, та похідну від неї вимогу про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Згідно з ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, позовна заява містить одну основну вимогу немайнового характеру та три похідні в неї позовні вимоги, судовий збір за подання якої, з урахуванням коефіцієнту зменшення розміру судового збору за подання позовної заяви в електронному вигляді у розмірі 0,8, становить 968,96 грн (3028 х 0,4 х 0,8).
Суд вважає, що в цій справі з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань підлягають стягненню на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
Що стосується надмірно сплаченого судового збору у розмірі 1746,57 грн, він підлягає поверненню позивачу у порядку ст.7 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Водночас, з урахуванням подання представником клопотання про повернення надмірно сплаченого судового збору від 27.10.2025, суд доходить висновку про необхідність повернення позивачу суму судового збору, що сплачена у більшому розмірі, ніж встановлено законом, у розмірі 1746,57 грн.
Суд роз'яснює, що повернення судового збору здійснюється у відповідності до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд дійшов такого висновку.
Так, 01.10.2025 представник позивача подав до суду клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу (вх.№ЕС103556/25 від 03.10.2025), в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 40000,00 грн.
В обгрунтування поданого клопотання представник позивача зазначив, що відповідно до договору про надання правничої допомоги від 27.06.2025 №33/А, вартість підготовки позовної заяви про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії та направлення до суду у справі №420/24169/25 складає 40 000,00 грн (сорок тисяч гривень 00 коп.).
До вказаного клопотання представник позивача надав до суду договір про надання правничої допомоги від 27.06.2025 №33/А та Акт №1 приймання-передачі наданих послуг з правничої допомоги від 01.10.2025.
У письмових поясненнях від 09.10.2025 представник відповідача заперечив проти стягнення на користь позивача витрат з надання правової допомоги з огляду на таке.
Так, представник відповідача зауважив, що наданий договір не містить підписів сторін, у зв'язку з чим такий договір не набрав юридичної сили та не створює правових наслідків для його сторін відповідно до положень статей 205, 207, 638 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У частині третій статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5)пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом частини сьомої статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд, відповідно до положень ч.5, ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.5 ст.242 КАС України враховує висновки Верховного суду щодо застосування норм права.
У пункті 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зазначено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність).
У постанові від 30 липня 2024 року у справі № 910/14653/22 Верховний Суд виснував, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження та оцінки доказів.
Верховний Суд у постановах від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, від 11 грудня 2019 року у справі №2040/6747/18 вказав, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката застосуванню підлягає частина п'ята статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічних висновків також дійшла Велика Палата в додатковій постанові від 15.06.2022 у справі №910/12876/19.
У постанові від 31 липня 2024 року у справі №300/5313/22 Верховний Суд вказав, що незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідачі, як особи, які заперечують зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язані навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат відповідно до критеріїв, закріплених у статті 139 КАС України.
Аналогічні за змістом висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20, від 24 червня 2021 року у справі №520/12026/19 та від 3 грудня 2021 року у справі №817/861/18, від 23 червня 2022 року у справі № 640/9792/20, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2024 року у справі № 910/14524/22.
Вирішуючи клопотання представника позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 40000,00 грн, суд встановив, що між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Андрія Пєтухова», в особі керуючого бюро - адвоката Андрія Юрійовича Пєтухова, укладено договір від 27.06.2025 №33/А про надання правничої допомоги (далі - Договір №33/А).
Згідно з п.5.1 розділу 5 Договору №33/А, одна година роботи спеціаліста Адвокатського бюро складає 60 (шістдесят) хвилин. Вартість однієї години роботи спеціаліста Адвокатського бюро складає 2000,00 гривень.
За результатами надання Послуг складається Акт приймання-передачі наданих послуг з правничої допомоги (далі - Акт приймання-передачі), що підписується представниками кожної зі Сторін. В Акті приймання-передачі вказується обсяг наданих Адвокатським бюро Послуг і їх вартість. Акт приймання-передачі отримується Клієнтом особисто або його уповноваженими особами (п.5.11 розділу 5 Договору №33/А).
Означений договір підписано сторонами за допомогою КЕП на ресурсi paperless.com.ua наступними особами: ОСОБА_1 фізична особа 27.06.2025 12:12, ОСОБА_2 керуючий адвокатське бюро «Андрія Пєтухова» 27.06.2025 12:22.
Означений напис міститься на кожній сторінці Договору №33/А.
До означеного договору надано протокол перевірки підписів сторін, дані з якого збігаються з написом на Договорі №33/А.
Відповідно до Акта №1 приймання-передачі наданих послуг з правничої допомоги до договору про надання правничої допомоги від 27.-6.2025 №33/3, який підписано ОСОБА_1 та адвокатом Пєтуховим А.Ю., адвокатом Пєтуховим А.Ю. надані такі послуги з правничої допомоги: підготовка позовної заяви про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії та направлення до суду.
В означеному Акті вказано, що адвокатом витрачено 20 годин часу вартістю 2000,00 грн/год, на загальну суму 40000,00 грн.
Надаючи правову оцінку наданим позивачем доказам щодо понесення витрат на правничу допомогу, з урахуванням викладених відповідачем заперечень, суд зазначає, що адміністративна справа №420/24169/25 є справою незначної складності, судові засідання в цій справі не призначались, розгляд справи відбувався у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень має місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що наведені у позові, що спрощувало роботу адвоката при підготовці, а тому, на думку суду, підготовка позовної заяви не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.
У постанові від 6 серпня 2024 року у справі № 910/11597/23 Верховний Суд зазначив, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.
При цьому, судом також враховані висновки додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, на яку також посилається представник позивача: «…розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг….».
Виходячи з вищенаведеного, системного аналізу положень законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, суд, з урахуванням критерію співмірності зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, та обсягом виконання відповідних робіт, дійшов висновку, що стягнута має бути сума витрат, пов'язаних з розглядом справи, на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Суд відхиляє покликання представника відповідача на відсутність підписів сторін на Договорі №33/А, оскільки суд встановив, що такий договір підписано сторонами за допомогою ресурсу paperless.com.ua, про що міститься відмітка на кожній сторінці Договору №33/А та узгоджується з даними протоколу перевірки підписів.
Керуючись ст.2, 72, 77, 78, 90, 120, 134, 139, 241-246, 258, 262, 295 КАС України КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань за березень 2025 року, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за виконання бойових (спеціальних) завдань за березень 2025 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 63870,96 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правничої допомоги у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) суму судового збору, що сплачена у більшому розмірі, ніж встановлено законом, у розмірі 1746,57 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Дмитро БАБЕНКО