16 лютого 2026 р. № 400/12597/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельника О.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Героїв Рятувальників, 6,м. Миколаїв,54005,
провизнання протиправною та скасування вимоги від 29.08.2025 року № Ф-2333-53; стягнення 8 772,72 грн,
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі- відповідач), в якій позивач просить суд: визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 29 серпня 2025 року № Ф-2333-53, винесену Головним управлінням ДПС у Миколаївській області, в розмірі 37 788,74 грн; стягнути з Головного управлінням ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти у розмірі 8772,72 грн.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що ОСОБА_1 будь-яких листів від податкових органів не отримував підприємницька діяльність ним як фізичною особою-підприємцем була і є припиненою з січня 2007року. З січня-лютого 2007 року позивач фактично підприємницьку діяльність не здійснював, доходу від неї не отримував, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою суду від 27.11.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, встановлено строк для подання сторонами заяв по суті.
Відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що ГУ ДПС у Миколаївській області не погоджується з викладеними в адміністративному позові доводами, вважає позов необґрунтованим, виходячи з наступного.
Податковий керуючий на підставі даних ІС «Податковий блок» 29.08.2025 сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2333-53 на загальну суму 37788,74 грн та відправив рекомендованим листом на адресу боржника АДРЕСА_2 вимога вручена особисто боржнику ОСОБА_1
23.09.2025 вимога № Ф-2333-53 від 29.08.2025 була узгоджена та листом від 24.09.2025 за №8998/5/14-29 13-27-05 надіслана до Корабельного відділу ДВС у м.Миколаєві для прийняття до виконавчого провадження вимогу ГУ ДПС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) відповідно до пункту 7 частини 1 статті 3 Закону України від 03 листопада 2016 року №1730-УШ «Про виконавче провадження» та пункту 5, 15 статті 25 Закону України від 08 липня 2010 року №2464^1 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464).
Платниками єдиного внеску, як зазначено у п. 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464, є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відносини у сфері державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) регулюються виключно Законом України від 08 липня 2010 року № 2464^1 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», із змінами та доповненнями (далі - Закон № 2464).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 розділу ІІ Закону № 2464, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб (абзац перший пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464).
При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
З 01.01.2017 року відповідно до Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-УШ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» набрали чинності зміни, зокрема, в порядку нарахування, обчислення єдиного внеску.
Так, згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464, у разі якщо платник єдиного внеску, визначений, зокрема, пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464, не отримав дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, він зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 у редакції, яка була чинна до 01.01.2021).
Відповідно п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок за основним місцем обліку платника єдиного внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені, зокрема, у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (ч.8 ст.9 Закону №2464).
Сума єдиного внеску своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відповідно інформаційної бази даних ІКС «Податковий блок», ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку, як фізична особа, яка отримувала доходи від підприємницької діяльності в Миколаївській ДПІ ГУ ДПС у Миколаївській області (Вітовський район) з 05.05.2004, на загальній системі оподаткування, в « 0» стані - «платник податків за основним місцем обліку.
Дані про реєстрацію платником єдиного внеску - платник єдиного внеску з 16.06.2004 (№1418111892).
В інтегрованій картці платника податків ФОП ОСОБА_1 за кодом бюджетної класифікації 71040000 сума нарахованого, на центральному рівні, єдиного внеску, що не потребує акту перевірки та відповідає реєстраційним даним платника, становить 37788,74 грн.
Станом на 30.11.2025, стягнуто з платника в межах виконавчого провадження, суму єдиного внеску в розміріі 17 869,27 гривень.
Розрахунок боргу: 37 788,74 - 17 869,27 = 19 919,47 грн.
ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) звітність по єдиному внеску, за податкові звітні періоди 2013 - 2024 роки, не подавав.
У інформаційній системи органу доходів і зборів лише відображається відомості про сплату чи не сплату платниками податків єдиного внеску, розмір та обов'язок сплати якого встановлені напряму Законом.
Пункт 4 Розділу VI Інструкції надає право контролюючим органам формувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, є такою ж самостійною підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Відповідач вважає, що вимога про сплату боргу № Ф-2333-53 від 29.08.2025 прийнята відповідно до норм чинного законодавства.
Позивач надав заперечення на відзив вказавши, позовні вимоги підтримує просить їх задовольнити, посилається на неправомірність винесення вимоги про сплату боргу.
Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить наступних висновків.
Суд встановив, що позивач 27.04.2004 року був зареєстрований фізичною особою - підприємцем, про що зроблено запис 27.04.2004 р. у журналі обліку реєстраційних справ за № 0020155, що підтверджуються свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи, виданим Жовтневою районною державною адміністрацією Миколаївської області (надалі - Свідоцтво про реєстрацію ФОП).
У 2007 році позивач подав заяву про закриття підприємницької діяльності. Податковий керуючий на підставі даних ІС «Податковий блок» 29.08.2025 сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2333-53 на загальну суму 37788,74 грн.
Не погодившись з податковою вимогою від 29.08.2025 про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2333-53позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі норми права.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їхні права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їхніх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до частини першої статті 42 Закону №755-ГУ для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VШ «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-ГУ передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-ГУ) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону №755-ГУ).
03.03.2011 набрав чинності Закон України від 01.07.2010 №2390^1 «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» (далі - Закон № 2390^1), яким було внесено зміни до Закону №755- IV.
Пунктами 2-4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390^1 було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас, пунктом 8 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390- VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний
строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390^1, закінчився 03.03.2012. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390^1, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25.04.2014 набрав чинності Закон України від 25.03.2014 №1155 «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон №1155).
Цим Законом пункт 2 розділу VШ «Прикінцеві положення» Закону №755 викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру. До того ж Законом №1155 виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 вказала, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені Законами №2390^1 та №1155, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності. Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що 03.06.2020 набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13.05.2020 №592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі - Закон №592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VШ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464 доповнено пунктом 9-15.
Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону №2464^1 (у редакції Закону №592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом №592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом №592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше. З пояснювальної записки до проекту Закону №592-ІХ убачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов'язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об'єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.
Таким чином, у справі №260/81/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію ФОП, Позивач набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності 27.04.2004 р., тобто до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців» від 15.05.2003 №755-ГУ, який набрав чинності 01.07.2004 р. (надалі - Закон №755- IV). При цьому, позивач не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідно до вимог цього Закону №755-ІУ У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутня інформація про реєстрацію ОСОБА_1 як фізичною-собою підприємцем.
Отже, відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755 виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, а також виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-У1 (тут і надалі - Закон № 2464, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - 29.08.2025 р.) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску, зокрема, є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів);
Абзацами першим та другим частини п'ятої статті 8 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Відповідно до частин другої і третьої статті 9 Закону № 2464, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується
єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідачем не проводилася документальна перевірка щодо сплати ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, про що свідчить відсутність у вимоги посилання на акт документальної перевірки.Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску позивачем не подавались.
За визначенням, наведеним у пункті 6 частини першої статті 1 Закону № 2464, недоїмкою є - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону № 2464, податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Як вказано в пункті 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Мінфіну України від 20.04.2015 № 449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Інструкція, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин - день винесення Вимоги - 29.08.2025 року), у разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена податковими органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції, податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Пунктом 4 розділу VI Інструкції передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІКС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи, у тому числі відокремлених
підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). У тому випадку, якщо нарахування єдиного внеску за результатами документальної перевірки не було здійснено, вимогу може бути сформовано лише на підставі звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів (у сукупності).
Відповідач визначив суми недоїмки з порушенням вимог частини третьої статті 9 Закону № 2464 та пункту 4 розділу VI Інструкції, які передбачають таке визначення та, відповідно, формування вимоги в автоматичному режимі, лише на підставі наявної у відповідача інформації про те, що позивач є платником єдиного внеску.
Окрім вказаного, треба зазначити, що з 2010 року за позивача ЄСВ сплачували роботодавці, що підтверджується довідкою форми ОК-5.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи- підприємця Законом № 2464 не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за
рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи- підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Такий правовий висновок щодо застосування норм Закону № 2464 відповідає висновку, який Верховний Суд зробив у постанові від 27.11.2019 р. у адміністративній справі № 160/3114/19 та в подальшому був підтриманий, зокрема в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 р. у адміністративній справі № 440/2149/19, від 05.12.2019 року у адміністративній справі № 260/358/19, від 16.03.2021 р. у адміністративній справі № 500/2433/19 тощо.
Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Відтак, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 23.10.2018 по справі № 822/1817/18.
Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер.
Головною рисою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
Натомість, Вимога не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує їх неоднозначне трактування, що, в свою чергу, впливає на можливість реалізації права або виконання обов'язку Позивача виконати юридичне волевиявлення суб'єкта владних повноважень.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають
значення.
Так, Європейський суд з прав людини в п. 36 рішення по справі «Суомінен проти Фінляндії», № 37801/97, від 01.07.2003, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
В рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Відповідні обставини повинні бути чітко зазначені у рішенні,
що в даному випадку зроблено не було.
Не заперечуючи судової та адміністративної дискреції як такої, позивач зазначає, що прийняття рішення на власний розсуд, тим не менше, повинно ґрунтуватися на нормах матеріального та процесуального права й певній доказовій базі.
На думку Позивача, Вимога Відповідача, у цьому випадку має характер недобросовісного і свавільного, адже їх прийнято з нехтуванням вимог чинного законодавства.
За практикою Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів у розмірі 8772,72 грн.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз ст. 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року в справі № 910/1531/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум
єдиного внеску на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування або на єдиний рахунок, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).
Згідно з пунктом 3-1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», податкові органи - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його територіальні органи.
Згідно листа Корабельного відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (надалі - Корабельний ВДВС) від 05.11.2025 р. № 148234 (копія додається), з Позивача за Вимогою було стягнуто та перераховано Відповідачу 8772,72 грн. боргу (єдиного внеску).
Отже, при визнанні судом вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 29 серпня 2025 року № Ф-2333-53, винесеної Головним управлінням ДПС у Миколаївській області, в розмірі 37 788,74 грн. протиправною та скасувавши її, то правові підстави набуття Відповідачем грошових коштів у сумі 8772,72 грн. відпадають, а тому отримані відповідачем кошти в сумі 8772,72 грн. підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України.
Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.
У відповідності до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням допущених відповідачем порушень у межах спірних правовідносин, а саме безпідставного складання податкової вимоги від 29.08.2025, суд вважає належним способом відновлення порушеного права позивача її скасування та стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання даного позову позивачем було сплачено судовий збір у сумі 968,96 грн та 726,72 грн за подачу заяви про забезпечення позову, який підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2 Визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 29 серпня 2025 року № Ф-2333-53, винесену Головним управлінням ДПС у Миколаївській області, в розмірі 37 788,74 грн.
3.Стягнути з Головного управлінням ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти у розмірі 8 772,72 грн.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6,м. Миколаїв,54005 ЄДРПОУ 44104027) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 і.п.н. НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі грн.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.М. Мельник