16 лютого 2026 р. № 400/8060/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаОСОБА_1 , АДРЕСА_2 ,
простягнення завданих матеріальних збитків в розмірі 20 559,63 грн,
Військова частина НОМЕР_1 (далі по тексту - Позивач, Частина) звернулася до адміністративного суду із позовною заявою до ОСОБА_1 (далі по тексту - Відповідач) про стягнення завданих матеріальних збитків в розмірі 20559,63 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що будучи відсутнім у період з 18.04.2025 по 18.05.2025 без поважних причин на військовій службі, Відповідач продовжував отримувати від військової частини НОМЕР_1 грошове забезпечення на свій банківський рахунок. Кошти, отримані Відповідачем за вказаний період, вважаються матеріальними збитками, завданими державі, сума яких складає 20 559,63 грн., що підтверджується матеріалами Акту службового розслідування та довідкою (розрахунковим листком) від 11.06.2025 року №1692/ФС.
Ухвалою суду від 05.08.2025 р. позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 08.08.2025 р. суд відмовив у задоволенні клопотання Позивача про відстрочення сплати судового збору.
Ухвалою від 22.08.2025 р. суд відкрив провадження в адміністративній справі та призначив розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).
Відповідно до відповіді на запит УДМСУ в Миколаївській області Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Ухвалу про відкриття провадження у справі Відповідач отримав 03.09.2025 р., що підтверджується зворотнім поштовим повідомленням.
25.08.2025 р. Позивач подав заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 11.09.2025 р. відмовлено у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про розгляд справи з викликом сторін.
Правом на подання відзиву на позовну заяву Відповідач не скористався, позовних вимог не заперечив, правової позиції по суті спору не висловив.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.10.2024 року №276, солдат ОСОБА_1 з 02.10.2024 року зарахований до списків особового складу та призначений на посаду розвідника-радіотелефоніста 4 розвідувальної групи спеціального призначення 15 роти спеціального призначення 4 загону спеціального призначення.
Відповідно до наказа командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.02.2025 року № 32 Відповідач виведений в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 01.02.2025 року.
18.04.2025 року Відповідач, що знаходиться в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , на підставі рапорту від 18.04.2025 року №1709/19199, вибув з району зосередження військової частини НОМЕР_1 в районі населеного пункту АДРЕСА_3 для проходження військово-лікарської комісії в місто Миколаїв.
18.05.2025 року під час перевірки особового складу, що знаходиться в лікувальних закладах Відповідач на телефонні дзвінки службових осіб військової частини НОМЕР_1 не відповідав, його місцезнаходження було невідоме.
Відповідно до повідомлення від військової частини НОМЕР_2 від 31.05.2025 року №563/2369 солдат ОСОБА_1 у період з 18.04.2025 по теперішній час у військовій частині НОМЕР_2 для проходження військово-лікарської комісії не реєструвався.
Рапорт про самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 був поданий 18.05.2025 року.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.05.2025 року №138 з 18.05.2025 року Відповідачу припинено всі виплати грошового, продовольчого, речового та інших видів забезпечення.
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 20.05.2025 року № 2898/нагд, було призначене службове розслідування за фактом нез'явлення з лікувального закладу вчасно без поважних причин до місця служби Відповідача.
Вказане службове розслідування наказами командира військової частини НОМЕР_1 декілька разів продовжувалось: наказ від 06.06.2025 року №3174/нагд, наказ від 08.06.2025 року №3236/нагд, наказ від 23.06.2025 року №3495/нагд.
За результатами вказаного службового розслідування у військовій частині НОМЕР_1 був складений Акт службового розслідування № 1709/33748-В від 12.07.2025 року.
Відповідно до висновків Акту службового розслідування Відповідача притягнено до повної матеріальної відповідальності у розмірі 20 559,63 грн. (пункт 5.6).
На підставі службового розслідування був виданий наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 20.07.2025 року № 3698 «Про результати службового розслідування».
Пунктом 6 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.07.2025 року № 3698 «Про результати службового розслідування» солдата ОСОБА_1 було притягнуто до повної матеріальної відповідальності у розмірі 20 559,63 грн. (двадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят дев'ять гривень 63 коп.).
Підпунктами 7.1. та 7.2. пункту 7 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.07.2025 року № 3698 начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 було наказано:
- суму у розмірі 20 559,63 грн. занести до Книги нестач фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 ;
- суму у розмірі 20 559,63 грн. занести до Книги грошових стягнень та нарахувань військової частини НОМЕР_1 та обліковувати її за Відповідачем.
Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XI).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XI,I військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260).
Відповідно до п. 12 розділу І Порядку №260, військовослужбовцям, які тимчасово вибувають з військової частини зі збереженням грошового забезпечення за місцем служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, виплачуються за весь період такого вибуття.
Отже, у період перебування військовослужбовця на військовій службі, за ним зберігається виплата грошового забезпечення.
Водночас, згідно з п. 15 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.
Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Враховуючи, що 20.07.2025 р. командиром військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) був виданий Наказ № 3698 «Про результати службового розслідування», відповідно до якого Відповідачу було оголошено сувору догану за порушення військової дисципліни, а саме за самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 з 18.04.2025 по теперішній час, порушення обов'язків військової служби, то суд вважає, що на підставі пункту 15 Порядку №260, Відповідач не мав права на виплату грошового забезпечення за час його відсутності на службі без поважних причин в період з 18.04.2025 року по 18.05.2025 року.
Крім того, згідно пункту 6 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 20.07.2025 року № 3698 «Про результати службового розслідування», солдата ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності у розмірі 20 559,63 грн.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (далі - Закон №160-IX).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №160-IX, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди (ст. 4 Закону №160-IX).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону №160-IX, особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Суд зазначає, що питання повернення зайво виплачених коштів не врегульовані нормами спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Цивільним кодексом України.
Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно зі змістом цієї норми, зобов'язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.
Водночас стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли отримане набувачем від іншої особи майно, яке зовні могло б бути розцінене як безпідставно набуте, насправді не є таким.
Так не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Отже, не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Відповідач покинув місце лікування та не прибув до військової частини. При цьому, факт його недобросовісності, як набувача, підтверджується розрахунковим листом від 11.06.2025 року №1692/ФС, актом службового розслідування від 12.07.2025 року № 1709/33748-В, витягом з наказу про результати службового розслідування.
З огляду на викладене, Відповідач, як недобросовісний набувач фінансового забезпечення, на лікуванні з 18.04.2025 по 18.05.2025 не перебував, доказів протилежного не надав та без поважних причин на службу в умовах воєнного стану не з'явився, проте продовжував отримувати фінансове забезпечення, а тому є недобросовісним набувачем таких виплат.
Суд вважає, що Відповідач діяв недобросовісно та за період з 18.04.2025 по 18.05.2025 безпідставно отримав грошове забезпечення на суму 20 559,63 грн.
Доказів відшкодування Відповідачем переплачених сум матеріали справи не містять.
За таких обставин, вина Відповідача в завданні матеріальної збитків та причинний зв'язок між протиправною поведінкою Відповідача та завданою шкодою є доведеними, оскільки підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Відповідача на користь військової частини НОМЕР_1 набутих відповідачем коштів під час фактичного невиконання обов'язків військової служби в розмірі 20 559,63 грн.
На підставі встановленого, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Отже, у даній справі підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 2, 9, 19, 77, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_4 ) про стягнення завданих матеріальних збитків в розмірі 20559,63 грн. - задовольнити повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_4 ) на користь військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) завдані державі матеріальні збитки у розмірі 20 559,63 грн. (двадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят дев'ять гривень 63 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 16.02.2026 р.
Суддя Н.В. Лісовська