16 лютого 2026 р. справа № 400/7027/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки належних сум за період з 16.04.25 р. до 23.05.25 р. (38 днів).
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 72-РС від 12.04.25 р. вона звільнена у запас, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 107 від 15.04.25 р. виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. При звільненні з військової служби, з позивачкою не був проведений повний розрахунок при звільненні, а саме не виплачена компенсація вартості за неотримане речове майно. Кошти надійшли на картковий рахунок тільки 23.05.25 р. в розмірі 19 363,31 грн. Оскільки військовою частиною НОМЕР_1 не виконано обов'язку щодо повного розрахунку при звільненні, позивачка вважає, що відповідач має сплатити середній заробіток за весь період затримки розрахунку, як це передбачено ст. 116, 117 КЗпП України, а саме за період з 16.04.25 р. до 23.05.25 р.
Суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач не подав до суду відзив, ухвала про відкриття провадження отримана ним 17.07.25 р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Позивачка у період з 29.05.19 р. до 15.04.25 р. проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_3 . При цьому, під час проходження військової служби на всіх видах забезпечення перебувала у військовій частині НОМЕР_2 , за період військової служби з 01.04.24 р. - на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 72-РС від 12.04.25 р. позивачка звільнена у запас за підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для огляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, відповідно до пункту три частини п'ять статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 4 квітня 2006 р. № 3597-IV.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 107 від 15.04.25 р. позивачка була виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
При звільненні з військової служби 15.04.25 р. з позивачкою не був проведений повний розрахунок при звільненні, а саме: не виплачена компенсація вартості за неотримане речове майно. Кошти надійшли на картковий рахунок 23.05.25 р. у розмірі 19 363,31 грн., що підтверджується довідкою-випискою АТК Банк «Приватбанк» з рахунку позивачки.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.92 р. № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаний із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.91 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Частинами 1, 4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.19 р. у справі № 828/598/17, від 16.04.20 р. у справі № 822/3307/17.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та норм КЗпП, суд вважає, що позовні вимоги позивачки є обґрунтованими, тому суд доходить висновку про протиправну бездіяльність відповідача, що полягає у не нарахуванні та невиплаті середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.04.25 р. до 23.05.25 р. (38 днів) та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити його.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судовий збір в сумі 968,96 грн. з урахуванням задоволення позовних вимог підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246, 262 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум за період з 16.04.25 р. до 23.05.25 р. (38 днів).
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати у виді судового збору в розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз