про залишення позовної заяви без руху
16 лютого 2026 р. справа № 400/1112/26
м. Миколаїв
Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Мороз А. О., ознайомившись з позовною заявою:
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, що полягають у невірному застосуванні норм закону при перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії у відповідності до частини другої статті 42 Закону України № 1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії за 2020-2022 роки в розмірі 12 236,71 грн., на коефіцієнт збільшення згідно постанов Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 року № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» на 1,0796; від 25.02.2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» на 1,0345;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області після проведених перерахунків провести виплату недоотриманих сум пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01.03.2024 року.
Суд ознайомився з позовом та встановив наступне.
Частиною 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Звернувшись до суду з позовом 04.02.2026 року (направлено в системі "Електронний суд" 03.02.2026 року) позивачка заявила вимоги про зобов'язання відповідача здійснити індексацію її пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії з 01.03.2024 року.
Верховний Суд у постанові від 13.01.2025 року у справі № 160/28752/23 наголосив на тому, що право громадян, пенсія яким призначена у 2020 - 2023 роках, на індексацію пенсії не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, оскільки реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
З даним позовом позивачка звернулася 03.02.2026 року, а отже строк звернення до суду з позовними вимогами за період з 01.03.2024 року по 02.08.2025 року є пропущеним.
У позові позивачкою заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку звернення з позовною заявою, яке мотивовано тим, що позивачка зверталася у березні 2024 року до ПФУ за консультацією і їй було роз'яснено, що індексація - масовий перерахунок 2024 року, проведений у лютому 2024 року, але застосована при обчисленні пенсії середня заробітна плата за 2020-2022 роки становить 12 236,71 грн., що значно вища ніж індексований показник СЗП, який станом на 1 березня 2024 становив 7 994,47 грн. Позивачка просить суд звернути увагу, що її поведінка не була пасивною щодо з'ясування розміру пенсії. До порушення її прав призвело свідоме уведення відповідачем в оману пенсіонера, який довіряє і не сумнівається у діях посадових осіб. Відповідач використав на власну користь довірливе ставлення до посадових осіб відповідача, навмисно надав неправдиву інформацію, перекрутив її, запевнив, що пенсія обчислена у відповідності до закону.
Вирішуючи клопотання, суд враховує наступне.
Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 року у справі № 240/12017/19 наголосив, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Також Верховний Суд зазначив, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Щодо виплати пенсії за минулий час, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналіз даної статті дає підстави дійти висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, виплата пенсії за минулий час може проводитись без обмеження строку лише у випадку, якщо така пенсія нарахована, але не виплачена з вини органу.
Проте, як свідчать матеріали справи, індексація пенсії позивачки не нараховувалась та не виплачувалась, а тому вищезазначена норма ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не може бути застосована до спірних правовідносин.
Позивачка не повідомила суд і не підтвердила доказами існування обставин (пов'язаних із введенням воєнного стану, або не пов'язаних), які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та були пов'язаними з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до адміністративного суду.
Посилання позивачки на довірливе ставлення до посадових осіб відповідача, а також незнання законодавства тощо, не є поважними підставами пропуску строку звернення до суду.
Суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 24.02.2021 року у справі № 540/2097/18 виклав правову позицію, згідно якої, юридична необізнаність не може визнаватися тією непереборною обставиною, явищем чи фактором, що завадили позивачу з дотриманням установлених законом строків звернутися до суду з позовом.
Законодавець пов'язує початок обчислення строку не з тим, коли особа суб'єктивно з'ясувала для себе або почала усвідомлювати, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням, а з тим, коли вона об'єктивно повинна була дізнатися про ці рішення, дії чи бездіяльність, що мають вплив на неї, чи мала особа реальну можливість дізнатися про наявність порушення раніше.
Суд звертає увагу на те, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача.
Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12.04.2023 року у справі № 380/14933/22.
Отже, із змісту матеріалів справи та клопотання про поновлення строку звернення до суду, не вбачається будь-яких причин, які б об'єктивно та непереборно перешкоджали позивачці своєчасно звернутись до суду з даним позовом.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про неповажність підстав пропуску строку звернення до адміністративного суду.
Згідно ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи вищезазначене та керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду, відмовити.
2. Визнати неповажними підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовом в частині позовних вимог з 01.03.2024 року по 02.08.2025 року.
3. Залишити позовну заяву без руху.
4. Позивачці у десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, подати до Миколаївського окружного адміністративного суду: заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог у період з 01.03.2024 року по 02.08.2025 року із зазначенням інших підстав для поновлення строку з наданням доказів на підтвердження цих підстав.
5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею в порядку ст. 256 КАС України.
6. Оскарження ухвали окремо від рішення суду не допускається.
Суддя А. О. Мороз