16 лютого 2026 р. справа № 400/554/26
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., розглянувши матеріали адміністративної справи
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління справами Міністерства оборони України, просп. Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03049,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління справами Міністерства оборони України, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління справами Міністерства оборони України, які полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при нарахуванні позивачу ОСОБА_1 грошового забезпечення з 26 березня 2022 року по 17 жовтня 2025 року (щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за календарні дні щорічної відпустки, грошової компенсації за календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні) в первісній редакції;
- зобов'язати Головне управління справами Міністерства оборони України перерахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні види грошового забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову компенсацію за календарні дні щорічної відпустки, грошову компенсацію за календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразову грошову допомогу при звільненні) за період з 26 березня 2022 року по 17 жовтня 2025 року із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022, 2023, 2024, 2025 років відповідно на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Постанови № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
26.01.2026 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
04.02.2026 від відповідача надійшла заява про залишення позову без розгляду. Заява обґрунтована тим, що позивача звільнено зі служби та виключено зі списків особового складу з 17.10.2025 року. Із зазначеного в грошовому атестаті від 17.10.2025 року № 232 вбачається, що позивач був ознайомлений з даними зазначеними в атестаті, про що свідчить його підпис. Позивач звернувся до суду з позовом 19.01.2026 року, тобто ним пропущено тримісячний строк звернення до суду з адміністративним позовом, передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України.
Вирішуючи заяву відповідача, суд враховує наступне.
Частиною 1, 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частина 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції до 19.07.2022 р. передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 р. № 2352-IX внесено зміни до ст. 233 КЗпП України та викладено її в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 р. № 2352-IX набрав чинності з 19.07.2022 р.
Отже, редакція ст. 233 КЗпП України, яка раніше не обмежувала строк звернення до суду з питань оплати праці, втратила чинність з 19.07.2022 р.
Разом з тим, суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 р. № 1-р/2025 частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат визнано неконституційною, у зв'язку з чим зазначені приписи втратили чинність з дня ухвалення цього рішення.
Отже, на час вирішення питання про наявність чи відсутність строку звернення до суду з позовними вимогами у справах щодо стягнення заробітної плати (грошового забезпечення), діє правовий режим, за якого:
до правовідносин, що виникли та припинилися до 19.07.2022 р., застосовується редакція статті 233 КЗпП України, яка не обмежувала строк звернення до суду з позовами про стягнення належної працівникові заробітної плати;
обмеження тримісячним строком для звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, запроваджене Законом № 2352-ІХ, в частині таких вимог визнане неконституційним і не підлягає застосуванню.
За таких обставин і правових підстав, посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду як на підставу для залишення позовної заяви без розгляду, є безпідставними.
Оскільки у даному випадку відсутній сам факт пропуску строку звернення до суду, питання поновлення такого строку за правилами статті 123 КАС України не підлягає вирішенню.
Керуючись ст.ст. 19, 122, 240, 248, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні заяви Головного управління справами Міністерства оборони України про залишення позовної заяви без розгляду, відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею в порядку ст. 256 КАС України.
3. Апеляційна скарга на цю ухвалу може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання) в порядку, визначеному ст.ст. 295-297 КАС України.
Суддя А. О. Мороз