16 лютого 2026 рокусправа № 380/24675/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УспіхІмпорт" до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,-
встановив:
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "УспіхІмпорт" до Львівської митниці, в якій просить суд:
-визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 11.11.2025 №UA209000/2025/9000633/2;
-визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 21.11.2025 №UA209000/2025/900656/2;
-визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 26.11.2025 №UA209000/2025/900663/2.
12.06.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УспіхІмпорт" (далі - ТОВ, позивач) та компанією "BAZHOU YOYO INTERNATIONAL TRADE CO., LND", China укладено зовнішньоекономічний Контракт №TNZ062025, відповідно до якого Продавець поставляє та передає у власність Покупця меблі, а Покупець приймає та оплачує Товар згідно з інвойсами, які є невід'ємною частиною цього Контракту.
На виконання вимог зовнішньоекономічного Контракту №TNZ062025 було здійснено такі поставки:
1. Згідно Рахунку-фактури (інвойсу) №TNZ25060530 від 13.08.2025 покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 14 934,90 дол. США. ТОВ, з метою митного оформлення вказаного товару 11.11.2025 подало до Львівської митниці електронну митну декларацію №25UA209170097579U2, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації, зокрема на який прийнято оскаржуване рішення. Одночасно, декларантом позивача до митного контролю, разом з митною декларацією №25UA209170097579U2 в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи, які місять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її, зазначені у графі 44 митної декларації: Зовнішньоекономічний договір (контракт) №TNZ062025 від 12.06.2025; Рахунок-проформа №TNZ25060530 від 13.06.2025; Рахунок-фактура (iнвойс) №TNZ25060530 від 13.08.2025; Пакувальний лист б/н від 13.08.2025; Банківський платіжний документ, що стосується товару №6 від 18.06.2025 р.; Банківський платіжний документ, що стосується товару №51 від 12.09.2025; Договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №2214-Т/25 від 08.07.2025; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №72524 від 03.11.2025; Коносамент №BW25080358 від 21.08.2025; Накладна УМВС №04025021 від 30.10.2025; Автотранспортна накладна №4870 від 10.11.2025; Митна декларація країни відправлення №020220250000886636 від 16.08.2025.
Позивач наголошує, що за наслідками опрацювання наданих документів Львівська митниця надіслала повідомлення декларанту про подання додаткових документів. У свою чергу, декларант просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів та на вимогу надав наступні документи: Прайс лист б/н від 13.06.2025; Інтернет пропозицію. Однак, 11.11.2025 Львівською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900633/2.
На виконання вимог рішення про коригування декларантом було подано нову митну декларацію №25UA209170097769U2 від 11.11.2025. За даною митною декларацією ТОВ сплачено податків у сумі 249 768,49 грн. Різниця між сумою митних платежів, що позивач повинен був сплатити при оподаткуванні товару та сплатив внаслідок прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості становить 88 887,04 грн.
2. Згідно Рахунку-фактури (інвойсу) №TNZ25060529 від 07.08.2025 покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 16 111,20 дол. США.. ТОВ, з метою митного оформлення вказаного товару 21.11.2025 подало до Львівської митниці електронну митну декларацію №25UA209170100705U8, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації, зокрема на які прийняті оскаржуване рішення. Одночасно, декларантом позивача до митного контролю, разом з митною декларацією №25UA209170100705U8 в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи, які місять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її, зазначені у графі 44 митної декларації: Зовнішньоекономічний договір (контракт) №TNZ062025 від 12.06.2025; Рахунок-проформа №TNZ25060529 від 13.06.2025; Рахунок-фактура (iнвойс) №TNZ25060529 від 07.08.2025; Пакувальний лист б/н від 07.08.2025; Банківський платіжний документ, що стосується товару №5 від 18.06.2025; Банківський платіжний документ, що стосується товару №52 від 12.09.2025; Договір транспортного експедирування №0807/25-01 від 08.07.2025; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №2511121 від 12.11.2025; Коносамент №WMSS25075266 від 12.08.2025; Накладна УМВС №31524762 від 10.11.2025; Автотранспортна накладна №TNZ25060529 від 17.11.2025; Митна декларація країни відправлення №020220250000856316 від 09.08.2025.
Позивач наголошує, що за наслідками опрацювання наданих документів Львівська митниця надіслала повідомлення декларанту про подання додаткових документів. У свою чергу, декларант просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів та на вимогу надав наступні документи: Прайс лист б/н від 13.06.2025; Інетернет пропозицію. Однак, 21.11.2025 Львівською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900656/2.
На виконання вимог рішення про коригування декларантом було подано нову митну №25UA209170100919U3 від 21.11.2025. За даною митною декларацією ТОВ сплачено податків у сумі 259 741,88 грн. Різниця між сумою митних платежів, що позивач повинен був сплатити при оподаткуванні товару та сплатив внаслідок прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості становить 85 668,52 грн.
3. Згідно Рахунку-фактури (інвойсу) №TNZ25060931 від 08.09.2025 покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 15 734,60 дол. США. ТОВ, з метою митного оформлення вказаного товару 26.11.2025 подало до Львівської митниці електронну митну декларацію №25UA209170102257U0, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації, зокрема на які прийняті оскаржуване рішення. Одночасно, декларантом позивача до митного контролю, разом з митною декларацією №25UA209170102257U0 в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи, які місять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її, зазначені у графі 44 митної декларації: Зовнішньоекономічний договір (контракт) №TNZ062025 від 12.06.2025; Рахунок-проформа №TNZ25060931 від 13.06.2025; Рахунок-фактура (iнвойс) №TNZ25060931 від 08.09.2025; Пакувальний лист б/н від 08.09.2025; Банківський платіжний документ, що стосується товару №10 від 18.06.2025; Банківський платіжний документ, що стосується товару №92 від 15.10.2025; Договір транспортного експедирування №0807/25-01 від 08.07.2025. Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №2511181 від 17.11.2025; Коносамент №EXP2025090014A від 13.09.2025; Накладна УМВС №04525019 від 17.11.2025; Автотранспортна накладна №TNZ25060931 від 26.11.2025; Митна декларація країни відправлення №021720250000253738 від 09.09.2025.
Позивач наголошує, що за наслідками опрацювання наданих документів Львівська митниця надіслала повідомлення декларанту про подання додаткових документів. У свою чергу, декларант просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів та на вимогу надав наступні документи: Прайс лист б/н від 13.06.2025; Інтернет пропозицію. Однак, 26.11.2025 Львівською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900663/2.
На виконання вимог рішення про коригування декларантом було подано нову митну №25UA209170102558U0 від 26.11.2025. За даною митною декларацією ТОВ сплачено податків у сумі 240 851,55 грн. Різниця між сумою митних платежів, що позивач повинен був сплатити при оподаткуванні товару та сплатив внаслідок прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості становить 77 906,86 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при митному оформленні товарів, які ввозилися на територію України, позивач визначив їхню митну вартість за основним методом - ціною договору (контракту), вказавши її у декларації митної вартості, до якої підприємством було також додано документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів згідно з переліком, визначеним Митним кодексом України (далі - МК України). На думку позивача, митний орган безпідставно не визнав заявлену митну вартість та незаконно прийняв рішення про відмову у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товару та коригування його митної вартості, застосувавши резервні методи. Позивач не погоджується із зазначеними в рішеннях про коригування митної вартості доводами митного органу та стверджує, що подані підприємством до митного оформлення та додатково на вимогу митного органу документи містять достатньо відомостей, що визначають та підтверджують числові значення складових митної вартості товару.
Ухвалою від 19 грудня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами справи.
Відповідач позов не визнав, долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву, в якому зокрема зазначив, що під час розгляду документів, поданих до митного оформлення товару, митним органом було виявлено невідповідність у складових митної вартості, заявленої декларантом за першим методом. Посадова особа митного органу вказує, що подані позивачем платіжні інструкції нібито не підтверджують фактичного проведення банком платежів. Також обумовлює своє право на витребування додаткових документів у декларанта. У зв'язку з вищевказаним, митний орган дійшов висновку про неможливість визначення митної вартості за першим методом і, з урахуванням відсутності необхідних відомостей для застосування інших методів, визначив митну вартість із застосуванням резервного методу, передбаченого статтею 64 Митного кодексу України. Враховуючи наведене, просить суд відмовити в позові.
Представником позивача подано відповідь на відзив. Вказано, що у позовній заяві зазначено та не спростовано відповідачем те, що декларантом було подано всі наявні документи, що визначає ч. 2 ст. 53 Митного кодексу. На переконання представника позивача, митниця була зобов'язана зазначити конкретні обставини, які викликали сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Крім цього, представник позивача зазначає, що дослідивши надані відповідачем митні декларації, що слугували джерелами для прийняття рішень про коригування митної вартості товарів, було знайдено суттєві розбіжності, що стосуються ваги та умов поставок. Більше того, в доданих до відзиву митних деклараціях, що слугували джерелами інформації, товар оформлявся по 6 (резервному) методу, що свідчить, що відповідач для коригування використовував не вартість товарів, що оформлялися по ціні угоди, а вже відкориговану вартість. Вважає позовні вимоги обґрунтованими, просить суд позов задовольнити в повному обсязі.
Також представником позивача було подано заяву про уточнення позовних вимог в якій зокрема зазначив, що при поданні позовної заяви було допущено описку в номері одного з оскаржуваних рішень. Так, у пункті 2 прохальної частини позовної заяви зазначено:
"Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 11.11.2025 №UA209000/2025/9000633/2".
Водночас правильний номер оскаржуваного рішення - №UA209000/2025/900633/2 від 11.11.2025, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач має право змінити або уточнити позовні вимоги.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
12.06.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УспіхІмпорт" (далі - ТОВ, позивач) та компанією "BAZHOU YOYO INTERNATIONAL TRADE CO., LND", China (постачальник, продавець) укладено зовнішньоекономічний Контракт №TNZ062025, відповідно до якого Продавець поставляє та передає у власність Покупця меблі (надалі Товар), а Покупець приймає та оплачує Товар згідно з інвойсами, які є невід'ємною частиною цього Контракту.
На виконання вимог зовнішньоекономічного Контракту №TNZ062025 було здійснено такі поставки:
1. Згідно Рахунку-фактури (інвойсу) №TNZ25060530 від 13.08.2025 покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 14 934,90 дол. США. ТОВ з метою митного оформлення вказаного товару 11.11.2025 подало до Львівської митниці електронну митну декларацію №25UA209170097579U2 відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначених у графі 31 митної декларації (тов. 1 - Меблі для сидіння-крісла, з оббивкою з тканини (екошкіра), з металевим каркасом, що обертаються з регульованою висотою - 645 шт.; тов. 2 - Меблі для сидіння з металевим каркасом, оббиті, що не обертаються та не перетворюються на ліжка; тов. 3 - Фурнітура з недорогоцінних металів для меблів, коліщата пластикові з металевим кріпленням, поворотні, до крісел.). Декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією №25UA209170097579U2 було надано низку документів, які місять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її.
За наслідками опрацювання наданих документів Львівська митниця надіслала повідомлення від митниці декларанту про подання додаткових документів. У свою чергу, декларант просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів та на вимогу надав наступні документи: Прайс лист б/н від 13.06.2025; Інтернет пропозицію. Однак, 11.11.2025 Львівською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900633/2.
2.Згідно Рахунку-фактури (інвойсу) №TNZ25060529 від 07.08.2025 покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 16 111,20 дол. США. ТОВ з метою митного оформлення вказаного товару 21.11.2025 подало до Львівської митниці електронну митну декларацію №25UA209170100705U8 відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначених у графі 31 митної декларації (тов. 1 - Меблі для сидіння-крісла, з оббивкою з тканини (екошкіра), з металевим каркасом, що обертається, з регульованою висотою-162 шт., тов. 2-Меблі для сидіння з металевим каркасом, оббиті, що не обертаються та не перетворюються на ліжка, тов. 3 - Меблі металеві для столових та житлових кімнат-вішалки, тов. 4 - Меблі дерев'яні (стіл) для столових та житлових кімнат.). Декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією №25UA209170100705U8 було надано низку документів, які місять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її.
За наслідками опрацювання наданих документів Львівська митниця надіслала повідомлення від митниці декларанту про подання додаткових документів. У свою чергу, декларант просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів та на вимогу надав наступні документи: Прайс лист б/н від 13.06.2025; Інетернет пропозицію. Однак, 21.11.2025 Львівською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900656/2.
3. Згідно Рахунку-фактури (інвойсу) №TNZ25060931 від 08.09.2025 покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 15 734,60 дол. США..ТОВ з метою митного оформлення вказаного товару 26.11.2025 подало до Львівської митниці електронну митну декларацію №25UA209170102257U0 відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначених у графі 31 митної декларації (тов. 1 - Меблі для сидіння-крісла, з оббивкою з тканини (екошкіра), з металевим каркасом, що обертається, з регульованою висотою-440 шт., тов. 2-Меблі для сидіння з дерев'яним каркасом, оббивка з тканини (екошкіра), що не обертаються та не перетворюються на ліжка.). Декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією №25UA209170102257U0 було надано низку документів, які місять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її.
За наслідками опрацювання наданих документів Львівська митниця надіслала повідомлення від митниці декларанту про подання додаткових документів. У свою чергу, декларант просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів та на вимогу надав наступні документи: Прайс лист б/н від 13.06.2025; Інтернет пропозицію. Однак, 26.11.2025 Львівською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900663/2.
У рішенні про коригування митної вартості №UA209000/2025/900633/2 від 11.11.2025 відповідач зазначив наступні зауваження:
- відповідно до п.11 наданого до митного оформлення Контракту №TNZ062025 від 12.06.2025, даний контракт набирає чинності з його підписання і діє до моменту виконання сторонами всіх зобов?язань щодо нього у повному обсязі. У той же час Контрактом не визначено поняття момент повного виконання. При цьому, із урахуванням того, що контракт укладено у м. Львів, Україна, то до такого застосовується законодавство України, а відтак строк дії договору обов?язково погоджується при укладенні сторонами (4.3 ст. 180 ГКУ). При цьому строк - є певний момент у часі, з настанням якого пов?язана дія чи подія. Однак контракт не містить положень щодо строку дії контракту, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів.
- у п. 1.2 Контракту від 12.06.2025 №TNZ062025 (далі - Контракт) вказано, що продавець постачає товар партіями на підставі замовлень Покупця. Замовлення не надавались до митного оформлення.
- митна декларації країни експорту від 16.08.2025 №020220250000886636 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів через відсутність в ній дати експорту, у зв?язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними. Окрім того в графі "номер накладної (дорожного листа)" наявний номер документу 258027682, який до митного оформлення не подано.
-Одним із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (пункти 4 частини другої статті 53 Кодексу). Згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року №2473-VIІI "Про валюту і валютні операції", Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 (далі - Положення №216). У якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, декларантом додатково надано копії платіжних інструкцій в іноземній валюті або банківських металах від 18.06.2025 №6, від 12.09.2025 №51, які не можуть бути взяті до уваги, оскільки: не містять обов?язкових реквізитів, визначених Положенням №216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(i) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком. Підсумовуючи викладене, декларантом не надано належних документальних. Підтверджень ціни, що фактично сплачена за оцінюваний товар, та не забезпечено надання митному органу відповідно до пункту 2 частини другої статті 52 Кодексу достовірних відомостей про визначення митної вартості товару, які повинні базуватися на об?єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;
-рахунок-фактура на оплату транспортних послуг №72524 від 03.11.2025, виставлений відповідно до Договору про транспортно експедиторське обслуговування №2214-Т/25 від 08.07.2025. До митного оформлення такий документ не подавався, хоча зазначений в графі 44. Таким чином, відсутність Договору не дає можливості митному органу здійснити перевірку транспортних послуг.
У Рішенні про коригування митної вартості товарів від 21.11.2025 №UA209000/2025/900656/2 відповідач зазначив наступні зауваження:
- у гр. "країна призначення" "країна торгівлі" митної декларації країни експорту від 09.08.2025 №020220250000856316 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв?язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними. Окрім того в графі "номер накладної (дорожнього листа)" наявний номер документ 257646207, який до митного оформлення не подано.
-Одним із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (пункти 4 частини другої статті 53 Кодексу). Згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року №2473-VIII"Про валюту і валютні операції", Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 (далі - Положення №216). У якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, декларантом додатково надано копії платіжних інструкцій в іноземній валюті або банківських металах від 18.06.2025 №5 , від 12.09.2025 №52, які не можуть бути взяті до уваги, оскільки: не містять обов?язкових реквізитів, визначених Положенням №216, зокремапідпису(ів) (власноручного (их) електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком.
-рахунок-фактура на оплату транспортних послуг №2511121 від 12.11.2025, виставлений відповідно до Договору про транспортно експедиторське обслуговування №0807/25-01 від 08.09.2025. До митного оформлення такий документ не подавався, хоча зазначений в графі 44. Таким чином відсутність Договору не дає можливості митному органу здійснити перевірку транспортних послуг.
-Підсумовуючи викладене, декларантом не надано належних документальних підтверджень ціни, що фактично сплачена за оцінюваний товар, та не забезпечено надання митному органу відповідно до пункту 2 частини другої статті 52 Кодексу достовірних відомостей про визначення митної вартості товару, які повинні базуватися на об?єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Слід відмітити, що відповідно до положень міжнародного законодавства коносамент - це документ, що видається морським перевізником вантажу його відправнику, засвідчує прийняття вантажу до перевезення, підтверджує укладання договору перевезення, підписується капітаном судна або іншими представниками, що підтверджує факт передачі вантажу для перевезення. Таким чином, поданий до митного оформлення коносамент від 12.08.2025 №WMSS25075266 без підпису та печатки капітана судна або іншого представника перевізника, не може підтверджувати факт прийняття вантажу до перевезення. У зв?язку з чим можна дійти висновку, що декларантом до митного оформлення не надано належного транспортного (перевізного) документа, на підставі якого здійснювався морський фрахт.
-Відповідно до вимог ЗУ "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006 №57-V та ст.6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19травня 1956) у гр. 22 та 23 CMR-зазначається підпис і штамп відправника та перевізника. В CMR TNZ25060529 від 17.11.2025 у гр. 22 відсутній штамп відправника у сукупності перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару.
У Рішенні про коригування митної вартості товарів від 26.11.2025 №UA209000/2025/900663/2 відповідач зазначив наступні зауваження:
-поставка даного товару здійснюється на підставі Контракту №TNZ062025 від 12.06.2025, укладеного між ТОВ "Успіх імпорт" та Компанією "BAZHOU YOYO INTERNATIONAL TRADE CO., LTD" CHINA. Пунктом 1.1. даного Договору зазначено, що Продавець поставляє та передає у власність Покупця меблі (надалі Товар), а Покупець приймає та оплачує Товар згідно з інвойсами, які є невід?ємною частиною цього Контракту. Оскільки, наданий інвойс (рахунок-фактура) може уточнювати та більш детально розкривати зміст договірних умов, тобто таким документом погоджуються істотні умови контракту, зокрема кожної окремої поставки, та такий є невід?ємною частиною контракту, а відтак додатком до такого, то такий документ підлягає погодженню, шляхом підписання сторонами. Поданий до митного оформлення інвойс №TNZ25060931 від 08.09.2025. підписаний стороною Продавця та не містить печатки та підпису Покупця. Крім цього пунктом 1.2. контракту передбачено, що Продавець постачає Товар партіями на підставі замовлень Покупця. Однак, жодного замовлення до митного оформлення не надавалось За даних обставин такий інвойс не вважається підписаним, а відтак таким що узгоджує істотні умови конкретної партії товару, відповідно не є документом, що підтверджує числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
-відповідно до п.11 наданого до митного оформлення Контракту №TNZ062025 від 12.06.2025, даний контракт набирає чинності з його підписання і діє до моменту виконання сторонами всіх зобов?язань щодо нього у повному обсязі. У той же час Контрактом не визначено поняття момент повного виконання. При цьому, із урахуванням того, що контракт укладено у м. Львів. Україна, то до такого застосовується законодавство України, а відтак строк дії договору обов?язково погоджується при укладенні сторонами (ч.3 ст.180 ГКУ). При цьому строк - є певний момент у часі, з настанням якого пов?язана дія чи подія. Однак контракт не містить положень щодо строку дії контракту, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів.
-у п.1.2 Контракту від 12.06.2025 №TNZ062025 (далі - Контракт) вказано, що продавець постачає товар партіями на підставі замовлень Покупця. Замовлення не надавались до митного оформлення.
-митна декларації країни експорту від 09.09.2025 №021720250000253738 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв?язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними. Окрім того в графі "номер накладної (дорожнього листа)" наявний номер документу 264736760, який до митного оформлення не подано.
-Одним із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (пункти 4 частини другої статті 53 Кодексу). Згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року №2473-VIII "Про валюту і валютні операції", Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 (далі - Положення №216). У якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, декларантом додатково надано платіжні інструкції в іноземній валюті або банківських металах від 18.06.2025 №10, від 15.10.2025 №92, які не можуть бути взяті до уваги, оскільки: не містять обов?язкових реквізитів, визначених Положенням №216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком.
-рахунок-фактура на оплату транспортних послуг №2511181 від 17.11.2025, виставлений відповідно до Договору про транспортно експедиторське обслуговування №0807/25-01 від 08.09.2025. До митного оформлення такий документ не подавався, хоча зазначений в графі 44. Таким чином, відсутність Договору не дає можливості митному органу здійснити перевірку транспортних послуг.
Таким чином, на думку Львівської митниці, були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.
Не погодившись із рішеннями про коригування митної вартості товарів, ТОВ "Успіх імпорт" звернулось з позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд керувався наступним.
У відповідності до вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Митний Кодекс України (далі МК України) визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
У відповідності до ст.49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно ч. 2 ст.51 МК України митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу
Згідно ч.1 ст.52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Як встановлено ч.2 ст.52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
За правилами ч.1 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначається ч.2 ст. 53 МК України, а саме: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок- фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до вимог ч.3 ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісній характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч.6 ст.53 МК України).
Як встановлено ч.1 ст.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу
Згідно ч. 4 ст. 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною 6 ст. 54 МК України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Відповідно до ст. 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, відповідно до ч. 2 цієї статті є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Згідно із ч. ч. 3-6 ст. 57 МК України Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Згідно з ч. 2 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до 4-5 ст. 58 МК України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно з ч. 3 ст. 58 МК України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу. У разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
За приписами ч. 1, 2, 4 ст. 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях. У разі якщо ця стаття застосовується митним органом, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов'язаний письмово проінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.
Як встановлено судом, до митної декларації від 11.11.2025 №25UA209170097579U2 в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи: Зовнішньоекономічний договір (контракт) №TNZ062025 від 12.06.2025; Рахунок-проформа №TNZ25060530 від 13.06.2025; Рахунок-фактура (iнвойс) №TNZ25060530 від 13.08.2025; Пакувальний лист б/н від 13.08.2025; Банківський платіжний документ, що стосується товару №6 від 18.06.2025;Банківський платіжний документ, що стосується товару №51 від 12.09.2025; Договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №2214-Т/25 від 08.07.2025; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №72524 від 03.11.2025; Коносамент №BW25080358 від 21.08.2025; Накладна УМВС №04025021 від 30.10.2025; Автотранспортна накладна №4870 від 10.11.2025; Митна декларація країни відправлення №020220250000886636 від 16.08.2025.
Як встановлено судом, до митної декларації від 21.11.2025 №25UA209170100705U8 в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи: Зовнішньоекономічний договір (контракт) №TNZ062025 від 12.06.2025; Рахунок-проформа №TNZ25060529 від 13.06.2025; Рахунок-фактура (iнвойс) №TNZ25060529 від 07.08.2025; Пакувальний лист б/н від 07.08.2025; Банківський платіжний документ, що стосується товару №5 від 18.06.2025; Банківський платіжний документ, що стосується товару №52 від 12.09.2025; Договір транспортного експедирування №0807/25-01 від 08.07.2025; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №2511121 від 12.11.2025; Коносамент №WMSS25075266 від 12.08.2025; Накладна УМВС №31524762 від 10.11.2025; Автотранспортна накладна №TNZ25060529 від 17.11.2025; Митна декларація країни відправлення №020220250000856316 від 09.08.2025.
Як встановлено судом, до митної декларації від 26.11.2025 №25UA209170102257U0 в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи: Зовнішньоекономічний договір (контракт) №TNZ062025 від 12.06.2025; Рахунок-проформа №TNZ25060931 від 13.06.2025; Рахунок-фактура (iнвойс) №TNZ25060931 від 08.09.2025; Пакувальний лист б/н від 08.09.2025; Банківський платіжний документ, що стосується товару №10 від 18.06.2025; Банківський платіжний документ, що стосується товару №92 від 15.10.2025; Договір транспортного експедирування №0807/25-01 від 08.07.2025. Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №2511181 від 17.11.2025; Коносамент №EXP2025090014A від 13.09.2025; Накладна УМВС №04525019 від 17.11.2025; Автотранспортна накладна №TNZ25060931 від 26.11.2025; Митна декларація країни відправлення №021720250000253738 від 09.09.2025.
Таким чином, на переконання суду, декларант надав відповідачу всі необхідні документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару, а підстав для невизнання позивачем заявленої митної вартості не було.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2021 року у справі №815/3976/16, а також в постановах Верховного Суду у справах №821/1617/17 від 14.08.2018, №815/6827/17 від 29.01.2019, №804/2256/16 від 12.11.2021, №1.380.2019.002016 від 04.11.2021 №480/3558/19 від 17.11.2021, у яких суд прийшов до висновку, що витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Натомість контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню резервного методу.
Згідно з вимогами графи 33 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598, у графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі.
Таким чином, позивачем для оформлення товару за методом №1 надано всі передбачені законодавством документи для підтвердження ціни товару, що імпортується, а митним органом безпідставно застосовано інший метод визначення митної вартості товару. За вказаних обставин суд доходить висновку, що відповідачем не надано переконливих доказів, які підтверджують правомірність прийняття оскаржуваних рішень щодо коригування митної вартості товарів.
Водночас, правова позиція щодо обов'язковості чіткого визначення обов'язкових реквізитів будь-якого рішення про коригування митної вартості товарів викладена в постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №816/1199/15-а; від 14 серпня 2018 року у справі №821/1617/17 та від 21.12.2018 у справі №815/1670/17, у яких Верховний Суд зокрема зазначив, що крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу. А також суд вказав, що при здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом.
Щодо рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900633/2 від 11.11.2025.
Стосовно строку дії контракту.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності (абз.13 ст.1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність").
Суд зауважує, що відповідач посилається на норми Господарського кодексу України, який згідно з ч.3 ст.17 Закону України №4196-IX "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб" від 09.01.2025, визнано таким, що втратив чинність, з дня введення в дію цього Закону, тобто з 28.08.2025. Тобто формуючи відповідне зауваження, митний орган застосував нечинне законодавство.
Форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов'язки його сторін регулюються Законом України "Про міжнародне приватне право" та іншими законами. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
У своєму зауваженні відповідач вказує, що "строк - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія". Разом з тим відповідно до ст.631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ч.1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України:
зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Ч.1 ст.220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Однак закон не визначає вимогу нотаріально посвідчувати зовнішньоекономічний договір між двома юридичними особами.
У оскаржуваному рішенні посадова особа митниці не наводить обґрунтувань, визначених чинним законодавством, яке прямо визначає недійсність відповідного договору. У зв'язку з цим слід звернути увагу, що згідно з ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Оскільки посадові особи митниці не вказують положення закону, згідно якими укладений нами зовнішньоекономічний договір є недійсним та не подають рішення суду, відповідно до якого вказаний договір визнано судом недійсним, то цей договір є правомірним.
Більш того суд зауважує, що подальші дії відповідача (а саме митне оформлення товару після винесення оскаржуваних рішень про коригування митної вартості) підтверджують, що і посадові особи митниці визнають зовнішньоекономічний контракт №TNZ062025 від 12.06.2025 як діючий, оскільки жодних застережень (карток відмови чи протоколів про порушення митних правил) при випуску товарів у вільний обіг не було.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Так, у Контракті пунктом 11 "Інші умови договору" передбачено "Цей договір набирає чинності з його підписання. Цей Контракт діє до моменту виконання сторонами всіх зобов'язань щодо нього в повному обсязі".
У пункті 3 Контракту "Ціна та загальна вартість вказано, що " … загальна вартість товару, що поставляється за цим контрактом, становить не більше 2 000 000,00 USD".
Таким чином, суд вбачає, що Контракт №TNZ062025 від 12.06.2025 є довгостроковий та розрахований на велику кількість поставок, до повного виконання та розрахунку між сторонами. Наведене відповідає положенням ЦК України.
Стосовно неподання замовлення до митного оформлення.
Замовлення (заявка) до Контракту не є первинним документом, який містить в собі інформацію про вартість товару, оскільки у заявці може міститися лише інформація про кількість та асортимент товару, який замовляє ТОВ. І така заявка не буде мати жодного значення для числових визначень митної вартості. Також варто зазначити, що на законодавчому рівні відсутнє визначення складових (реквізитів) заявки до зовнішньоекономічного контракту.
Окрім того, з обставин справи вбачається, що до митного контролю подано рахунок-проформу №TNZ25060530 від 13.06.2025.
Рахунок-проформа за своєю суттю є попереднім інвойсом та існує для узгодження ціни, обсягу поставки, тощо і тільки після його затвердження складається комерційний інвойс.
Тому суд вважає, що наданий до митного оформлення рахунок-проформу можна вважати замовленням.
Усі витрати на товар, які поніс ТОВ "УспіхІмпорт" за Контрактом №TNZ062025 від 12.06.2025, включені у заявлену митну вартість.
Варто зазначити, що положення п. 1.1 контракту не може застосовуватися відірвано від інших положень. Так, наступний пункт зовнішньоекономічного контракту, який не був взятий Митницею до уваги, передбачає, що:"Найменування, асортимент, кількість та ціна за одиницю Товару узгоджується Сторонами на кожну партію та зазначаються у Проформі інвойсах, які є невід'ємною частиною цього Контракту" (п. 1.3 контракту).
З огляду на те, що під час митного оформлення декларантом надано Митниці рахунок-проформу, рахунок-фактуру та банківські платіжні документи, всі відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена за товар, були надані. Відповідно у Митниці були відсутні підстави для невизнання митної вартості.
До переліку додаткових документів, визначених ч.3 ст.53 МКУ, входять каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару, а замовлення, як додатковий документ на підтвердження заявленої митної вартості, нормами ст.53 МКУ не визначений.
Отже, суд висновує, що подані декларантом документи підтверджують заявлену митну вартість товару.
Стосовно відсутності дати експорту та у митній декларації країни експорту та неподання документу, який зазначений у цій декларації:
Митна декларація країни відправлення за змістом ч. 2 ст. 53 МК України не є основним документом, який підтверджують митну вартість товарів. Відповідно до п. 7 частини третьої ст. 53 Митного кодексу копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів. Більше того, позивач не впливає на заповнення експортної декларації і тому подає її митниці в такому вигляді, в якому отримав від відправника. Також позивачу не є відомим порядок заповнення графи "Держава (регіон) торгівлі".
Стосовно відсутності документу №258027682, тут варто вказати, що він вказаний у коносаменті №BW25080358 від 21.08.2025, який було подано декларантом до митного оформлення.
Окрім суд зауважує, що відповідач не посилається на чинні норми китайського законодавства, які регламентують порядок заповнення експортної митної декларації та жодним чином не вказує яким чином має заповнюватись митна декларація країни відправлення, а лише наводить свої сумніви та припущення, без належного законодавчого на те обґрунтування.
При цьому, згідно з ч.2 ст.73 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.
Верховний Суд звертає увагу, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стосовно відсутності необхідних реквізитів у банківських платіжних документах, що стосуються оцінюваного товару:
Відповідно до частини 2 ст.40 Закону України "Про платіжні послуги", платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.
Частиною 7 ст.40 Закону України "Про платіжні послуги", Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов'язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.
Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим Постановою Правління Національного банку України 28.07.2008 №216 (у редакції постанови Правління Національного банку України 25.08.2022 №189) (далі - Постанова №216), а саме Розділом 2 - Порядок оформлення платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах, пунктом 14 передбачено обов'язкові реквізити, які має містити платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах.
Підпунктом 10 пункту 14 Постанови №216 зазначено, що платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, оформлена ініціатором в електронній або паперовій формі, повинна містити призначення платежу.
Відповідно до пункту 15 Постанови №216 платник заповнює реквізит "Призначення платежу" платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється. Повноту інформації забезпечує платник з урахуванням вимог законодавства України.
Відтак, законодавством України, а зокрема, і вищевказаним нормативним актом не передбачено, що таке "повнота інформації", оскільки це оціночне твердження, а таким чином немає згадки щодо обов'язкового зазначення у графі "Призначення платежу" реквізитів як і контракту, так і рахунку-фактури.
З обставин справи суд вбачає, щ у банківських платіжних документах №6 від 18.06.2025 та №51 від 12.09.2025, у призначенні платежу наявне посилання на контракт №TNZ062025 від 12.06.2025 та на рахунок-проформу №TNZ25060530 від 13.06.2025.
Вказані платіжні інструкції містять як відмітки банку, що свідчать про здійснення платежу, так і дату операції, суму операції в доларах США, розрахункові рахунки сторін, що повною мірою узгоджується з іншими документами, поданими до митного оформлення. Загальна сума за товар (14 934,90 дол. США) на час митного оформлення була повністю проплачена.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що зазначені банківські платіжні документи можливо ідентифікувати із даною поставкою товарів.
Стосовно неподання Договору про транспортно експедиторське обслуговування до митного оформлення.
Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення" від 24.05.2012 №599, для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати:
- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;
- банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;
- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Суд зауважує, що термін "можуть належати" означає, що для підтвердження витрат на транспортування в складі декларованої митної вартості достатньо одного із перелічених документів.
З обставин справи суд вбачає, що Договір №2214-Т/25 від 08.07.2025 зазначений у МД №25UA209170097579U2 з позначкою "m", більше того даний договір зазначений посадовою особою митниці як у Картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2025/064547.
Суд зауважує, що позначка"m" біля коду у графі 44 митної декларації означає, що вказаний документ надавався митному органу в попередніх випадках митного оформлення товарів із застосуванням МД (згідно Порядку заповнення митних декларацій за формою єдиного адміністративного документа, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 30 травня 2012 року №651).
В обґрунтування заявлених транспортних витрат декларантом до митного контролю було подано: Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №72524 від 03.11.2025; Коносамент №BW25080358 від 21.08.2025; Накладна УМВС №04025021 від 30.10.2025; Автотранспортна накладна №4870 від 10.11.2025; Митна декларація країни відправлення №020220250000886636 від 16.08.2025.
Таким чином, декларантом було надано достатній пакет товаросупровідних документів, які підтверджують транспортні витрати, відповідно до положень наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599 "Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення".
А отже, суд доходить висновку, що усі транспорті витрати понесені позивачем були включені до митної вартості та підтверджені документально, що в свою чергу свідчить про безпідставність зауваження митного органу.
До позову позивач додатково на підтвердження транспортних витрат долучив: Договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №2214-Т/25 від 08.07.2025 та платіжну інструкцію №42 від 03.11.2025 про оплату рахунку №72524 від 03.11.2025, які суд бере до уваги як належний та допустимий доказ.
Щодо рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900656/2 від 21.11.2025.
Стосовно митної декларації країни експорту.
Митна декларація країни відправлення за змістом ч.2 ст.53 МК України не є основним документом, який підтверджують митну вартість товарів. Відповідно до п.7 частини третьої ст. 53 Митного кодексу копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів. Більше того, позивач не впливає на заповнення експортної декларації і тому подає її митниці в такому вигляді, в якому отримав від відправника. Також позивачу не є відомим порядок заповнення графи "Держава (регіон) торгівлі".
Окрім того суд зауважує, що відповідач не посилається на чинні норми китайського законодавства, які регламентують порядок заповнення експортної митної декларації та жодним чином не вказує яким чином має заповнюватись митна декларація країни відправлення, а лише наводить свої сумніви та припущення, без належного законодавчого на те обґрунтування.
Стосовно відсутності необхідних реквізитів у банківських платіжних документах, що стосуються оцінюваного товару:
Відповідно до частини 2 ст.40 Закону України "Про платіжні послуги", платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.
Частиною 7 ст. 40 Закону України "Про платіжні послуги", Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов'язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.
Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим Постановою Правління Національного банку України 28.07.2008 №216 (у редакції постанови Правління Національного банку України 25.08.2022 №189) (далі - Постанова №216), а саме Розділом 2 - Порядок оформлення платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах, пунктом 14 передбачено обов'язкові реквізити, які має містити платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах.
Підпунктом 10 пункту 14 Постанови №216 зазначено, що платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, оформлена ініціатором в електронній або паперовій формі, повинна містити призначення платежу.
Відповідно до пункту 15 Постанови №216 платник заповнює реквізит "Призначення платежу" платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється. Повноту інформації забезпечує платник з урахуванням вимог законодавства України.
Відтак, суд зазначає, що законодавством України, а зокрема, і вищевказаним нормативним актом не передбачено, що таке "повнота інформації", оскільки це оціночне твердження, а таким чином немає згадки щодо обов'язкового зазначення у графі "Призначення платежу" реквізитів як і контракту, так і рахунку-фактури.
З обставин справи суд вбачає, що у банківських платіжних документах №5 від 18.06.2025 та №52 від 12.09.2025, у призначенні платежу наявне посилання на контракт №TNZ062025 від 12.06.2025 та на рахунок-проформу №TNZ25060529 від 13.06.2025.
Вказані платіжні інструкції містять як відмітки банку про проведення оплати, так і дату операції, суму операції в доларах США, розрахункові рахунки сторін, що повною мірою узгоджується з іншими документами, поданими до митного оформлення. Загальна сума за товар (16 111,20 дол. США) на час митного оформлення була повністю проплачена.
Враховуючи вищенаведене, суд висновує, що зазначені банківські платіжні документи можливо ідентифікувати із даною поставкою товарів.
Стосовно неподання Договору про транспортно експедиторське обслуговування до митного оформлення.
Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення" від 24.05.2012 №599, для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати:
- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;
- банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;
- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Суд наголошує, що термін "можуть належати" означає, що для підтвердження витрат на транспортування в складі декларованої митної вартості достатньо одного із перелічених документів.
З обставин справи вбачається, що Договір №0807/25-01 від 08.07.2025 зазначений у МД №25UA209170100705U8 з позначкою "m", більше того даний договір зазначений посадовою особою митниці як у Картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2025/064602.
Позначка "m" біля коду у графі 44 митної декларації означає, що вказаний документ надавався митному органу в попередніх випадках митного оформлення товарів із застосуванням МД (згідно Порядку заповнення митних декларацій за формою єдиного адміністративного документа, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 30 травня 2012 року №651).
В обґрунтування заявлених транспортних витрат декларантом до митного контролю було подано: Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №2511121 від 12.11.2025; Коносамент №WMSS25075266 від 12.08.2025; Накладна УМВС №31524762 від 10.11.2025; Автотранспортна накладна №TNZ25060529 від 17.11.2025; Митна декларація країни відправлення №020220250000856316 від 09.08.2025.
Таким чином, декларантом було надано достатній пакет товаросупровідних документів, які підтверджують транспортні витрати, відповідно до положень наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599 "Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення".
А отже, суд доходить висновку, що усі транспорті витрати понесені позивачем були включені до митної вартості та підтверджені документально, що в свою чергу свідчить про безпідставність зауваження митного органу.
До позову позивачем на підтвердження транспортних витрати додатково долучено: Договір транспортного експедирування №0807/25-01 від 08.07.2025 та Платіжну інструкцію №51 від 13.11.2025 про оплату рахунку №2511121 від 12.11.2025, які суд враховує як належні та допустимі докази.
Стосовно відсутності в поданому до митного оформлення коносаменті підпису та печатки капітана судна або іншого представника перевізника.
З обставин справи вбачається, що Коносамент №WMSS25075266 від 12.08.2025, містить всі необхідні реквізити (дата, маршрут, відправник, одержувач, опис вантажу, контейнерний номер).
Контейнерний номер у коносаменті повністю збігається з контейнерним номером, вказаним у рахунку- фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №2511121 від 12.11.2025, що підтверджує належність коносамента саме до цієї товарної партії.
Суд зазначає, що відсутність підпису капітана судна або іншого представника перевізника в коносаменті жодним чином не впливає на числові значення митної вартості, що була заявлена. Подані документи (рахунок-фактура, договір, платіжні документи) в сукупності є достатніми та належними для підтвердження витрат на транспортування, пов'язаних з оцінюваними товарами, відповідно до вимог чинного митного законодавства України.
Стосовно відсутності штампу відправника у договорі міжнародного автомобільного перевезення вантажів.
Суд зазначає, що графа 22 CMR, на яку вказує митний орган як на недолік в оформленні через відсутність у ній підписів відправника та перевізника, містить надруковані реквізити як відправника, так і перевізника, що дають змогу їх ідентифікувати та не суперечить вимогам Конвеції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів. При цьому ст. 6 Конвенції не передбачає печатки та підпису відправника та перевізника як обов'язкових реквізитів CMR.
Окрім того, дані твердження про порушення, на думку відповідача заповнення CMR не свідчать про наявність у поданих до митного контролю документах розбіжностей, адже розбіжність повинна бути між декількома документами, чи про наявність у цих документах ознак підробки. Також не вказано, яких відомостей не міститься у документах, що підтверджують саме числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Отже, суд доходить висновку, що наявність/відсутність окремих, необов'язкових реквізитів у CMR не впливає на підтвердження числових значень складових митної вартості товарів, оскільки недоліків щодо кількісних та якісних характеристик товару, вказаного у вантажній накладній, митним органом не виявлено.
У постанові Касаційного адміністративного суду від 20.06.2023 у справі №380/1221/2020 зазначено: "У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.
Відповідно до ст.4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, складанням вантажної накладної підтверджується договір перевезення.
Таким чином, суд висновує, що умови міжнародного перевезення товарів не стосуються й безпосередньо не впливають на ціну товару. У зв'язку з чим, самі по собі недоліки щодо оформлення вантажних накладних ЦМР, не є такими, що можуть бути підставою для сумніву щодо правильності визначення митної вартості товарів".
Більше того, товарно-транспортна накладна (CMR) у розумінні приписів ч. 2 cт. 53 МК України не є документом, інформація з якого впливає на визначення митної вартості товарів. Таким чином інформація, зазначена у CMR, не впливає на підтвердження числових значень складових митної вартості товарів. Оскільки недоліків щодо кількісних та якісних характеристик товару, вказаного у вантажній накладній, митним органом не виявлено, як наслідок не може бути підставою для коригування митної вартості.
Щодо рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900663/2 від 26.11.2025.
Стосовно зауваження відповідача про те, що Інвойс №TNZ25060931 від 08.09.2025 підписаний лише стороною Продавця, але не містить підпису Покупця.
Пунктом 1.2. контракту №TNZ062025 від 12.06.2025 не передбачено, що рахунок-фактура (інвойс) вважається погодженим лише в разі підписанні такого документа продавцем та покупцем. Тобто в даному пункті договору не конкретизуються способи погодження інвойсів.
Суд, проаналізувавши обставини справи, зауважує, що вищевикладена рахунок-фактура містить печатку уповноваженої особи продавця "BAZHOU YOYO INTERNATIONAL TRADE CO.,LTD", Китай.
Очевидно, що позивач погодився із виставленим продавцем інвойсом, який ним підписано, оскільки подальші його дії щодо ввезення та декларування товару свідчать про це.
Для підтвердження митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари декларантом позивача до митного оформлення було подано весь пакет документів, які підтверджують складові митної вартості товару.
Більш того жодних застережень до поданого інвойсу посадова особа митниці у картці відмови не вказувала, а згодом завершила митне оформлення з цим же інвойсом, що свідчить про надуманість вищезгаданого зауваження.
Комерційний інвойс в зовнішньоекономічній діяльності - це документ, який продавець надає покупцю, щоб підтвердити угоду про продаж товарів та відобразити інформацію про них і використовується для митних цілей під час зовнішньоекономічної діяльності (торгівлі).
В законодавстві України не існує затвердженої форми інвойсу. Для прикладу зразок інвойсу вказаний у Рекомендаціях №6 Європейської економічної комісії ООН "Формуляр-зразок уніфікованого рахунка - для міжнародної торгівлі", де вказується про необхідність підпису виконавця (тобто продавця, постачальника), натомість про необхідність вказувати підпис покупця нічого не зазначається.
Окрім того позивач не впливає на зміст документів, що формуються та надаються продавцем товару - контрагентом по договору.
Під час митного оформлення декларантом надано митниці рахунок-фактуру та платіжну інструкцію, а отже такі документи містять всі відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена за товар були надані.
Більш того подальші дії відповідача (а саме митне оформлення товару після винесення оскаржуваних рішень про коригування митної вартості) підтверджують, що і посадові особи митниці визнають вказаний інвойс, оскільки жодних застережень (карток відмови чи протоколів про порушення митних правил) при випуску товарів у вільний обіг не було.
Отже, суд вважає, що подані декларантом документи підтверджують заявлену митну вартість товару.
Стосовно строку дії контракту.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності (абз.13 ст.1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність").
Суд зауважує, що відповідач посилається на норми Господарського кодексу України, який згідно з ч.3 ст.17 Закону України №4196-IX "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб" від 09.01.2025, визнано таким, що втратив чинність, з дня введення в дію цього Закону, тобто з 28.08.2025. Тобто формуючи відповідне зауваження, митний орган застосував нечинне законодавство.
Форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов'язки його сторін регулюються Законом України "Про міжнародне приватне право" та іншими законами. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
У своєму зауваженні відповідач вказує, що "строк - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія. Разом з тим відповідно до ст.631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ч.1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України:
зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Ч.1 ст.220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Однак закон не визначає вимогу нотаріально посвідчувати зовнішньоекономічний договір між двома юридичними особами.
У оскаржуваному рішенні посадова особа митниці не наводить обґрунтувань, визначених чинним законодавством, яке прямо визначає недійсність відповідного договору. У зв'язку з цим слід звернути увагу, що згідно з ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Оскільки посадові особи митниці не вказують положення закону, згідно якими укладений нами зовнішньоекономічний договір є недійсним та не подають рішення суду, відповідно до якого вказаний договір визнано судом недійсним, то цей договір є правомірним.
Більш того з обставин справи вбачається, що подальші дії відповідача (а саме митне оформлення товару після винесення оскаржуваних рішень про коригування митної вартості) підтверджують, що і посадові особи митниці визнають зовнішньоекономічний контракт №TNZ062025 від 12.06.2025 як діючий, оскільки жодних застережень (карток відмови чи протоколів про порушення митних правил) при випуску товарів у вільний обіг не було.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Так, у Контракті пунктом 11 "Інші умови договору" передбачено «Цей договір набирає чинності з його підписання. Цей Контракт діє до моменту виконання сторонами всіх зобов'язань щодо нього в повному обсязі" .
У пункті 3 Контракту "Ціна та загальна вартість" вказано, що " … загальна вартість товару, що поставляється за цим контрактом, становить не більше 2 000 000,00 USD".
Таким чином, суд доходить висновку, що Контракт №TNZ062025 від 12.06.2025 є довгостроковий та розрахований на велику кількість поставок, до повного виконання та розрахунку між сторонами. Наведене відповідає положенням ЦК України.
Стосовно неподання замовлення до митного оформлення.
Замовлення (заявка) до Контракту не є первинним документом, який містить в собі інформацію про вартість товару, оскільки у заявці може міститися лише інформація про кількість та асортимент товару, який замовляє ТОВ. І така заявка не буде мати жодного значення для числових визначень митної вартості. Також варто зазначити, що на законодавчому рівні відсутнє визначення складових (реквізитів) заявки до зовнішньоекономічного контракту.
Окрім того, до митного контролю подано рахунок-проформу №TNZ25060931 від 13.06.2025.
Рахунок-проформа за своєю суттю є попереднім інвойсом та існує для узгодження ціни, обсягу поставки, тощо і тільки після його затвердження складається комерційний інвойс.
Тому суд вважає, що наданий до митного оформлення рахунок-проформу можна вважати замовленням.
Усі витрати на товар, які поніс ТОВ "УспіхІмпорт" за Контрактом №TNZ062025 від 12.06.2025, включені у заявлену митну вартість.
Варто зазначити, що положення п. 1.1 контракту не може застосовуватися відірвано від інших положень. Так, наступний пункт зовнішньоекономічного контракту, який не був взятий Митницею до уваги, передбачає, що: "Найменування, асортимент, кількість та ціна за одиницю Товару узгоджується Сторонами на кожну партію та зазначаються у Проформі інвойсах, які є невід'ємною частиною цього Контракту" (п. 1.3 контракту).
З огляду на те, що під час митного оформлення декларантом надано Митниці рахунок-проформу, рахунок-фактуру та банківські платіжні документи, всі відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена за товар, були надані. Відповідно у Митниці були відсутні підстави для невизнання митної вартості.
До переліку додаткових документів, визначених ч. 3 ст. 53 МКУ, входять каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару, а замовлення, як додатковий документ на підтвердження заявленої митної вартості, нормами ст. 53 МКУ не визначений.
Отже, суд доходить висновку, що подані декларантом документи підтверджують заявлену митну вартість товару.
Стосовно митної декларації країни експорту.
Митна декларація країни відправлення за змістом ч. 2 ст. 53 МК України не є основним документом, який підтверджують митну вартість товарів. Відповідно до п. 7 частини третьої ст. 53 Митного кодексу копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів. Більше того, позивач не впливає на заповнення експортної декларації і тому подає її митниці в такому вигляді, в якому отримав від відправника. Також позивачу не є відомим порядок заповнення графи "Держава (регіон) торгівлі".
Стосовно відсутності документу №264736760, суд вважає за доцільне вказати, що він вказаний у коносаменті №EXP2025090014A від 13.09.2025, який було подано декларантом до митного оформлення.
Окрім того, суд наголошує, що відповідач не посилається на чинні норми китайського законодавства, які регламентують порядок заповнення експортної митної декларації та жодним чином не вказує яким чином має заповнюватись митна декларація країни відправлення, а лише наводить свої сумніви та припущення, без належного законодавчого на те обґрунтування.
При цьому, згідно з ч.2 ст.73 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.
Верховний Суд звертає увагу, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стосовно відсутності необхідних реквізитів у банківських платіжних документах, що стосуються оцінюваного товару:
Відповідно до частини 2 ст. 40 Закону України "Про платіжні послуги", платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.
Частиною 7 ст. 40 Закону України "Про платіжні послуги", Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов'язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.
Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим Постановою Правління Національного банку України 28.07.2008 №216 (у редакції постанови Правління Національного банку України 25.08.2022 №189) (далі - Постанова №216), а саме Розділом 2 - Порядок оформлення платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах, пунктом 14 передбачено обов'язкові реквізити, які має містити платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах.
Підпунктом 10 пункту 14 Постанови №216 зазначено, що платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, оформлена ініціатором в електронній або паперовій формі, повинна містити призначення платежу.
Відповідно до пункту 15 Постанови №216 платник заповнює реквізит "Призначення платежу" платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється. Повноту інформації забезпечує платник з урахуванням вимог законодавства України.
Відтак, законодавством України, а зокрема, і вищевказаним нормативним актом не передбачено, що таке "повнота інформації", оскільки це оціночне твердження, а таким чином немає згадки щодо обов'язкового зазначення у графі "Призначення платежу" реквізитів як і контракту, так і рахунку-фактури.
З обставин справи суд вбачає, що у банківськиї платіжних документах №10 від 18.06.2025 та №92 від 15.10.2025, у призначенні платежу наявне посилання на контракт №TNZ062025 від 12.06.2025 та на рахунок-проформу №TNZ25060931 від 13.06.2025.
Вказані платіжні інструкції містять як відмітки банку про здійснення оплати, так і дату операції, суму операції в доларах США, розрахункові рахунки сторін, що повною мірою узгоджується з іншими документами, поданими до митного оформлення. Загальна сума за товар (15 734,60 дол. США) на час митного оформлення була повністю проплачена.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що зазначені банківські платіжні документи можливо ідентифікувати із даною поставкою товарів.
Стосовно неподання Договору про транспортно експедиторське обслуговування до митного оформлення.
Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення" від 24.05.2012 №599, для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати:
-рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;
-банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;
-калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Суд наголошує, що термін "можуть належати" означає, що для підтвердження витрат на транспортування в складі декларованої митної вартості достатньо одного із перелічених документів.
З обставин справи вбачається, що Договір №0807/25-01 від 08.07.2025 зазначений у МД №25UA209170102257U0 з позначкою "m", більше того даний договір зазначений посадовою особою митниці як у Картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2025/064630.
Позначка "m" біля коду у графі 44 митної декларації означає, що вказаний документ надавався митному органу в попередніх випадках митного оформлення товарів із застосуванням МД (згідно Порядку заповнення митних декларацій за формою єдиного адміністративного документа, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 30 травня 2012 року №651).
В обґрунтування заявлених транспортних витрат декларантом до митного контролю було подано: Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №2511181 від 17.11.2025; Коносамент №EXP2025090014A від 13.09.2025; Накладна УМВС №04525019 від 17.11.2025; Автотранспортна накладна №TNZ25060931 від 26.11.2025; Митна декларація країни відправлення №021720250000253738 від 09.09.2025
Таким чином, суд вважає, що декларантом було надано достатній пакет товаросупровідних документів, які підтверджують транспортні витрати, відповідно до положень наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599 "Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення".
А отже, усі транспорті витрати понесені позивачем були включені до митної вартості та підтверджені документально, що в свою чергу свідчить про безпідставність зауваження митного органу.
До позову на підтвердження транспортних витрат додатково було долучено: Платіжну інструкцію №55 від 18.11.2025 про оплату рахунку №2511181 від 17.11.2025, яку суд бере до уваги як належний та допустимий доказ.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи зазначену позицію Європейського суду з прав людини, суд надав відповідь на всі аргументи, які мають значення для правильного вирішення справи.
Верховним Судом у постанові від 23 грудня 2021 року у справі №200/6508/20-а зроблено висновок, що митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Суд зазначає, що під час розгляду справи, відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за першим методом, натомість позивач підтвердив заявлену митну вартість товарів необхідними документами.
Отже, відсутність підстав для визнання митної вартості товару, розрахованої самостійно платником чи декларантом, не означає виникнення безумовної підстави для визначення такої митної вартості митницею без дотримання усіх юридично значимих факторів.
Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2019 року у справі №816/1199/15 висловив позицію, згідно з якою у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов'язкових відомостей визначених частиною другою статті 55 Митного кодексу України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
При цьому, сама лише інформація з бази даних ЄАІС ДФС про вантажну митну декларацію, яка була взята митним органом за основу при коригуванні митної вартості товару, не може бути достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару, за такою декларацією, дійсно було імпортовано до України. При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 520/10386/2020 у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, контролюючий орган повинен також зазначити докладну інформацію і джерела, які ним використовувалися.
Відповідач жодним способом не спростовує твердження позивача про виявлені розбіжності у митних деклараціях, на які відповідач посилався як джерела інформації для коригування митної вартості товарів.
Встановлені судом обставини справи свідчать про відсутність у відповідача фактичних підстав для коригування заявленої декларантом митної вартості товарів. А тому, як наслідок, вищезазначені рішення відповідача про коригування митної вартості товарів є протиправними та підлягають скасуванню.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить переконання, що оскаржувані рішення про коригування митної вартості не відповідають критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, що визначені ч. 2 ст. 2 КАС України.
Таким чином, встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, тоді як відповідач всупереч встановленому ч. 1 ст. 77 КАС України обов'язку доказування правомірності рішень про коригування митної вартості не довів, а відтак останні підлягають скасуванню, а позов задоволенню.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з ч.1 ст.134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).
Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У частині 4 ст.134 КАС України вказано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Відповідно до ч.9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1)чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4)дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Положеннями ч.5 ст.134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.оленню.
Судом встановлено, що 24 жовтня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "УспіхІмпорт" та Адвокатським об'єднанням "Шокало та партнери" укладено Договір №2-24/10/25 про надання правової допомоги.
Відповідно до умов Договору №2-24/10/25 про надання правової допомоги від 24 жовтня 2025 року та Додаткової угоди №3 від 10 грудня 2025 року до Договору №2-24/10/25 про надання правової допомоги від 24 жовтня 2025 року в ході представництва інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "УспіхІмпорт" у даній справі в суді першої інстанції буде надана така правова допомога: збір доказів, аналіз судової практики, підготовка позовної заяви, відповіді на відзив та участь у судових засіданнях в суді першої інстанції. Згідно із Додатковою угодою №3 від 10.12.2025 до Договору №2-24/10-25 про надання правової допомоги від 24 жовтня 2025 року вищенаведена правова допомога оцінена сторонами у 20 000 гривень.
Доказами попередньо понесених витрат на професійну правничу допомогу є: Договір №2-24/10/25 про надання правової допомоги від 24 жовтня 2025 року, Додаткова угода №3 від 10.12.2025 до Договору №2-24/10/25 про надання правової допомоги від 24.10.2025
Відповідач у відзиві зазначає про завищення позивачем витрат на правничу допомогу.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п.п. 268, 269).
Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Отже при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "WestAllianceLimited" проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), №34884/97).
Відтак, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 7000 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судові витрати у вигляді сплаченого позивачем при зверненні до суду із цим позовом судового збору в розмірі 3030,00 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст.. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -
ухвалив:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900633/2 від 11.11.2025.
Визнати протиправним та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900656/2 від 21.11.2025.
Визнати протиправним та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900663/2 від 26.11.2025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці Державної митної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УспіхІмпорт" судовий збір, сплачений за подання цього позову, в сумі 3030 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці Державної митної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УспіхІмпорт" 7000 грн витрат на правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна