16 лютого 2026 рокусправа № 380/12138/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Алея Гранд Авто» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішень,-
встановив:
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Алея Гранд Авто» до Львівської митниці, в якій просить суд:
-визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товару №UA209000/2025/700025/2 від 11.03.2025;
-визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товару №UA209000/2025/700046/2 від 21.04.2025;
-визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товару №UA209000/2025/700047/2 від 21.04.2025;
-визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товару №UA209000/2025/700063/2 від 15.05.2025;
-визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товару №UA209000/2025/700048/2 від 23.04.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з метою виконання умов зовнішньоекономічного договору здійснив поставку й подальше митне оформлення товару (легкові автомобілі, бувші у використанні), митну вартість ввезеного товару задекларував за основним методом (за ціною договору (контракту)). Під час контролю за правильністю визначення позивачем митної вартості товару на підставі поданих митних декларацій у відповідача виник сумнів стосовно достовірності наданих позивачем до митного оформлення відомостей, необхідних для підтвердження заявленої митної вартості товару, тому, згідно з вимогами ст. 53 Митного кодексу України, відповідач зобов'язав позивача надати додаткові документи без надання обґрунтованих вимог. В подальшому відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів відносно позивача, у яких зазначив, документи, які надав позивач, не усувають знайдених розбіжностей і не дають змоги перевірити заявлені числові значення складових митної вартості товару за основним методом.
Позивач з такими зауваженнями не погоджується, вважає оскаржувані рішення про коригування протиправними та необґрунтованими. Доводи позивача зводяться до того, що відповідач, приймаючи оскаржувані рішення про коригування митної вартості товару не врахував усі ключові обставини, а надаючи вимогу і обираючи метод коригування митної вартості за ст. 64 МК України - діяв не у межах та не у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Ухвалою суду від 23.06.2025 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали подати відзив на позовну заяву.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначив, що під час здійснення митного контролю, а саме правильності визначення митної вартості товарів та перевірки документів, поданих декларантом для підтвердження митної вартості товарів, встановлено наявність розбіжностей в поданих документах. Також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів. Однак, відповідач вважає, що декларантом не спростовані наявні розбіжності у документах.
Представником позивача подано відповідь на відзив. Вказано, що у позовній заяві зазначено та не спростовано відповідачем те, що декларантом було подано всі наявні документи, що визначає ч. 2 ст. 53 Митного кодексу. На переконання представника позивача, митниця була зобов'язана зазначити конкретні обставини, які викликали сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ТОВ “Алея Гранд Авто» здійснює діяльність у сфері торгівлі автомобілями та легковими автотранспортними засобами (КВЕД 45.11). В процесі здійснення господарської діяльності позивач імпортує легкові автомобілі, бувші у використанні, або після ДТП.
02.12.2024 між позивачем та компанією “Alliance Co. LTD» укладено Контракт (зовнішньоекономічний) №0212 (далі - Контракт №0212) у п. 2.1 якого (з урахуванням Додаткової угоди № 003 від 24.06.2024 до контракту від 29.03.2024 № 2903) визначено, що на взаємини сторін за контрактом поширюється дія Міжнародних правил тлумачення торгових термінів Інкотермс 2020. Конкретні умови поставки встановлюються і фіксуються в інвойсах до цього контракту. Пунктом 3.1-3.2 Контракту передбачено, що ціни та загальна вартість кожної партії Товару вказується в інвойсах, які складають невід'ємну частину цього Контракту. Загальна вартість Контракту складає 500000 Доларів США (П'ятсот тисяч Доларів США 00 центів).
У статті 4 Контракту №0212 сторони узгодили умови розрахунків та визначили наступне “Оплата кожної партії Товару здійснюється протягом 180 (ста вісімдесяти) днів після отримання Товару у нього на складі, або після повного виконання Контракту в частині об'ємів поставок. Можлива попередня оплата. Валюта платежу по Контракту - Долар. Оплата здійснюється шляхом банківського переказу. У випадку, якщо Продавець замовляє транспортний засіб для транспортування Товару до складу Покупця на прохання та за рахунок Покупця, оплата витрат по транспортуванню здійснюється на основі виставлених Продавцем інвойсів. Це може бути або окремий інвойс за транспортування Товару, або в інвойсі на поставку Товару буде окремою лінійкою вказано вартість доставки до кордону України, та по території України».
На виконання Контракту позивач придбав у продавця п'ять транспортних засобів, що використовувався, пошкоджені після ДТП, а саме:
1. AUDI A8 50 TDI, 2016 року випуску, вартість транспортного засобу згідно з Рахунком-фактурою (інвойсом) №003113 від 03.12.2024 становить 6 937 доларів США, а вартість транспортування у цьому ж інвойсі становить 1 500 доларів США.
2. Jeep Cheeroke, 2016 року випуску, вартість транспортного засобу згідно з Рахунком-фактурою (інвойсом) №253122 від 17.12.2024 становить 3 007 доларів США, а вартість транспортування у цьому ж інвойсі становить 1 500 доларів США.
3. Peugeot 3008, 2018 року випуску, вартість транспортного засобу згідно з Рахунком-фактурою (інвойсом) №033251 від 10.12.2024 становить 4 005 доларів США, а вартість транспортування у цьому ж інвойсі становить 1 500 доларів США.
4. Mercedes-Benz GLE 400D Coupe, 2021 року випуску, вартість транспортного засобу згідно з Рахунком-фактурою (інвойсом) №312351 від 10.01.2025 становить 28 550 доларів США, а вартість транспортування у цьому ж інвойсі становить 1 500 доларів США.
5. AUDI A6 , 2015 року випуску, вартість транспортного засобу згідно з Рахунком-фактурою (інвойсом) №016733 від 31.12.2024 становить 3 694 доларів США, а вартість транспортування у цьому ж інвойсі становить 1 500 доларів США.
З метою митного оформлення цих транспортних засобів позивач подав до Львівської митниці митні декларації: 25UA209180016743U3 від 11.03.2025; 25UA209180024784U5 від 09.04.2025; 25UA209180024787U2 від 09.04.2025; 25UA209180031477U7 від 05.05.2025; 25UA209180025884U6 від 14.04.2025.
Разом з митними деклараціями позивач надав копії документів, що підтверджують їх заявлену митну вартість: рахунки-фактури (інвойси), декларації про походження товару, цінову пропозицію з аукціону, документи, що підтверджують вартість перевезення товару.
Митний орган, дослідивши документи, додані до митних декларацій, надіслав позивачу вимогу, в якій відповідно до ст. 53 Митного кодексу України просив надати додаткові документи для підтвердження заявленого рівня митної вартості товару.
Після розгляду усього наданого пакету документів, Митниця не погодилась із заявленою позивачем митною вартістю товарів та прийняла Рішення про коригування митної вартості товарів відносно позивача, а саме:
1. №UA209000/2025/700025/2 від 11.03.2025 у графі 33 якого висловила наступні зауваження:
в рахунку фактурі №003113 від 03.12.2024 передбачена 100% передоплата за товар, проте до митного контролю не надано банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
декларантом заявлено, що КТЗ придбано на аукціоні, проте з поданих до митного контролю документів неможливо встановити покупця, тому існує імовірність наявності ще одного посередника, що може свідчити про понесення додаткових витрат, які не включені до митної вартості;
відповідно до заявлених декларантом умов поставки (CIF- PL GDANSK), покупець несе всі ризики втрати чи пошкодження товару з моменту переходу товару через поручні судна (портові витрати, навантажувально-розвантажувальні роботи). На підтвердження транспортних витрат до митного контролю надано довідку №б/н від 20.02.2025 яка митним органом до уваги не взята тому, що відповідно до положень наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 “Про затвердження форми декларації митної вартості та правил її заповнення», для підтвердження витрат на транспортування декларантом надаються наступні документи: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури, але до митного контролю жодного із перерахованих документів митниці не надано. Разом з тим, відповідно до ч.6 ст. 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформлені товарів за заявленою декларантом, або уповноваженою ним особою митною вартістю при неподані декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 Митного Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Але жодних документів та відомостей, що підтверджують усі складові транспортні витрати та відповідальну особу за перевезення, митному органу не надано.
2. №UA209000/2025/700046/2 від 21.04.2025 у графі 33 якого висловила наступні зауваження:
декларантом заявлено, що КТЗ придбано на аукціоні, проте з поданих до митного контролю документів (цінова інформація) неможливо встановити покупця, тому існує імовірність наявності ще одного посередника, що може свідчити про понесення додаткових витрат, які не включені до митної вартості;
відповідно до заявлених декларантом умов поставки (CIF- PL GDANSK), покупець несе всі ризики втрати чи пошкодження товару з моменту переходу товару через поручні судна (портові витрати, навантажувально-розвантажувальні роботи). На підтвердження транспортних витрат до митного контролю надано довідку №б/н від 09.04.2025 яка митним органом до уваги не взята тому, що відповідно до положень наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 “Про затвердження форми декларації митної вартості та правил її заповнення», для підтвердження витрат на транспортування декларантом надаються наступні документи: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури, але до митного контролю жодного із перерахованих документів митниці не надано. Разом з тим, відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформлені товарів за заявленою декларантом, або уповноваженою ним особою митною вартістю при неподані декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 Митного Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
3. №UA209180/2025/700047/2 від 21.04.2025 у графі 33 якого висловила наступні зауваження:
в рахунку фактурі № 033251 від 10.12.2024 передбачено 100% передоплату за товар, проте до митного контролю не надано банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
декларантом заявлено, що КТЗ придбано на аукціоні, проте з поданих до митного контролю документів неможливо встановити покупця, тому існує імовірність наявності ще одного посередника, що може свідчити про наявність додаткових витрат, які не включені до митної вартості;
відповідно до заявлених декларантом умов поставки (CIF-PL GDANSK), покупець несе всі ризики втрати чи пошкодження товару з моменту переходу товару через поручні судна в порту призначення (портові витрати, навантажувально-розвантажувальні роботи). На підтвердження витрат пов'язаних з транспортування до митного контролю надано довідку №б/н від 09.04.2025, яка митним органом до уваги не взята тому, що відповідно до положень наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 “Про затвердження форми декларації митної вартості та правил її заповнення», для підтвердження витрат на транспортування декларантом надаються наступні документи: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури, але до митного контролю жодного із перерахованих документів митниці не надано. Разом з тим, відповідно до ч.6 ст. 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформлені товарів за заявленою декларантом, або уповноваженою ним особою митною вартістю при неподані декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 Митного Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
4. №UA209000/2025/700063/2 від 15.05.2025 у графі 33 якого висловила наступні зауваження:
декларантом заявлено, що КТЗ придбано на аукціоні, проте з поданих до митного контролю документів (цінова інформація) неможливо встановити покупця, тому існує імовірність наявності ще одного посередника, що може свідчити про понесення додаткових витрат, які не включені до митної вартості;
відповідно до заявлених декларантом умов поставки (CIF-PL GDANSK), покупець несе всі ризики втрати чи пошкодження товару з моменту переходу товару через поручні судна (портові витрати, навантажувально-розвантажувальні роботи). На підтвердження транспортних витрат до митного контролю надано довідку №б/н від 05.05.2025 яка митним органом до уваги не взята тому, що відповідно до положень наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 “Про затвердження форми декларації митної вартості та правил її заповнення», для підтвердження витрат на транспортування декларантом надаються наступні документи: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури, але до митного контролю жодного із перерахованих документів митниці не надано. Разом з тим, відповідно до ч.6 ст. 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформлені товарів за заявленою декларантом, або уповноваженою ним особою митною вартістю при неподані декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 Митного Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
5. №UA209000/2025/700048/2 від 23.04.2025 у графі 33 якого висловила наступні зауваження:
декларантом заявлено, що КТЗ придбано на аукціоні, проте з поданих до митного контролю документів (цінова інформація) неможливо встановити покупця, тому існує імовірність наявності ще одного посередника, що може свідчити про понесення додаткових витрат, які не включені до митної вартості;
відповідно до заявлених декларантом умов поставки (CIF- PL GDANSK), покупець несе всі ризики втрати чи пошкодження товару з моменту переходу товару через поручні судна (портові витрати, навантажувально-розвантажувальні роботи). На підтвердження транспортних витрат до митного контролю надано довідку №б/н від 11.04.2025 яка митним органом до уваги не взята тому, що відповідно до положень наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 “Про затвердження форми декларації митної вартості та правил її заповнення», для підтвердження витрат на транспортування декларантом надаються наступні документи: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури, але до митного контролю жодного із перерахованих документів митниці не надано. Разом з тим, відповідно до ч.6 ст. 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформлені товарів за заявленою декларантом, або уповноваженою ним особою митною вартістю при неподані декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 Митного Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Стосовно проведених консультацій та обраного методу коригування у вказаних рішеннях зазначено наступне: “Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МК України. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст.59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 №4495-VI розділ III».
Джерелом інформації для коригування митної вартості слугували:
1. рішення про коригування митної вартості №UA209000/2025/700025/2 від 11.03.2025 - мд № UA209180/2025/56866 від 25.09.2024 де митна вартість товару визнана митним органом та становить 12000.00 USD за шт.
2. рішення про коригування митної вартості товару №UA209000/2025/700046/2 від 21.04.2025 - мд № UA205170/2025/6112 від 11.03.2025 де митна вартість товару визнана митним органом та становить 10301.79 USD за шт.
3. рішення про коригування митної вартості товару №UA209180/2025/700047/2 від 21.04.2025 - мд № UA206060/2025/1916 від 15.04.2025 де митна вартість товару з подібними характеристиками визнана митним органом та становить 9390.55 USD за шт.
4. рішення про коригування митної вартості товару №UA209000/2025/700063/2 від 15.05.2025 - мд № UA209180/2024/29681 від 25.04.2024 де митна вартість товару визнана митним органом та становить 41589.99 USD за шт.
5. рішення про коригування митної вартості товару №UA209000/2025/700048/2 від 23.04.2025 - мд № UA209180/2024/29681 від 25.04.2024 де митна вартість товару визнана митним органом та становить 41589.99 USD за шт.
Сума донарахованих митних платежів за рішеннями становить:
1. За рішенням про коригування митної вартості №UA209000/2025/700025/2 від 11.03.2025 - 44 431,42 грн (10 % ввізне мито у розмірі 13 884,82 грн та 20 % ПДВ у розмірі 30 546,60 грн).
2. За рішенням про коригування митної вартості №UA209000/2025/700046/2 від 21.04.2025 - 74 331,93 грн (10 % ввізне мито у розмірі 23 228,73 грн та 20 % ПДВ у розмірі 51 103,20 грн).
3. За рішенням про коригування митної вартості №UA209180/2025/700047/2 від 21.04.2025 - 48 965,93 грн (10 % ввізне мито у розмірі 15 301,86 грн та 20 % ПДВ у розмірі 33 664,07 грн).
4. За рішенням про коригування митної вартості №UA209000/2025/700063/2 від 15.05.2025 - 150 588,89 грн (10 % ввізне мито у розмірі 47 059,03 грн та 20 % ПДВ у розмірі 103 529,86 грн).
5. За рішенням про коригування митної вартості №UA209000/2025/700048/2 від 23.04.2025 67 008,33 грн (10 % ввізне мито у розмірі 20 940,10 грн та 20 % ПДВ у розмірі 46 068,23 грн).
Не погодившись із рішеннями про коригування митної вартості товарів, ТОВ “Алея Гранд Авто» звернулось з позовом до суду.
Позивач, не погоджуючись із вище вказаними рішеннями, звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору по суті суд керувався наступним.
У відповідності до вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Митний Кодекс України (далі МК України) визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Частиною першою статті 246 МК України визначено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (частина перша статті 248 МК України).
Частиною першою статті 257 МК України визначено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.
Відповідно до частини шостої статті 257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Приписами статті 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частинами першою, другою статті 51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
За змістом частини четвертої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця. Платежі необов'язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо) (частини п'ята, сьома статті 58 МК України).
Відповідно до частини другої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Стаття 53 МК України визначає перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.
У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина перша статті 53 МК України).
Частиною другою статті 53 МК України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частина п'ята статті 53 містить норми відповідно до яких забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Відповідно до частини третьої статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частиною першою статті 55 МК України визначено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Під час митного оформлення при прийнятті органом доходів і зборів письмового рішення про коригування митної вартості товарів декларант або уповноважена ним особа може здійснити коригування заявленої митної вартості у строк, встановлений частиною другою статті 263 цього Кодексу. Декларант може провести консультації з органом доходів і зборів з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в органі доходів і зборів (частини четверта, п'ята статті 55 МК України).
Відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Частиною другою статті 57 МК України визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина третя статті 57 МК України).
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта статті 57 МК України).
Згідно з положеннями статті 60 МК України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята митним органом вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.
Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку.
Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.
У разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.
У разі якщо кошти та витрати, зазначені в пунктах 5-7 частини десятої статті 58 цього Кодексу, включаються у вартість операції, здійснюється коригування для врахування значної різниці у таких коштах і витратах між оцінюваними товарами та відповідними подібними (аналогічними) товарами, що зумовлено різницею у відстанях і способах транспортування.
У разі якщо для цілей застосування цього методу виявляється більш як одна вартість договору щодо подібних (аналогічних) товарів, для визначення митної вартості оцінюваних товарів використовується найменша така вартість.
Відповідно до частини сьомої статті 55 МК України у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.
Частиною другою статті 55 МК України визначено, що прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Відповідно до статті 55 МК України наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012, серед іншого, затверджено Правила заповнення рішення про коригування митної вартості товарів. В пункті 2.1 цих Правил у розділі заповнення графи 33 Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості зазначено, що у графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі. Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При вирішенні цього спору суд враховує такі висновки Верховного Суду:
- …органи доходів і зборів мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає органу доходів і зборів право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів (постанова від 18.12.2018 у справі №821/110/18);
- …витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України […]. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації (постанова від 17.07.2019 у справі №809/872/17);
- …у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів (постанова від 05.03.2019 у справі № 815/143/174);
- …в силу частини другої статті 55 Митного кодексу України та вимог наказу Міністерства фінансів України №598 від 24 травня 2012 року Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору - рішення про коригування митної вартості товару повинно містити обґрунтування причин, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, а також обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування. Зазначення в рішенні лише формальних посилань на неможливість перевірки задекларованої митної вартості суперечить наведеним вимогам законодавства (постанова від 21.12.2018 у справі №815/1670/17). У цій постанові Верховний Суд зазначив, що відсутність в рішеннях обґрунтувань розрахунку скоригованої митної вартості є самостійною підставою для їх скасування.
Здійснюючи оцінку аргументів сторін та досліджених письмових доказів щодо правомірності рішення про коригування митної вартості товарів в частині обґрунтування сумніву в заявленій декларантом митній вартості, суд зазначає таке.
Системний аналіз наведених вище норм МК України дозволяє зробити такі висновки:
- основним методом визначення митної вартості товарів є метод за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
- МК України визначає вичерпний перелік документів, що подаються декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення, а також забороняє вимагати будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в статті 53 цього кодексу;
- митний орган має повноваження витребувати додаткові документи лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
- МК України визначає чіткий перелік обставин, які зумовлюють виникнення обґрунтованого сумніву щодо визначеної декларантом митної вартості товару.
Отже, посадова особа митного органу для прийняття рішення про витребування в декларанта додаткових документів (з метою підтвердження заявленої митної вартості) зобов'язана встановити та чітко викласти обставини, які свідчать про:
- обґрунтованість сумніву щодо вказаної декларантом митної вартості;
- причини, що унеможливлюють перевірку заявленої митної вартості на підставі наданих декларантом документів.
При цьому посадова особа повинна витребувати документи, що реально необхідні для перевірки сумнівних відомостей, а не вимагати в декларанта надання невичерпного переліку усіх можливих документів.
Основним способом реалізації повноважень митного органу в цій ситуації є процедура консультацій з декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.
Поряд з цим єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов:
1) подання суб'єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України;
2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості;
3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методом (за ціною договору);
4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.
Суд з'ясував, що доводи позивача зводяться до необґрунтованості оскаржуваних рішень (невідповідність п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України - щодо підстав коригування митної вартості товарів) та незаконності (невідповідність пунктам 1, 2 ст. 2 КАС України - щодо вимоги митного органу надати додаткові документи; щодо обраного способу коригування митної вартості товарів).
В оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості товарів відповідач вказав, що митна вартість товару не може бути визнана з тієї причини, що подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МК України, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, та навів відповідні аргументи, що спонукали його дійти такого висновку.
Надаючи правову оцінку аргументам митного органу у цій частині, суд виходить з такого.
Стосовно доводів митного органу щодо ненадання банківських платіжних документів, що стосуються 100% передоплати за товар, то суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2.1 Контракту №0212 від 02.12.2024, на взаємини сторін за контрактом поширюється дія Міжнародних правил тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС 2020. Конкретні умови поставки встановлюються і фіксуються в інвойсах до цього контракту.
Згідно п. 2.2. Контракту, товар поставляється партіями.
Згідно п.2.2. Контракту, товар поставляється партіями. Пунктом 3.1-3.2 Контракту передбачено, що ціни та загальна вартість кожної партії Товару вказується в інвойсах, які складають невід'ємну частину цього Контракту. Загальна вартість Контракту складає 500 000 Доларів США (П'ятсот тисяч Доларів США 00 центів).
Статтею 4 Контракту сторонами узгоджено умови розрахунків та визначено наступне: Оплата кожної партії Товару здійснюється протягом 180 (ста вісімдесяти) днів після отримання Товару у нього на складі, або після повного виконання Контракту в частині об'ємів поставок. Можлива попередня оплата. Валюта платежу по Контракту - Долар. Оплата здійснюється шляхом банківського переказу. У випадку, якщо Продавець замовляє транспортний засіб для транспортування Товару до складу Покущя на прохання та за рахунок Покупця, оплата витрат по транспортуванню здійснюється на основі виставлених Продавцем інвойсів. Це може бути або окремий інвойс за транспортування Товару, або в інвойсі на поставку Товару буде окремою лінійкою вказано вартість доставки до кордону України, та по території України.
Судом з матеріалів справи встановлено, терміни оплати у інвойсах вказані, а саме: інвойсі №003113 від 03.12.2024 дата оплати до 11.12.2024; інвойсі №253122 від 17.12.2024 дата оплати до 24.12.2024; інвойсі №033251 від 10.12.2024 дата оплати до 17.12.2024; інвойсі №312351 від 10.01.2025 дата оплати до 17.01.2025; інвойсі № 016733 від 31.12.2024 дата оплати до 09.01.2025.
Відповідно до норм митного кодексу України квитанція про оплату є одним з доказів вартості. Водночас відсутність такої при наявності інших документів не є підставою у коригуванні митної вартості.
Окрім того, до матеріалів справи Товариством долучено квитанцію Swift про оплату за товар, який передбачений договором.
Таким чином, дані зауваження митного органу не можуть бути підставою для коригування митної вартості та відмови у митному оформленні товарів.
Стосовно доводів митного органу про придбання транспортних засобів на аукціонах й можливих посередників суд зазначає, що відповідно до п. 1.1 Контракту Продавець зобов'язується поставити Покупцю, а Покупець оплатити автомобілі бувші у використанні. Для суду очевидно, що продавець може продати покупцю (позивачеві) лише той товар, який перебуває у власності продавця.
В матеріалах справи наявні відомості про те, що ввезені транспортні засоби придбані на аукціоні, однак згадані митним органом аукціони відбулися до того, як продавець продав позивачеві транспортні засоби. На підставі цього суд дійшов висновку про те, що такі аукціони стосуються тих обставин, за яких сам продавець набув у власність транспортні засоби, однак для цілей визначення митної вартості такі обставини не мають значення, оскільки з наявних в матеріалах справи доказів слідує, що саме продавець був власником транспортних засобів, а також те, що усі розрахунки здійснювалися між ним та позивачем.
Стосовно зауваження митного органу з приводу витрат на транспортування товару суд зазначає, що відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 31 травня 2019 року у справі №804/16553/14 у якій зазначено, що “закон не визначає доказ/докази, яким/-ми має бути підтверджений розмір витрат на перевезення, то такі витрати можна підтвердити будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид таких доказів (не вказано, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом для підтвердження витрат на перевезення товарів».
Стосовно зауваження митного органу з приводу витрат на транспортування товару суд зазначає, що відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 31 травня 2019 року у справі №804/16553/14 у якій зазначено, що “закон не визначає доказ/докази, яким/-ми має бути підтверджений розмір витрат на перевезення, то такі витрати можна підтвердити будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид таких доказів (не вказано, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом для підтвердження витрат на перевезення товарів».
Крім того суд звертає увагу, що відповідно до п. 4.2 Контракту у випадку, якщо Продавець замовляє транспортний засіб для транспортування Товару до складу Покупця на прохання та за рахунок Покупця, оплата витрат по транспортуванню здійснюється на основі виставлених Продавцем інвойсів. Це може бути або окремий інвойс за транспортування Товару, або в інвойсі на поставку Товару буде окремою лінійкою вказано вартість доставки до кордону України, та по території України. Відповідно до цитованого пункту договору, з урахуванням умов поставок, в усіх інвойсах №003113 від 03.12.2024; інвойсі №253122 від 17.12.2024; інвойсі №033251 від 10.12.2024; інвойсі №312351 від 10.01.2025; інвойсі № 016733 від 31.12.2024, окремою лінійкою виділено вартість транспортування до поіменованого місця поставки, а саме порту у Ґданську, Польща, і така вартість транспортування склала 1 500 доларів США.
Отже, суд вважає таке зауваження відповідача формальним і необґрунтованим.
Враховуючи викладене у своїй сукупності, суд погоджується з твердженням представника позивача, що позивач разом з митними деклараціями до митного органу надав усі належні документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару та, відповідно, про безпідставність висновку відповідача про те, що надані позивачем документи містять розбіжності і не підтверджують заявлену за ціною договору митну вартість товару.
Відтак, з огляду на викладене, а також зважаючи на безпідставність доводів митного органу, викладених у оскаржуваному рішенні, суд вважає, що у працівників митного органу були наявні всі правові підстави для застосування першого методу визначення митної вартості товару за ціною угоди. Однак, митний орган безпідставно прийняв рішення про коригування митної вартості товарів та визначив митну вартість товару за додатковим методом.
Указане свідчить про безпідставність та необґрунтованість оскаржуваних у цій справі рішень Львівської митниці про коригування митної вартості товарі.
Суд вважає, що коригування митної вартості є способом мінімізації шкоди державі від невірного декларування товарів, що ввозяться на територію України, однак таке корегування, як і будь-яке інше рішення суб'єкта владних повноважень, має відповідати критеріям законності, які наведені у частині 2 статті 2 КАС України, чого відповідачем при прийнятті оскаржуваних рішень не дотримано.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 07.02.2023 у справі №815/6775/17, принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, є орієнтиром при реалізації повноважень владного суб'єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналізуючи матеріали адміністративної справи у своїй сукупності, суд вважає, що відповідачем не доведено суду правомірність прийняття оскаржуваних позивачем рішень про коригування митної вартості товарів, відтак такі підлягають скасуванню.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити повністю.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з ч.1 ст.134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).
Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У частині 4 ст.134 КАС України вказано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини першої Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Відповідно до ч.9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1)чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4)дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Положеннями ч.5 ст.134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд встановив, що професійна правнича допомога ТОВ “Алея Гранд Авто» надавалась адвокатським об'єднанням “Ті енд Ті Партнерс» на підставі договору про надання правової допомоги № 937 від 28.11.2024.
Згідно з п. 4.1. Договору, Сторони домовились, що вартість послуг Адвокатського об'єднання з надання правової допомоги за цим Договором встановлюється в розмірі, що визначається за домовленістю Сторін в Актах про надання правової допомоги, які формуються Адвокатським об'єднанням в міру надання правової допомоги (юридичних послуг) та вручаються безпосередньо Клієнту (уповноваженій особі Клієнта) або направляються засобами поштового чи комунікаційного зв'язку за його місцезнаходженням. Сторони дійшли згоди, що Акти про надання правової допомоги повинні містити детальний опис виконаних робіт з розрахунком кількості робочих годин та вартості таких послуг, відомості про звітний період, номер справи, місця надання правової допомоги.
На виконання умов Договору між ТОВ “Алея Гранд Авто» та Адвокатським об'єднанням “Ті енд Ті Партнерс» для підтвердження обсягу наданої правової допомоги та фактичної вартості послуг, складено акт про надання правової допомоги №01, в якому зазначено детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, обсяг витраченого часу та вартість наданих послуг (надалі - Акт).
Згідно з Актом за Договором про надання правової допомоги №01 адвокатським об'єднанням “Ті енд Ті Партнерс» надано позивачу послуги, а саме: 1) підготовка, написання і подача позовної заяви - 30000 грн; підготовка, написання і подача відповіді на відзив - 10000,00 грн. Загальна вартість наданих послуг становить 40000,00 грн.
Суд вважає, що визначена адвокатським об'єднанням “Ті енд Ті Партнерс» сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду цієї справи не є належним чином обґрунтованою та завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
При визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі “East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п.п. 268, 269).
Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі “Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Отже при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “WestAllianceLimited» проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), №34884/97).
Відтак, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 7000 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Крім цього, судові витрати у вигляді сплаченого позивачем при зверненні до суду із цим позовом судового збору в розмірі 4623,92 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262 КАС України, суд, -
ухвалив:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/700025/2 від 11.03.2025.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/700046/2 від 21.04.2025.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/700047/2 від 21.04.2025.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/700063/2 від 15.05.2025.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/700048/2 від 23.04.2025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Алея Гранд Авто» судові витрати на сплату судового збору в сумі 4623 (чотири тисячі шістсот двадцять три) гривні 92 копійки та на професійну правничу допомогу в сумі в сумі 7000 (сім тисяч) гривень.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна