справа№380/20025/25
з питань продовження процесуальних строків
11 лютого 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Чаплик І.Д.,
секретар судового засідання Тимоць М.А.,
за участю:
представника позивача Михалевський Ю.Р.,
представника відповідача Марциняк С.В.,
розглянувши у підготовчому засіданні у м. Львові в порядку загального позовного провадження клопотання представника позивача про поновлення строку на звернення до суду та клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Приватного підприємства «ІГРО-БЕТ» про визнання протиправними та скасування рішень,
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до суду із позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35; ЄДРПОУ: 43968090), в якому просить:
визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Львівській області Державної податкової служби України №48651/13-01-24-08, №48650/13-01-24-08, №48649/13-01-24-08 від 11.11.2024;
визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління Державної податкової служби у Львівській області Державної податкової служби України №0012819-1303-1301 від 20.06.2025 у частині, що стосується податку на доходи фізичних осіб, що сплачений фізичними особами за результатом річного декларування, та відповідної штрафної санкції - 252 565 грн. (двісті п'ятдесят дві тисячі п'ятсот шістдесят п'ять гривень) та військового збору та відповідної штрафної санкції - 21 018,75 коп. (двадцять одна тисяча вісімнадцять гривень сімдесят п'ять копійок).
Ухвалою суду від 17.10.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 05.11.2025.
Відповідач 05.11.2025 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
14.01.2026 представник відповідача подала клопотання про залишення позову без розгляду, яке обґрунтоване тим, що позивачем пропущено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень, які були надіслані на адресу позивача 11.11.2024 та повернулись 25.11.2024 у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Враховуючи наведене, відлік шестимісячного строку починається з моменту повернення рекомендованого листа, а саме з 25.11.2024. Тобто шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень сплинув 25.05.2025. ОСОБА_1 подав адміністративний позов до Львівського окружного адміністративного суду 06.10.2025, чим не дотримався абзацу першого частини другої статті 122 КАС України, та пропустив шестимісячний строк звернення до суду.
Представник позивача 28.01.2026 подав заперечення на клопотання про залишення позову без розгляду, у якому зазначив, що на підтвердження факту пропуску позивачем строку на звернення до суду відповідачем було надано копії листа поштового відправлення, рекомендованого повідомлення про вручення та довідки про причини повернення/досилання. Однак, із зазначених доказів неможливо встановити беззаперечний факт направлення відповідачем у справі саме податкових повідомлень-рішень, щодо яких виник спір, оскільки відповідачем не надано до суду опис вкладення поштового відправлення. Таким чином, будь-яких достовірних даних про відправлення відповідачем і надходження на адресу позивача поштового відправлення №0600982073194 в матеріалах справи немає. Представник позивача також зазначає, що представником відповідача не враховано, що Якимець І.Г. вперше дізнався про проведену податкову перевірку та податковий борг лише 07.07.2025, після того як він отримав від ГУ ДПС у Львівській області податкову вимогу №0012819-1303-1301 від 20.06.2025 та Детальний розрахунок суми податкового боргу до податкової вимоги. У зв'язку із цим просить суд поновити позивачу строк на звернення до суду.
У підготовчому засіданні 11.02.2026 представник відповідача підтримав заявлене клопотання та просив залишити позовну заяву без розгляду на підставі ст.ст. 122, 123 КАС України.
Представник позивача заперечив проти клопотання відповідача та просив поновити строк на звернення до суду.
При розгляді клопотання представника позивача про поновлення строку на звернення до суду та клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду суд виходить із такого.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначено Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відносини у сфері оподаткування, права та обов'язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Згідно із пунктом 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Абзацами першим - третім пункту 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
За змістом пункту 58.19 статті 58 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Відповідно ж до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Застосування норм пунктів 56.18, 56.19 статті 56, пункту 102.1 статті 102 ПК України в системному зв'язку дає підстави для висновку, що нормою пункту 56.18 встановлено спеціальний строк на оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень та інших рішень про нарахування грошових зобов'язань.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №500/2486/19 дійшов висновку, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України. При цьому мова йде не тільки про строки, згадані в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті. Аналіз статті 102 ПК України дає підстави для висновку, що після закінчення визначеного у ній строку давності питання вирішення спору, зокрема, щодо правомірності податкового повідомлення-рішення взагалі не може бути поставлене перед контролюючим органом вищого рівня або судом. Суд дійшов висновку, що зазначений у пункті 102.1 статті 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Водночас, судова палата дійшла висновку, що пункт 56.19 статті 56 ПК України прямо встановлює строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання, і цей строк становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження. ПК України не містить норм, які б визначали процесуальний строк звернення до суду з позовом у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження).
Окрім того, у постанові від 27.01.2022 у справі №160/11673/20 Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду дійшла висновку, що строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Такий висновок не суперечить пункту 56.18 статті 56 ПК України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення, але при реалізації цього права має враховуватися строк давності.
Отже, строк на оскарження податкових повідомлень-рішень у разі, якщо позивач не скористався процедурою адміністративного оскарження таких рішень є загальним, згідно ст. 122 КАС України і становить шість місяців з дати, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права.
Як встановлено судом, позивач оскаржує податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №48651/13-01-24-08, №48650/13-01-24-08, №48649/13-01-24-08 від 11.11.2024 та податкову вимогу Головного управління ДПС у Львівській області №0012819-1303-1301 від 20.06.2025. При цьому позивач звернувся до суду лише 03.10.2025.
Згідно із частиною першою статті 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №160/18326/21.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Також, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 2 грудня 2021 року у справі № 640/20314/20 досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22.
За правилами пункту 45.1 статті 45 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу.
Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.
Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
Пунктом 42.2 статті 42 ПК України визначено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Згідно з пунктом 58.3 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
Відповідно до п. 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Згідно з п. 58.3 ст.58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Аналогічні норми зазначені і в Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платниками податків, затвердженому наказом Міністерства фінансів України №1204 від 28.12.2015.
За правилами пунктів 3, 4, 5 Розділу ІІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року № 1204, податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків - фізичній особі, якщо його вручено особисто такій фізичній особі чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження такої фізичної особи з повідомленням про вручення.
Дата надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення проставляється:
1) посадовою особою платника податків - юридичної особи (фізичною особою - платником податків або її законним представником) - у разі вручення податкового повідомлення-рішення під розписку (на обох примірниках, а при врученні податкового повідомлення-рішення форми «Ф» - на корінці податкового повідомлення-рішення);
2) працівником структурного підрозділу, до функцій якого належить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, або відповідальною особою, визначеною керівником контролюючого органу для виконання таких функцій, - у разі надіслання листом з повідомленням про вручення. При цьому повідомлення про вручення прикріплюється до примірника податкового повідомлення-рішення, який залишився в контролюючому органі (при направленні податкового повідомлення-рішення форми «Ф» - до корінця податкового повідомлення-рішення).
Якщо пошта (поштова служба) не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення через відсутність за місцезнаходженням платника податків (посадових осіб платника податків), їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштою (поштовою службою) в повідомленні про вручення, із зазначенням причин невручення.
Як встановлено судом, в матеріалах справи наявне поштове повідомлення від 11.11.2024 №0600982073194, з якого випливає, що позивачу направлялись документи від Головного управління ДПС у Львівській області на його поштову адресу, проте були повернуті відправнику із зазначенням причини повернення - «за закінченням терміну зберігання».
Таким чином, за загальним правилом неотримання позивачем кореспонденції за зареєстрованим місцем знаходження позбавляє його можливості посилатися у відповідному спорі на обставини невручення йому відповідних документів, якщо буде встановлено, що такі документи були направлені на визначену платником при взятті на облік адресу.
Водночас Верховним Судом у постанові від 27.02.2020 у справі N 814/1469/17 висловлену правову позицію з приводу такої причини невручення поштового відправлення як «за закінченням строків зберігання». Так, судом зазначено, що положення Кодексу адміністративного судочинства України не передбачають повернення рекомендованих листів з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання", така відмітка не передбачена як причина невручення судового рішення. Ця відмітка не розкриває суті причини неможливості вручити адресату відповідний рекомендований лист.
Отже, така відмітка не дає суду обґрунтованих процесуальних підстав для визначення факту належного повідомлення сторони у судовій справі, зокрема не визначає чи адресат відмовився від отримання судового повідомлення, чи адресат відсутній, чи особу, якій адресовано судове рішення, не виявлено за місцем проживання.
Подібна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17 та від 12 лютого 2019 року у справі №906/142/18.
Враховуючи вказану позицію та виходячи з обставин цієї справи, на переконання суду, такі негативні наслідки не можуть бути поширені на випадок, коли визначення податкового зобов'язання стосується фізичної особи, яка не має статусу підприємця, а отже і не могла передбачати виникнення в неї такого податкового зобов'язання.
Окрім цього, із поданих суду доказів неможливо встановити і беззаперечний факт направлення відповідачем у справі саме податкових повідомлень-рішень, щодо яких виник спір.
Вказане узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22.03.2024 у справі №380/13865/22.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що докази, які підтверджують факт направлення позивачу оспорюваних податкових повідомлень-рішень не дають можливості повністю встановити момент, з якого позивачу стало відомо про порушення його права.
Водночас, відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Досліджуючи питання обізнаності позивача про наявність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень суд враховує, що отримавши податкову вимогу, яка вміщує в собі податковий борг, що виник з оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, позивач почав вчиняти активні дії для з'ясування підстав виникнення такого боргу та прийняття спірної вимоги, а також не зволікаючи звернувся до суду за захистом своїх прав.
Суд зазначає, що органи державної влади повинні уникати проявів надмірного формалізму при реалізації наданих їм повноважень та сприяти іншим учасникам публічних правовідносин у реалізації їх прав, зокрема щодо належного та своєчасного сповіщення про прийняті суб'єктом владних повноважень відносно них рішення.
Враховуючи викладене, відсутність доказів реального повідомлення контролюючим органом позивача про існування оскаржуваних рішень може бути розцінено судом як поважна причина пропуску строку звернення до суду із відповідним позовом.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, §36, суд дійшов висновку, що право доступу до правосуддя є однією із невід'ємних складових права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції. У цьому ж рішенні (§35) ЄСПЛ зазначив, що було б немислимо, щоб частина перша статті 6 Конвенції містила детальний опис наданих сторонам процесуальних гарантій в цивільних справах і не захищала в першу чергу того, що дає можливість практично користуватися цими гарантіями - доступу до суду. Ступінь доступу, який надає національне законодавство, також повинен бути достатнім для забезпечення «права на суд», беручи до уваги принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб право доступу було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити дію, яка становить втручання у його права (рішення ЄСПЛ у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) від 4 грудня 1995 року, §36).
Щодо обмеження права доступу до правосуддя, у рішенні по справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини» (рішення від 12 липня 2001 року у справі Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany, §44), ЄСПЛ зазначив, що при цьому повинно бути забезпечено, що застосовані вимоги не обмежують або не зменшують доступу до суду особи таким чином або в такій мірі, що порушується сама суть цього права. Крім того, обмеження не буде сумісним з ч.1 ст.6, якщо воно не переслідує законної мети і якщо відсутнє розумне співвідношення пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.
Крім того, у рішенні по справі «Ейрі проти Ірландії» (рішення від 9-го жовтня 1979 року у справі Airey v. Ireland, §24) ЄСПЛ вказав, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або ілюзорні права, а права, які є практичними та ефективними. Особливо це стосується права доступу до суду з огляду на визначне місце, яке в демократичному суспільстві належить праву на справедливий судовий розгляд. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ від 28.10.98 у справі «Перес де Рада Каванил'єс проти Іспанії»). Такої ж правової позиції дотримується й Верховний Суд у постанові від 18.12.2018 по справі №761/5894/17.
З огляду на викладене, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя та повного встановлення всіх обставин справи суд доходить висновку про необхідність поновити позивачу строк на звернення до суду із цим позовом. З цих же підстав суд відхиляє клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 169, 241, 243, 248, 256, 293, 294 КАС України, суд
визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду із позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Приватного підприємства «ІГРО-БЕТ» про визнання протиправними та скасування рішень та поновити строк на звернення до суду з відповідними позовом.
У задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Львівській області про залишення позову без розгляду - відмовити.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу суду може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду.
Повний текст ухвали складено 16.02.2026.
Суддя Чаплик І.Д.