16 лютого 2026 рокусправа № 380/307/26
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Мартинюка В.Я., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправними бездіяльність щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 11 жовтня 2018 року по 24 грудня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 73502 (сімдесят три тисячі п'ятсот дві) грн. 48 коп;
зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 11 жовтня 2018 року по 24 грудня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 73502 (сімдесят три тисячі п'ятсот дві) грн. 48 коп.
В обгрунтування позову зазначає, що на виконання рішення суду відповідач здійснив нарахування належних сум у розмірі 3206,41 грн., які виплатив 24 грудня 2025 року, тобто позивачу була виплачена частину недоотриманого грошового забезпечення лише 24 грудня 2025 року. Однак, відповідач не нарахував та не виплатив йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені зі служби за період з 11 жовтня 2018 року (дата звільнення) по 24 грудня 2025 року (по час повного розрахунку). Вказана бездіяльність є протиправною.
Відповідач у відзиві зазначив, що Порядок № 260 є спеціальним у спірних правовідносинах у частині особливостей обчислення грошового забезпечення поліцейських. З огляду на викладене, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2, 8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для поліцейських.Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
13.01.2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
Як вбачається із листа відповідача від 10.07.2025 року, позивача наказом від 09.10.2018 року №19/0079 о/с звільнено зі служби в поліції з 11.10.2018 року.
24.12.2025 року відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.11.2025 року у справі №380/14605/25 виплачено на картковий банківський рахунок позивача індексацію грошового забезпечення у розмірі 3190 грн. 38 коп. (без урахування комісії у розмірі 16 грн. 03 коп.).
Листом від 29.12.2025 року відповідач повідомив представника позивача, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.11.2025 року у справі №380/14605/25 виконано. Позивачу нараховано індексацію за період з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року в сумі 3375 грн. 17 коп. Та виплачено в сумі 3206 грн. 41 коп. (за мінусом утриманого військового збору 5% - 168 грн. 76 коп.).
Змістом спірних правовідносин є бездіяльність щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 11 жовтня 2018 року по 24 грудня 2025 року.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 цього Кодексу У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Позивача звільнено 11.10.2018 року, а індексацію грошового забезпечення у повному розмірі виплачено 24.12.2025 року.
Як наслідок, відповідач у порушення вимог ст.116 КЗпП України, здійснив виплату наведених сум не у день звільнення позивача (пропущено 2631 днів).
Визначаючи суму середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку суд зазначає таке.
В силу положень ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Так, у п.42 постанови Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 зазначено: «Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).».
Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється з 11.10.2018 по 24.12.2025, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності новою редакцією ст.117 КЗпП України - 19.07.2022 - і після цього.
Тобто, період з 11.10.2018 до 19.07.2022 не обмежується строком виплати у шість місяців, а період з 19.07.2022 - обмежується таким строком.
Крім того, у п.73 постанови Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 зазначено: «Водночас Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.».
Суд при вирішенні питання про спосіб застосовування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду керується такими мотивами оскільки обчислений відповідно до правил ст.ст. 116, 117 КЗпП розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку є очевидно непропорційним до розміру завданої позивачу шкоди, суд для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, використовує спосіб обчислення цих втрат на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, і таким чином розраховує розмір відшкодування - суму, яку працівник міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, оскільки він недоотримав належні йому кошти від роботодавця (п. 95.4 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Відповідно до цього способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки. При цьому використовуються дані для короткострокових (до одного року) та довгострокових кредитів (більше року), якщо період затримки розрахунку становить більше 365 днів.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року у справі №825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 також зазначені наступні правові висновки: «Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами колегії суддів Касаційного цивільного суду щодо наявності підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок.
Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».
Відтак, до 19 липня 2022 року період затримки виплати 1377 днів (до 19 липня 2022 року).
Відповідно до довідки про доходи позивача №277/68 від 29.12.2025 року розмір його грошового забезпечення у серпні 2018 року склав 11168 грн. 42 коп.; у вересні 2018 року - 13199 грн. 41 коп.
При цьому, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 399 грн. 47 коп. (24367 грн. 83 коп. (розмір грошового забезпечення у серпні та вересні 2018 року / 61 (кількість календарних днів у серпні та вересні 2018 року).
Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку за цей період становить 550070 грн. 19 коп. ( 399 грн. 47 коп. * 1377 календарних днів).
Однак, вказана сума є непропорційною виплаченій заборгованості - 3190 грн. 38 коп., а тому суд вважає за необхідне застосувати співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування.
Суд зазначає, що середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на 11.10.2018 року (чинна на день звільнення) становила 29,9 % річних.
Сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням суми та періоду затримки розрахунку становить 3598 грн. 77 коп. ( 3190 грн. 38 коп.*29,9% / 365*1377).
Стягнення компенсації в межах цієї обчисленої судом суми відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності за період до 19 липня 2022 року.
Щодо періоду з 19.07.2022, при здійсненні обрахунку середнього заробітку, суд виходив з таких міркувань.
У даному випадку позовні вимоги про визнання протиправної бездіяльності щодо виплати та нарахування середнього заробітку за період з 19.07.2022 року по 24.12.2025 року - 1255 днів (кінцева дата виплати грошового забезпечення на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду) є обґрунтованими.
Однак, з урахуванням ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України, правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, вказана виплата повинна бути здійснена не більш як за шість місяців (період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року).
Суд звертає увагу, що, з урахуванням викладеного, за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року строк затримки розрахунку з позивачем складає 184 календарних днів.
Як уже згадувалось, відповідно до довідки про доходи позивача №277/68 від 29.12.2025 року розмір його грошового забезпечення у серпні 2018 року склав 11168 грн. 42 коп.; у вересні 2018 року - 13199 грн. 41 коп.
При цьому, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 399 грн. 47 коп. (24367 грн. 83 коп. (розмір грошового забезпечення у серпні та вересні 2018 року / 61 (кількість календарних днів у серпні та вересні 2018 року).
Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку за цей період становить 73502 грн. 48 коп. (399 грн. 47 коп. * 184 календарних днів).
Однак, на переконання суду, зазначена сума є непропорційною у відношенні до суми уже виплаченої позивачу суми заборгованості у розмірі 3190 грн. 38 коп.
Як уже згадувалось, грошове забезпечення у повному розмірі виплачено 24.12.2025 року.
Період затримки виплати з 19.07.2022 року з урахуванням шестимісячного обмеження складає 184 дні.
Середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на день звільнення позивача становила 29,9% річних.
Отже, сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням суми та періоду затримки розрахунку становить 480 грн. 88 коп. ( 3190 грн. 38 коп.*29,9% / 365*184). Стягнення компенсації в межах цієї обчисленої судом суми відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності.
Враховуючи період затримки виплати до 19 липня 2022 року так і після загальна сума середнього заробітку, яка підлягає виплаті позивача складає 4079 грн. 65 коп.
Підсумовуючи викладене, суд уважає, що відповідач в порушення п.1 ч.2 ст.2 КАС України протиправно не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки виплати всіх сум, які належать при звільненні.
Відтак, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Що стосується судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі підлягають стягненню на користь позивача пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 11 жовтня 2018 року по 24 грудня 2025 року у сумі 4079 (чотири тисячі сімдесят дев'ять) грн. 65 коп.
Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області (адреса: м.Львів, пл.Генерала Григоренка, 3, код ЄДРПОУ 40108833) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 11 жовтня 2018 року по 24 грудня 2025 року у сумі 4079 (чотири тисячі сімдесят дев'ять) грн. 65 коп.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області (адреса: м.Львів, пл.Генерала Григоренка, 3, код ЄДРПОУ 40108833) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 59 (п'ятдесят дев'ять) грн. 10 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМартинюк Віталій Ярославович