м. Львів
16 лютого 2026 рокусправа № 380/22918/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кондратюк Ю.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 військова частина НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 18.08.2025 звернулася до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини, а саме: у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за хворим батьком, який є особою з інвалідністю II групи, що підтверджується довідкою до акта медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААД № 018182 від 14.08.2024, та потребує догляду згідно з довідкою ЛКК № 34/25 від 04.03.2025. Проте отримала відмову.
Позивач стверджує, що дії відповідача є незаконними, порушують її права та інтереси, у зв'язку з чим просить суд задовольнити позов.
Ухвалою судді від 24.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
12.01.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Зазначив, що документи, надані позивачем разом із рапортом про звільнення з військової служби, підтверджують виключно наявність у особи з інвалідністю ІI групи потреби у постійному сторонньому догляді, але не дають підстав стверджувати про наявність лише у позивача обов'язку або ж необхідності здійснювати такий догляд.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
18.08.2025 засобами поштового зв'язку позивач звернулася до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби у запас на підставі пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову підготовку» через сімейні обставини, а саме у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії
До рапорту позивач долучила: рапорт (заяву) встановленого зразку відповідно до Додатку 22 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (п. 14.30 розділу XIV) для оформлення акта перевірки сімейного стану військовослужбовця, нотаріально засвідчені копії паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 , паспорта ОСОБА_2 , паспорта та РНОКПП ОСОБА_3 , паспорта та РНОКПП ОСОБА_4 , свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 26.12.2025, пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 від 26.12.2019, свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 19.08.1978, довідки МСЕК серії 12 ААД №018182 від 14.08.2024, завірені належним чином копії довідки ЛКК № 34/25 від 04.03.2025, витягу з рішення ЕКОПФО № 184/25/1673/В від 12.03.2025, оригінал акту № 67 від 23.07.2025 про спільне проживання ОСОБА_1 зі своїм батьком ОСОБА_2 без реєстрації.
Листом від 23.09.2025 відповідач повідомив, що штаб-сержанту ОСОБА_5 відмовлено у задоволенні рапорту щодо звільнення з військової служби, оскільки не підтверджено документально інформацію щодо потреби інших членів сім?ї першого чи другого ступеня споріднення у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров?я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, які відповідно до Закону зобов'язані утримувати та доглядати за ОСОБА_2 .
Не погоджуючись з наведеним позивач звернувся до суду з цим позовом.
Змістом спірних правовідносин є питання звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини, а саме у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за хворим батьком позивача, який є особою з інвалідністю II групи.
До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжено та на момент розгляду справи, триває.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Частиною 2 ст. 4 Закону №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 4 Закону №3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009), встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння військових звань, пониження у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються наказом Міністерства внутрішніх справ України.
Пунктом 288 вказаного Положення № 1115/2009 встановлено, що у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт, до якого додаються документи, що підтверджують відповідні підстави.
Відповідно до п. 279 Положення № 1115/2009, військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.
Перелік підстав звільнення з військової служби передбачений статтею 26 Закону № 2232-XII.
Зокрема, відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Суд вважає за потрібне наголосити на правовому висновку Верховного Суду у справі № 380/16966/24, відповідно до якого, в контексті Закону № 2232-XII поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов'язки з догляду через об'єктивні обставини.
Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Таким чином, «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2122-IX).
Судом з'ясовано, що позивач звернулася до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби у запас на підставі пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову підготовку» через сімейні обставини, а саме у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, який є особою з інвалідністю II групи.
Позивач має матір - ОСОБА_3 , яка згідно з пенсійним посвідченням серії НОМЕР_5 є пенсіонеркою за віком.
Брат позивача - ОСОБА_4 , згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 184/25/1673/Р від 12.03.2025 є особою з інвалідністю ІІІ групи.
При цьому, суд звертає увагу, що у вищевказаному Витягу у графі 17.1.3 «Рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді» вказано «не застосовується».
Отже, брат позивача, хоча і є особою з інвалідністю ІІІ групи, проте у нього відсутня потреба у постійному догляді за рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Згідно зі ст. 51 Конституції України повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки позивачем не було доведено факт відсутності у нього інших родичів першого чи другого ступеня споріднення, неможливість здійснення ними догляду або їхню потребу у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Водночас суд зазначає, що позивач не позбавлений права на звернення із рапортом про звільнення з військової служби за наявності належних доказів, що підтверджують підстави для такого звільнення.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд дійшов висновку, що поведінка відповідача у спірних правовідносинах відповідає визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, тому у задоволенні позову потрібно відмовити.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 293, 295 КАС України, суд, -
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).
Повне рішення суду складено 16.02.2026.
Суддя Кондратюк Юлія Степанівна